Я знав, що брат приїхав на обід лише тому, що його змусила Лора. Бісів підкаблучник! Вона хотіла побачити Лу, оцінити її, уважно роздивитися, а потім про все-все розповісти своїй сестричці. Мелані повинна була скоро повернутися після двомісячних фотозйомок закордоном. Звісно, вона вже про все знала і неодмінно захоче завітати найближчим часом до нас. Але чхати я на них усіх хотів.

Якою б не була моя мета, але якщо я ставив її перед собою, то ніхто не міг мене вже збити з пантелику. Моя мета — захистити Лу. І я це зроблю. Зроблю, тому що вже бачив, на що здатен її дядечко. Здатен, тому що вона беззахисна, налякана і геть недосвідчена. Вона як ягня у зграї голодних вовків. Та і нащо вже собі брехати, Лу мені подобалась. Дуже. Подобалась як жінка. Як потенційна коханка. Її ці очі. Ледь помітна усмішка. А як шикарно вона сьогодні виглядала у цій сукні! Мої руки досі прагнули спочатку просто доторкнутися до неї, а потім зірвати цю сукню, щоб знову побачити Лу оголеною. А потім… Ні, ці думки зараз були зайвими.

— Як довго вона тут мешкатиме? — зневажливим тоном спитала Лора.

Я неквапливо підійшов до свого письмового столу, опустився у крісло і дістав із шухляди недокурену сигару.

— Стільки, скільки знадобиться, — спокійно відповів я.

— Маркусе, це несерйозно! Ти робиш з моєї сестри посміховисько!

— Особисто я їй нічого не обіцяв і в коханні точно не присягався. Вона вільна. У мене виникли інші плани. І на даний момент вони пріоритетні, — я підкурив.

— Чхати я хотіла на твої пріоритети! — заверещала Лора, але я на це не звернув уваги.

— Маркусе, твої ігри мене геть не цікавлять, — заговорив Леон і підійшов до вікна. — Але ти своїми вибриками псуєш нашу репутацію, а цього я вже допустити не можу.

— Вона поводить себе так, — все не вгамовувалась Лора, стиснувши худі плечі Беатріс, — ніби повноправна хазяйка у цьому будинку!

— Так воно і є, — байдуже відповів я.

— Ти нестерпний! — видихнула Лора. — Леоне! Зроби із цим що-небудь! — вона схопила мою племінницю за руку і швидким кроком вийшла з кабінету.

— І як воно, бути на повідку у власної дружини? — без натяку на глузування спитав я.

— Це ти мене про таке запитуватимеш? — Леон примружившись, подивився на мене. — Сам не кращий. Виконуєш усі забаганки цієї дурнуватої дівки.

Не знаю, що зі мною сталося. Леон своїми словами, ніби зачепив у мені якийсь оголений нерв чи ще щось. Я різко втиснув сигару у дно попільниці, перетворивши на крихти тонку оболонку.

— Ще раз, — прошипів я, свердлячи напруженим поглядом простір перед собою, — ти її назвеш дурнуватою дівкою, і я не подивлюсь на те, що ти мій старший брат.

Леон повернувся спиною до вікна і схрестив руки на грудях. В очах заіскрилося іронічне глузування.

— Що я бачу? — вуста брата розтягнулися у посмішці. — Маркус? Це ти? Я навіть гадки не мав, що все настільки заплуталося. А це взагалі нормально, закохатися в ту, кого так пристрасно бажав вбити? Ти завжди був дивним, але це навіть для тебе вже занадто, — він засміявся. — Братику, тобі час почати лікуватися.

Я різко підвівся з-за столу і підійшовши до Леона, схопив його за лацкани піджаку.

— Гадаю, у неї між ніг повинна бути якась золота дірка, якщо тебе так викручує, — брат злякався моєї реакції, але постарався приховати це за черговою глузливою посмішкою.

— Тебе взагалі не стосується, що там у Лу між ніг, — прошипів я, міцніше стиснувши в кулаках лацкани.

— Видихни, братику, — Леон прибрав від себе мої руки. — Мене анітрохи не надихають всі ці безглузді розбірки, але ось, що я тобі скажу. Якщо ти не вирішиш всі ці любовно-драматичні соплі, я тебе усуну від справ. А ти сам знаєш, що це означає. Залишишся без охорони і грошей. Клан Герра тобі більше не допомагатиме, і на дно ріки ти підеш разом зі своєю Лу. Я не хочу ворогувати з тобою, Маркусе, але ти сам змушуєш.

Брат розвернувся і пішов геть з мого кабінету. Я ще декілька секунд стискав і розтискав кулаки, марно борючись зі спалахом гніву. Ми з Леоном ніколи не були близькі. Завжди татів улюбленець. Він навіть інколи висловлювався, як наш татко. Мені давно так гостро не хотілося врізати Леонові у ніс. Врізати так, щоб почувся хрускіт зламаних хрящів. Мене буквально трясло від цього некерованого бажання.

Я повернувся до столу, дістав із шухляди ще одну сигару, але курити геть не хотілося. Повернувши її на місце, я провів долонею по обличчю. Може, я дійсно з’їхав з глузду? Стільки часу я мріяв про те, як всаджу у милу голівку Марії-Луїзи кулю, а тепер… Тепер мене всього ламало лише від однієї такої думки. Ламало від того, що хтось міг завдати Лу болю, а я цієї миті не опинюсь поруч.

Наливши собі у склянку води, я одразу все випив. Здається, після смерті Анабель я остаточно збожеволів. Моя нервова система геть зіпсувалась. Випивши ще склянку води, я вийшов з кабінету і попрямував убік тераси.

Лу стояла біля поручнів і насолоджувалась сонцем. Я зупинився на декілька секунд і сковзнув жадібним поглядом уздовж лінії її шиї. Мене поневолювали її ключиці, яремна западина і те, як Лу легко прибирала пальцями з обличчя своє волосся.

— Маркусе? — вона подивилась на мене, ніби відчула мою присутність. — Все добре? Я знаю, що не подобаюсь твоїй родині. Але ти їм сказав, що це тимчасово? Нехай вони не сердяться. Нехай не думають, що я прагну зайняти не своє місце, — Лу продовжувала щось ще лихоманливо говорити, але я вже її не чув.

Я взагалі нічого вже не чув, окрім бісового бажання, що пульсувало у мене в голові. Лу хвилювалась, це було помітно, бо вона заламувала пальці. Я стрімко наблизився до неї, запустив долоню у її шовковисте густе волосся, розпустив хвіст і не залишивши права вибору, поцілував. Агресивно, ніби накинувся на здобич. З Лу треба інакше, але я інакше і не вмів. Леон розлютив мене. Дуже. І ця лінія шиї Лу… Її ці вуста… Янгольські, пухкі і одночасно диявольські спокусливі. Все в моїй голові остаточно змішалося.

Я втиснув Лу у своє тіло, проникнувши язиком у її рот. Вона була розгублена, але все одно потягнулась до мене у відповідь. Господи! Ця дівчина геть не вміла цілуватися! І мені від цього стало добре. Надзвичайно.