Через декілька днів Маркус раптом заявив, що до нас приїде його старший брат з дружиною і донькою. Пам’ятаючи про те, що мені розповідала Карен з приводу старшого брата, я трохи напружилась. Маркуса вважали хорошим, але вже точно не його брата. У будь-якому випадку я не могла вплинути на ситуацію. Це не моя родина, не мій будинок. Я просто повинна підкорятися тутешнім правилам, щоб вижити і не потрапити назад до лап дядька.

Досі насилу вірилося, що я більше не мешкала у своєму домі. Кожного разу, коли я прокидалась і зустрічала Геліоса за вікном своєї нової спальні, мені все частіше хотілося усміхатися. Ті залізні кайдани, у яких я знаходилась, здається, остаточно впали з моїх рук. Це сталося доволі жорстоким чином, але тут просто зіграло правило вибити клин клином. І тепер я була майже вільною.

Прийнявши душ, я подивилась у дзеркало і пообіцяла собі, що обов’язково постараюсь стати сильнішою. Постараюсь навчитися не боятися Маркуса і мужньо витримаю сьогоднішній візит його старшого брата. Я вже подумки себе готувала до того, що родина Маркуса не прийме мене. Я посіла чуже місце. Нехай тимчасово, але все ж таки.

Моя чарівниця Карен вже підготувала вбрання і взуття. Я обрала шовкову сукню вишневого кольору з широкими бретелями. І туфлі на плоскій підошві з тонкими зав’язками на кісточках. Волосся я зібрала у хвіст. Карен допомогла мені із цим. Я навіть сама захотіла трохи підфарбувати вії. Мені сподобалося те, як тепер я виглядала. Це була саме я, а не якась розмальована лялька.

— Вже приїхали! Приїхали! — збуджено промовила Карен, визирнувши з вікна.

Я глибоко зітхнула і попрямувала на терасу, що знаходилась на другому поверсі. Маркус зустрів мене по дорозі. Сам він був одягнутий у незмінний чорний колір. Коли наші погляди зустрілися, мені здалося, що Маркус якось інакше подивився на мене. Ніби побачив щось таке… Щось, що дуже-дуже йому сподобалося.

Часу аналізувати все це у мене не було. Вже через декілька хвилин ми разом опинилися на терасі. Не знаю, як так вийшло, але мені вистачило декількох секунд, щоб чітко для себе усвідомити — я з братом Маркуса не зможу порозумітися. Теж саме я могла сказати і про дружину. Ворожість тонкими колючими гілочками прошила атмосферу навколо нас. Ця зустріч обіцяла стати для мене важкою і неприємною. Але я вже була добре навчена радісно всім усміхатися, коли більш за все на світі цієї миті хотілося плакати. Дядько чудово видресирував мене у цьому плані.

— Добридень, — першою привіталась я.

— Добридень, — крізь зуби відповів брат Маркуса. Здається, його звали Леон, якщо я нічого не переплутала.

Ворожість між нами занадто швидко набула майже фізично відчутну силу.

— Мене звуть Беатріс! — до мене підійшла дівчинка років восьми і охоче протягнула руку.

— Дуже приємно познайомитися, — з усмішкою відповіла я. — А мене звуть Лу, — я потиснула маленькій руку.

— Ти красива, Лу! — з усією дитячою безпосередністю заявила Беатріс.

— Дякую. Ти теж дуже красива. Мені подобаються жовті стрічки у твоїх косах. Сама їх заплітала?

— Беа! — гаркнув Леон. — Їди-но сюди і не відходь від матері.

Дівчинка здригнулась і одразу ж беззаперечно послухалась свого батька. На мить у маленькій я впізнала саму себе.

— Зараз нам подадуть аперитив, — розслаблено заявив Маркус і підвів мене до столику, який вже був гарно сервірований.

Леон з дружиною і донькою теж сіли. Навпроти мене, ніби цим підкресливши своє тотальне неприйняття такої компанії, як я. Це було дуже неприємно. Але і ховатися у своєї кімнаті-мушлі я теж більше не могла, тому що зараз виконувала роль хазяйки цього будинку.

Нам подали аперитив, а маленькій Беатріс — велику склянку з соком.

— За зустріч! — тим ж розслабленим тоном промовив тост Маркус.

— За зустріч, — підтримала я його, але зі мною, окрім чоловіка, більше ніхто не цокнувся келихами.

— Мелані дуже хвилюється, — раптом заявила дружина Леона, імені якої я досі не знала. — Вона вважала, що все це лише брудні чутки, — гостя скоса подивилась на мене. — Маркусе, ти дуже ображаєш мою сестру, знаєш про це?

І тут я зрозуміла, що дружина Леона — сестра нареченої, чиє місце я найнахабнішим чином зайняла. Ну не могли ж вони всі повірити, що ми через велике кохання і пристрасть, що раптово спалахнула між нами вирішили одружитися! Це угода. Тимчасова угода.

— Я завжди вчиняю так, як вважаю за потрібне, — твердо відповів Маркус. — Ти у моєму будинку, Лора. Те, що ти дружина мого брата не дає тобі жодного права приходити у цей дім і в чомусь мене звинувачувати. Твоя порада мені не потрібна. — Він говорив повільно, але кожне слово, ніби цвяхом вбивалося у Лору.

Вона скривилась, ніби від нападу зубного болю. Леон вочевидь не підтримував таку поведінку свого молодшого брата, але заступатися все одно чомусь не наважився.

Коли подали обід напруга трохи ослабшала. Маркус здебільшого спілкувався зі своїм братом. А я намагалась ігнорувати колючі погляди Лори, що інколи відверто посилалися у мій бік. Чи засмучувало мене таке ставлення? Ні. З одного боку, воно було цілком логічним. З іншого, після дядька і його нескінчених зауважень мене вже мало що могло потривожити.

Я продовжувала усміхатися і вдавати, що мені приємна ця компанія. Так було потрібно. Так було правильно. Це родина Маркуса, і я не мала жодного права вв’язуватися у суперечку чи розвивати скандал.

Беатріс досі намагалась сісти до мне ближче, але їй постійно робили зауваження або матір, або батько. Загалом це був не найприємніший обід. Маркус постійно піклувався про мене: або серветку подавав, або мій келих старався завжди тримати наповненим. Завдяки йому, я себе за столом відчувала трохи комфортніше, ніж могло б бути.

Під кінець цієї напруженої зустрічі Леон викликав Маркуса на приватну розмову. Лора, не запитуючи дозволу, схопила доньку за руку і швидким кроком попрямувала за чоловіками. Я була майже впевнена, що за дверима кабінету Маркуса розмова стосуватиметься саме мене.