Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Читання дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Ще геть нещодавно я готувалась вийти заміж за Антонія. Тобто, мене готували до цієї важливої події. А потім… Потім все пішло не за чітко спланованим сценарієм дядька. Я зіткнулась з болем і страхом. Вважала, що Маркус замучить мене до смерті, а потім викине мій труп на дно річки. Але життя виявилось такою дивною і складною річчю. Воно в одну мить могло переставити фігури і скласти пазл так, що той, хто шалено прагнув твоєї смерті, раптом перетворювався на союзника. До того ж єдиного.

Мене буквально видрали з дядькових лап, але вільною я досі не стала. Тому що один необачний крок з мого боку, і він нацькує усіх своїх божевільних собак. Я була готова обвінчатися. Була готова прийняти допомогу Маркуса, адже без нього мені точно не вижити. Нехай я його боялась, як вогню, але іншого виходу у мене не було.

Рано-вранці покоївка розбудила мене і внесла до спальні декілька простих, але гарних вбрань. Вони, звісно, значно програвали моєму одягу, який залишився вдома, але мене це не хвилювало.

— Обирайте, — люб’язно запропонувала жінка. — Пан Герра наказав, щоб ви обрали те, яке вам сподобається.

Я здивовано подивилась спочатку на милу покоївку, потім на сукні. На мить я навіть розгубилась, тому що раніше ніхто ні в чому не надавав мені права вибору. Навіть крій моїх суконь дядько узгоджував зі швачкою, але не зі мною. Він одягав мене точно, як ляльку. Завжди стверджував, що краще знає, що мені потрібно.

Акуратно підвівшись з ліжка, я нерішуче підійшла до одягу, ніби він був отруйною змією. Це ж така дрібниця — обрати для себе одяг. Стовідсотково це виглядало вкрай дурнувато: доросла дівчина самостійно не могла вирішити елементарне питання.

— Пошили за ніч, — раптом пояснила покоївка. — У нас є дуже хороша швачка. Мірки з мене взяли, ми з вами схожі за комплекцією.

Я уважно подивилась спочатку на одну сукню, потім на іншу. Обидві молочного кольору. Обидві чудові у своїй простоті. Дядько часто одягав мене дуже яскраво і так, щоб усі мали можливість витріщатися на мої груди, стегна і попу. Ляскаючи мене по спині, щоб я не сутулилась, він часто повторював, щоб я гордовито усім показувала свої груди. Мені тоді тільки виповнилося вісімнадцять, і я страшенно боялась хижих поглядів його збочених друзів.

— Ось ця, — відповіла я, боязко вказавши на сукню, що була за довжиною нижче колін і з невеликим поясом під грудьми. — У неї рукава гарні, — навіщось додала я, але це була правда. Напівпрозорі з маленьким блискучими застібками на манжетах.

— Добре, — покоївка мені усміхнулась і забрала іншу сукню. — Вам допомогти одягнутися?

— Ні, дякую. Я… Гадаю, я впораюсь.

— Пан Герра наказав, щоб я вам допомогла з зачіскою.

— Так, допомога із цим мені дійсно не завадить, — я ледь помітно усміхнулась.

— Тоді я принесу туфлі і почну займатися вашим волоссям.

Біла тканина сукні приховала всі мої синці, подряпини і збиті коліна. Я обережно підійшла до дзеркала і подивилась на себе. На мене дивилась якась незнайомка. Незнайомка з моїми рисами обличчя. Без косметики я виглядала набагато краще, тому що вона завжди додавала мені декілька зайвих років. Як би не розбиті губа і брова, то я могла б сміливо заявити, що подобаюся собі. Подобаюся тим, що я справжня. Погляд був стомленим і наляканим. Пальці на руках заклеєні пластирами. Але ж все це тимчасово. Єдине, що по-справжньому мене потішило тієї миті — відсутність за своєю спиною дядька. Позаду мене нікого не було і це дозволяло дихати глибоко і вільно.

Покоївка принесла декілька пар туфель. Я обрала ті, що були без підборів. Через підбори у мене часто боліли ноги і поперек. Але дядько казав, що високі підбори допомагали хоча б візуально подовжити мої геть не модельні ноги.

Все це виглядало дивно, але я вирішила, що шлюб — це всього лише невеличка угода. Так, краще сприймати це як угоду. Укладу її з Маркусом, а потім, коли все владнається, попрошу, щоб він допоміг мені поїхати кудись далеко-далеко звідси. Поїхати туди, де мене ніхто не знатиме і не шукатиме.

Моє волосся було підібране і зафіксоване на потилиці. Нічого незвичайного чи складного. Все просто і зручно. Мила і добра покоївка провела мене нескінченими лабіринтами особняку і допомогла дістатися до нульового поверху, де був облаштований гараж. Саме там на мене вже очікував Маркус. Він, не зраджуючи собі, надав перевагу чорному кольору. Враховуючи, про що я учора дізналась, цей колір наштовхнув на думку про траур, який носив Маркус. Свідомо чи ні — я не знала.

— Сідай, — він відчинив дверцята джипу.

Я мовчки сіла і відчула, що моє серце занепокоєно застукало в грудях. Все буде добре. У будь-якому випадку, мені хотілося на це сподіватися.

Наше вінчання відбулося у невеличкій каплиці, розташованій на півдні міста. Все минуло швидко, тихо і без зайвих очей. На мить, коли Маркус одягав на мій палець обручку, у мене склалося таке враження, що цей день, ця секунда стане новою точкою відліку.

Зворотній наш шлях був сповнений мовчанням. Я дивилась на обручку, але не вважала її своєю. Вона зі мною теж тимчасово, поки весь це жах не скінчиться.

— Дякую за сукню, — тихенько промовила я.

— Нема за що, — Маркус дивився на дорогу зосередженим поглядом. Обручка на його пальці виглядала значно красивіше і якось природніше, ніж на моєму.

Лише зараз, коли ми знаходилися в одному просторі і Маркус не прагнув затопити кожен його куток своєю люттю, я могла чіткіше роздивитися цього чоловіка. Він не був позбавлений привабливості. Модна зачіска. Темне густе волосся було зачесане назад. Погляд чіпкий, важкий, зосереджений. На руці масивний золотий годинник. Як би я так сильно не боялась Маркуса, сміливо могла собі зізнатися у тому, що він красивий. Навіть дуже. Антоній йому у цьому помітно програвав.

Коли ми повернулися в особняк, мене зустріла та сама покоївка. Її звали Карен. Її миле обличчя мені сподобалося, і усмішка була доброю. Карен щиро привітала мене напевно, гадки не маючи, чому Маркус вирішив одружитися зі мною. Але обговорювати тонкості цієї теми я не збиралась. Це було небезпечно.

Карен накрила для мене невеликий святковий стіл. Я страшено зголодніла! Тому, подякувавши покоївці, розпочала обід. В особняку було дуже багато обслуговуючого персоналу, але ніхто, окрім Карен, зі мною не хотів спілкуватися. Я не дурна, тому швидко зрозуміла, у чому тут справа. Я — чужинка. На мене тут ніхто не очікував. Донька родини, яка ворогувала з паном Герра, стовідсотково не та гостя, яку тут хотіли б бачити. Але інколи деякі ситуації складалися таким чином, що вороги могли вирішити об’єднатися.

— Красно дякую за такий смачний обід, — звернулась я до Карен, коли завершила трапезу.

— Дуже рада, що вам усе сподобалося, — жінка тепло мені усміхнулась, продемонструвавши невеликі ямочки на щоках.

Я повернулась до себе, щоб сховатися від ворожих поглядів тутешніх людей. Спальня була наповнена сонячним золотом. Я навіть на мить зупинилась і зачаровано подивилась на широке прямокутне вікно, через яке лилися щедрі літні промені.

Моя колишня спальня була розташована у північному крилі будинку і сонце до мене зазирало не часто. Дядько казав, що сонце тільки зіпсує мою шкіру, а в дитинстві лякав, коли казав, що воно здатне спричинити рак.

Впевнено підійшовши до вікна, я ширше розсунула важкі штори і заплющила очі, нахабно насолоджуючись ласкою Геліоса, який котив свою золоту колісницю уздовж неба. Здається, я була дивною, але мені сподобалося. Сподобалося бути у цій кімнаті і носити сукню, яку подарував Маркус. Я не відчувала тих звичних залізних лещат, у яких багато років мене тримав дядько. Я… Я могла вдихнути на повні груди.

Вечері я хотіла прийняти душ, але ніяк не могла впоратися із застібкою на спині. Карен ніде не було поблизу, а на самоті гуляти у великому особняку я поки що боялась. У безпеці я відчувала себе лише у спальні, як маленький молюск у своєму надійному панцирі.

Не полишаючи спроб розстібнути сукню, я не помітила, як до спальні тихо увійшов Маркус.

— Я допоможу, — твердо прошепотів він.

Від переляку по шкірі пробіглися сироти. Я витягнулась і завмерла на місці, коли відчула за своєю спиною присутність Маркуса. Його пальці швидко потягнули за блискавку. На незначну долю секунди чужа гаряча шкіра доторкнулась до моєї. Я здригнулась.

— Не бійся.

Я швидко подивилась у дзеркало. Маркус схилився наді мною. Досі одягнутий у чорне. Такий великий. Сильний. З широкими плечима. Я в порівняні із ним виглядала геть крихітною. Якщо він обхопив би мене обома руками, то з легкістю огорнув усім своїм тілом моє. І чому я взагалі про це зараз подумала?

— Знаю, я вчинив з тобою незаслужено жорстоко. Але відтепер нічого подібного не повториться, — його бас зараз звучав настільки тихо, майже заспокійливо. — Нехай і тимчасово, але ти тепер моя дружина, а у нас не прийнято ображати і кривдити власних дружин, — велика широка долоня хотіла опуститися на моє плече, але Маркус в останню мить чомусь відмовився від цього задуму. — Зараз ти повноправна хазяйка у моєму будинку. Мої люди — твої люди. Тож, не бійся, освоюйся тут. Сподіваюсь, мій дім не стане для тебе такою ж кліткою, як і твій власний. На добраніч, — Маркус розвернувся і швидко покрокував геть, тихо зачинивши за собою двері.