Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Читання дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Наступного разу, коли Маркус знову прийшов до мене, він приніс нову запаковану мочалку і гель для душу із надто солодким ароматом ванілі.

— Тобі треба помитися, — коротко заявив Маркус.

Вражаюче, але цього разу він не поспішав хапати мене за руки. Це не могло не насторожувати. Я сиділа біля узголів’я ліжка, притягнувши коліна до грудей. Напевно, я стала схожа на загнане і страшенно перелякане створіння. Але ця роль для мене давно вже не була новою.

Схопивши гель і мочалку, я мовчки пішла за Маркусом. Сьогодні він, здається, був трохи іншим. Тихим. І подумки він знаходився десь дуже далеко. Усвідомивши всю дикість тієї ситуації, до якої мене проти волі втягнули, я вирішила зачаїтися. По-перше, у мене вже просто не було сил, щоб активно боротися. По-друге, я не була впевнена, що злити свого ката — хороша ідея. Потрібно було просто дочекатися правильного моменту.

Ми увійшли до ванної кімнати. Вона була компактною і чистою. Маркус увімкнув воду, труби одразу ж неприємно загуділи, відрегулював температуру і відійшов убік. Вочевидь, він не збирався мене залишати саму.

— Ви могли б відвернутися? — боязко спитала я, але наперед вже знала, що навряд чи Маркус піде на поступки.

Він сковзнув уздовж моєї фігури непроникним поглядом і всівся на низький табурет, що стояв за крок від ванни.

— Ви не відпустите мене, адже так? — трохи тремтячим голосом поставила я своє наступне запитання.

— Чому твій дядько тебе не шукає? — відповів запитанням на запитання Маркус і продовжив уважно роздивлятися мене.

Стиснувши вуста, я повернулась обличчям до ванни і почала швидко роздягатися. Мені було просто вкрай необхідно змити з себе сліди крови, пилу і сморід бензину, яким тхнули моє волосся і шкіра. З точки зору фінансового боку мого життя, я ніколи ні в чому не мала потреби. Хороша їжа, якісний одяг, гідне медичне обслуговування. Дядько чудово знав, як треба вирощувати кобилу, яку потім планував віддати на перегони. Тому, ясна річ, я морщила ніс і мріяла про те, щоб скоріше прийняти нормальну гарячу ванну.

Пронизливий погляд чорних очей пропалював у мені діру, поки я тремтячими пальцями знімала сукню. Мені було соромно і незручно, тому що жоден чоловік ніколи не бачив мене оголеною. Але зараз точно була не та ситуація, щоб соромливо зашарітися.

Стягнувши сукню і спідню білизну, я швидко сіла у гарячу воду і притягнула коліна до грудей. На мить наші з Маркусом погляди зустрілися. В його очах промайнуло щось таке, що я раніше не помічала. Важко описати, що це було, але вже точно воно не мало жодного відношення до ненависті чи розлюченості. Маркус навіть не намагався удати, що він не роздивлявся мене. Роздивлявся і це його ані трохи не хвилювало.

— Я чекаю на відповідь, — його вимогливий погляд піднявся до мого обличчя.

Нервово покусуючи губи, я вирішила озвучити свої припущення, які встигла вибудувати, поки знаходилась на самоті. Може, це допомогло б мені і Маркус врешті-решт погодився відпустити? Хоча від однієї думки, що я знову повернуся додому і все ж таки вийду заміж за Антонія, стало боляче і сумно на душі. Але якщо мені погано у власному будинку, тоді де ж мені по-справжньому може стати добре? Відповідь на це питання я шукала вже декілька років, але так і не змогла знайти.

— У нас із дядьком дуже… специфічні стосунки, — боязко промовила я.

— Що це означає? — Маркус насупився.

— Те і означає. Він ростив мене тільки для однієї мети — вигідно видати заміж і завдяки цьому отримати міцну ділову підтримку. Не впевнена, що дядько зараз дуже засмучений. Я для нього завжди була, як кістка у горлі. Від мене більше зиску, якщо я зникну, аніж вийду заміж. Тому ви схибили, коли зробили саме мене ціллю.

Маркус різко підвівся, я одразу сіпнулась, бо очікувала на якусь жахливу і неодмінно болючу дію у свій бік. Але чоловік лише закрив воду і знову сів. Я трохи розслабилась.

— Що моя родина зробила вам? — обережно, ніби заговорюючи хижака, спитала я.

Маркус пересмикнув плечима і насупився ще більше. Широкі плечі, приховані під чорною тканиною футболки, помітно напружилися. Ця реакція була справжньою, таке навряд чи вдасться правдоподібно зіграти. Чи це я просто була занадто наївною? У будь-якому випадку відповіді на своє запитання я не почула.

— Мийся, — наказав Маркус і затиснув перенісся пальцями, ніби у спробі впоратися з нападом головного болю.

Я швидко схопилась за мочалку, розпакувала її, відкрила гель для душу і почала митися. Мені здавалось, що сморід бензину і поту вже в’ївся під шкіру і навряд чи колись вдасться його змити. Напевно, я занадто багато докладала зусиль, буквально віддраювала себе мочалкою, тому що у якийсь момент мені стало боляче. Шкіра почервоніла.

Маркус мовчки спостерігав за мною. Його погляд був важким і похмурим. Він напирав. Давив. Брав у залізне кільце. Я відчувала всю свою беззахисність через цей погляд. І мене це страшенно лякало.

— Дай сюди, — наказав Маркус і підійшов до мене.

Я віддала йому мочалку. Він встав позаду мене і почав мити мені спину. Це було дико! Сюрреалістично! І, напевно, ненормально! Маркус, на відміну від мене, не прагнув роздерти мою шкіру. В мені зріла напруга. Я була, як стиснута пружина, через таку небезпечну близькість Чудовиська. Я досі знаходилась у болючому очікуванні, коли він от-от завдасть мені болю. Маркус викрав мене, а це означало, що у майбутньому повинен завдати болю. Я вже звикла до того, що чоловіки кривдять жінок. Мій дядько і Антоній слугували цьому яскравим прикладом. Тож, чому Маркус раптом повинен був стати виключенням? Ту роль, яку він собі обрав, як раз і передбачувала наявність жорстоких нахилів. Але нічого подібного досі не сталося.

— Закінчуй, — Маркус повернув мені мочалку і вимив руки.

Коли я закінчила, він вручив мені великий новий рушник і новий сарафан. Я швидко витерлась і одяглась.

— Руки. Їх треба обробити, — Маркус крадькома подивився на мої нещасні руки, якими я ще зовсім нещодавно так відчайдушно лупцювала кришку багажника.

— Навіщо ви це робите? — розгублено спитала я, коли ми повернулись до кімнати.

— Що саме? — Маркус почав обробляти мої подряпини. Швидко і без зайвої обережності.

— Все це, — відповіла я, знизивши плечима.

— Було б логічніше, як би я тебе зґвалтував і жорстоко відлупцював?

Я здригнулась і відчула, як моє налякане серце одразу пришвидшило ритм своїх скорочень. Відповіді на це моторошне запитання в мене не знайшлося.

— Плани змінилися, — заявив Маркус, коли закінчив з моїми руками. — Доведеться зачекати, щоб дізнатися, який крок зробить твій дядько.