Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Читання дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Маркус витягнув мене з багажнику і закинув собі на плече. В цьому чоловікові вочевидь зберігалась неабияка сила, тому що він з такою легкістю підняв моє тіло, ніби воно геть нічого не важило. У мене паморочилось у голові. Руки і ноги оніміли. Я подивилась на свої долоні і побачила на них засохлу кров. Думки розповзлися якимсь потворним чорним візерунком.

Здається, я навіть на декілька хвилин знову втратила свідомість, тому що оговталась у той момент, коли моє тіло жбурнули на старе ліжко, яке скрипіло. Біль у потилиці лише посилився.

— Благаю вас, — пробурмотіла я і подивилась на Маркуса.

Він ходив туди-сюди по невеликій кімнаті, ніби поранений тигр, якого браконьєри загнали до тісної клітки. Маркус Герра важко дихав, з його горла періодично виривався приглушений рик. Він досі злився. Вени на міцній широкій шиї здулися і нагадали мені мотузки.

Я насилу сіла і стиснуто застогнала через біль у голові та руках. Моя сукня була брудною і порваною. Здавалося, що сьогоднішня вечірка відбулась багато років тому, настільки далекою вона зараз для мене була.

Раптом Маркус різко зупинився, повернувся до мене обличчям і дістав із-за поясу пістолет. Я завмерла на місці, повітря застрягло у легенях. Моє серце від переляку ніби підстрибнуло до самої горлянки. Чоловік дивився на мене з такою неприкритою ненавистю, ніби я власними руками вирізала у нього на очах усю його родину.

Але якщо є стільки приголомшливої ненависті, тоді чому я досі була жива? Чому він не зробив те, що запланував? Чому йому було так важливо змусити мене страждати? Гарячі сльози великими горошинами сковзнули по моїх щоках. Мені було так лячно.

Маркус опустив пістолет і декілька довгих секунд просто мовчки спостерігав за моїми риданнями. На його обличчі не було жодних емоцій, ніби це і не обличчя, а шмат каменю.

— Я ні в чому не винна! Не винна! — раптом закричала я і розмазала долонею сльози по обличчю.

— Твоя родина винна, — сталевим моторошним голосом відповів Маркус, досі дивлячись на мене і не кліпаючи очима. — І ти заплатиш за це, — він рушив у мій бік.

Я сіпнулась, ніби хтось встромив мені ножа під ребра, вскочила з ліжка і стрибнула убік звичайних дерев’яних дверей. Маркус спритно схопив мене своїми великими гарячими долонями і жбурнув назад на ліжко. З легенів зі свистом вирвався кисень. Я страшенно боялась, що Маркус зараз зробить мені боляче. Лише від однієї цієї думки мене почало всю трусити.

Маркус зупинився біля ліжка і вчепився у його спинку. Вся енергетика цього чоловіка була просякнута отруйним гнівом. Він кинув у мій бік останній важкий погляд, а потім випростався і мовчки пішов геть. Я кинулась за ним, але Маркус відштовхнув мене. Двері з глухим грюкотом зачинилися.

Важко дихаючи, я підвелась з пильної підлоги і почала крутити холодну дверну ручку, але це не дало жодного результату. Двері лише виглядали ненадійними, але насправді все виявилось геть не так.

— Відпустіть мене!

Я притиснулась спиною до зачинених дверей і повільно сповзла на підлогу. Тіло тремтіло через німі ридання. Заплющивши очі, я обхопила свою нещасну голову руками, ніби божевільна. Ніколи не думала, що так відчайдушно колись захочу додому. Дядько Алекс хоч і був тираном, але за роки життя під його опікою, я вже вивчила всі його звички і завжди знала, чого від нього варто було очікувати. Чого очікувати від розлюченого Маркуса Герри — я навіть гадки не мала. Моя родина щось йому зробила. Щось дуже погане. І тепер він вирішив помститися. Жорстоко. Нещадно. Це все, що зміг проаналізувати мій мозок.

Що мені тепер робити? Я досі не знала відповіді. Паніка пульсувала у кожній клітинці мого тіла, плавила безумством мозок. Слід було озирнутися на всі боки. Так. Саме це варто зробити у першу чергу. Мене зачинили у невеликій кімнаті. Моя спальня в два чи в три рази більше за цю. Вікна зачинені ззовні. Підвівшись, я підійшла ближче, але відчинити їх зсередини ніяк не вийшло. Одне старе ліжко, заправлене не менш старою ковдрою. І все. Під ліжком валявся древній бронзовий таз.

Я ще раз спробувала покрутити дверну ручку, але жодного результату це знову мені не дало. Варто було заспокоїтися, але серце в грудях вистукувало стривожений ритм. Я не знала, чи все в нормі з дядьком і гостями. Логічно, що наша служба безпеки вже повинна почати мої пошуки, але, якщо є жертви, це все ускладнить. Поки не оглянуть усіх і не переконаються, що серед них немає мене, ніхто не почне пошуковий процес. Скільки може тривати огляд? Я і цього не знала, тому що не знала масштабів вторгнення Маркуса Герри.

Зрозумівши, що зараз від мене геть нічого не залежало, я буквально змусила себе сісти на ліжко. Запалений страхом мозок, вперто атакував мене різноманітними припущеннями: «Він не повернеться», «Він залишив тебе тут помирати від голоду», «Він повернеться і вб’є тебе», «Він пристрелить тебе». Я відмахувалась від усіх цих жахливих здогадок, тому що хотіла залишитися у здоровому глузді.

Потилиця нила, але це мене вже не так сильно турбувало. Я лягла на бік. Від шоку мене трусило так, ніби я потрапила у холодильну камеру. У кімнаті було тепло, але моє тіло все одно тремтіло. Навіть зуби стукотіли. Щоб запобігти ще одній хвилі відчаю, я заплющила очі і спробувала пригадати обличчя матері.

Вона завжди була такою веселою і ніжною. Її усмішка променилась теплотою і радістю. Її руки були ласкавими, а густе кучеряве волосся завжди зберігало аромат жасмину. Моїх батьків не стало, коли мені виповнилося п’ять. Тато не впорався з управлінням. Тієї миті він з мамою виїхав на міст, машину занесло. Їх тіла через добу знайшли на березі річки. Дядько Алекс одразу узяв мене під свою опіку і зайнявся татовим бізнесом. Батько був забудовником.

Думки про батьків викликали в мені лише напад неймовірної туги. Ні. Вона мені зараз була геть не потрібна. Коли моє серце заспокоїлось, а шок остаточно відхлинув, сон ніби зніс мене. Я провалилась у липку в’язку темряву. Вона нагадувала море, а я знаходилась на самому його дні і чорні води тиснули мені на груди, щоб моє тіло не випливло на поверхню.

Не знаю, скільки тривав мій сон. Він обірвався раптово, ніби та ниточка, що пов’язувала мене зі світом сновидінь закінчилась або ж її хтось обрізав. Я не квапилась розплющувати очі, тому що через недавню істерику повіки тепер були нестерпно гарячими і важкими. Мій сечовий міхур був готовий розірватися. Дуже хотілось до туалету. Але мене розбудила не природня потреба, а щось геть інше.

Всередині мене утворилась туга іржава пружина. Вона стиснулась під впливом страху, що раптово спалахнув у свідомості. Я боялась розплющити очі, тому що почула звук чужого дихання. Здавалося, що це дихало Чудовисько, що піднялось з пекла. Хребет прошив колючий дріт неосяжного страху.

Повільно розплющивши очі, я побачила широкоплечу фігуру Маркуса. Він стояв біля ліжка, схрестивши руки на грудях. Увесь в чорному. Я сіпнулась і через цей різкий рух все моє тіло одразу заболіло. У кімнаті було ввімкнуте тьмяне жовте світло, але пітьму, що зачаїлась у чорних очах Маркуса жодне, навіть найяскравіше світло, не було здатне осяяти. Чоловік був напруженим, ніби готувався до смертельного випаду. А головною метою у ньому була я.