Цікаво, як скоро прибудуть обіцяні Коліном вартові? Здавалося, що я тут перебуваю вже досить довго. Перевірила свій артефакт зв'язку. Якщо йому вірити — пройшло всього близько десяти хвилин. 

Раб-ельф лежав на ліжку зовсім тихо, навіть дихання майже не було чутно. Обережно присіла поруч з ним. Його м'язи трохи напружилися, але тут же розслабилися, і я почула його різкий видих. Мабуть, навіть цей слабкий рух завдав йому біль. Але голову повернув так, щоб можна було мене бачити. Мимоволі я почала його розглядати. 

Високий, тонкокостий, але при цьому кволим точно не назвеш. На руках рельєфно проступали м'язи. Довге світле волосся зараз було мокрим від поту, заплетене в недбалу косу набік. Мабуть, щоб не заважало під час покарання. Обличчя описувати і зовсім сенсу немає. Ну хто не бачив ельфів? 

Кожна риса ніби намальована, віє чимось ефемерним. Мигдалеподібні очі вражали насиченим зеленим відтінком. В глибині зіниць зараз хлюпотів біль, змішаний із вдячністю і чимось ще. 

— Може, тобі дати води? – запитала я його, не знаючи, чим ще можу допомогти. 

Здібностей до цілительства у мене не було ні краплі. В ідеалі, напевно, варто було б вологою чистою тканиною промокнути його рани, але не впевнена, що цим не зроблю йому тільки гірше. Та й не можна мені нічого тут чіпати. Принаймні, настільки явно. 

Після слабкого кивка ельфа я допомогла йому підвестися і напоїла водою зі скляного кухля, що стояв на столику біля ліжка. Після цього раб знову ліг на ліжко, і ми далі мовчки продовжили чекати на вартових. 

Мій погляд все повертався до його пораненої спині. Невже це все можна зробити за годину? Навіть менше. Не відразу ж він почав його бити, як тільки зайшов до будинку? Напевно, останні думки я висловила вголос, тому що мені відповіли. 

— Я з вечора був прикутий до стіни. Тоді ж і почалося моє покарання. Володар перервався на сон, а вранці продовжив. Потім пішов у справах і ось зараз повернувся, — промовив ельф. 

— За що ж тебе так? — трохи тремтячим голосом не втрималася від запитання я, втупившись в його бездоганне обличчя.

 Зараз він на мене вже не дивився, заплющив очі. Чи то від слабкості, то чи просто не бажаючи нікого бачити. 

— Прикрив малого. Йому було б важче це все пережити. А у мене витривалість вища, все ж ельф. Втім, подвійну порцію і отримав: за нього і за себе, — хмикнув він.

 Я не зважилася уточнювати, що ж такого страшного зробив той хлопчисько, що його вчинок спричинив такі наслідки. Тим не менш, це не моя справа. Але хлопців було шкода. Райзека явно не можна назвати сумлінним господарем. 

— Райзек вб'є мене, коли дізнається, що я забруднив кров'ю його шовкові простирадла, — раптом майже весело сказав раб.

 Я з подивом подивилася на темно-червоні простирадла. Щось мені підказувало, що таке забарвлення було неспроста. І тим менше мені хотілося знати, що ще відбувалося в цій кімнаті. 

— Не вб'є. Він заарештований, і за його злочини, вчинені на території нашої країни, на волі опиниться нескоро, — похмуро відповіла я. 

Як просто було жити, знаючи, що в нашому світі є рабство, але не стикаючись з цим безпосередньо. Точніше, я бачила на вулиці хлопців і дівчат в нашийниках, укладала магічні договори, знову ж таки, але це все поверхнево. З внутрішньої сторони мені довелося зіткнутися вперше. Якщо не брати до уваги події далекого минулого, але тоді все ж ситуація була інша. 

— Пані, не вважайте за зухвалість, але що з нами буде? — з хвилюванням у голосі запитав раб.

 — Я не знаю. Напевно, ви перейдете у володіння кому-небудь з родичів Райзека. Або ж вас направлять в якийсь із розплідників згідно вашим умінням, де зможете знайти нових господарів. Швидше за все, разом вже не будете: рідко хто може дозволити собі мати більше двох рабів, — чесно відповіла я. 

Чоловік хотів сказати щось ще, але я нарешті почула голоси вартових в будинку. Обіцяне Коліном підкріплення все ж прибуло за адресою. Від полегшення я посміхнулася. Тепер можу ні за що не відповідати — хлопці самі знають, як слід діяти в подібній ситуації. 

Через декілька хвилин до кімнати увірвалися вартові, яких я раніше вже бачила у відділку, і серед них добре знайомий мені старлей Нік. Мимохідь кивнувши мені, двоє його підлеглих відразу кинулися до непритомного Райзека, ще двоє спритно защипнули наручники на руках раба. Нік же ступив до мене і збирався щось сказати, але я його випередила.

 — Гей-гей, хлопці, легше! Ви що, не бачите, що, він поранений, ще й без одягу, куди ви його?! — обурилася я, побачивши, що раба намагаються відразу ж кудись тягти, без огляду на його стан. 

— Адріано, сама розумієш, справа дуже серйозна, а він всього лише раб — тут не до церемоній. Зрештою, ми ж його не б'ємо, поводимося так, як і належить зі злочинцями, — відповів мені Нік. 

Я і так знала, що якщо господар скоює злочин, його майно на час також запроторюють до в'язниці, та й вартові дійсно не перевищували своїх повноважень. Але було в цьому щось неправильне. 

— Стійте! — все ж таки зважилася я і метнулася до шафи, яку помітила раніше. 

Там, не дивлячись, схопила перший-ліпший шовковий халат перлинно-сірого кольору і простягнула його вартовим, які вже підняли на ноги ельфа. 

— Одягніть на нього хоч це, — практично наказала я. 

Нік вилаявся стиха, але кивнув своїм підлеглим, щоб виконували. Тим довелося зняти наручники з раба, надіти на нього халат і знову застебнути їх. 

— Дякую, пані, — з вдячністю тихо промовив ельф. 

— Тобі хто дозволяв рот відкрити? — обурився раптом один із охоронців і замахнувся, щоб хльоснути ельфа рукою. Але я вчасно схаменулася і перехопила його зап'ястя повітряним батогом. 

— Ніку, мені здалося, чи один з твоїх вартових тільки що намагався перевищити свої повноваження? — майже ніжно запитала я, звертаючись до свого знайомого. 

— Я розберуся, — похмуро відповів той.

 Більше ніяких інцидентів не було. Сплячого Райзека просто винесли і повантажили на воза, відведеного спеціально для таких цілей. Двоє інших рабів, раніше приспаних мною, вже знаходилися там. Третього також направили туди.

 Нік, покосившись на мене, дозволив рабу лягти там на підлогу і дав команду кучеру приготуватися їхати. Самі вартові були кожен на своєму коні, вони зобов'язані стежити, щоб ніхто зі злочинців не спробував втекти. Зазвичай і я вирушаю на завдання на власному коні, але ж сьогодні я просто патрулюю вулиці. Допатрулювалась!

 — Сідай позаду мене, разом поїдемо, — запропонував мені Нік, простягаючи руку. 

Я б дуже хотіла погодитися, але змусити себе бути так близько до чоловіка не могла. А може, не так вже й хотілося. 

— Дякую, але я повинна патрулювати вулиці — такий наказ капітана. Ніяких інших інструкцій він не давав, — посміхнулася я. 

— Та ну, Адріано, ти ж знаєш, що це все втратило сенс, коли ти подзвонила йому і повідомила, що зловила Райзека, — посміхнувся Нік.

 — І все ж, попередній наказ Колін не відміняв, — повернула йому відповідну посмішку я. 

— Як знаєш. Гаразд, ще побачимося. І ти молодець, — підморгнув мені він, перш ніж віддати команду своїм підлеглим рухатися у бік відділку. 

Я ж, втомлено зітхнувши, попленталася далі по вулиці. Вимоталася швидше морально, ніж фізично. Все ж подібного досвіду роботи поодинці у мене ще не було.

 Не минуло й двадцяти хвилин мого безцільного блукання вулицями, як мій артефакт зв'язку взявся видавати сердиту трель. Можна було і не дивитися на нього, щоб зрозуміти, хто ж хоче зі мною зв'язатися. 

— Так?

 — Що «так»? Чому ти не у відділку? — почула я роздратований голос Коліна. 

— Ти сам мені сьогодні неодноразово повторив, що моє призначення на сьогодні — патрулювання вулиць. І навіть коня для цього не видав, — парирувала я. 

— Якщо вже на те пішло, я і не віддавав тобі наказу ловити Райзека, — з мученицьким зітханням відповів Колін.

 — Попрошу без натяків. Ти наказав діяти за інструкцією, але не уточнив за якою. В іншому ж я нічого не порушила. Подзвонила тобі після того, як, цитую: «Райзек опинився біля моїх ніг», — холодним тоном сказала я. 

Все ж недовіра мого начальника боляче дряпнула по самолюбству. Та й у самому будинку страху я знатно натерпілася, про що, звичайно ж, нікому і ніколи не зізнаюся. 

— Погарячкував, вибач, визнаю свою помилку. Відправляючи тебе на патрулювання, я діяв в твоїх же інтересах. Знаю ж, що інакше ти не скоро зможеш просто так, без особливих на те причин, просто погуляти вдень по нашому місту. Ти єдиний досить сильний бойовий маг в нашому місті, який бажає працювати на варту. Ми не маємо права взагалі відправляти тебе на якесь затримання, якщо тільки того не вимагає протокол. Надто вже цінною одиницею являєшся. А ти, як на зло, тільки і робиш, що біжиш куди завгодно разом з іншими стражниками, які виконують свою роботу. Хоч на заяву про крадіжку трьох напівзгнилих яблук, хоч розсудити бійку двох п'яниць. А решту часу сидиш безвилазно в своєму кабінеті, причому навіть у вихідні. Думаєш, мене хвилюють твої постійні запізнення? Тобі потрібно хоч зрідка дивитися на всі боки й не оцінювати все через призму роботи. Досить себе хоронити, врешті-решт! — видав цілу промову мій начальник.

 — Може, в цьому я бачу мету свого життя? Допомогти якомога більшій кількості стражденних? — гмикнула я напівсерйозним тоном. 

— Хрінова якась мета для двадцятип'ятирічної людської дівчини, скажу тобі по секрету, — пирхнув дроу. 

Проти волі я посміхнулася, хоч і знала, що він не може мене бачити. 

— Гаразд, я тебе почула. Можу повертатися до свого кабінету? — вже повеселілим голосом поцікавилася я. 

— Обійдешся. У тебе сьогодні позачерговий вихідний. Завтра і післязавтра теж, заслужила. А потім в понеділок приходь до відділку. Тільки прошу, використай свої вихідні на максимум. Потім відзвітуєш. І ще одне, в понеділок постарайся не запізнюватися, — серйозним тоном сказав Колін і перервав зв'язок. 

Я з кислою міною подивилася на артефакт. Вихідні це, безумовно, добре, тільки ось чим можна зайняти таку кількість днів? Може, дійсно ще раз зустрітися з Енді? Все ж хлопець цілком непоганий. Тільки цього разу варто про всяк випадок поставити будильник, щоб вчасно спровадити залицяльника. 

І вже зовсім повеселівши, я попрямувала до свого дому. Все-таки день прожитий зовсім не дарма. А в понеділок, гляди, і премію випишуть за арешт особливо небезпечного злочинця. Тоді я зможу піти на відпочинок на далекі острови, де завжди тепло, море чисте, коктейлі алкогольні і смачні, а м'язисті сексуальні хлопці не розпускають руки під час сексу. Загалом, повний набір того, чого б мені хотілося. Острови, чекайте на мене!