Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Ріна Скіх
Подаруй мені крила

Зміст книги: 42 розділів

Спочатку:
Розділ 1
14 дн. тому
Розділ 2
14 дн. тому
Розділ 3
14 дн. тому
Розділ 4
14 дн. тому
Розділ 5
13 дн. тому
Розділ 6
13 дн. тому
Розділ 7
13 дн. тому
Розділ 8
13 дн. тому
Розділ 9
13 дн. тому
Розділ 10
13 дн. тому
Розділ 11
13 дн. тому
Розділ 12
13 дн. тому
Розділ 13
13 дн. тому
Розділ 14
13 дн. тому
Розділ 15
13 дн. тому
Розділ 16
12 дн. тому
Розділ 17
12 дн. тому
Розділ 18
12 дн. тому
Розділ 19
12 дн. тому
Розділ 20
12 дн. тому
Розділ 21
12 дн. тому
Розділ 22
12 дн. тому
Розділ 23
12 дн. тому
Розділ 24
12 дн. тому
Розділ 25
12 дн. тому
Розділ 26
12 дн. тому
Розділ 27
12 дн. тому
Розділ 28
12 дн. тому
Розділ 29
12 дн. тому
Розділ 30
12 дн. тому
Розділ 31
12 дн. тому
Розділ 32
12 дн. тому
Розділ 33
12 дн. тому
Розділ 34
12 дн. тому
Розділ 35
12 дн. тому
Розділ 36
12 дн. тому
Розділ 37
12 дн. тому
Розділ 38
12 дн. тому
Розділ 39
12 дн. тому
Розділ 40
12 дн. тому
Розділ 41
12 дн. тому
Розділ 42
12 дн. тому

Невеликий дворик я перетнула досить швидко, благо, ворота навіть не були замкнені. До самих же дверей в будинок підійшла з побоюванням. 

Скільки часу пройшло з тих пір, як Райзек увійшов сюди? Поки я відійшла, поки спробувала додзвонитися всім, кого знала, розмова з Коліном, деякий час на роздуми, шлях назад — думаю, на все пішло не більше години. Сподіваюся, Райзек не встиг за цей час покинути свій будинок. 

Я смикнула ручку дверей, в останній момент подумавши, що вони можуть бути замкнені. Але моє неймовірне везіння і тут не підвело, дозволивши увійти всередину. 

Втім, не встигла зробити і двох кроків, як переді мною з’явився гарний високий брюнет, складно сказати, якої раси, але, судячи з усього, напівкровка. З одягу на ньому були лише тісні чорні бриджі та нашийник, котрий свідчив про рабство. 

— Доброго дня, володар сьогодні не приймає, але ви можете залишити свої контакти, і пізніше він сам з вами зв'яжеться, — з бездоганною посмішкою чемно вимовив він. 

Про можливу наявність у Райзека рабів я навіть не подумала. І що тепер з ним робити, не мала ні найменшого поняття.

 — Але мені потрібно з приводу дуже важливої справи. Може, ви проведете мене до нього? — запитала я, впоравшись із хвилюванням. 

— Шкодую, але особам, що носять форму, подібну до вашої, вхід в цей будинок і зовсім небажаний, володар ставиться до варти з упередженням. Вибачте ще раз. Прошу, покиньте цей будинок, — з уже трохи натягнутою посмішкою вимовив раб. 

— Мені дуже потрібно, пропусти, — відкинула убік розшаркування я і зробила крок вперед. 

— Пробачте, — сказав чоловік і швидким рухом схопив мене за руку, після чого спробував заламати мені її за спину, мабуть, маючи намір просто вивести за двері. 

Але тут вже у мене спрацювали рефлекси, і вільною рукою я відправила в сторону чоловіка потужну повітряну хвилю, набагато сильнішу за ту, що використовувала вранці на Енді. Раб відлетів убік і досить сильно вдарився об стіну, після чого вже не піднімався. Я сіпнулася перевірити, чи живий він. Ні наносити травму, ні, тим більше, вбивати його не хотіла. 

Але не встигла до нього дійти, як з якихось бічних дверей вилетів хлопчисько років п'ятнадцяти на вигляд, одягнений в штани і футболку, але шкіряний нашийник вказував, що переді мною ще один раб. 

— Ні, пані! Не чіпайте його! Він не хотів, не спеціально, йому хазяїн віддав такий наказ! — почав пронизливо кричати він, впавши на коліна переді мною і обхопивши мої ноги руками. 

Я не могла дозволити йому піднімати шум, один на один проти Райзека мені не вистояти. Мені вдасться його заарештувати лише в тому випадку, якщо застану зненацька. Тому прошепотіла сонне заклинання і майже ласкаво провела долонею по щоці хлопця, занурюючи його в сон.

 Він обм'як і впав на підлогу, встигнувши лише кинути на мене здивований і трішки ображений погляд з-під свого чорного густого волосся, яке безладно нерівно обстриженими пасмами падало йому на обличчя.

 Обережно переступивши через нього, підійшла до чоловіка, який постраждав від моєї магії раніше. Запустила швидку діагностику організму, яка показала мені безліч давніх травм, від перерахування яких мені навіть стало недобре, але з нових лише кілька синців. Судячи з усього, досить скоро він уже отямиться. 

Тому над ним я теж прошепотіла сонне заклинання, провівши долонею по спині. Мені навіть здалося, що від дотику він здригнувся, але сонна магія подіяла відразу ж, навіть якщо на той час він уже й не спав. 

Судомно зітхнувши, я тихо вирушила далі по коридору, щосили напружуючи свій слух. Де ж може бути Райзек, якщо обидва його раба вже зі мною зіткнулися? Чи не затаївся він, чекаючи, коли ж я увійду, щоб напасти? Запізно прийшла думка, що я кою грандіозну дурницю, поткнувшись сюди сама. Адже навіть нікому не сказала, де конкретно бачила Райзека. 

Що йому варто все ж вбити мене і просто викинути моє тіло? Навряд чи вбивство зв'яжуть з ним. В ідеалі, мені слід було зараз розвернутися і піти, але коли я вже майже зважилася це зробити, почула якісь звуки за одними з дверей. 

Досить приємний чоловічий голос щось неголосно комусь розповідав. Але також було чути якийсь свист з глухим клацанням, що доносився з рівними інтервалами. В першу секунду я навіть не зрозуміла, що це може бути, поки після чергового такого трохи гучнішого свисту слідом за ним не почула тихий чоловічий зойк. 

Тут вже все встало на свої місця. Більше не роздумуючи ні секунди, я з силою штовхнула двері ногою і увірвалася до кімнати. Моєму погляду відкрилося те, що я приблизно і очікувала побачити. 

У розкішній спальні, оформленій в темних тонах, до спеціальних кріплень в стіні був прикутий чоловік з нашийником на шиї. Його спина і сідниці були суцільно вкриті кривавими смугами. Кров, збираючись в струмочки, стікала по його ногах вниз. Напроти нього з грубим батогом в руках стояв Райзек. 

Мені вистачило лише одного погляду на понівечене тіло раба і ввдоволене обличчя Райзека, що насолоджувався розправою, щоб щедро зачерпнути своєї магії і направити її на так улюблену мною повітряну хвилю, якою я із задоволенням вдарила Райзека об стіну.

 Переді мною був явно чистокровний ельф, так що померти від такого удару він не міг, за що подібні йому і цінувалися серед рабів, але свідомість втратив. На що, втім, я і сподівалася. Що робити в бою з розлюченим могутнім магом, який старший за мене на кілька століть, я не знала. 

— Ви заарештовані за вчинені акти шахрайства за законами нашої країни. До прибуття в камеру ви маєте право зберігати мовчання. Повноваження перевищеними не вважаю: батіг — це майже зброя. До того ж, на мене був скоєний напад одним із ваших рабів, — особливо ні до кого не звертаючись, промовила я.

 Після чого зробила крок до Райзека і защепнула на його зап'ястях антимагічні наручники, які у мене, як у бойового мага, що знаходиться на службі, були завжди з собою. Для вірності також і його приголубила сонним заклинанням. 

Мій магічний резерв був тепер порожній майже наполовину, все ж повітряна хвиля забирає дуже багато сил, та й остання, випущена мною, була надто потужною. Та й до того я намагалася зазирнути під ілюзію, на що і витратила значну кількість енергії. До ранку резерв уже повністю відновиться, але до цього краще не нариватися на неприємності і особливо не магічити.

 — Що... що з іншими рабами? Підліток і напівкровка, що з ними? — почула я тихий хрипкий голос прикутого раба.

 — Вони живі, — коротко відповіла я. 

Вигляд цього нещасного сколихнув безліч неприємних спогадів, з глибини свідомості на поверхню почав виповзати липкими щупальцями страх. Але не час зараз піддаватися емоціям. Я дістала свій артефакт і знову спробувала зв'язатися зі своїм начальником. На подив, цього разу він відповів майже одразу. 

— Адріано! Ти ризикуєш заробити догану в особисту справу! Хоча ні, ти патрулюватимеш тепер вулиці міста весь наступний тиждень, — почав відразу ж лаяти мене Колін.

 — А ти весь тиждень тоді будеш без бойового мага у відділку. Але зараз не про це, я в своєму праві. Ти сам сказав зв'язатися з тобою в тому випадку, якщо Райзек буде біля моїх ніг. Наказ виконаний, капітане, — після чого спроектувала зображення непритомного злочинця на артефакт Коліна. 

— Це правда?! — видихнув дроу через декілька секунд. 

— Ні, розважаюсь так! — не втримавшись, уїдливо відповіла я. 

— Пробач. Де ти знаходишся? — суворим голосом запитав Колін. 

Я продиктувала йому адресу, потім глянула на раба, що повернув до мене голову і через плече уважно стежив за мною, і додала:

 — Райзек знаходиться під сонним заклинанням. Також в будинку знаходяться три раба. Один з них поранений. Безліч поверхневих ран спини. 

— Господар відшмагав, чи що? Підкріплення висилаю. Приїдуть — розберуться. Думаю, зайве тобі нагадувати, що торкатись там нічого не можна, але все ж будь обережна. І... ти молодець, — скупо похвалив мене Колін і відключився. 

Я присіла на край ліжка і втомлено зітхнула. Потроху мене почало трусити від пережитого. До кінця не вірилося, що це я тільки що затримала злочинця, за яким полювали всі вартові країни. З сумнівом подивилася на ледь живого раба, який і стояв-то насилу, і на його поранену спину. 

— Я не маю права щось тут чіпати. І тебе в тому числі, розумієш? Все повинне бути так, як було, коли я увійшла, — з жалем сказала я вголос. 

Чоловік мовчав, лише продовжував на мене дивитися з незрозумілою надією і гіркотою. У якийсь момент мені здалося, що він хоче щось запитати, але так і не наважився. Через декілька хвилин відвернувся назад до стіни. 

— Не можу так! Адже ніхто не знає, де саме тебе били. Зрештою, це ж могли робити і на ліжку? — не витримала я ще через пару хвилин, схопившись з ліжка.

 Раб знову повернув голову до мене і втупився з подивом. Але я вже зробила крок до нього.

 — Я зараз відчеплю тебе від стіни, і ти ляжеш на ліжко, добре? — сказала я, примірившись до кріплень в стіні і намагаючись зрозуміти, як можна звільнити чоловіка з них. 

— На спину чи на живіт? — тихо запитав він.

 — Що? — розгублено запитала я, продовжуючи досліджувати кріплення. 

— Лягати на спину або на живіт? Як ви хочете мене використовувати? — пояснив свої слова раб. 

— А як тебе взагалі можна використовувати в такому стані? Просто не майори мені перед очима, лягай так, щоб не турбувати свою спину і те, що нижче. — Питанню я здивувалася, але зуміла впоратися з собою і майже спокійно відповіла. 

— Багато хто тільки так і використовує, — зовсім тихо прошепотів чоловік. 

Але я вже не відповідала, нарешті розібравшись з першим кріпленням і приступивши до другого. Звільнений раб дивом не впав на підлогу, я ледь встигла підтримати його і допомогла дістатися до ліжка, на яке він впав майже без сил.