Мої роздуми перервав якийсь шум за рогом. Я явно почула обурені крики і звуки ударів. Я поспішила туди. Але вискочивши на сусідню вулицю, зрозуміла, що поспішала даремно.

 Жінка середнього віку щось сердито вимовляла молодому чоловікові, який стояв поруч з нею на колінах. Періодично вона відвішувала йому досить потужні ляпаси, але той мовчки зносив це все.. На його шиї я помітила чорний шкіряний нашийник, який символізував, що переді мною раб. 

— У вас все гаразд? — ввічливо запитала я. 

Вважалося, що відносини господаря і його раба — це суто особиста справа. Варта могла втрутитися лише в разі, якщо рабу загрожувала смерть чи серйозна травма. Але ляпаси до них явно не відносилися. 

— О, пані маг, ви тільки уявіть! Він мені не нагадав, що я збиралася сьогодні надіти зелену сукню! Сама згадала тільки зараз. Вбити його за це мало! — почала голосно обурюватися жінка і знову обсипала ударами нещасного. 

— Наголошую, що в нашій країні заборонене вбивство рабів, як і нанесення їм важких каліцтв. Також не заохочуються публічні покарання, — холодно повідомила я. 

— Хіба ж це покарання? Так, виховую в міру своїх сил і можливостей, — у відповідь на моє зауваження жінка щиро здивувалася, після чого на її обличчі зазміїлася неприємна посмішка. — Але ви маєте рацію, таку провинність не можна спускати йому з рук. Ходімо, Діку, додому, на нас чекає одна дуже важлива справа.

 Після чого чемно мені кивнула, показуючи, що розмова закінчена, і пішла далі по вулиці. Чоловік поспішив за нею, не сміючи підняти голови. 

Я скривилася. Колись сама дивом уникла схожої долі, тому зараз до рабів відчувала щось схоже на співчуття. Втім, жорстокі господарі — це рідкість. Раби занадто дорогі, щоб можна було дозволити собі ставитися до них недбало. 

Майже у всіх країнах нашого світу процвітало рабство. Десь права рабів порушуються більше, десь менше, але наявністю нашийника на жіночій або чоловічій шиї нікого не здивувати. 

Рабом можна народитися, якщо обоє твоїх батьків теж раби. Якщо ж один з них вільний — тільки йому вирішувати подальшу долю дитини. У більшості випадків такі діти теж стають вільними. 

Або ж можна потрапити в рабство, добровільно підписавши всі необхідні документи. Ці папери перевіряються магом на предмет того, чи дійсно підписи ставляться без примусу. Якщо має місце будь-який шантаж — це відразу стає зрозуміло і договір не має сили, а того, хто намагався порушити закон, чекає серйозне покарання. 

Люди або нелюди йдуть на це з різних причин. Але будь-хто може по досягненню чотирнадцяти років підписати ці документи. Є і зворотний хід. 

Господар може дарувати своєму рабу статус вільного через рік після придбання, за умови, що той вступив до будь-якого навчального закладу або здатен знайти роботу. Надалі він має право жити в будинку свого господаря, уклавши з ним новий, «напіврабський» договір, де обидві сторони прописують, що дозволено робити, а що ні. 

Але чомусь раби рідко хочуть ставати вільними. А господарі виявляють бажання відпускати таку дорогоцінну річ ще рідше. За весь час, що я працювала в цьому місті, такі документи мені доводилося оформляти лише одного разу. Чоловік відпустив свою рабиню, після чого вона стала працювати на нього ж, але вже офіційно, секретаркою. Не знаю, чи змінилося щось в їх відносинах, але через півроку вони одружилися. Проте це швидше виняток, який підтверджує правило.

 Також в нашій країні передбачений надзвичайно великий штраф за завдану рабу серйозну травму чи тим паче каліцтво. У деяких окремих випадках за таке можна потрапити за ґрати. За вбивство раба судять так само, як і за вбивство будь-якого вільного, без винятків. 

Але якщо ж раб підніме руку на вільного — його долі не позаздриш. У разі дрібного порушення господар і сам придумає, як покарати такого раба. Якщо ж рабом нанесена серйозна травма — в кращому випадку його продадуть в бордель для любителів специфічних постільних утіх. Після кожного такого клієнта рабу потрібне лікування у лікаря, але йому не завжди його надають. Якщо і зовсім скоїв убивство — його засудять до тижня магічних тортур, після чого стратять. 

Кожен раб зобов'язаний носити нашийник, зняти який сам не в змозі. З цього ж артефакта його господар завжди може дізнатися, де знаходиться його власність. А ще в магічному договорі про рабство є формула цілковитої покори, яка для кожного своя. Працює таким чином, що використовувати може навіть господар без магічних здібностей. При її активації раб зобов'язаний робити те, що йому наказано, навіть якщо не хоче. Його тіло тоді просто саме виконує наказ. 

Це може бути команда не рухатися, говорити правду, розповісти все про будь-яку подію, зробити щось — що завгодно. Тимчасові рамки зазвичай вказує сам господар. Але як саме це все працює — я особливо не розбиралася. В мої обов'язки входить перевірка правильності складання магічного договору і добровільності, формула цілковитої покори туди вписана вже до мене іншим магом. 

Розмірковуючи подібним чином, я, не поспішаючи, прогулювалася вулицями міста, що за останні роки стало мені рідним. Не сказати, що така вже глушина, але до столиці йому далеко. Проте незабаром мені набридло безцільно блукати. 

Я все частіше косилася на переговорний артефакт, сподіваючись, що надійде виклик на завдання. Але чи то сьогодні в місті було зовсім вже тихо, чи то наш начальник відстежував дзвінки і заборонив мене викликати.

Через півтори години такого патрулювання я вже була згодна навіть кішок з дерев знімати або перевіряти, чи не свідчить родимка на правій сідниці про якесь відсрочене прокляття. Хоч цим і повинна займатися не я, але з подібними випадками стикатися доводилося. 

Раптом мою увагу привернув якийсь рух праворуч. Обернувшись, помітила звичайного чоловіка середніх років. Судячи з усього, ельфа. Нічого незвичайного. Вже хотіла відвернутися з байдужим виглядом, але інтуїція буквально кричала, щоб я його перевірила магічним зором. Зрештою, це не заборонено, тільки вимагає значних магічних зусиль. Втім, чому б і ні — все одно навряд чи мені сьогодні стане в нагоді моя магія. 

Яке ж було моє здивування, коли зрозуміла, що цей чоловік перебував під личиною, що приховує його справжню зовнішність. Я постаралася акуратно підчепити цю ілюзію, щоб буквально відігнути край і підглянути, хто ж під нею ховається, але моїх сил не вистачило. Маскування було дуже високого рівня без найменшої вади. 

Це само собою підозріло, та й зізнаюся, з'явилася суто жіноча цікавість. Тому я пішла за ним. Чоловік явно був роздратованим, це видно по його розгонистим крокам, насупленому виразу обличчя, нехай і несправжнього, а також по неголосній лайці, що раз у раз зривалась з губ.

 Перебуваючи в якихось своїх роздумах, він і не помітив мене, що йшла слідом. Звичайно, не велика біда, навіть якби і звернув увагу. Тим паче, я мала право патрулювати будь-які вулиці міста, конкретних вказівок мій начальник дати мені не встиг. Але тоді об'єкт мого інтересу вів би себе набагато обережніше. 

Втім, цього не сталося, і ми з ним спокійно увійшли в район, де жили лише аристократи. До одного з особняків підозрюваний і попрямував. Судячи з того як чоловік, не замислюючись, відчинив двері в будинок, той явно належав йому. Туди вже піти за ним я не могла, але в цьому вже не було потреби.

Ельф, впевнений, що вдома йому вже нічого не загрожує, скинув з себе ілюзію вже на порозі. І за пару секунд до того, як за ним зачинилися двері, я встигла побачити його справжнє обличчя. 

Мене немов холодом обдало. Пальці на руках почали злегка тремтіти. Ніколи і в страшному сні не могла подумати, що в наше порівняно невелике місто може заплисти така велика риба, як він. Звісно, я його впізнала. 

Цього ельфа, досить могутнього мага, шукали по всій країні вже більше року. Він приїжджав в місто, видавав себе за колекціонера або просто дивака, якому в спадок надійшло кілька рідкісних артефактів, і продавав за шалені гроші дрібнички, на які просто накладав ілюзію. У цій сфері магії йому немає рівних. У всякому разі, в нашій країні.

 Від нього постраждало дуже багато людей і нелюдів, зловити його практично неможливо, адже не будеш же кожного перевіряти на предмет ілюзії. Для цього потрібно і самому бути досить сильним магом. Моїх умінь вистачило лише на те, щоб зрозуміти — ілюзія все ж є. Зрештою, я в першу чергу бойовий маг, а не ілюзіоніст. 

Проте з тим же успіхом це міг бути просто досить багатий самозакоханий ельф, що за допомогою магії маскував потворний шрам. Всяке трапляється. Зараз мені просто нереально пощастило. 

Але тепер потрібно якось діяти. Тільки як? Так, я не один раз брала участь у захопленні небезпечних і не дуже злочинців, але ніколи не діяла одна. Отже, я просто повинна викликати підкріплення.

 Для цього довелося відійти від потрібного будинку на два квартали. Крім ілюзії цей маг міг володіти ще деякими вміннями. Хто знає, можливо, в його арсенал входять спостерігалки і прослушки, які він щедро розкидав навколо свого будинку. Я їх можу виявити, але на це піде багато часу, адже навіть не знаю, де шукати — доведеться сканувати кожен клаптик простору. 

Діставши артефакт, за допомогою якого можна зв'язуватися з будь-яким іншим власником подібного артефакту, знаючи зліпок його аури, спробувала зв'язатися зі своїм відділком. Але у відповідь чула лише мелодійний передзвін, який означав, що мені поки що не відповідають. 

Я перебрала всі відомі мені контакти тих, хто працював разом зі мною у відділку, але у відповідь була тиша. 

— Вимерли вони там, чи що? — стиха обурилася я. 

Проте, мною почало опановувати невиразне занепокоєння. Щось же там трапилося. Скривившись, зробила спробу зв'язатися зі своїм безпосереднім начальством. Колін Фартел відповів на дзвінок майже відразу. 

— Коліне, я не можу нікому додзвонитися з наших, — випалила я першою справою, як тільки почула його спокійний голос. 

— Це очікувано. Адже я заборонив їм відповідати на дзвінки від тебе. Сьогодні ти лише патрулюєш, ніякої небезпеки бути не може, інакше від цивільних дійшли б тривожні виклики в першу ж чергу. Значить, ти просто сподіваєшся повернутися до відділку, щоб або займатися магічними договорами і обстеженням магічних артефактів у себе в кабінеті, або ж, в обхід мого наказу, кидатися на будь-який виклик разом з іншими хлопцями. Тому раджу тобі розслабитися і насолоджуватися можливістю погуляти по місту в робочий час. Чи десь все ж скоєно серйозний злочин, про який ми ще не знаємо? — спокійно відповів Колін, але на його останній фразі в голосі явно промайнула напруга.

 — Ні, але... 

— Тоді дій за інструкцією. Це наказ, — сталевим тоном сказав дроу. 

— Чекай, чекай! Я побачила Райзека Асмалділа, його повне ельфійське ім'я не пам'ятаю, але він зараз знаходиться в нашому місті! Я бачила його! — майже крикнула в артефакт я. 

— Ти бачила його? Без ілюзії? — уточнив Колін через декілька виснажливих секунд. 

— На ньому була ілюзія, але коли він заходив до будинку, скинув її, і поки зачинялися двері, встигла його розглянути. Це він, точно тобі кажу! — стояла на своєму я. 

— Смішно. Що магу такого рівня робити в нашому місті? Тобі просто здалося, або ж ти настільки хочеш повернутися до нормальної роботи, що твоя підсвідомість уже проектує бажані образи на інших. Ти сьогодні патрулюєш, це моє останнє слово. Зв'язатися зі мною до кінця цього дня можеш лише в тому випадку, якщо Райзек буде лежати біля твоїх ніг, — зареготав задоволений від свого ж жарту Колін і відключив артефакт.

 Я залишилася стояти на місці, вражена тим, що мої слова не сприйняли всерйоз. Що ж, як він сказав, «діяти за інструкцією»? А що інструкція говорить щодо захоплення небезпечного злочинця? Викликати підкріплення, якщо немає можливості це зробити — постаратися діяти своїми силами, в разі, якщо є шанс на успішний результат подій. В іншому випадку повідомити начальство про те, що відбувається. 

В результаті я повідомила, підкріплення не отримала, в своїх силах не так вже й впевнена, але шанс може ж бути найменшим? Зрештою, за Райзеком вбивства не значилися, значить, максимум, що мені загрожує — втрата злочинця. Можливо, деякі травми, але сумніваюся, що досить серйозні, все ж Райзек не дурень. Одна справа, коли шукають шахрая, інша — того, хто поранив бойового мага, що працює на варту. 

Підбивши підсумок, ризикнути все ж варто. Як сказав мій начальник, «зв'яжись, коли Райзек буде лежати біля твоїх ніг»? Що ж, спробую це влаштувати. І з такими думками я рушила в бік потрібного будинку.