Адріана

 Приходила в себе ривками.  Ніяк не могла зрозуміти, де знаходжуся.  Про те, що мене приспали, прекрасно пам'ятала, але ось хто це зробив, і чому я ніяк не могла остаточно скинути з себе магічне заклинання, зрозуміти не могла.

 Припустимо, кілька годин мала бути у відключці, але потім настає пробудження, як від звичайного сну.  Зараз же навіть очі не могла розплющити.  Та й звуки долинали наче крізь товщу води.  Спробувала прислухатися до органів чуття.  Виходило, що лежала на спині, на чомусь м'якому, руки заведені назад і, судячи з усього, скуті.  Спробувала провести магічну діагностику організму, але магія не відгукнулася. Отже, на мені антимагічні кайданки. Ось і відповідь, чому мені так погано.

 Насилу трималася в свідомості, балансуючи на межі забуття.  Постаралася зосередитися на звуках, які чула.  Незнайомий чоловічий голос, який щось комусь висловлював, в чомусь докоряв. Звучав цілком мирно, тільки за окремі слова ніяк не могла зачепитися.

 А ще було чутно якесь дивне клацання.  Воно навіювало якісь невиразні асоціації, але я ніяк не могла зрозуміти, які саме.  Очі ніяк не бажали розплющуватися.  Зараз найкращим варіантом було б прикидатися сплячою і далі, а потім, зібравши сили, вирішити вже, що можу зробити.  Але без магії і зі скутими руками все одно мало на що здатна.

 Нарешті, приклавши зусилля, зуміла розплющити очі.  І тут же заціпеніла від жаху.  Я знаходилася в своїй кімнаті, на своєму ліжку, але крім мене тут ще були мої хлопці і... Райзек.

 Алан і Ділан стояли на колінах біля стіни, на їхніх шиях крім нашийника зараз красувалося магічне плетиво, яке в будь-який момент могло перекрити дихання, якщо Райзек того захоче.  Тайлер знаходився біля іншої стіни, його руки були зв'язані моїм шарфом і причеплені до гака, вбитого в стіну, що залишився від настінного магічного світильника, якого вже давно немає.  У цей момент маг бив напівкровку моїм же широким ременем, завдаючи дошкульні удари по спині.

 Мені потрібна була секунда, щоб усвідомити, що тут відбувається, оцінити розстановку сил і покритися липким потом від жаху. Здається, я не зуміла стримати глухого стогону відчаю.

 У всякому разі, чоловіки повернулись до мене. Алан і Тайлер з неабияким занепокоєнням в погляді, у Ділана ж більше переважав божевільний страх.

 Але гірше, що Райзек теж обернувся до мене і на його аристократично прекрасному обличчі з'явилася холодна посмішка.

 — Нарешті прокинулася!  Я вже і занудьгувати встиг.  Менше місяця мене не було, а ти за цей час примудрилася так зіпсувати моїх рабів, — м'яким докірливим тоном сказав він, скрушно поцокавши язиком, та, відкинувши ремінь в сторону і миттєво втративши цікавість до Тайлера, повернувся до мене. Я ж намагалася вирівняти своє дихання і вгамувати гарячково посилене серцебиття.  Коли Райзек ступив до мене, інстинктивно підтягла ноги, на що він лише з посмішкою похитав головою і сів на ліжко зовсім поруч зі мною.

 — Уявляєш, коли увійшов з тобою, перекинутою через плече, вони накинулися на мене.  А цей навіть майже встиг вдарити.  По-хорошому, його б варто було за це побити до напівсмерті, але дуже вже скучив за своїми іграшками, — довірчим тоном сказав він і змовницьки підморгнув, від чого мене трохи пересмикнуло, що не сховалося від його уважного погляду.

 — Якась ти негостинна, навіть прикро, — скривився він, і в його голосі мені почулася прихована загроза.  Причому спрямована не на мене.  Я постаралася опанувати себе.

 — Ти прийшов мститися?  — трохи тремтячим голосом запитала я.

 — Я?  Тобі? За кого ти мене маєш?  Ще я з дівчатами не воював, до того ж такими симпатичними, — майже щиро обурився маг і на підтвердження своїх останніх слів провів тильною стороною долоні по моїй щоці, від чого мене знову заповнив дикий жах.

 Все це дуже нагадувало те, що сталося зі мною не так вже й багато років тому.  Тоді, пам'ятається, все теж починалося саме так.  Оглушення, широке ліжко, наручники, компліменти, сказані вкрадливим шепотом, і обережні торкання... Спочатку.  Те, що відбувалося потім, до сих пір намагаюся забути.

 — Я прийшов за своїм майном.  Брати чужі речі недобре, між іншим, — і він погрозив мені пальцем, роблено насупившись, але потім майже радісно посміхнувся.

 — Але я не ображаюся. Поки мене не було — пригляділа за ними, дякую за це.  Тепер мені буде, чим зайнятися, перевиховуючи їх, — і Райзек жартівливо зобразив напівуклін.

 — Уявляєш, за час прочуханки ось цей не видав ні звуку.  Я, звичайно, ще не старався особливо, навіть поки шкіра залишилася ціла, але сам факт! — раптом майже з захопленням вигукнув він, киваючи на Тайлера.  Я продовжувала мовчати, боячись відвести погляд від цього садиста.  Але йому, здається, поки що й не потрібна було моя участь у розмові.

 — До речі, а де в цьому будинку знаряддя для покарання?  Нічого не знайшов, довелося позичити твій ремінь.  Втім, я все одно заглянув ненадовго, — тим часом задумливо протягнув Райзек, кинувши розсіяний погляд на хлопців, які з тривогою дивилися на мене.

 Але я нічим не могла їх втішити.  Результат очевидний — маг забере хлопців назад собі, продовжуючи їхнє особисте пекло, а мене вб'є.  І тому, що свідки не потрібні, і тому, що перейшла йому дорогу. Я та, завдяки кому його спіймали. Не знаю, правда, як він вибрався, але зараз це вже і не важливе.

 — Так, а ти повідай-но мені як зуміла мене вистежити? Розумію, сам винен, десь щось упустив. Але що?  Я адже дізнавався, ти практично ніколи не патрулюєш вулиці, тим паче, в звичайний мирний день.  Як ти дізналася про мене, в чому мій прорахунок?  — моментально посерйознішавши, запитав Райзек, пильно подивившись на мене.

 Я мимоволі облизала пересохлі губи і, кілька разів глибоко вдихнувши-видихнувши, почала розповідати.

 — Це була просто одна велика випадковість. Я вже більше року не брала вихідних, начальник відправив мене на патрулювання, щоб «провітрити».  І в якості покарання за запізнення ще.  В цей час доби на вулиці зовсім безлюдно, і я з нудьги оглядала поодиноких перехожих на предмет ілюзій.  Було цікаво, хто що ховає під маскою.  А під твою ілюзію заглянути не змогла.  Це мене зацікавило і я пішла слідом.  Випадково побачила, як на порозі свого дому ти знімаєш заклинання, — нічого не приховуючи, розповіла я все, як було. 

На пещеному обличчі Райзека відбилося здивування, потім здивування, після чого він вибухнув гучним сміхом.

 — Ти знущаєшся?  Думаєш, що я в це повірю?  На моєму будинку стоїть  сповіщальне заклинання, яке спокійно пропустити може лише самотню особу жіночої статі!  Хочеш сказати, що все настільки співпало?  Та ніколи на затримання злочинця мага не відправляли одного бойового мага, завжди є підкріплення!  — розлютився Райзек, його тонкі риси обличчя спотворило гнівом.

 — Я кажу правду.  Після того, як зрозуміла, кого побачила, зв'язалася з начальством. Але мені не повірили.  Тому я вирішила спробувати щастя сама, — не зводячи погляду від його обличчя, постаралася рівним тоном відповісти.

 З хвилину Райзек пильно вдивлявся в моє обличчя, намагаючись вловити ознаки брехні.  Потім вражено похитав головою і трохи відсунувся.

 — Неймовірно!  Це настільки безглуздо, що може бути правдою.  Що за глузування долі?  Мене вдалося зловити тільки тому, що одній самовпевненій і не в міру діяльній магессі стало нудно, — ні до кого особливо не звертаючись, промовив Райзек.

 Після чого піднявся з ліжка і підійшов до Алана, з силою смикнув того за волосся, змушуючи задерти голову.  Критично оглянув його обличчя, повертаючи з боку в бік за підборіддя.  Так зазвичай оглядають свою річ на предмет вад після того, як комусь позичали.  Той мовчав, але в його очах іскрилася злість. Райзек кілька миттєвостей вдивлявся в них, після чого чомусь хмикнув.

 — Гаразд, думаю, час вже з усім цим закінчувати, — сказав він нейтральним тоном, підходячи до Ділана і несхвально перебираючи пальцями короткі пасма волосся хлопця.

 — Ти мене зараз вб'єш?  — майже спокійно запитала я.

  Ні, не змирившись з неминучим, але готова до такого результату. Протиставити магу мені було нічого. Зрештою, що я його минулого разу зловила — це дійсно лише одна велика і безглузда випадковість.

 — Я вільних жінок не ображаю, не бійся.  Та й варто віддати тобі шану.  Хоч і випадково, але все ж не побоялася виступити проти мене і заарештувати.  Це був досить кумедний епізод мого життя, буде, що згадати.  Насправді я просто повернувся за своїм майном.  Зараз заберу їх, і ти мене більше не побачиш, — гмикнув він, не відводячи погляду від Ділана, взявшись з мрійливою посмішкою водити кінчиками пальців по його щоці, шиї, насолоджуючись жахом, що непроглядною пеленою стояв в його очах.

 — Хоча, знаєш, мабуть, трохи затримаюсь. Напівкровка мене розлютив, не завадило б скинути напругу.  Та й за улюбленою іграшкою скучив.  Де тут вільна кімната?  Чи віддаєш перевагу дивитися?  — розплився в зловісній посмішці Райзек, недвозначно поглядаючи на хлопця.

 Тайлер вилаявся крізь зуби.  Алан опустив голову, але на його обличчі я встигла помітити промайнулий відчай.  Ділан же міцно заплющив очі, нібито стиснувся весь і ледь чутно застогнав-заскиглив.

 Цього я вже винести не могла.  Психіка хлопця повернення до минулого життя явно не витримає. 

— Стривай. Я не бажаю, щоб таке відбувалося в моєму домі, — коротко видихнувши, почала рівним тоном я, радіючи, що руки скріплені за спиною, і не видно, як вони зараз тремтять.

 — Вже вибач, але в даному випадку твоя думка мене не цікавить.  Я вже прийняв рішення, як проведу найближчий час, — сталевим тоном відповів Райзек, від нього повіяло прихованою загрозою.

 — А якщо я запропоную тобі себе замість Ділана? — швидко промовила я, боячись, що в останній момент мій голос зірветься або що просто не зможу вимовити ці страшні для мене слова.

 — Замість раба?  Який сенс?  Це ж всього лише річ, вони існують для того, щоб їх використовували.  Припустимо, прийму твою пропозицію, ну а далі що?  Я все одно робитиму з ними все, чого побажаю, коли повернуся додому, — насупився Райзек, щиро не розуміючи, чого я намагаюся домогтися.

 — Це вже буде відбуватися не в моєму домі.  То як, згоден?  — рішуче запитала я.

 Ще б насправді відчувати цю рішучість. Страшно було до жаху, але я не мала права це показувати.  Все, що зараз могла — це тягнути час, гарячково намагаючись знайти вихід з ситуації, що склалася.

 Якщо Райзек відповість згодою на мою пропозицію, то поки він буде зайнятий мною, можливо, хлопці зможуть звільнитися і вирушити за допомогою.  Та й, швидше за все, кайданки з мене зніме.  Напевно.

 Ох, як же багато «можливо» і «якщо».  Але дозволити, щоб цей мерзотник зараз же знову познущався над Діланом — не можу.

 — Не бачу причин відмовлятися.  Мені дійсно цікаво, яка в ліжку та, що примудрилася мене заарештувати.  Ти дійсно готова піти на це?  — провокаційно посміхнувся маг.

 Я забарилася на кілька секунд.  Метнула швидкий погляд на Тайлера і Алана, які несамовито хитали головою з боку в бік, підказуючи мені відповідь.  Подивилася на Ділана, який теж ледь помітно сіпнувся, всім виглядом кажучи мені "ні".  Але разом з цим встигла помітити і згаслий погляд хлопця, і пониклі плечі ельфа, і сліди від ременя на спині напівкровки.

 Хто вони мені?  Всього лише нав'язані раби, яких я не хотіла.  Так, доля обійшлася з ними вкрай жорстоко, але... всіх не обігрієш. Який сенс мені зараз переступати через себе, якщо ймовірність того, що це змінить ситуацію, вкрай мізерна?  Мені всього лише і потрібно зараз заплющити очі, промовчати, і через деякий час мене залишать у спокої.  І знову буду одна в своєму будинку, абсолютно вільна від усіх зобов'язань...

 Тільки ким я стану, якщо навіть не спробую?  Як зможу далі спокійно жити, знаючи, що навіть не спробувала врятувати їх від цього пекла?  Чи хоча б відсунути його ненадовго.  Зрештою, тіло — це всього лише тіло.

 — Так, — просто відповіла я і з викликом подивилася прямо в очі Райзека.

 Це мої хлопці!  Я багато на що піду заради їхньої безпеки і стояти за них буду до останнього...