Адріана

 Цієї ночі, здається, Ділан і зовсім не спав.  Перед сном раз десять запитав, що буде, якщо він завтра у відділку зробить що-небудь не так.  Я, не подумавши, ляпнула, що якщо розкриється, що він маг — його заберуть до столиці, зробивши рабом когось із наближених імператора, а мене і зовсім можуть взяти під варту за приховування.  Цією самою фразою ледь не довела хлопця до інфаркту.

 Довелося тут же заспокоювати і ще раз повторювати правила поведінки при сторонніх. Зайвий раз ні з ким не говорити, особливо ні на кого не дивитися і уникати чужих дотиків.  Ще не вистачало, щоб хтось насправді впізнав у ньому мага. Це малоймовірно, але все ж.  На всі питання і спроби торкнутися відповідати: «володарка не веліла».  Про всяк випадок сказала йому в будь-якій незрозумілій ситуації кликати мене на допомогу. Взагалі, він постійно буде зі мною, але в той же туалет ми не заявимося удвох.  Та й хіба мало куди мені знадобиться відійти.

 Чесно кажучи, самій було трохи не по собі, але розвивати дар Ділана треба.  Навіть якщо якісь ази я зможу йому пояснити, займаючись вечорами вдома, то основні гілки специфічної магії інтуїта потрібно розвивати в людних місцях, серед незнайомців, інакше ніяк.  Взяти ту ж емпатію.  Мої емоції він відчуває періодично, але того ж Тайлера і Алана, як він зізнався, жодного разу не відчув.

 Тому зовсім не дивно, що до відділку ми прибули не виспавшись і набагато раніше початку робочого дня.  Я швидко провела Ділана до себе в кабінет, але з кількома співробітниками все ж встигли перетнутися.  І кожен з них так чи інакше, але прокоментував наявність раба поруч зі мною, від чого Ділан зблід і навіть, здавалося, зовсім дихати перестав. Мабуть, не забув ще, як був тут минулого разу.  Втім, про що це я?  Це все сталося менше місяця назад.

 Але не встигли ми з ним дійти до мого робочого місця, як з'явився Нік, який передав мені в руки стопку магічних договорів, які варто вивчити сьогодні ж.  Отже, про те, щоб приділити Ділану сьогодні час, не йшлося. Але тут вже нічого не поробиш. У своєму кабінеті я тут же посадила хлопця на стілець біля стіни, після чого, взявши в руки три порожніх кристали, зосередившись, записала на них різні за емоційним забарвленню спогади.  Ці штуки коштували дуже дорого, і придбати собі додому в будь-якому випадку не змогла б. Що було ще однією причиною, чому варто було Ділана взяти з собою на роботу.  Він тим часом з цікавістю оглядав мій кабінет.

 — Дивись. Я записала на ці кристали свої спогади. В одному — щасливий спогад, в іншому — сумний, в третьому — нейтральний.  Їх може звідси зчитувати будь-який маг, приклавши достатньо зусиль. Або ж не маг, запустивши їх в артефакт-зчитувач.  По правильному, я зараз повинна була б почати тебе вчити, як розсіяти свою силу, схопити потрібний магічний потік і, ковзнувши по ньому, зануритися в цей кристал, захоплюючи потрібний візерунок, після чого його вже можна перетворити в картинку і побачити, що на  ньому записано.  Але це близько шести-семи повноцінних занять, на які у нас зараз часу немає.  Та й багатьох знань, що дозволяють це зробити, у тебе теж ще немає.  Інтуїту в цьому плані простіше.  У тебе є цілих два варіанти дізнатися, що тут.  Перший: задіявши свою феноменальну інтуїцію, зможеш вгадати, що на них записано. Без картинки, звичайно, але хоча б визначити, де яке враження.  Можливо, приблизно навіть скажеш, про що вони.  Надалі, розвинувши цей дар, зможеш до дрібниць описувати все, що сюди вкладено. Другий варіант: задіявши свою емпатію, просто відчути, які емоції вкладені в кожен зі спогадів. Тримай.  Але будь обережний, ці штуки коштують шалених грошей. Увечері нагадай мені стерти з них все, що записала, — постаралася пояснити я Ділану його завдання, вручаючи невеликі мутно-білі кристали.

 — Але я не знаю як.  А якщо не вийде?  — зовсім перелякався він і зблід майже до синяви.

 — Старайся до тих пір, поки не вийде.  Якщо хтось зайде, роби вигляд, що проводиш інвентаризацію.  Тримай магічне перо і зошит.  Будемо вважати, що це твій робочий інструмент.  А тепер слухай і запам'ятовуй, як розкрити свій дар, змусити його слухатися тебе... — посміхнувшись, подала йому згадані предмети і прочитала невеличку лекцію, яку свого часу прочитав мені мій батько, намагаючись навчити управляти своєю норовливою ​​магією.

 Під кінець моїх пояснень Ділан трохи повеселішав, задумливо кивнув і, сівши, де я йому вказала, взявся перевіряти теорію на практиці.  Я ж, придушивши важке зітхання, повернулася до договорів. Тут вже потрібно не тільки перевірити, чи правильно все складено, — з цим вже впоралися до мене, а вивчити кожен візерунок заклинання, відстежити кожен вузлик, щоб не розв'язався.  І при необхідності накласти нове.  Сама по собі робота не особливо складна, але досить копітка і нудна.

  В основному це були торговельні договори.  Але траплялися й рабські.  Ці я вже вивчала більш ретельно.  Взагалі, цим зазвичай займаюся не я, у нашому відділку є штатний магічний нотаріус, хоч за силою вона і набагато слабша за мене, але зате досвідченіша і зі своєю роботою цілком справляється.  Вірніше, справлялася, бо Кайра пішла в декретну відпустку, і тепер її частину роботи скинули на мене.

 Справа пішла б швидше, якби кожні п'ятнадцять хвилин до мого кабінету не заходив хто-небудь з колег під надуманим приводом, щоб подивитися, що ж я тут роблю наодинці зі своїм рабом.  Цим самим гальмували  не тільки мою роботу, а й збивали Ділана, який виглядав вже зовсім зашуганим.  Особливо після того, як до мене увірвалася Лінда, яка колись намагалася викупити у мене рабів за десять золотих.

 Зараз вона практично вимагала, щоб я здала їй Ділана в оренду на ніч за два золотих. Після такої пропозиції не потрібно було бути емпатом, щоб відчути хвилю жаху, що хлинув від хлопця.

 Тут у мене вже здали нерви, і я ледь не перейшла на крик, висловлюючи орчанці все, що думала з приводу її нахабства.  Після цього нас з Діланом залишили в спокої майже на годину, за яку я зуміла переглянути близько десятка договорів, а хлопець навіть зумів розпізнати в якому кристалі сумний спогад.

 — А про що він, можеш сказати?  — зацікавилася я, відчуваючи невимовну радість від того, що у Ділана намітилися хоч якісь успіхи.

 — Я... Дурниці, напевно, але мені чомусь здається, що там щось, пов'язане зі смертю, — трохи зніяковівши, відповів той.

 — Чому ж? Ти правий. Тут мій спогад про похорон мого батька.  Ти молодець, продовжуй в тому ж дусі.  Залишилося два кристали, — сумно посміхнувшись, підбадьорила я його.

 Чомусь і не сумнівалася, що першим він розбере саме «сумний» кристал.  Зрештою, це та емоція, яка супроводжувала його більшу частину життя.

 Через деякий час до мене заглянув Нік і повідомив, що надійшов виклик на серйозний магічний викид в районі міста, де жила лише аристократія.  Нажаль, просто так потрапити на їхню територію було неможливо. Все впиралося в бюрократичні тонкощі. Тому виїзд на місце злочину (або що там у них сталося), був призначений на завтра.  Тут вже зрозуміло було, що моя присутність не обговорюється.  А ось Ділана взяти з собою точно не зможу.  На ту територію простим службовцям непросто потрапити, що вже говорити про чужих рабів.

 Проте ця новина мене втішила.  Нарешті намічається щось цікаве.  Не те, щоб я нудьгувала, особливо з тих пір, як мене «нагородили» за ув’язнення Райзека, але працювати в кабінеті до жаху набридло.  А ті виклики, на які все ж вибиралася пару раз, не варті навіть згадки.

 За весь день Ділан сказав лише пару фраз, зосередившись на поставленому завданні, але я, зайнята цими ненависними вже мені договорами, цьому була тільки рада. Нажаль, до кінця робочого дня він так і не зумів визначити, що залишилося на двох інших кристалах.  В одному був спогад про те, як мені подарували величезного ведмедика, з яким я довгі роки засипала в обіймах.  В іншому — як пару тижнів назад купувала на ринку яблука.  Але нічого страшного, завтра продовжимо.

 Від довгого сидіння в незручній позі за столом у мене надзвичайно розболілася спина. Особливо шия і поперек.  Одна з причин, чому більше люблю працювати на виїздах. Там вже точно не доводиться годинами сидіти в одному положенні.

 Коли сказала Ділану, що час вже йти додому, він дуже сильно засмутився, здивувавши мене такою реакцією.  Але тут же з'ясувалося, що причина в тому, що не зміг повністю впоратися з поставленим мною завданням.  Але я його заспокоїла, як могла.  Зрештою, невеликий успіх все ж був.  Адже він не тільки визначив емоційне забарвлення спогаду, а й вказав саму тему. Це його заспокоїло, і поки йшли додому, хлопець, вже не затискаючись, як раніше, почав розпитувати мене про те, що саме я робила з договорами, навіщо це, для чого полиці з артефактами та інше. Було видно, що його це все не на жарт зацікавило.

 — А чому ти весь день мовчав і у відділку ні про що не питав?  — здивувалася я такому натиску.

 — Ви ж працювали, не хотів відволікати.

 — Це похвально, звичайно, але на пару питань могла б і відповісти.  А під час перерви, коли ми з тобою пили чай з пирогом, що нам дав з собою Тайлер, чому тоді не розпитав про все, що цікавило? 

 — Тоді увійшов ваш колега, старший лейтенант.  Повідомив про завтрашню операцію, на яку дав дозвіл ваш начальник.  А коли пішов — ви повернулися до договору про постачання нефриту в ювелірну майстерню, — відрапортував Ділан.

 — Нічого собі, пам'ять у тебе.  Я й не пам'ятаю, хто коли і навіщо заходив. Тобто, так, знаю, що Нік у мене був, пам'ятаю, що обговорювала деякі деталі майбутньої операції, але в який саме час дня це було — якось не замислювалася.  І вже тим паче, який договір потім вивчала, — здивувалася я.

 — У мене був досить вагомий стимул запам'ятовувати все з першого разу, — з кривою посмішкою відповів раптом Ділан та здригнувся від неприємного спогаду.

 Я подумки себе вилаяла.  Не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти, хто і за яких обставин сприяв розвитку пам'яті хлопця. 

— До речі, про операцію.  Завтра приділити увагу твоєму навчанню взагалі не зможу, та й на сам виїзд брати з собою не маю права.  А залишати одного у відділку не бачу сенсу.  Так що доведеться тобі завтра залишитися вдома, — спохопилася я, коли ми вже доходили до нашого будинку.

 — Так, звичайно я розумію.  Досі не можу повірити, що в принципі мене сьогодні взяли з собою, — засяяв раптом щасливою посмішкою Ділан, змусивши мимоволі замилуватися ним.

 До чого все ж гарний хлопець.  І тим прикріше, що йому так не пощастило в житті.  Зате зараз все попереду, залишилося лише рік пережити, і він буде повністю вільний.

 — До речі, ви подобаєтеся цьому вашому колезі.  Тобто, ви в принципі не можете не подобатися, але старлей відчуває більш глибокі почуття, ніж проста прихильність, — раптом видав Ділан.

 — З чого ти взяв?  — насторожилася я.

 — Не впевнений.  Коли він увійшов до кабінету, я просто зрозумів, що знаю, і все, — знітився хлопець.

 — Ти ж навіть не дивився на нього.

 Ділан знизав плечима, трохи винувато дивлячись на мене.

 — Твій дар працює і з незнайомцями!  Це ж чудово, Ділане!  Це неймовірно гарна новина.  Завтра, поки мене не буде, постарайся налаштуватися на Алана і Тайлера. Відчути хоч що-небудь.  І не хвилюйся, за рік ми точно навчимо тебе всьому, що потрібно для вступу до Університету Магії, — радісно вигукнула я.  На його обличчі несміливо засяяла така ж радісна усмішка.

 Вдома нас вже чекала смачна вечеря.  Ділан спочатку несміливо, озираючись на мене, почав розповідати про те, як пройшов наш день. Побачивши, що я не проти, надихнувся і вже чи не з захопленням розповідав і про оздоблення мого кабінету, і про речі, які бачив на полицях.  Навіть процитував зміст деяких договорів, хоча я точно пам'ятаю, що він бачив їх лише мигцем.  Думаю, з такими талантами вчитися в університеті йому буде дуже легко.

 Тайлер порадував тим, що сьогодні відніс першу партію пундиків до кав'ярні, з якою ми уклали договір, і вже отримав перший прибуток, який хотів одразу ж віддати мені, але я поки не прийняла.  Зрештою, йому ще потрібно купувати інгредієнти для іншої випічки, про що йому і повідомила.  А там вже подивимося.

 Для себе вирішила, що частину грошей буду віддавати йому — все ж заслужив.  А згодом придумаю що-небудь, щоб у Алана і Ділана теж були свої, законно зароблені гроші.  Зрештою, це їх швидше змусить повірити в те, що з часом вони стануть вільними.

 Правда, з Діланом все зрозуміло — буде вчитися, з Тайлером теж більш-менш ясно — вже зараз практично працює.  А ось з Аланом складніше.  Але часу на роздуми ще повно.  В крайньому випадку, завжди зможе заробити на життя за допомогою масажу, якщо захоче.

 До речі про нього.  Спина продовжувала нити і допомога ельфа мені б зараз точно не завадила…