Адріана

 Нарешті я виспалася!  Яке щастя — лежати в затишному м'якому тепому ліжку і розуміти, що тобі нікуди не потрібно поспішати.  Не розплющуючи очей, провела рукою поруч, намагаючись намацати Алана, який цього разу засинав разом зі мною.  Вночі заснула швидко, так і не встигла ні його обійняти, ні його волосся помацати.

 Але мої пальці вхопили лише порожнечу.  Довелося розплющувати очі, щоб з подивом виявити, що я в ліжку одна.  Повалявшись ще пару хвилин, прийняла рішення вставати. До того ж, крізь щільно причинені двері все одно проникав запах свіжоспеченої здоби.  Я задоволено посміхнулася.  Як іноді мало потрібно для щастя.

 Сяк-так розчесавши заплутане волосся, яке перед сном знову забула висушити, одягла як виняток шорти і стару, але зручну вільну футболку.  Після чого вийшла зі своєї кімнати.  Поглядом тут же наткнулася на Ділана, який з зосередженим виглядом вимивав вікно у вітальні.  Хоча на мій погляд воно і так було чисте.  Більше мене турбувало, що хлопець балансував на хиткій табуретці, щоб дістати до самого верху.

 — Ти що робиш? — обережно запитала я.

 — Доброго ранку, Адріано.  Протираю вікно, щоб воно блищало, — трохи сором’язливо посміхнувся він у відповідь.

 Я окинула його уважним поглядом.  Зараз він був в одних штанах, без футболки.  І при денному світлі особливо явно було помітно, що він не такий вже й кістлявий.  Схоже, ілюзії на ньому висіли досить якісні.  Якщо ще почне займатися своєю фізичною формою, через кілька місяців фігура у нього прямо буде те, що треба, не гірше, ніж у того ж Алана.

 — Ти не впадеш?  Злазь краще звідти.  Вікно і так чисте.  А де Тайлер і Алан?  — спохопилася я.

 — Як скажете, Адріано, — відповів Ділан, покірно спускаючись вниз.

 — Вони на вулиці.  Ви ж дали їм дозвіл на задньому дворі займатися, — поспіхом додав він.

 — Так. Але там же ще немає ніяких пристосувань, — здивувалася я.

 — Але багато вправ можна робити і без них.

 В принципі, вірно.  Пам'ятаю, в університеті викладач з бойової підготовки ганяв нас, як тільки міг, а особливих пристосувань у нього теж не було.  Точніше, були, але до дівчат-магів він, на щастя, ставився більш лояльно і дозволяв займатися окремо.  Що йому не завадило потім спробувати завалити нас на заліку.  Але це вже в минулому.

 — А ти чому не з ними?  Я ж і тобі дозволила, — згадала я.

 — Дякую, Адріано.  Я займався з ними вчора і позавчора.  Сьогодні просто чекав, поки ви прокинетеся, щоб подати сніданок.  А тим часом вирішив помити вікно, — чесно відповів він.

 Я почухала ніс в задумі.  Безумовно варто більше часу проводити з ними.  Навіть не знала, що вони скористалися моїм мимохідь кинутим дозволом.

 — Молодець. Гаразд, тоді я в душ, а ти... А ви їли вже?  — спохопилася я.

 — Так, ми встали раніше.  Тайлер спік рулет з варенням.  Адже ви зранку віддаєте перевагу каві, все вірно?  — трохи розгублено уточнив він.

 — Так, вірно. Зараз тоді я в душ, потім поснідаю, а після вирушимо всі разом на ринок.  Потрібно купити вам нормальний одяг, продукти, мені дещо по дрібницях і, заради всього святого, нарешті по-людськи тебе підстригти, — гмикнула я.

 — Підстригти? А як?  — здивовано скинувся Ділан.

 — Та як тобі більше подобається — так і підстрижуть, — знизала плечами я.

 — А вам як більше подобається?  — з якоюсь прихованою надією запитав він, чим змусив мене трохи розгубитися.  Я машинально почала смикати прядку свого поплутаного волосся.

 — Не знаю навіть.  Мені подобається твій чубчик, тільки трохи коротше потрібно, щоб тобі не заважало. А решта — сам вирішуй.  Думаю, тобі більшість стрижок піде, — посміхнулася я, помітивши промайнула радість на обличчі Ділана.

 Потім все-таки вирушила в душ, після якого насолодилася найніжнішим рулетом і кавою. Алан і Тайлер на той час вже повернулися в будинок.  Заодно хотіла було поцікавитися у ельфа, чому він вранці пішов, але передумала.  В принципі логічно, спала я майже до обіду, а він звик прокидатися рано.  Не лежати ж йому просто поруч і дивитися в стелю, чекаючи поки я прокинусь.

 Нарешті ми вирушили на ринок.  Раніше я до жаху не любила походи туди.  Але, як виявилося, все сприймається інакше, коли у тебе в руках значна сума грошей, а поруч три красеня, які можуть тягати всі твої покупки.  В першу чергу ми пішли в сторону магазинчиків готового одягу.

 Там я, особливо не вагаючись, вибрала для своїх чоловіків (так-так, продавцеві так і сказала: «Підберіть моїм чоловікам») по кілька пар штанів, сорочок, футболок і кожному по персональному халату.  Нічого продовжувати експлуатувати мої і їхнього попереднього володаря.  У сусідньому магазині заодно придбала собі дві піжами.  Судячи з усього, спати в своєму ліжку одна я зможу ой як нескоро, а значить, мені потрібна ця деталь гардеробу.

 Також відразу купили всілякі необхідні побутові дрібниці.  Уточнила у хлопців, чи не потрібно їм ще що.  Чесно кажучи, якось навіть не поцікавилася, що саме вони придбали собі пару днів назад, коли залишила їм гроші, хоч хлопці і намагалися відзвітувати.  Тобто, бачила, що у ванній з'явилися їхні зубні щітки та інші дрібниці, та й на Алані помітила явно нову нижню білизну, коли він лягав учора в ліжко.

 Наступним пунктом значилися продукти і стрижка Ділана.  Про всяк випадок уточнила у Алана і Тайлера, чи не хочуть і вони змінити зачіску.  Напівкровка просто здивовано на мене подивився і хитнув головою.  Ельф же стурбовано поцікавився, яку стрижку я для нього хочу.  Дізнавшись же, що просто цікавлюся їхньою думкою, зміряв мене дивним поглядом і також не побажав вкорочувати свою гриву.  От і добре.  Мені довжина його волосся дуже подобалася, хоч і викликала легку заздрість.

 Тоді я відправила їх обох в сторону продуктових рядів, давши грошей з запасом, сказавши, щоб після того, як придбають все необхідне, підходили до салону стрижок.  Сама ж повела туди Ділана, який з неприхованим інтересом дивився на всі боки. Напевно, його раніше нечасто випускали з будинку.

 У салоні мені зраділи як рідній.  Я бувала там всього пару разів, зате в минулому році зняла всі підозри у вбивстві з чоловіка Аделіни, власниці цього закладу.  Знайшла потрібний слід від використаного артефакту, який привів до справжнього вбивці.  Справа виявилася не особливо складною, але без мого втручання все могло закінчитися не так добре.  І ця фейрі була мені дуже вдячна.

 Наявності у мене раба зовсім не здивувалася і почала зі знанням справи пропонувати різні види стрижок і натякати, що мені теж можна повністю змінити стиль, якщо побажаю. Але я вкотре відмовилася і, нагадавши, що Ділан може сам собі вибрати будь-який варіант стрижки, відійшла до диванчика очікування, куди мені усміхнені помічниці Аделіни принесли чашечку кави і смачне печиво.  Якраз коли волосся хлопця закінчували приводити в порядок, в вікно побачила, як повертаються Алан і Тайлер.

 Ділана не стали стригти зовсім коротко. Хоча я пам'ятала, що деякі з його пасем були відстрижені ледве  не під корінь, тепер загальна довжина його волосся майже доходила до плечей.  Навіть не уявляю, як можна було домогтися такого результату.  Чубчик також залишили.  Зараз він виглядав досить мило, хоч без ілюзії і не був уже тим приторно солодким красунчиком.  А ось мої руки все так само тягнулися скуйовдити його волосся.

 Після цього ми попрямували додому.  Як тільки увійшли на подвір'я, я згадала про свої думки щодо пікніка.

 — А знаєте що, сьогодні такий хороший день, давайте влаштуємо обід на свіжому повітрі? Можна піти до озера, тут недалеко. Або тут у дворі розташуватися. Прямо на траві біля дерев.  У мене все одно там нічого особливо не росте, — запропонувала я їм.

Відповіддю мені були ошелешені погляди.  Потім невпевнене: «Як вам хочеться, Адріано».  І Тайлер ще уточнив, що саме потрібно приготувати.  Правда, я як завжди залишила це на його розсуд.

 Відправила Алана в допомогу Тайлеру, щоб було все швидше, Ділану сказала розібрати всі покупки.  Сама ж відправилася до комори шукати досить щільне і велике покривало, яке можна постелити на траві і з комфортом розмістити на ньому і їжу, і чотирьох дорослих людей/нелюдів.  Здається, у мене там кілька старих ковдр було і парочка пледів, які не використала, а викинути було шкода.

 Відчинивши двері в ту комірчину, була вражена, наскільки ця кімната, виявляється, була не такою вже й маленькою.  Я вже встигла благополучно забути, що кілька днів тому сказала хлопцям її відчистити. Звичайно, виглядала вона досить захаращеною, тут знаходилися дві шафи, зламаний стіл, два старих крісла і дуже багато різних непотрібних предметів.  Старий одяг, ковдри.  Досить швидко на одній з полиць знайшла шукане.  Тепер у нас було три порівняно великих підстилки.

 Наступні півгодини ми з Діланом витягали їх на подвір'я, визначали, де саме краще розстелити. Хлопець, правда, поривався все сам зробити, але яка різниця, якщо все одно зараз не зайнята?  Потім він пішов до будинку, щоб вже потихеньку виносити готову їжу, а я почала встановлювати магічний купол над цією частиною двору, щоб вітер був меншим, комахи ніякі не залітали, не залазили, і інші дрібниці для комфортного проведення часу. Поки всім цим займалася, якраз хлопці вийшли, всі троє, і виставили наш обід на одному з покривал.

 На другому я запропонувала влаштовуватися Алану і Тайлеру, на третьому вмостилася сама і притягнула Ділана.  Спочатку обід проходив в мовчанні.  Хлопці в принципі завжди більше мовчали за вечерею, просто відповідаючи на мої запитання, я ж зараз ніяк не могла придумати, з чого почати розмову.

 Трохи наситившись, підсунула під себе ноги і сперлася на витягнуті назад руки.

 — Отже. Ми вже тиждень живемо разом.  Не сказати, що стали особливо близькі, але трохи один до одного, думаю, звикли.  Тоді наступне питання.  Від своїх слів не відмовляюся — через рік збираюся вас відпустити.  Чим будете займатися, коли станете вільними?  — почала я, але у відповідь мені були лише мовчазні насторожені погляди.

 — Добре, а що хочете робити?  Будинок у мене маленький, я більшу частину часу на роботі.  Вам же зі справ залишається тільки прибирання і готування. Не думаю, що для вас трьох це займає дуже багато часу.  Та й, зізнаюся чесно, мені теж не дуже подобається просто так вас цілий рік утримувати, вже вибачте за прямоту. Може, є якісь думки, найменше бажання, чим би могли зайнятися? Алане, почнемо з тебе, — почала плутано викладати свої думки я.

 — Так, Адріано.  Я багато чого вмію.  Скажіть, що потрібно робити і де — все виконаю, — бездоганно ввічливим тоном відповів ельф, так і не скориставшись пропозицією перейти на «ти».

 — Якщо скажу задовольняти за гроші моїх колег — зробиш?  — рівним тоном поцікавилася я.

 — Якщо накажете, Адріано, — спокійно кивнув він, в той час як Тайлер скинув на мене насторожений погляд, а від Ділана долинуло злякане зітхання.

— Ясно.  Я запитала, чого ти хочеш, а не що ти можеш.  Хлопці, давайте начистоту.  Цілий рік ігнорувати один одного ми не зможемо при всьому бажанні.  Ставитися до вас так, як зазвичай ставляться до рабів, не хочу.  У кожного з вас є своя думка, не бійтеся її висловлювати.  Було б зовсім добре, щоб перейшли на «ти».  Але розумію, що на все свій час, наполягати не стану.  У моєму будинку існують певні правила, які не можна порушувати.  Їх ми вже обговорювали і не раз.  В іншому, не бійтеся говорити, ставити запитання, пропонувати щось... Будь ласка, подумайте над тим, чим ви можете мені бути корисними.  За умови, що це заняття буде вам хоч трохи подобатися, — спробувала зайти з іншого боку я.

 Перевівши подих, потягнулася до великої гроні винограду і почала неквапливо пощипувати її, відправляючи великі пружні ягоди собі в рот.  Хлопці поки мовчали, розмірковуючи.  Першим, як я і очікувала, зважився Тайлер.

 — А що б ви могли мені запропонувати?  Особливих талантів я не маю.  Я виріс на вулиці, читати-писати-рахувати вмію, але і тільки.  З особливих навичок — колись віртуозно зрізав гаманці, але не думаю, що це може стати в нагоді представниці правопорядку.  Потім я потрапив до рабства і став просто живою секс-іграшкою.  Але, як зрозумів, такий варіант використання раба вам теж не підходить.  Прибирання, готування, перенесення тяжкості — ось і всі додаткові вміння, — роблено безтурботно знизав плечами Тайлер.

 — Мені подобається твоя випічка.  І не тільки мені.  Пропоную тобі пекти кекси, булочки, печиво.  Спочатку я могла б приносити це на роботу маленькими партіями і продавати колегам.  А в ідеалі, можеш сам зайнятися цим питанням, пройтися по тавернам, кав'ярням, запропонувати їм купувати здобу у тебе, налагодити весь цей процес.  Якщо, звичайно, ти не проти, — запропонувала я те, про що вже думала кілька днів.

 Вигляд у Тайлера став донезмоги здивованим і розгубленим.  Він трохи подався вперед, з надією вдивляючись мені в обличчя.

 — Ви жартуєте? Я правда можу цим займатися?

 — Якщо тобі це подобається — так.

 — Так, але... Але я ж всього лише раб.  Ніхто з власників таких закладів не стане навіть розмовляти зі мною.

 — Посилайся на мене.  І то, до останнього не називай імені.  Згадуй нейтральне «моя володарка», тримайся з гордовитим виглядом, не забувай посміхатися і взагалі виглядати мило.  Твоя випічка дійсно дуже смачна.  Занесеш потенційним клієнтам на пробу, — знизала плечами я, із задоволенням розглядаючи чоловіка, у якого від усвідомлення перспектив навіть, здається, змінилася постава.

 — Але якщо хтось погодиться, як же укладання договору...

 — Головне домовся, а на укладення договору все одно доведеться піти мені. Якщо тебе все влаштовує — можеш пару днів подумати про те, що саме будеш випікати, порахуй, скільки грошей в середньому піде на одну одиницю продукції і яку ціну можна встановити.  А потім вперед, таверни, кав'ярні і ресторани чекають на тебе, — підморгнула йому я.

 — Дякую, — видихнув Тайлер, зачаровано дивлячись на мене.

 — А я? Я теж хочу бути вам корисним.  Але готувати не вмію, тільки прибирати, — раптом 

подав голос Ділан, хоча я очікувала, що наступним після Тайлера відгукнеться Алан. Але якраз ельф зараз мовчав, про щось зосереджено розмірковуючи, надівши на себе знову свою байдужу маску.

 — А писати-читати вмієш?  — уточнила я.

 — Так, мій батько дав мінімальну освіту всім своїм слугам і мені в тому числі, — поспішив запевнити мене Ділан.

 — Це радує. По-хорошому, потрібно розвивати твій дар, але про нього нікому поки не варто знати.  Я ж не можу приділяти тобі достатньо часу, бо вдень знаходжуся у відділку. Постараюся домовитися зі своїм начальником, щоб можна було брати тебе з собою в якості секретаря.  Заодно у вільні хвилини поступово зможу навчити тебе володіти своїм даром.  Як дивишся на таку пропозицію? 

І про це я вже думала з тих пір, як дізналася, що Ділан інтуїт. Але варто було спочатку дізнатися, може, у нього є ще якісь приховані таланти і бажання.

 — Ви братимете мене з собою?  — практично засвітився від захвату хлопець.  На моїх губах мимоволі з'явилася усмішка.

 — Так.  Так розумію, ти не проти, — із задоволенням відповіла я і повернулася до ельфа, що досі мовчав.  Для нього я придумати нічого не змогла, сподівалася, що він мені сам скаже.

 — А ти, Алане, вирішив що-небудь?  — поцікавилася я.

 — Я так розумію, Ділан буде кожен день з ранку до вечора з вами?  А Тайлер або ходитиме по відповідним закладам, намагаючись налагодити точку збуту, або пектиме булочки?  — уточнив він.

 — Так, все вірно.

 — Тоді потрібно, щоб хтось залишався вдома, стежив за чистотою і порядком.  Прання та прасування теж на мені, кухні тепер знадобиться більше моєї уваги в плані прибирання.  Також я звернув увагу, що деякі меблі у вашому будинку варто полагодити, а перила ганку потребують фарбування.  Я легко впораюся з цим.  Та й двір міг би поступово привести в повний порядок.  Місця повно, можна багато чого цікавого зробити, якщо дозволите, — почав уголос міркувати Алан.

 — Тобто, іншими словами, ти не проти всім цим зайнятися?  І все це вмієш?  — здивувалася я.

 — Я в рабстві з народження, навчався в елітній рабської школі.  Багато чого вмію.

 — І ти хочеш цим займатися?  — все ж уточнила я, але щиро сподівалася, що так.

  Про те, що варто привести в будинок майстра для ремонту меблів, я думала, і не раз.  Та й хотілося, щоб двір був прекрасним куточком природи, а не зарослим незрозуміло чим.

 — Це принесе вам радість, задоволення?  — злегка посміхнувшись, запитав ельф.

 — Так...

 — Тоді я безумовно хочу цим займатися, — вже відкрито посміхнувся Алан.

 — Що ж. Чудово.  З цим розібралися.  Так, ви хотіли собі обладнати невелику ділянку двору під тренування.  Що вам для цього потрібно?  — згадала я.

 — Ми бачили в коморі якісь палиці і старий металевий карниз. Якщо вони не потрібні, могли б зробити собі жердини для тренувань і щось на зразок турніка, якщо дозволите вбити карниз в те засохле дерево, — сказав Тайлер.

 — Так, без проблем.  Беріть. І ще я тут подумала, в принципі, знаю про вас багато, а ви про мене майже нічого.  Якщо є бажання — можете запитати, — невпевнено запропонувала я, сумніваючись, що вчинила правильно.

 — Тоді... Може, розкажете про свою сім'ю, дитинство?  Мене завжди цікавило, яке воно у вільних, — з прихованим смутком попросив Алан, чим здивував.

 Якщо чесно, чекала більше питання від Тайлера, як від самого прямолінійного і нестриманого. Я задумалась.  Сама ж запропонувала.  Втім, чому б не розповісти?  Дитинство у мене дійсно було щасливим і безтурботним, незважаючи на те, що моя мама померла, коли я була зовсім маленькою, і тато ростив мене сам.

 Ковзнула поглядом по всім трьом хлопцям, завмерлим в очікуванні.  Відзначила інтерес на обличчі кожного з них.  Ледь помітно усміхнулася, зі зручністю витягнулася на покривалі, уклавши голову на коліна Ділану, від чого він здригнувся, і його зіниці трохи розширилися.  Думаю, з нього не убуде.  Та й після того, як я стільки днів поспіль прокидалася, обіймаючи його, можу вже дозволити собі таку вільність.

 — Тоді слухайте... — і почала зі смаком розповідати, занурюючись в безодні пам'яті, намагаючись вивуджувати звідти тільки найрадісніші і смішні моменти.

 І, врешті-решт, була винагороджена, коли спочатку почувся несміливий смішок Ділана, а потім і Тайлер приєднався на особливо цікавому моменті.  Алан же просто дивився на мене з трохи замріяною усмішкою і незрозумілим блиском в очах.

 І, напевно, зараз я вперше подумала, що, може, Колін не так вже й помилявся, вручаючи мені цих хлопців.  Вони мені сьогодні подарували тінь напівзабутого сімейного тепла.