Алан

 Не думав, що простий масаж може принести стільки задоволення.  Це було чудово.  Шкода тільки не бачив обличчя Адріани.  Але солодкі стогони, тремтіння, що пробігало по тілу, яке відчував своїми долонями... Це було неймовірно чуттєво.  Сказати, що я збудився — не сказати нічого.  Здається, навіть вголос промовив, що думаю з приводу побаченого.

 Але Адріана лише відмахнулася і веліла вийти з кімнати, що було цілком логічно.  Раб порадував свою володарку, тепер може йти. Та й з огляду на її дозвіл на цілком певні дії, мені терміново потрібно було усамітнитися де-небудь і подумати про нашого ангела.  Тепер подумки я все частіше називав її саме так.

 Пам'ятаю, належав колись одній дроу, яка була схиблена на легендах про ангелів і демонів. У всіх кімнатах її будинку були картини, що зображували сцени битв цих нереальних істот.  Вимагала, щоб я вивчив всі хроніки про них, легенди, навіть казки, і розповідав їй вечорами.  Звичайно, більше її цікавили демони, але і про ангелів не відмовлялася послухати.

 Досі пам'ятаю ці історії про дві древні раси, які воювали споконвіку, але вирішили залишити цей світ, перенісши свою ворожнечу в паралельний.  Лише зрідка з'являлися у нас.  Демони несли смерть і руйнування, часто просто заради забави. До смертних їм не було ніякого діла: люди, ельфи, фейрі, сільфи, дракони та інші істоти для них були на одне обличчя. Ангели ж іноді втручалися, якщо бачили жорстокість і несправедливість.  Але для них ми також були, скоріше, кумедними звірятами, яким можна приділити дещицю своєї уваги і вирушити далі у своїх справах.  Якщо вірити легендам.  Але не думаю, що якщо вже вони втручалися в справи простих смертних і допомагали домогтися справедливості, то зовсім нічого не відчували до жителів цього світу.

 Ніхто не знає, чому вони іноді переносили свої битви до нашого світу, а потім так само швидко його покидали.  Також ніхто так і не розкрив загадку: звідки саме вони з'являлися і куди зникали пізніше. Ходять чутки, що останнього нелюда з крилами бачили приблизно п'ятсот тисяч років тому.

  Я весь цей час вважав ці легенди гарною казкою.  Втім, і зараз не вірю, що це правда.  Мистецтво складати фантастичні історії завжди високо цінувалося.  Але якийсь відгомін в моєму серці вони все ж залишили.

 І чим більше я дивлюся на Адріану — тим більше починаю розуміти, в якому руслі мислив творець тих легенд і що саме хотів донести.  За своє життя я бачив багато «демонів», а ось «ангела» зустрів вперше.

 З такими думками покинув кімнату Адріани і втомлено притулився плечем до дверей із зворотного боку. Щойно я бачив, напевно, найчудовіший жіночий оргазм у своєму житті.  А думаю про якісь фантастичні нісенітниці.  На мої губи мимоволі наповзла мрійлива усмішка.

 — Що ти там робив?!  — почув з боку прихожі сердитий голос Тайлера.

 Обернувшись, я побачив на його обличчі чи не лють.  Здивовано підняв брови і зробив пару кроків в бік нашої кімнати.  Не вистачало ще зараз з'ясовувати стосунки в безпосередній близькості від Адріани.

 — Ідеш? Думаєш, раз першим пробрався в ліжко володарки, то тепер у тебе є особливі привілеї?  — з якоюсь незрозумілою мені гіркотою зло сказав він.

 Ця фраза змусила мене зупинитися.  У грудях сколихнулася досада, перемішана з такою ж злістю.  Схрестивши руки на грудях, я зміряв Тайлера довгим поглядом, намагаючись зрозуміти, що за муха його вкусила.  Точніше, я розумів, що саме викликало таку реакцію, але все ж.

 — А з чого ти взяв, що я повинен виправдовуватися?  — неголосно запитав я, не маючи наміру в подробицях пояснювати, що тільки що відбулося в спальні Адріани.

 На щастя, вона нам не дала продовжити сварку, вчасно виглянувши зі своєї кімнати.  А після вже і Тайлер заспокоївся, навіть ніяково вибачився за свій порив.  Оцінивши цей жест, я чесно зізнався, що між мною і Адріаною не було нічого з того, про що він міг подумати.  На цьому і заспокоїлися.

 Пізніше, коли ми збиралися лягати спати, Ділан раптово виявив бажання почитати книгу у вітальні.  Я лише знизав плечами, а Тайлер зміряв його відверто глузливим поглядом.

 — Як думаєш, він всерйоз вважає, що ми зовсім не здогадуємося, для чого він зараз пішов читати книгу до вітальні, відокремленій від кімнати Адріани тонкими дверима?  — гмикнув він, коли за хлопцем зачинилися двері.

 — Натякаєш, що малий розраховує провести цю ніч в її спальні?  — зацікавився я, підводячись на своїй розкладачці на лікті.

 — Скажімо так, не виключаю цей варіант.

 — А найцікавіше, що у нього є на це всі шанси.  Адже вже спав там, — відсторонено зауважив я, влаштовуючись зручніше.

 — Та ну, не візьме вона його знову.  До того ж, наш Ділан не з тих, хто вміє переконувати, ти ж знаєш, — пирхнув Тайлер.

 — Може і так... Посперечаємося, що сьогодні вночі він не повернеться до нашої кімнати? — піддавшись пориву, запропонував раптом я.

 — Не хочу. З тобою сперечатися — собі дорожче. Ніколи не зрозумієш, серйозно ти чи блефуєш.  І взагалі, чого зачепився за цю тему?  Теж хочеш спати в ліжку Адріани?  На умовах «не торкатися, не смикатися» і що там ще?  — беззлобно буркнув напівкровка.

 — А ти ні? — резонно зауважив я, мимоволі посміхнувшись.

 — Ой, ну тебе. Спи краще, — відмахнувся Тайлер і затихнув. 

А вранці ми дізналися, що Ділан дійсно спав цієї ночі у Адріани і, здається, отримав дозвіл ночувати там на постійній основі.  На тлі цього новина про те, що малий, виявляється, маг-інтуїт, дещо зблякла.  Принаймні для мене.  Та й у погляді Тайлера промайнуло щось, підозріло схоже на досаду.

 Втім, і йому, і мені вистачило розуму не висловлювати претензії Ділану.  Особливо, коли побачили, яким щасливим він тепер виглядає і з яким захопленням відгукується про нашу володарку.

 У нас же з Тайлером почалося змагання в плані того, кому ж пощастить першому привернути увагу Адріани.  І зовсім не в цнотливому сенсі.  Звичайно, ми не наривались, я в принципі не хотів її образити — як володарка вона мені дуже подобалася, та й не як володарка... Все ж я чоловік, хоч і не маю ніяких прав.  У Тайлера ж ще були свіжі спогади про його покарання і, як мені здається, своє ставлення до неї він також встиг дещо переглянути.

 Тільки ось сама дівчина зовсім ігнорувала мої спроби привернути її увагу через пропозиції зробити масаж, від яких вона відмовлялася, або через ненав'язливу демонстрацію моєї мускулатури, користуючись дозволом ходити без сорочки. Правда, зрідка ловив на собі її задумливі погляди, що супроводжувалися розсіяною напівусмішкою.  Втім, Тайлера вона обдаровувала такими ж.  Але на його спроби реакції теж не було ніякої.  Він зі своїми кексами і ароматним какао явно мав успіх, але не в тому плані, на який сподівався.

 Смішно подумати, ми тут живемо менше тижня, а вже плани зі зваблення володарки будуємо. Хоча, варто визнати, було б нерозумно не спробувати цього зробити.

 І як грім серед ясного неба: Адріана збирається на побачення, повернеться, швидше за все, не одна.  Ось так. І на що розраховував?  Адже вона відразу сказала, що спати з нами не збирається. А я розмріявся, ідіот.  Судячи з образи, що промайнула в очах Тайлера, мислив він схожим чином.

 Після вечері говорити ні про що не хотілося.  Схопивши першу-ліпшу книжку, я розташувався у вітальні на дивані. Тайлер, домивши посуд, вчинив так само. Ділан трохи пом'явся, але все ж ризикнув постукати в спальню до Адріани і запропонувати свою допомогу.  На подив, його туди пустили.

 — Ось де справедливість?  Я теж, може, хочу туди, допомогти чим... — тоскно зітхнувши, тихо сказав Тайлер.

 — І чим ти можеш допомогти?  — гмикнув я, але його почуття повністю поділяв.

  У грудях скребла образа і туга.  Ось зовсім мені не хотілося, щоб Адріана когось приводила. Нехай буде Тайлер, Ділан, та хоч обидва відразу, але не хтось чужий, хто може і зовсім тут оселитися, а нас тоді знову відправлять кудись на продаж, подалі від нашого ангела.

 — На місці зорієнтувався б. От навіщо їй йти до таверни і вести потім звідти незрозуміло кого?  У неї ж є ми, вибирай, кого хочеш.  Думаю, Ділан теж не відмовився б, щоб вона його вибрала.  Та ні ж, вільний потрібен, — скривився Тай.

 — А ти не думав, що у неї в принципі могли бути якісь відносини ще до нас?  Раптом вона взагалі вже заручена?  Каблучка якась на пальці у неї є.  Адріана ж не сама нас придбала, їй нав'язали рабів, не цікавлячись її думкою.  Може, тому нас і не розглядає в якості коханців?  — не витримавши, вирішив поділитися своїми міркуваннями я.

 — От після твоїх слів зовсім хріново стало, віриш?  — серйозно сказав Тай.

 Але тут Адріана вийшла зі своєї кімнати.  У білій блузці з чорним корсетом вона виглядала неймовірно привабливо.  Її темне густе волосся неслухняними кучериками розсипалося по плечах, додаючи їй типово жіночої чарівності.  Очі здавалися глибшими, яскравішими.  Губи червоним розчерком виділялися на обличчі та мимоволі змушували дивитися на них і уявляти, які вони на смак.

 Я усвідомлював, що ті ж фейрі, ельфійки, дроу набагато вродливіші за Адріану за багатьма параметрами, але для мене вона зараз була найпрекраснішою.  Виною тому довга відсутність спілкування з прекрасною статтю, божевільна подяка за все, що Адріана для нас зробила, або я в ній дійсно знайшов те, чого раніше ні в кому ще не бачив — не знаю.  Можливо, всі ці причини разом узяті.  Мені, якщо чесно, було наплювати.  Для себе вже вирішив, що хочу належати тільки Адріані.

 Вона пішла, і немов порожньо якось стало.  Коли наша володарка йшла вдень до відділку – таке відчуття не з'являлося.  Найгірше було сидіти в нашій кімнаті і чекати на її повернення.  Принаймні я так думав в той момент, коли стояв, притулившись до підвіконня, і вдивлявся в темряву, сподіваючись побачити її силует.  Тайлер лежав на дивані, читаючи книгу, але з мого місця було видно, що за вечір він так і не перегорнув жодної сторінки.  Ділан же і зовсім з нещасним виглядом сидів на підлозі, втупившись тужливим поглядом в стіну навпроти.

— Ділане, твоє чуття тобі ні про що не говорить?  — не витримавши, запитав я його через деякий час, коли занепокоєння за Адріану досягло максимуму.  Тайлер з цікавістю подивився в нашу сторону.

 — Ні, але я нічого й не вмію.  Тобто, може, дійсно турбуватися нема про що, а може просто не відчуваю.  Поняття не маю, як це працює, — засмучено сказав він.

 Щоб не так клопітно було на душі, я почав розпитувати Ділана про його здібності інтуїта. Що він усвідомлює, а що само собою виходить.  Також про те, як це все відбувалося і сприймалося в дитинстві.  Але тут хлопець нам мало що зміг розповісти.  У будь-якому випадку, це допомогло відволіктися. А незабаром повернулася Адріана. Не одна.  І хоч прямим текстом повідомляла нам про можливість такого варіанту, чомусь було боляче.

 Аби не допустити зіткнення з будь-ким з хлопців поглядом, я влаштувався на підвіконні, почавши бездумно вдивлятися в темряву за вікном.  Пізно зрозумів, що і у нас в кімнаті, і у Адріани в спальні відкриті кватирки.  До мого слуху почали доноситися тихі стогони Адріани і якогось чоловіка.

 Тіло відреагувало на них збудженням і повною бойовою готовністю, але це лише фізіологія. В цілому ж було одночасно і боляче, і приємно слухати.  Хоча, кому я брешу?  Було б неприємно — закрив би відразу це демонове вікно і відсунувся в дальній кут кімнати.  Ні ж, сиджу, жадібно вслухаюся в кожний звук, страждаючи від туги, і при цьому все одно насолоджуюся її стогонами.

 Якоїсь миті вони раптово припинилися.  Не зрозумів, все, чи що?  Але тут раптом позаду мене скинувся Ділан, підхопився зі свого місця.  Я з подивом на нього подивився.  Тайлер теж.

 — Адріана, вона... — почав раптом стурбовано Ділан, але потім замовк насторожено і полегшено видихнув, трохи розгублено посміхнувшись.

 — Ділане?  — запитально покликав його Тайлер.

 — Ні... нічого... здалося... — повільно вимовив хлопець і знову ліг на розкладачку, блаженно прикривши очі.

 Я повернувся до свого посту біля вікна.  Судячи з усього, хлопець зараз своїм магічним даром «зловив» потрібну хвилю емоцій Адріани. Мимоволі позаздрив йому. Прислухався — стогони поновилися і ставали все голоснішими.  Тайлер вилаявся і, схопившись на ноги, попрямував до дверей.

 — Ти куди? — здивувався я.

 — В душ! — зі злістю буркнув він і так на мене подивився, що я не наважився коментувати його різке бажання скупатися саме зараз.

  Навпаки, навіть пошкодував, що перший не додумався до цього. Ділану, судячи з усього, «душ» не потрібен — достатньо емоційної насолоди.  Тайлер туди вже втік.  А я…. А я послухаю ще й позаздрю ​​чоловікові, якого вибрала сьогодні наша володарка.  Думати про те, що це не випадковий коханець, а її постійний знайомий, зовсім не хотілося.  Тим паче зараз. Якоїсь миті стогони стали зовсім гучними, практично перейшли в крики задоволення.  З вуст Ділана луною також вирвався ледь чутний тихий стогін.  Я ж продовжував сидіти на підвіконні, важко дихаючи і намагаючись вгамувати збудження.  Краще пізніше схожу скупаюся і скину напругу за прикладом Тайлера.

 Почув тихі нерозбірливі голоси чоловіка і Адріани.  Здається, не сварились, значить, все в порядку.  Спробував вслухатися, щоб розібрати окремі фрази, але мені це не вдалося.

 А через деякий час повернувся роздратований Тайлер.  На мій здивований погляд відповів, з досадою махнувши рукою.

 — Ходить там по коридору, як у себе вдома.  Навіть не одягнувся.  До речі, напівельф.  Так що у тебе, схоже, все-таки більше шансів, ніж у мене, — криво посміхнувся Тайлер і завалився на диван, щось сичачи собі під ніс.

 Я не став відповідати на це і повернувся на свою позицію біля вікна, щоб не пропустити початок другого акту.  Хоч це і віддавало вже чимось ненормальним.  Втім, а що у мене в житті було нормальним і чи не все одно?

 — Чуєш? Він, здається, йде.  Слабак, — задоволено гмикнув Тайлер через кілька хвилин, почувши голоси в коридорі.

 — От і добре. Ділан спить там, чи що?  — не ставши приховувати власну радість, поцікавився я, кивнувши в бік хлопця, що лежав на моїй, між іншим, розкладачці.

 — Схоже. Зручний у нього все-таки дар, скажи? До речі, не хочеш теж сходити в душ? Я ось відвідав, і якось легше стало, — хитливо посміхнувшись, підморгнув мені Тайлер.

 — Мабуть, скористаюся твоєю порадою, — відповів з тією ж самою посмішкою я і вийшов в коридор.

 Але зробив лише пару кроків у напрямку до дверей, як побачив Адріану, що виходила зі своєї спальні.  Судячи з усього, вона теж мала намір скупатися перед сном.  Рішення визріло моментально, і я, поки не встиг передумати, ступив їй назустріч.

 — Адріано, не бажаєте масаж?  — випалив раптом я з неймовірною надією, намагаючись утримати на обличчі маску цілковитого спокою.