Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Ріна Скіх
Подаруй мені крила

Зміст книги: 42 розділів

Спочатку:
Розділ 1
14 дн. тому
Розділ 2
14 дн. тому
Розділ 3
14 дн. тому
Розділ 4
14 дн. тому
Розділ 5
13 дн. тому
Розділ 6
13 дн. тому
Розділ 7
13 дн. тому
Розділ 8
13 дн. тому
Розділ 9
13 дн. тому
Розділ 10
13 дн. тому
Розділ 11
13 дн. тому
Розділ 12
13 дн. тому
Розділ 13
13 дн. тому
Розділ 14
13 дн. тому
Розділ 15
13 дн. тому
Розділ 16
12 дн. тому
Розділ 17
12 дн. тому
Розділ 18
12 дн. тому
Розділ 19
12 дн. тому
Розділ 20
12 дн. тому
Розділ 21
12 дн. тому
Розділ 22
12 дн. тому
Розділ 23
12 дн. тому
Розділ 24
12 дн. тому
Розділ 25
12 дн. тому
Розділ 26
12 дн. тому
Розділ 27
12 дн. тому
Розділ 28
12 дн. тому
Розділ 29
12 дн. тому
Розділ 30
12 дн. тому
Розділ 31
12 дн. тому
Розділ 32
12 дн. тому
Розділ 33
12 дн. тому
Розділ 34
12 дн. тому
Розділ 35
12 дн. тому
Розділ 36
12 дн. тому
Розділ 37
12 дн. тому
Розділ 38
12 дн. тому
Розділ 39
12 дн. тому
Розділ 40
12 дн. тому
Розділ 41
12 дн. тому
Розділ 42
12 дн. тому

 Півночі я не могла заснути, все думала про те, що мені повідомив Ділан, який ледь чутно сопів зараз поруч.  Те, що він сказав про Райзека, ясна річ, було сильним перебільшенням. Та й цілком логічно очікувати щось подібне — Ділан потрапив до нього зовсім юним, ще підлітком.  І з тих пір його всіляко «ламали», підкорювали його волю.

 Більш того, часом своєю поведінкою він нагадував чотирнадцятирічного хлопчика.  З огляду на все, що з ним сталося — це цілком очікувано.  Але під час сьогоднішньої розмови хлопець ніби став дорослішим, показав, яким може бути.  Тепер я вірю, що йому вісімнадцять.

 Мабуть, це просто захисна реакція, спосіб закритися.  Чисто на підсвідомому рівні зрозумів, що чим молодший ти — тим дбайливіше до тебе ставляться.  У всякому разі, не дивлячись ні на що, серйозної травми він жодного разу не отримав, як мені сказав Тайлер.

Крутилася я так довгий час, та врешті мені все ж ледве вдалося заснути.  Снилося щось незрозуміле, каламутне, що залишило після себе неприємний післясмак.  Але вже під ранок приснилося моє далеке щасливе дитинство.  Один з найбільш радісних моментів мого життя.  Я до дрібниць пам'ятала той сонячний день, коли батько на свято подарував мені величезного плюшевого ведмедя, майже з мене зростом. Довгий час я спала тільки з ним.

 Ось і зараз я з ніжністю притиснула іграшку до себе і вткнулась носом в його хутро.  Тут же вловила від нього тонкий запах свого шампуню.  Дивина.  Та й сам ведмедик став здаватися якимось не таким.  Але сонний мозок ніяк не міг вловити, що ж не так.  Та ще й сама іграшка намагалася обережно від мене відповзти, збиваючи з думки... Стоп!  Відповзти? Я тут же розплющила очі, остаточно прокидаючись.

 Уві сні я перекотилася на бік Ділана.  Більш того, цим не обмежилася, ще й підгребла практично під себе хлопця, який зараз, здавалося, навіть дихав через раз.

 Я лежала на боці і однією рукою міцно притискала до себе його розпашіле тіло.  Відчувала, як здіймається його грудна клітка.  Під долонею відчувалася горошинка його соска.  Ще й примудрилася закинути на хлопця одну ногу.  Ну так.  Наскільки пам'ятаю, зі своїм ведмедиком я саме так і спала.

 — Ти спиш?  — пошепки запитала я про всяк випадок, обережно прибираючи з Ділана свої кінцівки.

 Була надія, що він не відповість, і я з чистою совістю відкинуся на свою половину ліжка і спатиму далі.  Ну або вставати, дивлячись, котра година зараз.  Але, звичайно ж, мені не могло так поталанить.

 Від мого невинного питання тіло Ділана зовсім скам'яніло.  Я підвелася на лікті, чекаючи його відповіді. Знову примудрилася потрапити до незручної ситуації.  Втім, проживаючи в одному будинку з трьома чоловіками це й не дивно.

— Ні, — на межі чутності відповів Ділан голосом, повним жаху.

 Повертатися до мене він не поспішав.  Напевно, бідолаха пережив не найприємніші хвилини, коли я його спросоння схопила в оберемок.  Мене потроху почали мучити докори сумління.

 — Пробач, що залізла на тебе, просто наснилося... втім, неважливо.  Більше такого не буде, — постаралася як ні в чому не бувало сказати я.

 Поводитися так, ніби нічого не сталося — судячи з усього, скоро це стане моїм девізом.  Я поправила поли свого шовкового халата персикового кольору, в якому спала. Задумалася про те, що не завадило б у неділю купити собі нормальну піжаму.  У халаті незручно, до того ж він в принципі не призначений для сну.  Та й хлопцям багато чого потрібно купити.  Від засобів гігієни до одягу.  Той же Ділан зараз спить ще в тих шортах, що я дала йому в перший день зі своїх запасів.

 — Я... Ви більше не дозволите мені тут спати?  — практично без емоцій запитав Ділан.

 — З чого ти взяв?  А, встановлені мною правила.  Ну, це ж я до тебе полізла, а не ти.  Все нормально, — тут же зрозуміла я його побоювання.

 Хлопець тут же перекотився на спину і втупився в мене з полегшенням своїми нереально красивими очима.

 — Я думав, що це не має значення.  Торкнувся ж.  Ви правда не гніваєтесь?  — з надією запитав він, не зводячи з мене погляду.

 — Правда, — тепло посміхнулася я.

 Зараз він виглядав досить мило.  Не ведмедик, звичайно, але теж так нічого.  Не втримавшись, простягнула руку і вже знайомим жестом скуйовдила його шевелюру.  Знову посміхнулася, помітивши, як він задоволено примружився від цієї ненав'язливої ласки.

 Вкотре здивувалася м'якості його волосся.  Ділан злегка змінив нахил голови і трохи підвів підборіддя, немов щеня або кошеня, яке бажає отримати ще погладжування.  Тут же насторожено і зовсім крапельку злякано подивився на мене з-під чуба, оцінюючи мою реакцію, чи не розлючуся.  Мимоволі я розсміялася, ласкаво почухала його пальцями під підборіддям, у Ділана тут же засяяла на губах щаслива посмішка.

 Коли вже прибирала руку, жартівливо ковзнувши пальцем по його шиї, випадково торкнулася нашийника.  Мене немов морозом обпалило.  Від цього легкого дотику в долоню ніби голки вп'ялися.  Здивовано насупилася — так не повинно було бути, ні за яких обставин.  Що за нашийник такий?  Ділан втупився в мене в подиві, не розуміючи, чому я змінилася в обличчі.

 — Що з твоїм нашийником?  Звідки він у тебе?  — тут же запитала я, сівши в ліжку.

 Коли на раба оформляється магічний договір, тоді ж надягають нашийник, завірений особливими маг-печатками, які накладає штатний магічний нотаріус.  Це щось на зразок персональних документів, не тільки аксесуар, що позначає приналежність до рабського стану. Все, що є в магічному договорі, можна дізнатися через нашийник, просканувавши його особливим артефактом.  Також через нього йде зв'язок з магічною формулою покори.  Якщо раб сам зніме нашийник, і це буде виявлено, наслідки для нього будуть вкрай сумні.

  Надалі господар може змінити цей аксесуар на інший за дизайном, але знову звертаючись до відповідних служб.  Самій не раз доводилося бачити і навіть декілька разів накладати печатку подібного роду, коли поруч не було магічного нотаріуса.  У своїх руках тримала різні нашийники.  Навіть були з вшитими в них простенькими артефактами.  Але зараз я торкнулася чогось кардинально нового.

 — Він у мене з перших днів мого офіційного рабства, — здивовано закліпав віями Ділан.

 — А в якому місті і в якій конторі на тебе його наділи, не пам'ятаєш?  — з тривогою запитала я.

  Щось мені зовсім не подобалося те, що відбувається.  Що ще за нові рабські нашийники, про які я не знаю?

 — Відразу, як Райзеку мене продали, він же нашийник і надів. Щось не так?  — розгублено запитав Ділан.

 — Все не так.  Лежи смирно, — задумливо закусивши палець, я зважилася перевірити нашийник більш ретельно.

 Хоча торкатися цієї гидоти зовсім не хотілося. Простягнула долоню, зупивнивши її в парі міліметрів від тонкої смужки шкіри на шиї хлопця.  Підбадьорливо посміхнулася, помітивши в його очах легкий переляк.

 — Якщо раптом стане боляче, скажи, я тут же перестану, добре? — про всяк випадок попередила його, чим, здається, злякала ще більше.  Але він кивнув, важко зітхнувши.

 Різко видихнула, ніби перед стрибком у холодну воду, торкнулася нашийника всією п'ятірнею.  Мене тут же пронизало гострим болем, який, здавалося, плавив мої кістки.  Закусила губу, щоб не закричати, постаралася просканувати цей, судячи з усього, артефакт на предмет усіх видів впливу.  Судячи з усього, на ньому стояв захист від подібного роду діагностик.

 Стримувати крик ставало все важче, але розуміла, що якщо це станеться, Тайлер і Алан будуть тут як тут, і спробуй їм поясни, що тут відбувається.  Не знаю, чи відчував Ділан те саме, що і я, але дихання у нього стало частим і переривчастим.  Поки він мовчав, але не впевнена, що зможу тут же зупинитися, якщо попросить.  Ще зовсім трохи, майже завершила сканування, залишилося потерпіти буквально пару миттєвостей.

 Поспіхом відвела руку, отримавши результати.  В знемозі відкинулася на ліжко поруч з Діланом, майже торкаючись своїм оголеним плечем, з якого трохи сповз халат, його руки.  Але в той момент мені було все одно, ніяк не могла привести дихання в порядок.

 — Що... що це було?  — трохи віддихавшись, хрипко запитав Ділан.

 — Артефакт.

 — Вшитий в мій нашийник?

 — Ні, він і є артефакт, — насилу впоравшись з голосом, відповіла я. 

Знову сіла на ліжку, подивилася на стурбованого Ділана уважним поглядом.  Я помилитися не могла, діагностика не дала повної відповіді, але загальні напрямки вказала.

 — Ти маг?  — в лоб запитала я.

 Основна властивість нашийника була направлена на те, щоб глушити будь-яку магію, причому внутрішню.  Тобто, цей артефакт явно не був захисним.  Схожі заклинання стоять на антимагічних кайданках, які є і у мене.  До речі, треба б потім порівняти їх.

 — Ні, — впевнено похитав він головою, змусивши мене насупитися.

 — У дитинстві поруч з тобою не відбувалося ніяких незрозумілих речей?  Не було видінь?  Природних катаклізмів?  Раптових зцілень важких ран?  Воскресіння померлого песика?  Хоч щось? — почала допитуватися я.

  Зазвичай магія прокидалася у віці п'яти-шести років, і діти, природно, не могли її повністю контролювати.  Так що приховати або, тим паче, не помітити появу такого дару неможливо.

 — Ні, нічого з цього.  Був абсолютно звичайною дитиною, — похитав головою Ділан.

 — У артефакт також закладені досить потужні заклинання ілюзії. Для чого вони?  — спробувала хоч щось з'ясувати я.

 — Я про це нічого не знаю, — безпорадно подивився на мене хлопець.

 — Добре, а твоя зовнішність?  До того, як ти почав жити у Райзека, ти виглядав так само?  — намагаючись особливо не тиснути, поставила я таке питання.

 — Здається, так.  Повністю не впевнений, він міг навіяти ілюзію так, що й не помітиш.  Але відображення в дзеркалі завжди виглядало знайомо, — задумавшись, відповів він, особливо не прояснивши ситуацію.

 — Холод!  Ти відчуваєш від нашийника холод?  — раптом осяяло мене.

 — Так, звичайно.

 — Чому ти так спокійно про це говориш? 

 — А хіба це не звичайна справа?  — здивувався хлопець.

 — Алан і Тайлер теж відчувають холод від нашийника?  — від здогадки мені навіть стало трохи не по собі.  На щастя, Ділан спростував мої домисли.

 — Не знаю.  Я якось не цікавився, думав, у всіх так, — розгублено сказав він.

— Ти маг.  Причому, незареєстрований маг.  Можливо, Райзек саме тому тебе взяв до себе.  Тільки який в цьому сенс, якщо твої здібності блокувалися?  — зморщила лоб я, почавши міркувати вголос.

 — І які саме здібності?  Задав ти мені задачу.  Гаразд. Це, звичайно, не зовсім законно, але і залишити все так, після того, як сама відчула всі принади контакту з нашийником, не можу.  Та й, врешті-решт, надягли його на тебе все одно незаконно... — почала бурмотіти собі під ніс я, намагаючись знайти оптимальний вихід із ситуації.

 Ділан на той час уже теж обережно сів і терпляче мовчав, чекаючи мого вердикту.

 — Добре, вчинимо так.  Я зараз зніму з тебе цей нашийник.  Накинеш на шию про всякий випадок мій шарф.  Сьогодні на роботі візьму один з вільних нашийників, нічийних, накладу на нього потрібні печатки і ввечері одягну на тебе.  Про це навіть ніхто не дізнається, — зважилася я.

 І поки Ділан ошелешено кліпав очима, потягнулася до нього з наміром зняти нашийник, побоюючись повторення болю.  На щастя, артефакт реагував так лише на чужорідну магію. Якийсь зв'язок через формулу покори з магічним договором у нього теж був, так що це дозволило мені без пригод розстебнути і зняти нашийник.  Адже я і володарка, і посадова особа в одному флаконі.

 Гидливо глянула на смужку шкіри, яка дохлою змією звисала з моїх пальців.  Кинула на тумбочку біля ліжка.  З неї ж дістала шийну хустку, якою зав'язувала Тайлеру очі, простягнула її Ділану, який недовірливо обмацував пальцями місце, де був нашийник.

 — Пов'яжи на шию, не варто залишати її відкритою, ти ж знаєш, — тихо сказала я йому.

 Він мовчки зробив те, що я сказала, але бездумно продовжив водити пальцями поверх хустки, ніби не вірячи, що холод, що терзав його останні роки, нарешті зник.

 Мене затопило хвилею гострого жалю до нього.  З такого ракурсу стає більш зрозумілою його вчорашні сумбурні зізнання.  Цілком можливо, що на артефакті була прив'язка до його власника-мага, і коли Ділан далеко від нього — задіюються якісь приховані функції нашийника, що провокують ірраціональний страх у хлопця.  Поруч зі мною ж ці функції відключаються або ж знижують інтенсивність, відчуваючи в мені мага.  Може, я помиляюся, але цей варіант мені здається ближчим всього до правди.

 Його погляд раптом змінився, в ньому промайнуло здивування. Він на секунду завмер, ніби прислухався до чогось.

 — Ви мене жалієте?  — раптом з подивом тихо запитав Ділан.

 — Що?  — здивувалася я.

 — Ваші почуття.  Не можу пояснити в повній мірі, але ви відчуваєте до мене жалість.  Не потрібно.  У мене зараз все добре, навіть більше.  Ніколи ще не відчував себе настільки добре... — відсторонено, ніби сам до себе, ще тихіше сказав він.

— Звідки ти знаєш про жалість?  — насторожено запитала я, насупившись.

 — Вибачте, я не спеціально.  Воно іноді саме так.  Вгадую просто, не гнівайтесь, — знову повернувшись до свого звичайного переляканого стану, пробурмотів він.

 Потягнувшись, схопила його рукою за передпліччя, заплющила очі, намагаючись внутрішнім зором відшукати вогник його магії, і захоплено присвиснула, розглянувши як слід.

 — Інтуїт... Не можу повірити, — видихнула я.

 Серед магів вони були дуже рідкісні.  У деяких країнах, правда, таких як Ділан досить багато. Але у нас з офіційно зареєстрованих не більш ніж сто.  Велика частина з них живе в столиці.  Решта осіли в інших великих містах.

 Та й судячи з того яскравого вогника магії, що я зараз бачу в хлопці, серед інтуїтів він явно буде не найслабшим.  Райзек відшукав скарб, тільки з якою метою блокував його? Потрібно буде передати ці відомості Коліну, щоб той допитав ілюзіоніста.  Щось я все більше загадок знаходжу, пов'язаних з ним.

 — Це погано?  Що це означає?  — розгублено запитав Ділан.

 — Ні, це просто несподівано.  Увечері вже, як повернуся з роботи, поговоримо про це, добре?  — не знаючи до пуття, що можна сказати з цього приводу, ухильно  відповіла я.

 Знову подивилася на нього.  Після зняття нашийника його зовнішність дійсно трохи змінилася. Підборіддя стало трохи важчим, втративши схожість з дівочим.  Губи стали тоншими, перенісся ширшим.  А ось очі залишилися незмінними.  Плечі також трохи поширшали.  Дивно, а під ілюзією це не відчувалося.  В цілому, він виглядав майже таким же, як і раніше. Зміни були мінімальними, але зараз його з дівчиною вже не сплутаєш.  Та й чотирнадцятирічним підлітком язик не повернеться назвати.  Як і шістнадцятирічним.  На свої вісімнадцять і виглядав.

 А ось погляд так і залишився як у пораненого цуценяти. Ділан все так же сидів на місці, втупившись в мене, погладжуючи шию.  Поступово його обличчя почало прояснюватися божевільною радістю.  А в погляді, спрямованому на мене, з'явилося неприкрите захоплення.