Півночі я не могла заснути, все думала про те, що мені повідомив Ділан, який ледь чутно сопів зараз поруч.  Те, що він сказав про Райзека, ясна річ, було сильним перебільшенням. Та й цілком логічно очікувати щось подібне — Ділан потрапив до нього зовсім юним, ще підлітком.  І з тих пір його всіляко «ламали», підкорювали його волю.

 Більш того, часом своєю поведінкою він нагадував чотирнадцятирічного хлопчика.  З огляду на все, що з ним сталося — це цілком очікувано.  Але під час сьогоднішньої розмови хлопець ніби став дорослішим, показав, яким може бути.  Тепер я вірю, що йому вісімнадцять.

 Мабуть, це просто захисна реакція, спосіб закритися.  Чисто на підсвідомому рівні зрозумів, що чим молодший ти — тим дбайливіше до тебе ставляться.  У всякому разі, не дивлячись ні на що, серйозної травми він жодного разу не отримав, як мені сказав Тайлер.

Крутилася я так довгий час, та врешті мені все ж ледве вдалося заснути.  Снилося щось незрозуміле, каламутне, що залишило після себе неприємний післясмак.  Але вже під ранок приснилося моє далеке щасливе дитинство.  Один з найбільш радісних моментів мого життя.  Я до дрібниць пам'ятала той сонячний день, коли батько на свято подарував мені величезного плюшевого ведмедя, майже з мене зростом. Довгий час я спала тільки з ним.

 Ось і зараз я з ніжністю притиснула іграшку до себе і вткнулась носом в його хутро.  Тут же вловила від нього тонкий запах свого шампуню.  Дивина.  Та й сам ведмедик став здаватися якимось не таким.  Але сонний мозок ніяк не міг вловити, що ж не так.  Та ще й сама іграшка намагалася обережно від мене відповзти, збиваючи з думки... Стоп!  Відповзти? Я тут же розплющила очі, остаточно прокидаючись.

 Уві сні я перекотилася на бік Ділана.  Більш того, цим не обмежилася, ще й підгребла практично під себе хлопця, який зараз, здавалося, навіть дихав через раз.

 Я лежала на боці і однією рукою міцно притискала до себе його розпашіле тіло.  Відчувала, як здіймається його грудна клітка.  Під долонею відчувалася горошинка його соска.  Ще й примудрилася закинути на хлопця одну ногу.  Ну так.  Наскільки пам'ятаю, зі своїм ведмедиком я саме так і спала.

 — Ти спиш?  — пошепки запитала я про всяк випадок, обережно прибираючи з Ділана свої кінцівки.

 Була надія, що він не відповість, і я з чистою совістю відкинуся на свою половину ліжка і спатиму далі.  Ну або вставати, дивлячись, котра година зараз.  Але, звичайно ж, мені не могло так поталанить.

 Від мого невинного питання тіло Ділана зовсім скам'яніло.  Я підвелася на лікті, чекаючи його відповіді. Знову примудрилася потрапити до незручної ситуації.  Втім, проживаючи в одному будинку з трьома чоловіками це й не дивно.

— Ні, — на межі чутності відповів Ділан голосом, повним жаху.

 Повертатися до мене він не поспішав.  Напевно, бідолаха пережив не найприємніші хвилини, коли я його спросоння схопила в оберемок.  Мене потроху почали мучити докори сумління.

 — Пробач, що залізла на тебе, просто наснилося... втім, неважливо.  Більше такого не буде, — постаралася як ні в чому не бувало сказати я.

 Поводитися так, ніби нічого не сталося — судячи з усього, скоро це стане моїм девізом.  Я поправила поли свого шовкового халата персикового кольору, в якому спала. Задумалася про те, що не завадило б у неділю купити собі нормальну піжаму.  У халаті незручно, до того ж він в принципі не призначений для сну.  Та й хлопцям багато чого потрібно купити.  Від засобів гігієни до одягу.  Той же Ділан зараз спить ще в тих шортах, що я дала йому в перший день зі своїх запасів.

 — Я... Ви більше не дозволите мені тут спати?  — практично без емоцій запитав Ділан.

 — З чого ти взяв?  А, встановлені мною правила.  Ну, це ж я до тебе полізла, а не ти.  Все нормально, — тут же зрозуміла я його побоювання.

 Хлопець тут же перекотився на спину і втупився в мене з полегшенням своїми нереально красивими очима.

 — Я думав, що це не має значення.  Торкнувся ж.  Ви правда не гніваєтесь?  — з надією запитав він, не зводячи з мене погляду.

 — Правда, — тепло посміхнулася я.

 Зараз він виглядав досить мило.  Не ведмедик, звичайно, але теж так нічого.  Не втримавшись, простягнула руку і вже знайомим жестом скуйовдила його шевелюру.  Знову посміхнулася, помітивши, як він задоволено примружився від цієї ненав'язливої ласки.

 Вкотре здивувалася м'якості його волосся.  Ділан злегка змінив нахил голови і трохи підвів підборіддя, немов щеня або кошеня, яке бажає отримати ще погладжування.  Тут же насторожено і зовсім крапельку злякано подивився на мене з-під чуба, оцінюючи мою реакцію, чи не розлючуся.  Мимоволі я розсміялася, ласкаво почухала його пальцями під підборіддям, у Ділана тут же засяяла на губах щаслива посмішка.

 Коли вже прибирала руку, жартівливо ковзнувши пальцем по його шиї, випадково торкнулася нашийника.  Мене немов морозом обпалило.  Від цього легкого дотику в долоню ніби голки вп'ялися.  Здивовано насупилася — так не повинно було бути, ні за яких обставин.  Що за нашийник такий?  Ділан втупився в мене в подиві, не розуміючи, чому я змінилася в обличчі.

 — Що з твоїм нашийником?  Звідки він у тебе?  — тут же запитала я, сівши в ліжку.

 Коли на раба оформляється магічний договір, тоді ж надягають нашийник, завірений особливими маг-печатками, які накладає штатний магічний нотаріус.  Це щось на зразок персональних документів, не тільки аксесуар, що позначає приналежність до рабського стану. Все, що є в магічному договорі, можна дізнатися через нашийник, просканувавши його особливим артефактом.  Також через нього йде зв'язок з магічною формулою покори.  Якщо раб сам зніме нашийник, і це буде виявлено, наслідки для нього будуть вкрай сумні.

  Надалі господар може змінити цей аксесуар на інший за дизайном, але знову звертаючись до відповідних служб.  Самій не раз доводилося бачити і навіть декілька разів накладати печатку подібного роду, коли поруч не було магічного нотаріуса.  У своїх руках тримала різні нашийники.  Навіть були з вшитими в них простенькими артефактами.  Але зараз я торкнулася чогось кардинально нового.

 — Він у мене з перших днів мого офіційного рабства, — здивовано закліпав віями Ділан.

 — А в якому місті і в якій конторі на тебе його наділи, не пам'ятаєш?  — з тривогою запитала я.

  Щось мені зовсім не подобалося те, що відбувається.  Що ще за нові рабські нашийники, про які я не знаю?

 — Відразу, як Райзеку мене продали, він же нашийник і надів. Щось не так?  — розгублено запитав Ділан.

 — Все не так.  Лежи смирно, — задумливо закусивши палець, я зважилася перевірити нашийник більш ретельно.

 Хоча торкатися цієї гидоти зовсім не хотілося. Простягнула долоню, зупивнивши її в парі міліметрів від тонкої смужки шкіри на шиї хлопця.  Підбадьорливо посміхнулася, помітивши в його очах легкий переляк.

 — Якщо раптом стане боляче, скажи, я тут же перестану, добре? — про всяк випадок попередила його, чим, здається, злякала ще більше.  Але він кивнув, важко зітхнувши.

 Різко видихнула, ніби перед стрибком у холодну воду, торкнулася нашийника всією п'ятірнею.  Мене тут же пронизало гострим болем, який, здавалося, плавив мої кістки.  Закусила губу, щоб не закричати, постаралася просканувати цей, судячи з усього, артефакт на предмет усіх видів впливу.  Судячи з усього, на ньому стояв захист від подібного роду діагностик.

 Стримувати крик ставало все важче, але розуміла, що якщо це станеться, Тайлер і Алан будуть тут як тут, і спробуй їм поясни, що тут відбувається.  Не знаю, чи відчував Ділан те саме, що і я, але дихання у нього стало частим і переривчастим.  Поки він мовчав, але не впевнена, що зможу тут же зупинитися, якщо попросить.  Ще зовсім трохи, майже завершила сканування, залишилося потерпіти буквально пару миттєвостей.

 Поспіхом відвела руку, отримавши результати.  В знемозі відкинулася на ліжко поруч з Діланом, майже торкаючись своїм оголеним плечем, з якого трохи сповз халат, його руки.  Але в той момент мені було все одно, ніяк не могла привести дихання в порядок.

 — Що... що це було?  — трохи віддихавшись, хрипко запитав Ділан.

 — Артефакт.

 — Вшитий в мій нашийник?

 — Ні, він і є артефакт, — насилу впоравшись з голосом, відповіла я. 

Знову сіла на ліжку, подивилася на стурбованого Ділана уважним поглядом.  Я помилитися не могла, діагностика не дала повної відповіді, але загальні напрямки вказала.

 — Ти маг?  — в лоб запитала я.

 Основна властивість нашийника була направлена на те, щоб глушити будь-яку магію, причому внутрішню.  Тобто, цей артефакт явно не був захисним.  Схожі заклинання стоять на антимагічних кайданках, які є і у мене.  До речі, треба б потім порівняти їх.

 — Ні, — впевнено похитав він головою, змусивши мене насупитися.

 — У дитинстві поруч з тобою не відбувалося ніяких незрозумілих речей?  Не було видінь?  Природних катаклізмів?  Раптових зцілень важких ран?  Воскресіння померлого песика?  Хоч щось? — почала допитуватися я.

  Зазвичай магія прокидалася у віці п'яти-шести років, і діти, природно, не могли її повністю контролювати.  Так що приховати або, тим паче, не помітити появу такого дару неможливо.

 — Ні, нічого з цього.  Був абсолютно звичайною дитиною, — похитав головою Ділан.

 — У артефакт також закладені досить потужні заклинання ілюзії. Для чого вони?  — спробувала хоч щось з'ясувати я.

 — Я про це нічого не знаю, — безпорадно подивився на мене хлопець.

 — Добре, а твоя зовнішність?  До того, як ти почав жити у Райзека, ти виглядав так само?  — намагаючись особливо не тиснути, поставила я таке питання.

 — Здається, так.  Повністю не впевнений, він міг навіяти ілюзію так, що й не помітиш.  Але відображення в дзеркалі завжди виглядало знайомо, — задумавшись, відповів він, особливо не прояснивши ситуацію.

 — Холод!  Ти відчуваєш від нашийника холод?  — раптом осяяло мене.

 — Так, звичайно.

 — Чому ти так спокійно про це говориш? 

 — А хіба це не звичайна справа?  — здивувався хлопець.

 — Алан і Тайлер теж відчувають холод від нашийника?  — від здогадки мені навіть стало трохи не по собі.  На щастя, Ділан спростував мої домисли.

 — Не знаю.  Я якось не цікавився, думав, у всіх так, — розгублено сказав він.

— Ти маг.  Причому, незареєстрований маг.  Можливо, Райзек саме тому тебе взяв до себе.  Тільки який в цьому сенс, якщо твої здібності блокувалися?  — зморщила лоб я, почавши міркувати вголос.

 — І які саме здібності?  Задав ти мені задачу.  Гаразд. Це, звичайно, не зовсім законно, але і залишити все так, після того, як сама відчула всі принади контакту з нашийником, не можу.  Та й, врешті-решт, надягли його на тебе все одно незаконно... — почала бурмотіти собі під ніс я, намагаючись знайти оптимальний вихід із ситуації.

 Ділан на той час уже теж обережно сів і терпляче мовчав, чекаючи мого вердикту.

 — Добре, вчинимо так.  Я зараз зніму з тебе цей нашийник.  Накинеш на шию про всякий випадок мій шарф.  Сьогодні на роботі візьму один з вільних нашийників, нічийних, накладу на нього потрібні печатки і ввечері одягну на тебе.  Про це навіть ніхто не дізнається, — зважилася я.

 І поки Ділан ошелешено кліпав очима, потягнулася до нього з наміром зняти нашийник, побоюючись повторення болю.  На щастя, артефакт реагував так лише на чужорідну магію. Якийсь зв'язок через формулу покори з магічним договором у нього теж був, так що це дозволило мені без пригод розстебнути і зняти нашийник.  Адже я і володарка, і посадова особа в одному флаконі.

 Гидливо глянула на смужку шкіри, яка дохлою змією звисала з моїх пальців.  Кинула на тумбочку біля ліжка.  З неї ж дістала шийну хустку, якою зав'язувала Тайлеру очі, простягнула її Ділану, який недовірливо обмацував пальцями місце, де був нашийник.

 — Пов'яжи на шию, не варто залишати її відкритою, ти ж знаєш, — тихо сказала я йому.

 Він мовчки зробив те, що я сказала, але бездумно продовжив водити пальцями поверх хустки, ніби не вірячи, що холод, що терзав його останні роки, нарешті зник.

 Мене затопило хвилею гострого жалю до нього.  З такого ракурсу стає більш зрозумілою його вчорашні сумбурні зізнання.  Цілком можливо, що на артефакті була прив'язка до його власника-мага, і коли Ділан далеко від нього — задіюються якісь приховані функції нашийника, що провокують ірраціональний страх у хлопця.  Поруч зі мною ж ці функції відключаються або ж знижують інтенсивність, відчуваючи в мені мага.  Може, я помиляюся, але цей варіант мені здається ближчим всього до правди.

 Його погляд раптом змінився, в ньому промайнуло здивування. Він на секунду завмер, ніби прислухався до чогось.

 — Ви мене жалієте?  — раптом з подивом тихо запитав Ділан.

 — Що?  — здивувалася я.

 — Ваші почуття.  Не можу пояснити в повній мірі, але ви відчуваєте до мене жалість.  Не потрібно.  У мене зараз все добре, навіть більше.  Ніколи ще не відчував себе настільки добре... — відсторонено, ніби сам до себе, ще тихіше сказав він.

— Звідки ти знаєш про жалість?  — насторожено запитала я, насупившись.

 — Вибачте, я не спеціально.  Воно іноді саме так.  Вгадую просто, не гнівайтесь, — знову повернувшись до свого звичайного переляканого стану, пробурмотів він.

 Потягнувшись, схопила його рукою за передпліччя, заплющила очі, намагаючись внутрішнім зором відшукати вогник його магії, і захоплено присвиснула, розглянувши як слід.

 — Інтуїт... Не можу повірити, — видихнула я.

 Серед магів вони були дуже рідкісні.  У деяких країнах, правда, таких як Ділан досить багато. Але у нас з офіційно зареєстрованих не більш ніж сто.  Велика частина з них живе в столиці.  Решта осіли в інших великих містах.

 Та й судячи з того яскравого вогника магії, що я зараз бачу в хлопці, серед інтуїтів він явно буде не найслабшим.  Райзек відшукав скарб, тільки з якою метою блокував його? Потрібно буде передати ці відомості Коліну, щоб той допитав ілюзіоніста.  Щось я все більше загадок знаходжу, пов'язаних з ним.

 — Це погано?  Що це означає?  — розгублено запитав Ділан.

 — Ні, це просто несподівано.  Увечері вже, як повернуся з роботи, поговоримо про це, добре?  — не знаючи до пуття, що можна сказати з цього приводу, ухильно  відповіла я.

 Знову подивилася на нього.  Після зняття нашийника його зовнішність дійсно трохи змінилася. Підборіддя стало трохи важчим, втративши схожість з дівочим.  Губи стали тоншими, перенісся ширшим.  А ось очі залишилися незмінними.  Плечі також трохи поширшали.  Дивно, а під ілюзією це не відчувалося.  В цілому, він виглядав майже таким же, як і раніше. Зміни були мінімальними, але зараз його з дівчиною вже не сплутаєш.  Та й чотирнадцятирічним підлітком язик не повернеться назвати.  Як і шістнадцятирічним.  На свої вісімнадцять і виглядав.

 А ось погляд так і залишився як у пораненого цуценяти. Ділан все так же сидів на місці, втупившись в мене, погладжуючи шию.  Поступово його обличчя почало прояснюватися божевільною радістю.  А в погляді, спрямованому на мене, з'явилося неприкрите захоплення.