Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Ріна Скіх
Подаруй мені крила

Зміст книги: 42 розділів

Спочатку:
Розділ 1
14 дн. тому
Розділ 2
14 дн. тому
Розділ 3
14 дн. тому
Розділ 4
14 дн. тому
Розділ 5
13 дн. тому
Розділ 6
13 дн. тому
Розділ 7
13 дн. тому
Розділ 8
13 дн. тому
Розділ 9
13 дн. тому
Розділ 10
13 дн. тому
Розділ 11
13 дн. тому
Розділ 12
13 дн. тому
Розділ 13
13 дн. тому
Розділ 14
13 дн. тому
Розділ 15
13 дн. тому
Розділ 16
12 дн. тому
Розділ 17
12 дн. тому
Розділ 18
12 дн. тому
Розділ 19
12 дн. тому
Розділ 20
12 дн. тому
Розділ 21
12 дн. тому
Розділ 22
12 дн. тому
Розділ 23
12 дн. тому
Розділ 24
12 дн. тому
Розділ 25
12 дн. тому
Розділ 26
12 дн. тому
Розділ 27
12 дн. тому
Розділ 28
12 дн. тому
Розділ 29
12 дн. тому
Розділ 30
12 дн. тому
Розділ 31
12 дн. тому
Розділ 32
12 дн. тому
Розділ 33
12 дн. тому
Розділ 34
12 дн. тому
Розділ 35
12 дн. тому
Розділ 36
12 дн. тому
Розділ 37
12 дн. тому
Розділ 38
12 дн. тому
Розділ 39
12 дн. тому
Розділ 40
12 дн. тому
Розділ 41
12 дн. тому
Розділ 42
12 дн. тому

 Як тільки я трохи прийшла до тями після події, мене огорнуло спекотною хвилею сорому.  Буквально відчула, як зашарілася, і ніяково відвела погляд убік.

 — Це було дивовижно, Адріано, — раптом ледь чутно видихнув Алан.

 Від цього я стала почуватися ще більш ніяково.  З силою заплющила очі, немов сподівалася, що від цього все, що тільки що тут сталося, розчиниться.  Але розплющивши очі, побачила Алана, що тепер дивився на мене стурбовано.

 — Алане, вийди, добре?  — приречено попрохала я, відкинувшись на подушку і втупившись  бездумним поглядом у стелю.

 — Так, Адріано, — почула я його практично спокійний голос, а потім звук дверей, що закрились, що означало, що мене залишили одну.

 Тепер я дозволила собі тихий і сумний стогін.  У всякому разі, спробувала ним передати такі емоції.  Але по жилах все ще розтікалися залишки ейфорії. І якось висловити смуток голосом у мене зовсім не вийшло.

 Так, потрібно зібрати думки до купи.  Ось що такого страшного зараз сталося?  Ну дізнався Алан, наскільки сильно я полюбляю масаж.  Заодно і для себе це знання відкрила.  Ну то й що?  Тим паче що він за своє життя явно і не таке бачив.  Так, незручна ситуація, так що тепер, в землю заритись?  Кращим виходом буде вести себе так, як раніше.

 До того ж, з дня на день я і зовсім чоловіка сюди приведу і з ним явно не в хрестики-нулики гратиму.  І вже точно не без звукового супроводу.

 І взагалі, я доросла і самодостатня жінка.  Яке мені діло, що про мене подумають ті, кого мені нав'язали?  Отакої, сама собі брешу.  Діло є, як і почуття незручності.  Але відмотати все назад все одно не можу, так що просто постараюся забути.

 З цими думками я зробила глибокий вдих і попрямувала до виходу з кімнати, маючи намір в вітальні взяти почитати якусь книгу.  Та й перевірити, чи повернулися Ділан з Тайлером з двору чи так і стирчать на вулиці.

 Але коли вже бралася за дверну ручку, зрозуміла, що чую в коридорі обурені голоси своїх чоловіків.  Прочинивши двері, недалеко від своєї кімнати побачила Алана і Тайлера, що стояли один навпроти одного.  Трохи далі стояв Ділан і з подивом і розгубленістю дивився на хлопців, явно не розуміючи, що відбувається.  Мабуть, він тільки зайшов до будинку.

 У цей час у напівкровки чи не іскри сипалися з очей від незрозумілої мені злості, і весь його вигляд показував крайню ступінь роздратування.  Та й Алан виглядав сердитим.  Ну, зовні він, звичайно, залишався все таким же незворушним, але, наскільки я встигла зрозуміти, це його звична маска.  А насправді голова нахилена трохи під іншим кутом, пальці рук, схрещених на грудях, аж побіліли від напруги.  Шкода тільки погляду його не бачила.  Я вже встигла збагнути, що по ньому  в першу чергу можна зрозуміти, що відчуває Алан. Та й в цілому напруга в повітрі була практично відчутною на дотик.

 — Ви чого це тут?  Б'єтеся, чи що?  — розгубленим тоном неголосно запитала я.

 Вони аж сіпнулися від несподіванки від звуку мого голосу.  Добре Алан, але Тайлер?  Так захопився з'ясуванням якихось своїх стосунків, що навіть не почув мене?  Кинув на мене якийсь дивний погляд і постарався навіть посміхнутися, показуючи, наскільки він зараз мирний.

 — Що ви, Адріано, ми просто розмовляли, — відповів він, оголивши в нещирій посмішці зуби.

 Я перевела погляд на Алана, який теж трохи відступив від Тайлера і вже не виглядав таким напруженим.

 — Ніхто не б'ється.  Ми дійсно просто розмовляли, — незворушно відповів той.

 Ну-ну.  Начебто я не бачила.  Але гаразд. Яка різниця, що вони не поділили, зараз же опанували себе.  Тому я зробила вигляд, що повірила, і пройшла повз них до книжкової шафи, де взяла книжку, що починала читати в той день, коли мене тільки ощасливили трьома рабами. Пам'ятаю, тоді ще примудрилася заснути з нею.  Звикнути б тепер ще, що все знаходиться на своїх місцях.  І та ж книжка лежить на полиці, а не на підлозі спальні, на кухні, у ванній або ще десь.

 Раніше я вважала за краще читати книги у вітальні, лежачи на дивані або на підлозі, особливо влітку.  Але зараз, в світлі останніх подій, вважала за краще швидше ретируватися в свою кімнату з уподобаним пригодницьким романом.

 Про всяк випадок ще трохи постояла біля дверей, прислухаючись, чи не буде скандалу чи бійки між чоловіками.  Але все було тихо.  Вони про щось розмовляли, причому досить спокійно.  Потім же, судячи з усього, і зовсім пішли до себе.  Можливо, прихопивши з собою якісь книги.

 Згадала, що так і не поговорила з Тайлером щодо продажу кексів.  Але вирішила, що з огляду на його незрозумілу злість, краще відкласти розмову на потім.

 Хоча так і кортіло дізнатися, що ж вони там встигли не поділити.  Не міг же Тайлер почути мої... мій.... коротше, те, наскільки сильно мені сподобався масаж?  Ділан же теж був розгублений, але не переляканий або ошелешений, тобто, мене точно не чув.  З напівкровкою вони були вдвох на вулиці.

 З іншого боку, а якщо вони саме поверталися або навіть просто стояли на ганку, і тонкий слух напівперевертня почув те, що нікому з них, взагалі-то, чути було небажано?  Швидше за все, все так і було.

 Ось тільки в даному контексті і зовсім незрозуміло чому Тайлер розлютився. Вирішив, що я почала використовувати їх, хоча обіцяла цього не робити?  Схоже на правду.  З іншого боку, чому тоді злився на Алана, а не на мене?  Я впевнена в тому, що напруга була саме між ними двома. Суцільні питання.

 Вирішивши більше не забивати собі цим голову, зручно влаштувалася на ліжку і з головою поринула в читання.  Сюжет книги несподівано мене захопив, і я зовсім забула про час.  Коли в черговий раз перегорнула сторінку, кинула погляд на годинник і побачила, що вже далеко за північ.  Час лягати спати.  До того ж, сьогодні ліжко знову лише в моєму розпорядженні.

 Позіхаючи, я переодягнулася в свій халат і вийшла з кімнати, маючи намір прийняти душ.  На моє здивування, в вітальні горів магічний світильник.  На дивані сидів Ділан і захоплено читав якусь книгу.  Це мене зацікавило і змусило зупинитися.

 — Чому ти не спиш?  Вже пізно, — запитала я.

 — Вибачте.  Якщо накажете — тут же піду спати, — трохи злякано сказав він, скочивши на ноги.

 — А якщо не накажу — так до ранку і сидітимеш?  Розслабся, якщо хочеш — читай далі.  Поки мені особливо нічим вас зайняти, так що можете лягати спати і прокидатися в будь-який час.  Аби в будинку було чисто, затишно, ніхто не скандалив, і мені не доводилося замислюватися про готування, — гмикнула я і пройшла далі в душ.

 Закінчивши з гігієнічними процедурами, вирушила назад до своєї кімнати повз Ділана.  Він уже не читав, повернувши книгу на місце, лише з незрозумілою надією дивився на мене. Я, роблячи вигляд, що зовсім не розумію призначення цих поглядів, підійшла до своїх дверей.

 — Адріано!  — не витримавши, покликав мене Ділан.

 Обернулася, зміряла його пильним поглядом, від якого він навіть зіщулився і прийняв зовсім вже нещасний вигляд.

 — Так, Ділане?

 — А ви... Мені тепер ніколи не можна буде спати з вами?  — затнувшись, випалив він на одному диханні. І, здавалося, навіть перестав дихати в очікуванні моєї відповіді, втупившись в мене своїми величезними сумними очима.

 Я з досадою скривилася.  Стало його неймовірно шкода, хотілося дозволити що завгодно, аби тільки не дивився так.  Тільки адже ясно як день, що це лише спроба маніпулювати мною.

 — Чого ти зараз хочеш?  Чому не спиш у своїй кімнаті?  — втомлено зітхнувши, запитала я. 

— Розкладачку ми віддали Алану, вона вузька, але довга — йому якраз те, що потрібно.  Диван для нього трохи закороткий, але нам з Тайлером нормально, хоч і тісно.  Але Тайлер сильно штовхається уві сні, ось я і... — затинаючись, почав говорити Ділан, відвівши очі вбік.

 Мені в цей момент стало дуже неприємно.  Бачу адже, що бреше.  Але от навіщо?  Гаразд, нехай навіть не зовсім бреше, але це ж явно не вся правда.  І вже тим паче не основна причина.  Що такого він може приховувати, що не можна чесно повідомити мені?

 — Стоп.  А тепер правду.  Чому ти хочеш спати у мене в кімнаті?  Причому, наскільки зрозуміла, навіть не обов'язково на ліжку.  Брати до себе в коханці я нікого з вас не збираюся.  Але, думаю, ти не прагнеш.  Тоді що?  Коротко і по суті, — наказовим тоном строго сказала я, дивлячись прямо на нього.

 На його обличчі відбився страх, який змінився відчаєм.  Він підняв на мене гарячково блискучі очі і просто відповів:

 — З вами не страшно.

 — Поясни, — насупилася я.

 — Поки ви перебуваєте поруч, я вірю, що вже більше не належу йому, що всі знущання, через які встиг пройти, залишаться в минулому.  Але коли залишаюся один — все повертається.  Вдень просто здається, що я лише сплю, і ось-ось це все закінчиться, почнеться ще один день мого особистого кошмару. Присутність Алана і Тайлера зовсім небагато зменшує цю впевненість.  Але ж вони і там були зі мною.  І все ж якось легше усвідомлювати, що тут все по-іншому.  Та чим ближче ніч, тим більше мене огортає страх... — тремтячим тихим голосом почав говорити Ділан, в той час як його всього знову почало аж тіпати.

 Сказавши це, він замовк на кілька секунд, втупившись широко розплющеними очима кудись у порожнечу.

  — Ви не уявляєте, наскільки майстерно він володів магією ілюзії.  Райзек міг навіть пробратися в голову, змусити побачити те, чого не існує, змусити повірити!  І як тільки денне світло змінюється темрявою, мені здається, що я ось-ось почую його кроки, ненависний сміх... — глухим, повним безнадії голосом сказав раптом Ділан, згорбившись і обхопивши себе руками.

 Зараз він дивився, здавалося, крізь мене.  Перед його поглядом напевно оживали жахи минулого.  Хлопця буквально огортала важка аура відчаю і страху.

 — Ділане, але те, про що ти зараз говориш, неможливе... — почала було я, але затнулася, наткнувшись на напівбожевільний погляд хлопця.

 Магічно створити те, про що він зараз говорив, було дійсно нереально. Але хто знає, до яких вивертів прибігав цей садист, до яких таємних куточках душі Ділана мав ключі?

 — А ви... Він би не зміг створити, придумати в своїх ілюзіях таку, як ви: світлу, справжню, «живу»... Тільки поруч із вами я розумію, що все це дійсно реальне, і можу спокійно заснути.  Знаю, що ви — наш ангел, який може захистити і дарує нам крила, дозволяючи відчувати себе майже вільними, — сказав він практично неживим голосом і зовсім дивну фразу.

 — Ділане, я все розумію.  Те, що з тобою, з усіма вами, відбулося – це жахливо.  Так, я не така, як ваш колишній володар, постараюся не тільки словом, а й ділом це довести.  Але зараз ти цього не можеш знати. Як би там не було — Тайлер правильно робить, що мені не довіряє.  У вас просто ще немає для цього причин.  Чому ж ти так сліпо віриш в мене?  — обережно спробувала я прояснити для себе відразу і це питання.

 — Я не вірю — знаю, відчуваю, — серйозно сказав він, і на його губах тінню майнула посмішка.

 Втім, так само швидко зникла, у погляді з'явилася усвідомленість, і переді мною знову був все той же переляканий тремтячий Ділан, що з жахом дивився на мене.

 — Пробачте, володарко.  Я забувся, більше не потурбую, пробачте, — почав шепотіти він, і в його очах знову заблищали сльози.

 Напевно, встиг уже собі уявити, що я тут же понесусь продавати такого дивного раба. Але у мене він зараз викликав не просто жалість, а співчуття.  Пам'ятаю, як сама довгі місяці приходила до тями після свого особистого кошмару, що стався зі мною наяву.  Тоді теж бували моменти, коли я плутала реальність зі снами, просоченими жахом, де стикалася з все тим же монстром, який прийняв помилково людську подобу. Саме пізно ввечері ця межа була найтоншою.

  Пам'ятаю, в якийсь момент я не витримала і виговорилася Коліну, який був тоді поруч зі мною, не усвідомлюючи, що і кому говорю.  Просто на той період він став моїм якорем, не давши мені остаточно замкнутися в собі. Після цього стало легше.

 Можливо, Ділан зараз просто тягнеться до мене, як до єдиної живої душі, ніяким чином не пов'язаної з тим, що з ним було.  Зрештою, це все відбувалося з ним не один рік, ще й в такому юному віці.  Не дивно, що його психічний стан нестабільний.

 Важко зітхнувши, я запустила одну руку в своє волосся і трохи розтріпала шевелюру, намагаючись переконати себе, що чиню правильно.  Окинула ще одним уважним поглядом Ділана, по щоках якого текли сльози, а вся фігура була втіленим пам'ятником глухому розпачу.

 — Гаразд.  Добре. З тебе чудовий будильник виходить, та й зачіски зранку робиш гарні... Але відмовлятися через тебе від особистого життя я не збираюся, зрозумів?  — постаралася сказати сурово, але голос звучав якось жалібно, та й нормально сформулювати свою думку я в даний момент не зуміла.

 В голові все переплуталося, залишилася лише ненависть до того чудовиська, яке практично зламало хлопця, ледь не перетворило його в нещасну забиту істоту.

 — Так... — невпевнено відповів Ділан, не розуміючи, до чого я хилю.

 — Добре.  Значить, вирішено: коли я приводжу в будинок чоловіка — ти спиш в кімнаті з Аланом і Тайлером, — вже трохи впевненіше сказала я.

 — А решту часу?  — трохи загальмовано запитав Ділан, але в глибині його очей вже з’явилися проблиски такої божевільної надії, що у мене навіть мороз пішов по шкірі.

 — А решту часу зі мною. Але на колишніх умовах: не хропіти, не торкатися... — поспішно почала перераховувати.

 — Дякую, Адріано, — видихнув Ділан і впав навколішки, але його обличчя осяяла щаслива посмішка.  На тлі мокрого від сліз обличчя вона виглядала трохи дивно.

 — Не треба так робити, казала ж уже.  І я спати хочу, ходімо, — нарочито грубо сказала я і пішла до своєї кімнати. Схоже, нескоро ще я зможу насолоджуватися можливістю спати наодинці.