Адріана 

Так-так, звичайно ж, як тільки я на всіх парах влетіла до відділку, практично ніс до носа зіткнулася з Коліном. Той в обуренні відкрив було рота, збираючись вибухнути потоком нотацій, але раптом передумав і більш уважно на мене подивився. Я, втиснувши голову в плечі в очікуванні наганяю, здивовано підняла брову. 

— Добре виглядаєш, — немов знехотя, визнав він. 

— А? — глибокодумно видала я. 

— Твоя зачіска. Тобі дуже личить. 

Я машинально глянула на своє відображення в скляних дверях. Після того, як Ділан мені щось спорудив на голові, так в дзеркало і не подивилася, відразу стрімголов помчала на роботу. Зараз же зазначила, що хлопець намагався не даремно, свою справу він знав. 

Моє темне волосся було заплетене в безліч вигадливих тонких кіс, які з'єднувалися в одну велику, в яку була вплетена червона стрічка. Ця зачіска відкривала мою шию і візуально робила трохи вищою. Якимось дивним чином навіть додавала мені аристократичності. Подумавши про це, я зморщила ніс, моментально зруйнувавши створений образ. Колін пирхнув на цю мою гримасу і зібрався вже було пройти повз мене, але зупинився, згадавши, власне, початкову причину зупинки. 

— Ти знову запізнилася, — сердито сказав він. 

— Вибач, — я скорчила жалісливу гримасу.

 Але на цей раз дроу не пройняло. Пару хвилин він свердлив мене пронизливим поглядом. Я чесно робила вигляд, що мені дуже соромно. Зрештою, Колін зітхнувши похитав головою. 

— Вдома все нормально? — все ж уточнив він. 

— Складно сказати, але поки ніхто не побився, — чесно зізналася я. 

— Гаразд. Якщо виникнуть проблеми — повідом мені. Рабів не заберу, вони твої. Але може зумію допомогти порадою. І не бійся ними командувати, формула покори прописана в магічному договорі. Не варто сподіватися лише на їх свідомість. Іноді не зайвим буде показати, що ти володарка, — нагадав мені Колін. 

Я у відповідь скривилася. Вдаватися до такого примусу не хотілося зовсім. Сподіваюся, ми з моїми новими домочадцями порозуміємося і так, а їхні нашийники залишаться всього лише особливими аксесуарами. 

— Розберемося. 

— Гаразд, працюй. Сьогодні до вечора потрібно перевірити артефакти, які відносяться до справи номер 301Р і 329У. Також бажано розібратися з тими доказами, які тобі принесли ще в п'ятницю, дослідити їхній магічний фон і скласти докладний звіт. А старший сержант Ніколсон просив, щоб ти вирушила з ним сьогодні після обіду на місце злочину. Можливо, там було магічне втручання, — вже більш серйозним і суворим тоном повідомив Колін. 

Я враз напружилась і поспішила до свого кабінету, де вже з головою поринула в роботу. Завал сьогодні був ще той. За весь день не було навіть п'яти хвилин, щоб банально каву попити, не кажучи вже про повноцінний обід. Ще й на виїзді толком не зуміла схопити потрібні еманації. 

Все на рівні відчуттів і інтуїції, що кричала, що щось тут сталося з використанням магії, але що саме — дізнатися не вдалося. Було використане якесь заклинання, яке пізніше стерли. Що змогла, зберегла на записуючий кристал. 

До пізнього вечора провозилася з ним у відділку, але так і не зрозуміла, як зловмисники проникли до будинку і винесли коштовності власників. Розгадка крилася в використаному заклинанні. Залишалася надія, що завтра на свіжу голову зможу з усім цим розібратися. 

Від перенапруги розболілася голова, що напевно забезпечить мені безсонну ніч. Поморщившись, я відклала в бік кристал, що записує, і з насолодою потягнулася. 

Останні кілька годин сиділа нерухомо, зігнувшись над столом. Тепер спина і шия давали мені про це знати. Мало мені мігрені…

 Кинувши погляд на годинник, з подивом зрозуміла, що робочий день закінчився вже більше години тому. Варто було йти додому. Запізно промайнула думка, що раби, можливо, хвилюються. Тільки обзавелися новою володаркою, а вона кудись зникла. 

Тільки про це подумала, згадала, що обіцяла їм одяг. Хоч якийсь. Стало нестерпно соромно. В такий час вже всі магазинчики зачинені. Варто було про це подбати перед початком робочого дня. Але я і так спізнювалася, абсолютно вилетіло з голови.

 Потерла долонями скроні. Раптово в мене виникла ідея. Швидше за все, у відділку зараз майже нікого не було, а значить, я могла спокійно пройти до комірчини, де лежить різний одяг, накладні бороди, перуки та інші дрібниці для роботи під прикриттям.

 У більших містах всього цього немає, працює штатний ілюзіоніст, який і забезпечує прикриття. Але я в магії цього плану не сильна, моя сфера бойові заклинання. Та й так менше шансів, що антимагічний щит третього рівня може збити ілюзію. Проте є ймовірність того, що в самий невідповідний момент накладні вуса можуть відвалитися через нетривкий клей. Що поробиш, у будь-якому варіанті є свої вади. Втім, я відволіклася. 

Недобре, звичайно, брати тут речі, та й моїм хлопцям краще купити нове. Але це мені вдасться зробити в кращому випадку завтра, а в ідеалі, в неділю, коли у мене буде вихідний, і я зможу відвести своїх чоловіків до крамниці, де їм підберуть підходяще за розміром.

 Через коридор до потрібної кімнати дісталася без пригод. На щастя, ця комора ніколи не закривалася, все одно цінного нічого немає. Швидко вибрала кілька сорочок і штанів. З сумнівом глянула на пари взуття, що стояли в кутку. Ділан і Тайлер були взуті, коли потрапили до мене. А ось у Алана точно нічого немає. Але як зрозуміти, який у нього розмір? 

Все ж таки зважилася взяти якісь. Зрештою, в неділю точно куплю їм всім все нове, поки ж можна обійтися і цим. З почуттям виконаного обов'язку згребла весь одяг і вийшла з комори. Після чого замкнула свій кабінет і залишила відділок.

 На вулиці вже було досить темно, але так навіть краще. Головний біль став зовсім вже нестерпним, віддавав яскравими спалахами перед очима. Темрява хоч трохи згладжувала відчуття. Очікувано, що додому я прийшла в огидному настрої. Але як тільки увійшла до передпокою, де втомлено сіла на невелику низьку лаву, збираючись роззутися, там відразу ж намалювалися всі троє моїх хлопців. 

— Вітаємо, володарко, — безладним хором тут же видали вони.

 Я скривилася від різкого звуку. 

— Адріана. Невже так складно запам'ятати моє ім'я? – дещо  роздратовано озвалася я, знімаючи взуття.

 Тайлер кинув на ельфа багатозначний погляд, на що той знизав плечима. Ділан же зблід і прийняв свій звичайний переляканий вигляд. 

— Вам допомогти, Адріано? — трохи тремтячим голосом несміливо запитав він. 

— Ні. Дякую, Ділане. Я принесла вам деякі речі, розберіться, що кому підійде. Можливо, вони великі або дещо малі — я ваших розмірів не знаю. У неділю вже купимо щось більш підходяще, — вже м'якше вимовила я, простягаючи речі Тайлеру.

 Але їх перехопив Алан. Тільки зараз до мене дійшло, що ельф стояв на своїх двох і вигляд мав досить бадьорий. Через біль дещо плуталися думки, тому я не відразу зрозуміла. 

— Тобі вже краще? Я рада. Лікар сказав перші дні спину особливо не турбувати, так що будь обережним. Ще раз викликати його з цього ж приводу я не має наміру, — для чогось сказала я. 

Від болю вже нудило. У наявності всі ознаки перенапруження: і магічного, і фізичного. Все ж варто було зробити сьогодні перерву. Колін би зрозумів, та тільки от не можу я так. Нічого, зараз швидко сходжу в душ і ляжу спати. До ранку головний біль повинен зникнути. 

— Вибачте, Адріано, я не здійсню вам клопоту і вдячний за все те, що ви нам дали, — бездоганно ввічливим тоном вимовив Алан, але я встигла помітити сердитий погляд Ділана, який той кинув на ельфа. 

У Тайлера на обличчі теж промайнув якийсь дивний вираз, який я не зуміла розшифрувати. Та й, якщо чесно, мені зараз було не до їхніх переглядань. 

— На вечерю я запік в духовці курку, на гарнір рис з овочами. Чекали вас раніше, але вже все охололо, — з деякою часткою докору в голосі зауважив Тайлер. 

Іншим часом я може б і зніяковіла. Або ж і зовсім розлютилася, що практично сторонній чоловік робить мені зауваження. Але зараз мені було абсолютно все одно. 

— Я не голодна. Ви їли? – запитала я, входячи до вітальні, де вражено застигла. 

Ніколи не думала, що якщо всього лише прибрати на місця зайві речі і добре відмити всі поверхні, кімната може стати настільки більшою і... затишнішою, чи що? Здається, вони також пересунули меблі. Точно, диван раніше не там стояв. Та й шафа була біля дверей. Але, треба визнати, так стало навіть краще. 

— Ми на вас чекали, самі не сідали вечеряти, — відповів на моє запитання Ділан.

 Його голос знову тремтів. Але в причинах такої реакції розберуся пізніше. 

— Ми зробили перестановку. Що скажете, Адріано? — почула я вкрадливий голос Алана позаду себе. 

— Не знаю ще як в інших кімнатах, але тут мені подобається. Молодці, — зронила я і потерла рукою очі, які почали сльозитися від болю. 

Слова чоловіків доносились немов крізь вату. Мені потрібно було терміново лягти, інакше буде ще гірше. 

— Але ж ми самі пересунули ваші меблі і... — трохи розгублено почав Тайлер. 

— Але при цьому все-все прибрали, і повернемо всі меблі на місце, — поспіхом додав Ділан, перебивши напівкровку, який у відповідь на цю фразу хлопця насупився.

 — Байдуже. Їжте без мене, пізніше поговоримо. Вибачте, але шалено болить голова. Я в душ, а потім мені потрібно полежати, — втомлено зронила я і, не звертаючи більше уваги на чоловіків, вирушила до ванної.