Тайлер 

Цю ніч ми з Аланом практично не спали. У ельфа розболілися його рани, хоча лікар практично всі їх загоїв, але в дуже вже занедбаному стані вони були. Я ж не знаходив собі місця від занепокоєння за Ділана. Все поривався схопитися і піти до Адріани. В черговий раз я піднявся з вузького дивана і підійшов до дверей. 

— Ну і куди ти? — неголосно запитав Алан. 

— Я не можу просто сидіти тут, не знаючи, що зараз роблять з Діланом, — крізь зуби процідив я.

 — Цілком можливо, що володарка все ще спить, — спробував потиснути плечима Алан і скривився від різкого болю, що явно відгукнувся в спині і сідницях. 

— Ні, я тільки що чув її голос в коридорі. Вона розмовляла з Діланом. Але слів не розібрав, — похитав головою я. 

Не знаю, хто саме з моїх предків був перевертнем, але це дало мені перевагу у вигляді тонкого слуху і трохи підвищеній регенерації. Втім, також така спадщина дала мені непомірну гордість і свавілля, через які я отримував на горіхи від господарів набагато частіше, ніж інші раби. 

— Навіть якщо так. Повір, нічого особливо страшного йому не загрожує. Сам же казав, що їй, ніби як, шкода хлопця. Так що максимум відшльопає його чимось. А від прочуханки ще ніхто не вмирав. Якщо ж ти підеш туди — можеш роздратувати її і зробити тільки гірше Ділану, — резонно зауважив Алан. 

З моменту, як він прийшов до тями, він, здавалося, тільки радів, що ми потрапили до Адріани. З іншого боку, його цілком можна зрозуміти. Вона врятувала нас від Райзека, а Алану ще й перервала екзекуцію, влаштовану колишнім володарем. Але це не привід вважати її за замовчуванням хорошою і невинною овечкою. 

Я з тугою подивився на двері і відвернувся. Сів біля стіни, витягнувши довгі ноги, і стиснув долонями скроні. 

— Та розумію все це, але вдіяти нічого не можу. Найгірше, що було в моєму житті у Райзека, не знущання, які він мені влаштовував, не нанесені ним травми, фізичні і моральні, ні. Найжахливіше і мерзенне — це чути крики Ділана, ще навіть не дорослого чоловіка, і розуміти, що нічим не можеш йому допомогти, — глухим голосом поділився я. 

— Ти прекрасно знаєш, що мені він теж дуже дорогий. Але ми нічого не можемо зробити. Забув? Ми безправні раби, просто речі, які можна використовувати так, наскільки вистачить фантазії. У нас немає своєї думки, свого я. Тіло нам не належить, і як володар або володарка вирішить його використовувати — нас не повинно цікавити. Навіть якщо я помилився, і вона перестарається в покаранні Ділана — ми не в силах що-небудь змінити. Але хоча б можемо розраховувати на те, що після цього володарка викличе йому лікаря, — гірко зауважив Алан. 

Нашу розмову перервав ледь чутний шум води в душі, який свідчив про те, що там хтось є. 

— Ділан чи володарка? — одними губами запитав Алан.

 Але як я не прислухався, не почув нічого, що свідчило про те, хто ж приймає водні процедури. 

— Може, вона змусила Ділана повністю вимитися, перш ніж приступити до покарання? — припустив я крізь зуби, стискаючи і розтискаючи кулаки. 

— У всякому разі, йому не загрожує зґвалтування лише через те, що він схожий на дівчину. 

— Звідки ти знаєш, які смаки у нашої нової володарки? Тебе ніколи жінки не мали в зад страпоном? – прошипів зі злістю. 

Тривога за Ділана лише посилилася. Через деякий час, коли я встиг уже навіть задрімати, шум води вщух. Потім в коридорі знову почулися тихі голоси, які незабаром затихли. І я, і Алан напружено вслухалися в тишу будинку, чекаючи, що її ось-ось розірве перший крик Ділана, але все було тихо. 

Не витримавши, я все ж вийшов з кімнати і пішов на кухню випити води. Очікувано, що Ділана ніде не було. 

— Вона забрала його до себе в кімнату, — роздратованим тоном повідомив я Алану, коли повернувся. 

— Ясна річ, у вітальні карати незручно, — скривившись, відповів Алан. 

Деякий час ми ще помовчали, слухаючи тишу. 

— Чому він мовчить? Що вона робить?! — першим знову не витримав я. 

Через цю нестриманість всі мої попередні господарі били мене нещадно, прагнучи привити мені повну покірність. Але їм цього так і не вдалося. 

— Може, поки нічого такого йому і не роблять? Сам знаєш, інакше б ми вже почули його зойки — Райзек відразу привчив нас ніколи не мовчати під час покарань, йому подобались крики. Значить, Ділана не карають або це майже не боляче, — припустив Алан. 

— Ти сам в це віриш? Таких солодких хлопців, як наш Ділан, володарі в принципі полюбляють кривдити без причини. А за серйозний вчинок його просто погладять по голівці і покладуть поряд спати? Швидше за все, йому просто заткнули рот кляпом, — ледь стримуючи глуху лють, відповів я, не розуміючи до кінця, чому ельф такий спокійний.

 Адже йому більше років, ніж мені, і в рабстві він фактично з народження. Кому, як не йому, знати, наскільки винахідливі бувають володарі?

 — Цілком можливо, що його просто поставили в куток на ніч. Одна з моїх попередніх власниць любила так робити. Приємного теж мало, але бажання кричати точно не викликає, — висловив ще одне припущення ельф.  

Я покосився на нього, але промовчав, лягаючи на вузький диван поруч з ним. Якщо справа йде дійсно так, як говорить Алан, то все не так вже й погано. Цілком може бути, що Ділана вже відшмагали не дуже сильно і поставили в куток. Неприємно, але не критично. 

— Все одно вона краща за Райзека, — важко зітхнувши зауважив Алан через деякий час. 

— Тобі звідки знати? — роздратовано фиркнув я. 

Але ельф мені не відповів, лежачи на боці, втупившись порожнім поглядом в стіну і думаючи про щось своє. До ранку ми так і не заснули, лише ненадовго провалювалися в напівдрімоту, чекаючи, що ось-ось повернеться Ділан. 

Після світанку я і зовсім не знаходив собі місця, навіть кілька разів пройшовся туди-сюди повз кімнату нової володарки, з надією прислухаючись. Щоб хоч якось себе зайняти, почав готувати на кухні сніданок з кількох страв, не знаючи, що саме Адріана полюбляє.

 Нарешті почув скрип дверей. Рвонув туди в надії, що це Ділан, і ледь не зіткнувся з Адріаною, що поспішала в душ. Так нічого і не дізнавшись, про всяк випадок приготував каву і став якомога ближче до дверей в спальню володарки, куди та вже знову встигла прослизнути. 

Незабаром почув голос Адріани і Ділана. Слів не розібрати, але особливо нещасним голос хлопця не здавався, що мене трохи заспокоїло. Я вже хотів було повернутися знову до кухні, як пролунав гучний переляканий і, як мені здалося, болісний зойк Ділана. 

У моїй голові промайнуло кілька десятків варіантів того, що могло зараз відбуватися з хлопцем. З глибини душі почала підніматися лють. Невже володарка за ніч не натішилася з покірним рабом і продовжує його муки ще й вранці? Я вже був на межі того, щоб увірватися до кімнати, але тут звідти вийшов Ділан. 

— Що з тобою зробили? Ти можеш сам ходити? Потерпи, скоро вона піде, і ми з Аланом про тебе подбаємо! — стурбовано вигукнув я, кидаючись до хлопця. 

Але не встиг Ділан що-небудь відповісти, як вийшла Адріана. Втім, поставивши декілька питань, лише пригубивши кави і на ходу кинувши кілька вказівок, вона втекла з дому. 

— Ділане... — почав було я, коли за Адріаною зачинилися двері. 

— Зі мною все в порядку, — майже відразу перебив мене Ділан. 

— Переді мною можна не ховатися, ти ж знаєш. Ходімо до Алана, він теж хвилювався, — з докором похитав головою я, окинувши хлопця уважним поглядом.

 На перший погляд з ним дійсно було все в порядку, але я як ніхто інший знав, наскільки жорстокі можуть бути жінки. Та й деякі рани не так просто побачити. 

— Ти як? — схвильовано запитав Алан, підвівшись, коли ми увійшли в нашу кімнату. 

— Вона мені нічого не зробила, — хитнув головою Ділан, трохи зніяковівши, і розповів в подробицях все, що з ним сталося вночі. 

— Володарка обрала тебе в улюбленці. Це непогано, — помовчавши, зауважив Алан. 

— У Райзека він теж був улюбленцем. Багато хорошого це йому дало? — зі злістю парирував я. 

Знову почало накочувати хвилями роздратування. 

— Адріана — НЕ Райзек! — несподівано випалив Ділан майже те ж саме, що вночі сказав Алан. 

— Та що з вами таке? Декілька посмішок, провина, що зійшла з рук — і все, розслабилися? Повірили в те, що вона дійсно буде тепер пестити і викохувати нас? Може, ви ще й вірите в те, що вона відпустить своїх рабів на свободу через рік?! Та ясно, як день, що це лише вдавання, щоб змусити нас повірити в те, що вона хороша, а потім безжалісно розтоптати всі наші надії! Нехай Ділан, йому крім Райзека ні з ким порівнювати. Але ти, Алане, хочеш сказати, ніколи ще не стикався з моральним знущанням?! — практично перейшов на крик я.

 — Тримай себе в руках, ти Ділана лякаєш, — спокійно сказав у відповідь на мою гнівну тираду Алан, кивнувши в бік хлопця, що втиснув голову в плечі і дивився на мене очима побитого цуценяти. 

— Вибач, я не на тебе кричу, все добре, — отямившись, зітхнув я, намагаючись заспокоїтися.

 І правда, радіти треба, що сьогодні з Діланом все так обійшлося, а не психувати. 

— Таю, я багато з чим стикався. І найкращий вихід, як на мене, просто плисти за течією, поводитися настільки вільно, наскільки дозволяє володарка. Підлаштовуватися під ситуацію. Поки ж чому б не скористатися ситуацією? Дізнатися де межі дозволеного? — продовжив Алан. 

— Ти пропонуєш перевірити нашу володарку на міцність? Вивести її з рівноваги, щоб точно зрозуміти, яка вона і чого можна в гіршому випадку від неї очікувати? Це трохи небезпечно, але щось в цьому є. Чим швидше ми пізнаємо її з усіх боків, тим краще для нас, — задумавшись, повільно сказав я, по-своєму зрозумівши слова Алана.

 Той скривився, збираючись заперечити, але зупинився, так і не розкривши рот. В його очах заблищала якась ідея, і він кивнув у відповідь на мої міркування. 

— Хлопці, я не хочу. Навіщо зайвий раз провокувати? Давайте покажемо, якими хорошими ми можемо бути, нехай вона нас полюбить, — жалібно попросив Ділан. 

— Ми не збираємося порушувати її правила, малий, ми ж не ідіоти. Але і виконувати накази можна по-різному. Заодно і побачимо, чого варте її слово. Повір, кожен раб мріє про ідеальну володарку, яка буде його любити і балувати за хорошу поведінку. Але це міф. Чим швидше це зрозумієш — тим краще, — м'яко сказав Алан. 

— Я не буду в цьому брати участь! Хочу бути для неї хорошим, — вперто майже викрикнув Ділан і, засоромившись свого пориву, вислизнув з кімнати. 

— Не дави на нього. Перевірити Адріану зможемо і ми вдвох. Так навіть краще. Хлопець досить настраждався, а в разі чого, на нашому фоні буде вигідно виглядати і завдяки цьому зможе уникнути зайвих знущань, — спокійно відмітив я. 

— Згоден. То що ви говорили, володарка дійсно дозволила за її відсутності їсти будь-яку їжу на власний розсуд?