Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Ріна Скіх
Подаруй мені крила

Зміст книги: 42 розділів

Спочатку:
Розділ 1
14 дн. тому
Розділ 2
14 дн. тому
Розділ 3
14 дн. тому
Розділ 4
14 дн. тому
Розділ 5
13 дн. тому
Розділ 6
13 дн. тому
Розділ 7
13 дн. тому
Розділ 8
13 дн. тому
Розділ 9
13 дн. тому
Розділ 10
13 дн. тому
Розділ 11
13 дн. тому
Розділ 12
13 дн. тому
Розділ 13
13 дн. тому
Розділ 14
13 дн. тому
Розділ 15
13 дн. тому
Розділ 16
12 дн. тому
Розділ 17
12 дн. тому
Розділ 18
12 дн. тому
Розділ 19
12 дн. тому
Розділ 20
12 дн. тому
Розділ 21
12 дн. тому
Розділ 22
12 дн. тому
Розділ 23
12 дн. тому
Розділ 24
12 дн. тому
Розділ 25
12 дн. тому
Розділ 26
12 дн. тому
Розділ 27
12 дн. тому
Розділ 28
12 дн. тому
Розділ 29
12 дн. тому
Розділ 30
12 дн. тому
Розділ 31
12 дн. тому
Розділ 32
12 дн. тому
Розділ 33
12 дн. тому
Розділ 34
12 дн. тому
Розділ 35
12 дн. тому
Розділ 36
12 дн. тому
Розділ 37
12 дн. тому
Розділ 38
12 дн. тому
Розділ 39
12 дн. тому
Розділ 40
12 дн. тому
Розділ 41
12 дн. тому
Розділ 42
12 дн. тому

Алан 

Останні кілька днів для мене були наповнені виснажливим болем. Спина горіла, неможливо було ні стояти, ні лежати. До всього ще й почалася лихоманка, від якої я практично задихався. 

Кілька діб за гратами тільки погіршили мій стан. Я чув якісь крики, сердитий голос Тайлера, перелякані вигуки Ділана, після чого нас перевели до окремої камери. Але мені було вже все одно, я немов плив у тумані з болю, тіло горіло, плавилося. Відчував, як мене намагався розворушити Тайлер, крізь зціплені зуби проштовхуючи їжу і питво. Чув схлипування Ділана. 

Трохи тримав на плаву образ прекрасної рятівниці, яка перервала моє побиття і пожаліла пізніше, знявши зі стіни і напоївши водою. А потім навіть зупинила вартового, який хотів мене вдарити, і дала халат Райзека, щоб я мав хоч якийсь одяг. 

Подумалося, що саме такими мають бути янголи. Несамовито прекрасні, сильні, горді, що захищають слабких. Не скажу, що моя рятівниця мала ідеальну зовнішність, але для мене вона дійсно було неймовірно вродливою в той момент. 

Більш-менш усвідомлений спогад з'явився, коли нас вивели з камери, збираючись передати комусь у володіння. Мені було все байдуже до тих пір, поки я, стоячи навколішках в якомусь залі, піднявши голову, не побачив її. Свого янгола, який лаявся і всіляко відхрещувався від того, щоб володіти рабами. 

Потім ми кудись прийшли, де було тільки нас троє, Вона і якийсь чоловік. Я тримався з останніх сил, дозволивши свідомості знову загубитися в болю, лише коли зрозумів, що Вона буде нашою володаркою.

 Далі все уривками. Здається, ми кудись йшли, текла вода, від якої неприємно щипало рани, лунала здавлена лайка Тайлера, голос незнайомого чоловіка, який обмацував мене, але від його дотиків стало трохи легше, потім рятівна темрява.

 Зараз же я прийшов до тями. Спина і те, що нижче, як і раніше боліли, але вже не так сильно. Та й лихоманка нарешті полишила мене.

 Тайлер і Ділан розповіли мені останні новини. Ділан явно чимось був переляканий, Тайлер же хмурився, не знаючи як зараз вчинити з останнім наказом нашої нової власниці.

 Я заштовхав свою радість від усвідомлення власної приналежності до рятівниці глибше. Хлопці поки не готові до цього і явно не сприймуть мої слова правильно. Їх же там не було, вони не бачили в цей момент Її. Тому я посерйознішав, і ми почали міркувати, яким чином варто діяти в ситуації, що виникла. 

— Хтось із нас повинен просто залишитися чекати у неї під дверима. Це найоптимальніший варіант, — після кількох пропозицій констатував я. 

— Підтримую. Думаю, всім зрозуміло, що піду я, — кивнув Тайлер, що лежав поруч зі мною на дивані, закинувши одну руку за голову. 

Ділану місця не було, він сидів на краю, влаштувавшись у нас в ногах, і в обговоренні до цього моменту не брав участі. Але зараз стрепенувся.

 — Чому ти? — здивовано закліпав очима він. 

— Проста логіка, малий. Алану поки не можна вставати — залишаємося ми з тобою. Якщо Адріана все ж захоче вночі від нас чогось більшого, більше шансів отримати все в повному обсязі від мене, бо у тебе досвіду ніякого, — миролюбним тоном поділився міркуваннями Тайлер. 

Я ж ледь помітно зморщив ніс. У плані «чогось більшого» я ​​був явно досвідченіший, нас цьому вчили спочатку в теорії, потім і до практики перейшли. Але Тайлер правий, я зараз явно не в тому стані, щоб демонструвати свої навички. 

— Я не малий. І не захоче вона сьогодні нічого. Піти повинен я, — ледь чутно пробурмотів Ділан, дивлячись вниз.

 — Та ну тебе, не варто поки рватися в бій... — почав було Тайлер.

 — Стривай, Таю. Ділане, є щось, про що ми з Таєм ще не знаємо? — обірвав його я, насторожившись від того, як приречено прозвучав голос Ділана, і проникливим поглядом втупився на пониклого хлопця. 

Ділан понуро кивнув, не піднімаючи голови. 

— Володарка щось тобі наказала? — насупився я. 

— Чи ти примудрився якимсь чином накликати на себе її гнів? — трохи тихіше з недовірою виголосив Тайлер. 

— Я порушив одне з її правил. Розбив чашку. Володарка сказала, що це її улюблена чашка, — з нещасним виглядом майже прошепотів Ділан.

 — Ділане... — з досадою простогнав Тайлер, схопившись за голову.

 — Ох, як же так, малий? — з жалем тихо запитав я.

 Я цілком усвідомлював, що від того, що вона мене врятувала, володаркою бути не перестала. За таку провину хлопцю явно світило неслабке покарання. З іншого боку, жорстоким воно точно не буде, тут я був упевнений. Але мою тривогу це не зменшило. 

Ділан лише знизав плечима, в цей раз не відреагувавши на слово «малий», знову згорбившись і втупившись поглядом в підлогу. Тайлер схопився з дивана і зробив кілька рвучких кроків по кімнаті, потім розвернувся до мене, що намагався підвестися зі свого місця, і Ділана, що кидав на нього перелякані погляди. 

— Ти розумієш, що ми не можемо взяти провину на себе?! Чому не сказав нам відразу? Можливо, ми б на місці що-небудь придумали. Що вона тобі сказала? Яке покарання і коли? Чому не зробила це відразу? — майже з відчаєм запитав Тайлер, стискаючи і розтискаючи руки в кулаки. 

— Вона не сказала, але я і сам розумію, що винен, — глухо відповів Ділан, відвернувшись до стіни. 

— Мені здається, що наша володарка серйозно йому не зашкодить. Або викличе після цього лікаря, — обережно поділився своїми міркуваннями я. 

— Ти сам в це віриш? — з гіркою усмішкою запитав Тайлер. 

— Не вб'є ж вона мене, врешті-решт? Та й вам з Аланом цілителя оплатила, хоча і не сама била, — тихо сказав Ділан, намагаючись не допустити в голос страх, який з кожною миттю явно ставав все сильнішим. 

— Думаю, він має рацію. Ділан занадто гарненький, щоб йому шкодити всерйоз. Через день-два оклигається. Хоча не думаю, що сьогодні все буде так уже й погано, — сказав те, що думав я. 

— Тебе Райзек по голові бив? — майже спокійно поцікавився Тайлер. 

— Я не про те. Не стане вона відразу ж нас калічити, поки придивляється. Я таке вже бачив: Адріана відноситься до тих господарів, які вважають за краще приручати рабів, в перші дні дозволяючи більше звичайного і майже не караючи, лише потім потихеньку «закручуючи гайки». Робитиме це поступово, щоб ми звикли до всіх обмежень. Найближчі кілька днів дозволить нам повірити, що краща за інших, добріша. Пізніше візьме своє сповна. У будь-якому разі я майже впевнений, що Райзек був гіршим, — скривився я. 

У нашому випадку це кращий варіант володарки. Я був щиро радий, що потрапив до неї. Звичайно, час ще покаже, як воно все буде насправді. Тим більше що мені прекрасно відомо: янголи несамовито кидаються на захист слабкого, але з усією суворістю карають винного. 

— А може, вона не прикидається? Раптом нам пощастило, і ми дісталися хорошій володарці, яка буде карати нас лише в разі серйозних провин? Потрібно лише дотримуватися її правил, поводитися ідеально. Може ж і нам пощастить, хіба так не буває? — з відчайдушною надією вимовив Ділан, майже озвучивши мої думки, втупившись, в першу чергу, в Тайлера. 

— Змушений тебе розчарувати: удача не для рабів. Втім, думаю, з роками тебе змусять це зрозуміти, пробач. Але вона всяко краще Райзека. Можливо, Алан має рацію, і ти відбудешся всього лише легкою прочуханкою. Дуже шкода, що право перевірити фантазію нашої володарки випало тобі, а не мені чи Алану, — сказав Тайлер, щиро жаліючи хлопця, що і так ледь не втратив розум від витівок попереднього володаря. 

Я не став нічого додавати, та й загалом був з ним повністю згоден.

 

 Адріана 

Мабуть, нервування сьогодні було надто сильним. Інакше як пояснити той факт, що я не помітила, як заснула з книгою в руках? Природно, прокинулася вже вночі з таким відчуттям, ніби проспала років сто. 

Відразу згадалося все, що сталося зі мною за день, і захотілося знову пірнути під ковдру і накрити голову подушкою. Але який сенс? Раби від цього нікуди не подінуться. Втім, до ранку можна про них не думати. 

А зараз непогано б прийняти душ і лягти вже спати нормально в ліжко під ковдру. Сподіваюся, чоловіки, яких мені нав'язали, встигли завершити свої водні процедури ще ввечері, і мені зараз ніхто не завадить нормально покупатися.

 Позіхаючи, стягнула з себе одяг і накинула свій останній шовковий халат. Що поробиш — пристрасть у мене до них. Нічних сорочок і піжам не ношу, а ходити, як раніше, по будинку голою більше не можу. 

Ні про що особливо не думаючи, штовхнула двері і в буквальному сенсі натрапила на Ділана, який чомусь сидів у мене під дверима. Я ледь не впала, запнувшись через нього. 

На щастя, я його зовсім несильно штовхнула, більше налякавши раптовою появою. У всякому разі, мені так здалося. 

— Пробачте, володарко, — злякано пискнув він, скочивши на ноги. 

Я навіть в темряві помітила, як сильно він зблід. 

— Адріана. Це ти пробач, не думала, що тут хтось сидітиме. Щось трапилося? – спохопилася я, відчувши занепокоєння. 

Комусь із хлопців стало погано? Цілитель не долікував Алана? 

— Ви просили повідомити, коли прокинеться Алан. Але коли це сталося, ви вже спали, — майже рівним тоном вимовив він. 

Але мої очі, звиклі до темряви, все одно помітили, як тремтять його руки. 

— З ним все гаразд? 

— Так, волод... Адріано. Мені розбудити його, щоб ви могли переконатися в цьому? — запнувшись, але все ж вимовивши моє ім'я, запитав Ділан. 

— Ні, не треба. Завтра вже з ним поговорю, коли повернуся з роботи. І на майбутнє: якщо я попрошу про що-небудь повідомити мені і засну — краще розбудіть мене, добре? — не стримавши позіхання, миролюбним тоном зазначила я. 

Несильно кольнула совість, коли в повній мірі усвідомила, що весь час, що я спала, Ділану довелося сидіти під моїми дверима, щоб виконати моє прохання. Чи в даному випадку вірніше сказати «наказ»? Хто ж знав, що вони сприймуть мої слова настільки буквально? 

— Вибачте, володарко, ми не знали, — перелякано вигукнув Ділан, знову забувши моє ім'я.

 В його очах знову почав плескатися неабиякий страх. 

— Ділане, все в порядку. Звичайно, ви не знали. Я ж кажу: на майбутнє. Та й в принципі не варто чекати мене під дверима майже всю ніч, щоб просто повідомити, що Алан прокинувся. Можна було це зробити і вранці, — підбадьорливо посміхнулася йому я і спробувала обійти, щоб попрямувати в бажаний душ. 

Але не тут-то було. Виявляється, його сюди привела не тільки ця справа. 

— Також я прийшов, щоб отримати своє покарання, — швидко випалив Ділан і навіть трохи зіщулився після цієї фрази. 

Я зупинилася і з мученицьким виглядом втупилася в нього. Ледве стрималася, щоб не схопитися за голову. Боги, ось за що мені це? 

— Яке покарання? — майже ласкаво запитала я в надії, що щось не так зрозуміла. 

— Заслужене. 

— Слухай, може, тобі просто подобається, коли тебе карають? Може, ти і за Райзеком сумуєш? — не приховуючи роздратування, випалила я, не подумавши. 

За мить Ділан не просто зблід, скоріше навіть посірів. Часто-часто закліпав, стримуючи непрохані сльози, і з пекучою образою подивився на мене, не зронивши ні слова тремтячими губами.

 Мене обдало хвилею сорому. Ось як ніби не знаю, що переді мною хлопець з практично покаліченою душею. Я тут же з жалем схопила його за руку, помітивши, як сильно він сіпнувся від дотику, але навіть і не подумав висмикнути свою кінцівку з моєї долоні. Почала ласкаво погладжувати його по тильній стороні долоні і до ліктя, немов заспокоюючи перелякане кошеня. 

— Пробач-пробач, сказала, не подумавши. Не хотіла тебе образити, вибач. Більше ніколи такого не скажу, не ображайся. Просто поясни нормально, про що ти говориш? — ласкаво, як до дитини, звернулася я. 

— Ні, я не хочу, щоб мене шмагали зайвий раз. Але зараз повинен відповісти за свій вчинок. Порушив ваше правило — зіпсував майно, тим паче улюблене. Шалено вдячний, що не продали мене за це, і готовий отримати все, що мені за це належить. Знаю, що винен, заслужив будь-яке покарання, — трохи тремтячим голосом глухо вимовив він, опустивши голову. 

— Ти про чашку, чи що? Забудь про неї. Розбив і розбив, не велика біда — куплю нову, — поспішила запевнити його я. 

Як можна в даний момент заспокоїти хлопця — поняття не мала. 

— Ні, я завинив і повинен бути покараний, — заплющивши очі, уперто хитнув головою Ділан. 

Я відчувала, що ще декілька секунд, і він просто заллється сльозами. У мене буквально перехопило подих від жалю до нього. 

— О боги, ну хочеш, розбий ще одну і заспокойся, га? Можеш ще й тарілку кокнути за компанію, — з тугою протягнула я, на що Ділан в жаху захитав головою, розплющивши свої бездонні очі, повні сліз. 

Раптово мене осінило, як можна вийти з цієї ситуації з найменшими втратами для обох сторін. Ставши навшпиньки, я обережно дала Ділану легкий запотиличник. У відповідь він з яскраво вираженим здивуванням втупився в мене. 

— Ось тобі. За розбиту чашку, — тихо сказала я, відчувши сильне збентеження. 

Очі ж хлопця стали зовсім вже неймовірних розмірів, в них зріло неймовірне здивування. Сам же Ділан виглядав тепер і зовсім нещасним. 

— І солодкого завтра нікому з вас не дам. Алану і не рекомендується, тобі — за чашку, а Тайлеру — за те, що не зупинив тебе і відправив стояти під моїми дверима, — для чогось додала вже зовсім тихо, впевнена, що напівкровка знав про рішення Ділана, і від цього відчуваючи обурення. Про те, що в мене нічого солодкого в домі й не було, я вже змовчала.

 — Я сам так вирішив, Тай до цього не має ніякого відношення, — запротестував Ділан, але тут же знітився і втягнув голову в плечі, ніби очікуючи від мене удару за таке свавілля. 

Я зробила вигляд, що нічого не помітила. Тим часом, згадала ще про один важливий момент.

 — Тобі ж ніде спати, диван розрахований максимум на двох. Ще раз пробач, зовсім вилетіло з голови. Десь на горищі повинна бути розкладачка, але її ще знайти потрібно і спустити вниз. Поки можу запропонувати цей диванчик у вітальні. Він невеликий, але, може, як-небудь влаштуєшся? — з сумнівом сказала я, оглянувши розміри диванчика і довгов'язе тіло Ділана. 

— Покарання закінчене? — недовірливо видихнув Ділан, навіть не ворухнувшись. 

— Так-так. Ти отримав за псування мого майна сповна. Ну не нелюд же я, щоб всерйоз лаятися за чашку, що й так, мабуть, була бракованою. Добре, що хоч була порожня, а не повна окропу. Зараз принесу тобі ковдру і подушку, — схаменулась я і, швидко повернувшись до кімнати, винесла йому звідти ковдру, в яку зазвичай куталась, коли замерзала, і одну зі своїх подушок.

 Що поробиш, звикла спати, обіймаючи ще одну подушку. Її ж і пожертвувала хлопцеві. Ділан загальмовано прийняв речі, продовжуючи з нещасним виглядом дивитися на мене. В його очах була ціла гама емоцій. І недовіра, і подив, і розгубленість, і полегшення, може, ще щось, але, найголовніше, в даний момент страху я там не помітила. 

Задоволено кивнувши, не втрималася і, потягнувшись, розкуйовдила його волосся, від чого деякі пасма впали йому на очі. Але хлопець від несподіваної ласки застиг, здається, навіть не дихаючи. Хоча ні, пару хвилин потому я почула його судомне зітхання, але Ділан, як і раніше, ні на міліметр не зрушив. 

— Лягай спати. Я зараз в душ сходжу і теж лягатиму, — м'яко сказала я і, залишивши хлопця в сум'ятті, попрямувала в бік ванної.