— Отже, думаю, варто озвучити основні правила проживання в цьому домі: не сваритися між собою, не битися, не псувати моє майно, не падати навколішки з приводу і без, не влаштовувати конфліктних ситуацій, називати мене «Адріана», а не «володарка». Для мене, дім — це в першу чергу місце, де мені комфортно. Порушуючи будь-які з цих правил, ви руйнуєте мій комфорт і затишок. Це зрозуміло? — трохи поївши, повідомила я. 

Ділан і Тайлер лише трохи загальмовано кивнули. Але потім, схаменувшись, безладно відповіли схвально вголос. З моменту, як вони увійшли до кухні, і я їм вказала на повні тарілки, пропонуючи розділити зі мною вечерю, вони виглядали трохи розгубленими і їли мляво, не зводячи з мене насторожених поглядів, чим немало нервували. Ділан — то само собою, а ось Тайлера мені дійсно вдалося вибити з рівноваги. Що теж непогано — «живий», справжній, він мені подобався більше, ніж вишколений раб, що поводиться так, як від нього і очікується.

 — Сподіваюся, Алану, коли він прокинеться, також це передасте. Пізніше, може, згадаю чи придумаю щось ще, але начебто все найголовніше вже сказала. Ну й звісно ж, на мої питання потрібно відповідати чесно. Якщо прошу щось зробити — виконувати. Так, з цим, здається, розібралися. Йдемо далі. Згідно із законом, я можу вас звільнити від рабства не раніше, ніж через рік з моменту придбання. Тому у вас всіх є час на те, щоб вирішити, чим же ви хотіли б займатися надалі. До якого університету вступити або, якщо необхідні знання та навички є, ким могли б працювати. У свою чергу обіцяю при необхідності дістати всю потрібну для підготовки літературу, — видала я своє наступне рішення, яке прийняла в той же момент, коли зрозуміла, що прямо зараз рабів мені ніяк не здихатися.

 Якщо Ділан в цей час просто мовчки дивився на мене переляканими очима, то від Тайлера у відповідь на мою останню фразу долинув недовірливий смішок.

 — Ти мені не віриш, Тайлере? — спокійно запитала я. 

Його реакція цілком очікувана. Напевно, в принципі складно вірити будь-кому після того, через що він пройшов. Але чоловік сприйняв моє запитання як погрозу або ж просто вираження невдоволення. У чомусь це пояснило його наступні слова.

 — Адріано, одне з ваших правил, озвучених раніше, зобов'язує мене відповідати чесно. Тому скажу правду: я не вірю вам ні на йоту. Життя навчило мене одному: вільні завжди брешуть. Хтось із необхідності, хтось з любові до мистецтва, але брешуть всі. Гадаєте, ми повіримо, що через рік ви зробите нас вільними, добровільно відмовитесь від трьох недешевих рабів, яких можна використовувати для чого завгодно і як завгодно? Це смішно. До того ж, ви ще не сказали, яке покарання нас чекає за порушення ваших правил. Чи за виконання теж передбачено? Адже я відповів чесно на поставлене запитання, — з якоюсь злою рішучістю в голосі і викликом в очах відповів Тайлер.

 Я окинула його довгим і замисленим поглядом. Я не помилилася — воля цього напівкровки не зломлена, і у нього більше шансів спокійно влитися в життя, як тільки позбудеться рабського нашийника. 

Звичайно, скоріше за все через це мене протягом найближчого року чекатимуть складності, але, сподіваюся, ми з Тайлером зможемо знаходити компроміси. Та й в будь-якому випадку, це буде набагато краще, ніж ситуація з Діланом. Мені щиро шкода його, тепер будь-яка моя дія або необережно сказане слово можуть вплинути на його психічний стан в гіршу сторону. Зовсім не хочу брати на себе відповідальність за нього, але вибору немає.

 Чесно кажучи, боюся, що Ділана і зовсім «зламали», хоча він ще поки і не став «порожнім», байдужим до всього, крім наказів. Втім, хто знає, яким він буде, коли трохи звикне до того, що Райзек більше не має над ним влади? Але хлопець знаходиться на небезпечній межі.

 Ось і зараз, поки Тайлер говорив, Ділан вчепився в його передпліччя обома руками і сильно смикав, ніби сподіваючись, що від цієї дії напівкровка замовкне. При цьому він з благанням упереміш з жахом дивився на спокійну мене. 

Мабуть, варто вже відповісти, поки Тайлер не залишився без своєї кінцівки стараннями переляканого підлітка. Та й сам напівкровка чекав мого рішення з нетерпінням. Але за його показною рішучістю я все ж помітила проблиск надії в очах. 

— Чесність — це добре, не люблю брехню в будь-якому її прояві. Це твоє право: вірити мені чи ні, але якщо відверто, мені абсолютно байдуже. Як ви прекрасно розумієте, вас мені нав'язали. Продавати не стану, бити і знущатися над вами теж не збираюся. Цей рік ми будемо змушені жити всі разом, але потім, сподіваюся, ми з вами розпрощаємося назавжди. Ви отримаєте бажану свободу, я — спокій і тишу. Пропоную просто зайвий раз не конфліктувати. Мені бруду і негативу і на роботі вистачає. Удома ж хочу просто відпочити від усього цього. У ваших же інтересах вирішити, як житимете після позбавлення рабських нашийників. Якщо не зможете нікуди влаштуватися після того, як я підпишу документи про звільнення, ви так і залишитеся безправними рабами. Крім цього ще питання є? — спокійно і неспішно змалювала перспективи я, доїдаючи рагу на своїй тарілці. 

Хлопці ж на деякий час забули про їжу. 

— Які наші обов'язки в цьому домі і що нам дозволене? — тихо, трохи запнувшись, запитав Ділан.

 Тайлер кинув на нього швидкий і стурбований погляд. Хлопець дійсно був для нього кимось на кшталт молодшого брата. Уявляю, як їм було складно у Райзека. Хоча ні, брешу, це уявити неможливо. Як і все інше, що відбувалося там. Але я відволіклася, а Ділан від мого тривалого мовчання знову почав стрімко бліднути.  

— Основні — це підтримання чистоти будинку, готування, якщо потрібно — похід на ринок за продуктами. А там подивимося. Завтра куплю вам нормальний одяг, зможете виходити на вулицю, якщо забажаєте. Тільки заздалегідь повідомляйте мені, куди йдете і навіщо. У великій кімнаті стоять дві книжкові шафи, можете читати будь-які книги. Душ у вашому розпорядженні в будь-який час доби, крім періоду, поки я збираюся на роботу. Тоді в принципі краще не плутатися у мене під ногами. Якщо у вас виникне потреба в чому-небудь, в межах розумного, повідомляйте відразу, постараюся що-небудь придумати, — подумавши, я постаралася врахувати найголовніше.

 — Що готувати? — відгукнувся Тайлер, уважно і з підозрою дивлячись на мене. 

— Чесно, без різниці. Не люблю тільки молоко в чистому вигляді і горох. Так що інше на твій розсуд. Де знаходяться продукти — Ділан покаже. Готуєш ти віртуозно, — не втримавшись, похвалила його я.

 — Я не тільки готую віртуозно. Що щодо ліжка? Ви будете використовувати всіх трьох? Якщо так — в якій черговості? Або ж когось одного? — спокійно запитав Тайлер, від чого Ділан здригнувся і подивився на мене зовсім вже зацьковано. 

— Пробач, звичайно, але як мені вас можна використовувати в цьому плані? У тебе одна рука поки ще не робоча, Алан і зовсім спить, Ділан ще підліток, — поцікавилася я, відкинувшись на спинку стільця, намагаючись виглядати спокійною. Але, варто визнати, його питання мене дещо вразило. 

— Ділан не підліток, просто недосвідчений. Алан через пару днів буде у формі. Я ж і з однією рукою багато на що здатний, Адріано, — на останній фразі в голосі Тайлера прослизнули вкрадливі нотки. 

Моє ж ім'я він і зовсім протягнув, немов перекочуючи язиком своє м'яке «р». Після чого злегка посміхнувся. У мене знову по шкірі пробігли мурашки. 

— Охоче ​​вірю, але перевіряти не стану. Нестачі в чоловічій увазі у мене немає. Дякую за смачний обід, доїдайте, а я буду у себе. Як Алан прокинеться — погодуйте його і мені потім повідомте про це, — швидко сказала я, після чого схопилася зі свого місця і поспішила до своєї кімнати, прихопивши по дорозі з шафи книгу, яку вже давно хотіла прочитати. 

Тайлер 

— Що думаєш з приводу нашої володарки? Вона, здається, непогана? — невпевненим тоном тихо запитав Ділан, з надією дивлячись на мене, поки я перемивав посуд.

 Повертатися до кімнати, де спав Алан, він не поспішав, вважаючи за краще триматися ближче до мене. Тим паче, володарка ніяких особливих наказів на сьогодні нам не давала. Я не зумів утримати цинічний смішок. Після чого кинув через плече глузливий погляд на Ділана, що трохи зіщулився.

 — Ти все ще віриш в те, що бувають хороші володарі? — запитав я майже веселим тоном, продовжуючи мити тарілки після обіду. 

— Адже не можуть всі бути як Райзек, — на імені ненависного минулого власника у хлопця від страху трохи перехопило подих, але він постарався впоратися з собою. 

Чи то заспокійливий чай Адріани нарешті подіяв, чи то в ньому почала прокидатися давно забута надія на краще життя. Хотілося б вірити. 

— Ділане, і у мене, і у нашого ельфа було багато різних власників. Так, таких збочених садистів, як Райзек, я раніше не зустрічав. Але можеш запитати у Алана — йому пощастило менше. Зрештою, саме для цієї мети і купують рабів-ельфів. Витривалі, з підвищеною регенерацією — що може бути краще? — з гіркою усмішкою відповів я, виставляючи посуд в шафу. 

Мені не хотілося його лякати і розчаровувати, але краще нехай відразу знає, як воно все буває. 

— Але якщо наша володарка Адріана інша? Раптом вона дійсно зробить нас вільними? — з відчайдушною надією випалив раптом Ділан, благально дивлячись на мене. 

Я ж спокійно витер руки рушником і лише тоді обернувся до нього, щоб відповісти. 

— Ходімо до нашої кімнати, не варто вести такі розмови тут, де володарка може нас почути, — похитав головою я, махнувши рукою в зазначеному напрямку. 

Ділан слухняно пішов за мною. В першу чергу я перевірив стан Алана, рани якого виглядали вже не так страшно і через пару днів повинні загоїтися повністю, залишивши по собі лише шрами. Але одним більше, одним менше — яка різниця? У мене самого на спині подібних малюнків теж було чимало. Правда, заробив їх не настільки жорстоким способом, як Алан.

 Ділан, зам'явшись, обережно присів біля сплячого ельфа, запитально втупившись в мене. Я неголосно гмикнув і сів прямо на підлогу, спершись спиною на стіну. 

— Як я вже казав, хороших володарів не існує. Бувають менш жорстокі, але і це до певного часу. Рано чи пізно вони всі усвідомлюють свою безкарність, свою владу, повір мені. Можливо, зараз, в пориві благородства, вона сама вірить, що через рік нас відпустить. Але це поки що. Не варто на це сподіватися, вибач. Не хочу тебе лякати, але це реалії нашого життя — змирися, — гірко посміхнувшись, похитав головою я. 

— Тай, але ж ти сам пішов з нею на конфлікт, своєю відповіддю за обідом буквально наражався на покарання. Навіщо? — насупився хлопець, здригнувшись.

 Тоді він дійсно дуже сильно злякався, я відчув легкий докір сумління. Ми з Аланом були для нього єдиними живими істотами за все його життя, які добре до нього ставилися. Напевно, Ділан і справді відчув неабиякий страх, уявивши, що може зробити маг, який переміг Райзека, за непокору. 

— Тому й наражався. Чим раніше дізнаємося, які покарання і наскільки серйозні збирається застосовувати Адріана, тим краще для всіх нас, — не став приховувати своїх мотивів я. 

— І тобі не страшно? — не повірив Ділан. 

— А чого боятися? Рано чи пізно один з нас все одно оступиться, зробить те, що їй не сподобається, або ж просто попадеться під поганий настрій. Краще знати заздалегідь, що нас очікує в такому випадку. Та й було б непогано промацати ґрунт в плані того, чи можна залагодити свою провину і які способи кращі, — підморгнув Ділану я, трохи покрививши душею.

 Звичайно ж я боявся, просто добре це приховував. Зміна власника ніколи не проходить гладенько для раба. Скільки на моїй пам'яті вже було таких господарів? Шість, сім? Проте, я все ще живий і, смію сподіватися, не зломлений. Чи надовго мене ще вистачить? Хоча, варто визнати, дуже тішив той факт, що нами тепер володіє жінка. 

Все ж вабила мене в першу чергу протилежна стать, спілкування з якою вже не було дуже давно. Та й нову володарку природа зовнішністю явно не образила. 

Невисока на зріст, темне кучеряве волосся, довжиною до середини спини, сіро-блакитні очі. Високе чоло, трохи кирпатий ніс. Шкіра світла, що не аристократично біла, але і не смаглява. Губи особливою ​​пухкістю не відрізняються, але і не зведені в нитку. Фігура досить гарна, всі опуклості на місці. Не сказати, що писана красуня, але дивитися приємно. 

Ділан промовчав у відповідь, щось старанно обдумуючи, опустивши голову. На його обличчя раз у раз наповзав відчай, жаль, сором. Дуже хотілося запитати, про що він думає, але тоді хлопець просто замкнеться в собі. Краще почекати, поки сам розповість, якщо це дійсно важливо, а не лише погані спогади з минулого. 

— І що ти пропонуєш? — тихо запитав Ділан, не піднімаючи голови.

 — Буду намагатися проникнути в її ліжко першим, — відповів я.

 — Вона ж сказала, що не бажає з нами спати.

 — Ділане, нерозумно мати під рукою раба, що покірно виконує всі твої накази, і не користуватися ним. В першу чергу ми для цього і потрібні. А решта так, мішура, — скривився я. 

Це знання в мене практично вбили ще в перші роки мого рабства. Втім, з часом я від багатьох чинників навчився отримувати задоволення. А оскільки останні років сім я був у рабстві у чоловіків, позбавлений жіночої ласки, був багато на що згоден з Адріаною. Але, звичайно ж, нікому поки в цьому не зізнаюся. 

Деякий час ми помовчали, думаючи кожен про своє. Потім прокинувся Алан, і ми з Діланом поспішили його нагодувати і напоїти, допомогли справити природну потребу. Але коли я обережно постукав в двері Адріани, а потім прочинив їх, не почувши відповіді, побачив, що дівчина спить, згорнувшись калачиком на ліжку, притискаючи до себе розкриту книгу. Цього нам ще не вистачало! 

Обережно зачинивши двері, повернувся до своїх. Варто було вирішити, як діяти тепер. Виконати наказ Адріани не виходить, оскільки та спить. Але і будити її не було команди. Ось і перша складність, з якою ми зіткнулися в домі нової володарки…