Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Ріна Скіх
Подаруй мені крила

Зміст книги: 42 розділів

Спочатку:
Розділ 1
14 дн. тому
Розділ 2
14 дн. тому
Розділ 3
14 дн. тому
Розділ 4
14 дн. тому
Розділ 5
13 дн. тому
Розділ 6
13 дн. тому
Розділ 7
13 дн. тому
Розділ 8
13 дн. тому
Розділ 9
13 дн. тому
Розділ 10
13 дн. тому
Розділ 11
13 дн. тому
Розділ 12
13 дн. тому
Розділ 13
13 дн. тому
Розділ 14
13 дн. тому
Розділ 15
13 дн. тому
Розділ 16
12 дн. тому
Розділ 17
12 дн. тому
Розділ 18
12 дн. тому
Розділ 19
12 дн. тому
Розділ 20
12 дн. тому
Розділ 21
12 дн. тому
Розділ 22
12 дн. тому
Розділ 23
12 дн. тому
Розділ 24
12 дн. тому
Розділ 25
12 дн. тому
Розділ 26
12 дн. тому
Розділ 27
12 дн. тому
Розділ 28
12 дн. тому
Розділ 29
12 дн. тому
Розділ 30
12 дн. тому
Розділ 31
12 дн. тому
Розділ 32
12 дн. тому
Розділ 33
12 дн. тому
Розділ 34
12 дн. тому
Розділ 35
12 дн. тому
Розділ 36
12 дн. тому
Розділ 37
12 дн. тому
Розділ 38
12 дн. тому
Розділ 39
12 дн. тому
Розділ 40
12 дн. тому
Розділ 41
12 дн. тому
Розділ 42
12 дн. тому

Будинок у мене в принципі невеликий. Маленький передпокій, з нього відразу потрапляєш до більш-менш просторої вітальні, а з вітальні вже можна потрапити до кухні, в мою спальню або в коридор. 

Той, в свою чергу, веде до ще однієї невеликої кімнати, яку все збиралася обладнати під свій кабінет, але так і не зібралася, до ванної, туалету і комори.

 Остання повністю забита різним мотлохом, я туди вже більше року не зазирала. Зате є ще досить просторі підвал і горище. Як тут тепер вчотирьох уживатися — поняття не маю, але якось треба.

 Поки показувала Ділану будинок, заодно дала йому доручення, які продукти слід дістати з підвалу і принести до кухні. Сама ж тим часом заглянула до кімнати, яку вирішила віддати чоловікам. Обидва лежали на дивані, ще не прокинувшись від цілющого сну. Але це навіть добре — менше проблем. Досі мені і одного Ділана вистачало з лишком.

 До речі, треба буде у нього дізнатися, як звуть інших. Не затримуючись, я повернулася до кухні, де в розгубленості стояв Ділан, вивантаживши все необхідне на стіл. При моїй появі сіпнувся було знову опуститись навколішки, але стримав свій порив, що вже було хорошим знаком. Значить, у мене є шанси повернути його до нормального життя. Наскільки це можливо. 

Підбадьорливо підморгнула хлопцю і підійшла до шафки, де у мене зберігався посуд. Трохи сильніше смикнула дверцята, що, бувало, заїдали, і втупилася на вміст. 

— Думаю, варто приготувати м'ясне рагу з овочами. І ситно, і корисно, — в задумі сказала я, прикидаючи наскільки велику каструлю слід брати. 

За спиною я почула черговий переляканий подих Ділана. На декілька секунд заплющила очі, стримуючи роздратування. 

— Так, Ділане? Щось трапилося? — максимально спокійним і ласкавим тоном запитала я, не обертаючись і приміряючись до найбільшої каструлі.

 — Я не вмію готувати, — трагічним голосом відповів той. 

От чесне слово, таким тоном тільки повідомляти про смерть родичів. Так, спокійно, мій сарказм тут недоречний, хлопцю і так дісталося. 

— Якраз є привід навчитися. Помити і порізати овочі зможеш? — зітхнувши, запитала я, витягуючи каструлю і обертаючись до Ділана.

 На нього було шкода дивитися. Губи стиснуті в тонку лінію, очі горять, грудна клітка підіймається від частого дихання. 

— Напевно. Але не знаю як, — зовсім тихо сказав він. 

— Я покажу, дивись.

І на прикладі кабачка показала як мити і різати. 

— А якщо у мене не вийде? 

— Як поріжеш — так і буде, думаю, не потравимось, — гмикнула я і почала чистити цибулю, схилившись над кошиком для сміття.

 Наступні хвилин десять ми займалися своїми справами мовчки. Розумію, що потрібно було б все ж завести розмову, хоча б запитати про напівкровку і ельфа, але щось мені підказувало, що краще поговорити на цю тему безпосередньо з кимось із них. А заодно дізнатися, що ж не так з самим Діланом. 

Принаймні з ельфом я хоч і перекинулася всього парою слів, поки чекала варту, але він мені здався не в приклад більш адекватним за цього хлопця. Та й той напівкровка, що не пускав до будинка Райзека, і близько не був таким переляканим і нервовим. 

Шум води за моєю спиною вщух, і я почула неголосне постукування ножа об обробну дошку. Чесно кажучи, в готуванні я найбільше не люблю саме процес нарізки необхідних інгредієнтів. Так що в певному сенсі мені пощастило — тепер є на кого спихнути цей обов'язок. 

Не знаю точно, скільки часу пройшло, перш ніж наша ідилія зруйнувалася. Я якраз закінчувала терти на тертці моркву, коли стукіт ножа об дошку припинився, і моїх вух досягло чергове судомне зітхання Ділана. 

Хто б тільки знав, як мені не хотілося в цей момент до нього обертатися. Моєму погляду представ знову блідий, як полотно, хлопець, що затискав скривавлений зап'ясток. Майнула навіть заполошна думка, що він намагався таким чином звести рахунки з життям. Але надто вже він був переляканий.

 — Як? — тільки й зуміла простогнати я. 

Але вже і сама зрозуміла, що, судячи з усього, він розрізав овоч, притиснувши його до дошки однією рукою зверху. Ножем же вів горизонтально до себе. Але не врахував, що розрізавши цей нещасний кабачок, лезо може зісковзнути далі. А руку відсмикнути не встиг. 

Сама колись в дитинстві, допомагаючи матері накривати на стіл, заробила подряпину подібним чином. Правда, оскільки сили було набагато менше, подряпина майже не кровоточила. 

Мовчки взяла руку Ділана, щоб оцінити збиток, нанесений ним собі ж. Я була права, такий поріз навмисне ніяк не завдати. Але сили у нього явно чимало, рана вийшла досить глибокою. Добре хоч вени не зачепив. 

Коротко вилаявшись, швидко сходила до сусідньої кімнати за домашньою аптечкою, після чого в рекордні терміни продезінфікувала і щільно перев'язала руку хлопця бинтом. 

Під час всієї процедури він жодного разу навіть не пискнув, лише злегка скривився, коли защипало від антисептика. Тільки не відводив від мене переляканого погляду. 

— Знаєш, йди, напевно, до своїх, до кімнати. Поки обійдуся і без твоєї допомоги, — сказала я, задумливо почухавши ніс.

 — Володарко... — в розпачі прошепотів він. 

— Адріана. Все нормально, просто йди, — я навіть вимучено посміхнулася.

 Коротко кивнувши, Ділан вийшов з кухні. Я ж приречено сіла на стілець й з тугою поглянула на розкладені овочі. Нерви у мене теж не залізні. Сподіваюся, з двома іншими рабами буде простіше.

 Може, з Діланом все так складно через його вік? Цікаво, скільки йому?  П'ятнадцять-шістнадцять? Втім, неважливо. Ось зараз приготую обід, нагодую всіх, і відразу на місці розберемо, як житимемо далі. По можливості, звичайно, хотілося б, щоб ми і зовсім бачилися якомога рідше, але нажаль, не з моєю житлоплощою. 

Невпопад промайнула думка, що тепер приводити додому своїх тимчасових коханців буде непросто. Спробуй поясни, що у мене роблять три раба чоловічої статі і чому я при цьому шукаю розваги на стороні. Та й в принципі під час сексу звикла не стримуватися, не піклуючись про те, наскільки голосно виходить... Ох, знайшла про що зараз переживати.

 Ще раз тяжко зітхнувши, підсунула до себе обробну дошку і почала різати цибулю, від чого тут же защипало в носі і почали сльозитися очі. Мигцем зазначила, що перш ніж Ділан почав шматувати себе ножом, більшу частину овочів встиг порізати, що не могло не радувати. Залишилося ще подрібнити м'ясо, цибулю і почати сам процес готування, врешті-решт. 

— Володарко, — почула я від дверей смутно знайомий голос, від чого здригнулася, і сама вже ледь не порізалась. 

Стрімко обернувшись, побачила вже раба-напівкровку, який зовсім недавно не пускав мене в будинок Райзека. Його рука як і раніше висіла на перев'язі, але виглядав він вже набагато краще. 

— Навколішки падати не потрібно, і краще клич мене Адріана, — швидко сказала я, помітивши його рух. 

— Дякую, Адріано, — з гідністю відповів той, шанобливо кивнувши головою. 

Я ж тільки зараз звернула увагу, що він трохи гаркавить, м'яко ковтаючи букву «Р», і в його виконанні моє ім'я звучить дуже інтригуюче. Настільки, що у мене на шкірі навіть виступили сироти. Та й погляд чомусь неусвідомлено ковзнув по дуже вже короткому халату, що прикривав його тіло. Демони, і чим мені Ділан заважав? Здається, я вже встигла скучити за ним.

 — Я думала, ти до вечора спатимеш. Ельф теж уже прокинувся? — запитала я.

 Чоловік трохи забарився з відповіддю, виглядав при цьому вкрай стурбованим. Я тим часом витерла сльози, що виступили через цибулю. Напівкровка тим часом насупився. 

— Чому ти прийшов? Тобі щось потрібне? — запитала я, відчуваючи гостре відчуття дежавю. 

— Волод... Адріано, скажіть, ви сильно на мене сердитесь? — майже спокійно запитав він. 

— За що? — шоковано запитала я.

 Та я з ним ще й не стикалася, не розмовляла навіть, за що вже могла б встигнути розлютитися? 

— Що не пустив вас відразу до нашого попереднього власника і схопив за руку. 

— Ти зараз серйозно? Це ти, скоріше, маєш злитися, що я тебе об стінку шваркнула. До чого ці питання? Тебе як звуть? — відразу посерйознішала я.

 — Тайлер. 

— Добре, Тайлере, давай відразу внесемо ясність. Якщо є, що сказати — кажи відразу. Не люблю, коли ходять колами. І не бійся ставити питання, максимум, що тобі за це загрожує, залишу без відповіді. Ділану намагалася це вже пояснити, тепер тобі. Сподіваюся, з ельфом подібні роз'яснювальні бесіди вести не доведеться, самі все йому скажете. Отже, що ти хотів? — можливо трохи різкувато висловилася я, але на відміну від того ж Ділана Тайлер сприйняв інформацію спокійно. Лише в погляді додалося здивування, а також з'явився явний інтерес.

 — Думав, що якщо ви на мене ще сердитесь, я зможу взяти одразу і провину Ділана на себе, — на повному серйозі повідомив він, продовжуючи стояти в дверях, трохи опустивши голову, мабуть, цим висловлюючи покірність. 

— О боги, дайте мені сил вижити в цьому дурдомі. Яку ще провину? Він порізав руку, я відправила його до кімнати від гріха подалі і для власного заспокоєння. Чи він встиг щось накоїти, про що я ще не знаю? — з підозрою запитала я.

 — Наскільки знаю, ні. Так ви на нього не сердитесь? — уточнив Тайлер. 

— Звідки взагалі така думка з’явилася? 

— Прокинувся від голосіння Ділана, що він все зіпсував і тепер його точно продадуть, — чесно зізнався чоловік, трохи скривившись, але було видно, що за хлопця хвилювався цілком щиро, немов за молодшого брата. 

— Не збираюся я нікого з вас продавати, можеш заспокоїтися і йти до решти. Ельф хоч спить ще? Йому не завадило б пробути в лікувальному сні довше. До речі, як його звуть? — буркнула я, знову підсовуючи до себе вже ненависну цибулю. 

— Алан спить. Ви бажаєте сама готувати? — запитав раптом він, чим викликав трохи нервовий смішок. 

— Не хочу, але хіба у мене є вибір? Ельф спить, Ділан не вміє, а годувати вас чимось треба, — резонно зауважила я. 

— Ще є я. У багатьох господарів готування було моїм прямим обов'язком, волод... Адріано, — поспіхом повідомив Тайлер, ледь знов не назвавши мене володаркою. 

— У тебе ж рука зламана, як ти можеш зараз готувати? 

— Повірте, це не перший подібний досвід. Бажаєте, щоб я почав? — майже з надією запитав він. 

— Я тільки «за». М'ясне рагу з овочами. Все на столі, морква он стоїть, каструля ось, сковорідку зараз дістану, — я з радістю вхопилася за надану можливість спихнути з себе цей обов'язок. 

Втім, з кухні йти не поспішала, скромненько вмостившись на високому табуреті біля вікна. Тайлер плавним рухом практично перетік до столу, що змусило мене запідозрити в його предках перевертня. 

Я мимоволі замилувалася його швидкими і скупими рухами. Що може бути сексуальніше, ніж чоловік, який щось готує, та ще й в такому короткому шовковому халатику? Треба буде не забути завтра купити їм всім нормальний одяг. Але це буде завтра, сьогодні ж можна насолодитися рідкісним видовищем. 

На відміну від того ж Ділана, та й Алана, наскільки пам'ятаю, Тайлер не виділявся досконалою красою. Риси його обличчя були дещо різкуваті, очі злегка розкосі. Щелепа виглядала досить важкою. 

Але при всьому цьому відчувалася в ньому якась хижа грація, своя особлива краса. Та й те, як він поводився — ніколи б не подумала, що така людина може бути рабом. Втім, я ж не знаю, за яких обставин його життя стало таким…

 Але є шанс про все дізнатися. І не тільки про нього. Думаю, він не відмовиться відповісти на кілька моїх запитань.