Будинок у мене в принципі невеликий. Маленький передпокій, з нього відразу потрапляєш до більш-менш просторої вітальні, а з вітальні вже можна потрапити до кухні, в мою спальню або в коридор. 

Той, в свою чергу, веде до ще однієї невеликої кімнати, яку все збиралася обладнати під свій кабінет, але так і не зібралася, до ванної, туалету і комори.

 Остання повністю забита різним мотлохом, я туди вже більше року не зазирала. Зате є ще досить просторі підвал і горище. Як тут тепер вчотирьох уживатися — поняття не маю, але якось треба.

 Поки показувала Ділану будинок, заодно дала йому доручення, які продукти слід дістати з підвалу і принести до кухні. Сама ж тим часом заглянула до кімнати, яку вирішила віддати чоловікам. Обидва лежали на дивані, ще не прокинувшись від цілющого сну. Але це навіть добре — менше проблем. Досі мені і одного Ділана вистачало з лишком.

 До речі, треба буде у нього дізнатися, як звуть інших. Не затримуючись, я повернулася до кухні, де в розгубленості стояв Ділан, вивантаживши все необхідне на стіл. При моїй появі сіпнувся було знову опуститись навколішки, але стримав свій порив, що вже було хорошим знаком. Значить, у мене є шанси повернути його до нормального життя. Наскільки це можливо. 

Підбадьорливо підморгнула хлопцю і підійшла до шафки, де у мене зберігався посуд. Трохи сильніше смикнула дверцята, що, бувало, заїдали, і втупилася на вміст. 

— Думаю, варто приготувати м'ясне рагу з овочами. І ситно, і корисно, — в задумі сказала я, прикидаючи наскільки велику каструлю слід брати. 

За спиною я почула черговий переляканий подих Ділана. На декілька секунд заплющила очі, стримуючи роздратування. 

— Так, Ділане? Щось трапилося? — максимально спокійним і ласкавим тоном запитала я, не обертаючись і приміряючись до найбільшої каструлі.

 — Я не вмію готувати, — трагічним голосом відповів той. 

От чесне слово, таким тоном тільки повідомляти про смерть родичів. Так, спокійно, мій сарказм тут недоречний, хлопцю і так дісталося. 

— Якраз є привід навчитися. Помити і порізати овочі зможеш? — зітхнувши, запитала я, витягуючи каструлю і обертаючись до Ділана.

 На нього було шкода дивитися. Губи стиснуті в тонку лінію, очі горять, грудна клітка підіймається від частого дихання. 

— Напевно. Але не знаю як, — зовсім тихо сказав він. 

— Я покажу, дивись.

І на прикладі кабачка показала як мити і різати. 

— А якщо у мене не вийде? 

— Як поріжеш — так і буде, думаю, не потравимось, — гмикнула я і почала чистити цибулю, схилившись над кошиком для сміття.

 Наступні хвилин десять ми займалися своїми справами мовчки. Розумію, що потрібно було б все ж завести розмову, хоча б запитати про напівкровку і ельфа, але щось мені підказувало, що краще поговорити на цю тему безпосередньо з кимось із них. А заодно дізнатися, що ж не так з самим Діланом. 

Принаймні з ельфом я хоч і перекинулася всього парою слів, поки чекала варту, але він мені здався не в приклад більш адекватним за цього хлопця. Та й той напівкровка, що не пускав до будинка Райзека, і близько не був таким переляканим і нервовим. 

Шум води за моєю спиною вщух, і я почула неголосне постукування ножа об обробну дошку. Чесно кажучи, в готуванні я найбільше не люблю саме процес нарізки необхідних інгредієнтів. Так що в певному сенсі мені пощастило — тепер є на кого спихнути цей обов'язок. 

Не знаю точно, скільки часу пройшло, перш ніж наша ідилія зруйнувалася. Я якраз закінчувала терти на тертці моркву, коли стукіт ножа об дошку припинився, і моїх вух досягло чергове судомне зітхання Ділана. 

Хто б тільки знав, як мені не хотілося в цей момент до нього обертатися. Моєму погляду представ знову блідий, як полотно, хлопець, що затискав скривавлений зап'ясток. Майнула навіть заполошна думка, що він намагався таким чином звести рахунки з життям. Але надто вже він був переляканий.

 — Як? — тільки й зуміла простогнати я. 

Але вже і сама зрозуміла, що, судячи з усього, він розрізав овоч, притиснувши його до дошки однією рукою зверху. Ножем же вів горизонтально до себе. Але не врахував, що розрізавши цей нещасний кабачок, лезо може зісковзнути далі. А руку відсмикнути не встиг. 

Сама колись в дитинстві, допомагаючи матері накривати на стіл, заробила подряпину подібним чином. Правда, оскільки сили було набагато менше, подряпина майже не кровоточила. 

Мовчки взяла руку Ділана, щоб оцінити збиток, нанесений ним собі ж. Я була права, такий поріз навмисне ніяк не завдати. Але сили у нього явно чимало, рана вийшла досить глибокою. Добре хоч вени не зачепив. 

Коротко вилаявшись, швидко сходила до сусідньої кімнати за домашньою аптечкою, після чого в рекордні терміни продезінфікувала і щільно перев'язала руку хлопця бинтом. 

Під час всієї процедури він жодного разу навіть не пискнув, лише злегка скривився, коли защипало від антисептика. Тільки не відводив від мене переляканого погляду. 

— Знаєш, йди, напевно, до своїх, до кімнати. Поки обійдуся і без твоєї допомоги, — сказала я, задумливо почухавши ніс.

 — Володарко... — в розпачі прошепотів він. 

— Адріана. Все нормально, просто йди, — я навіть вимучено посміхнулася.

 Коротко кивнувши, Ділан вийшов з кухні. Я ж приречено сіла на стілець й з тугою поглянула на розкладені овочі. Нерви у мене теж не залізні. Сподіваюся, з двома іншими рабами буде простіше.

 Може, з Діланом все так складно через його вік? Цікаво, скільки йому?  П'ятнадцять-шістнадцять? Втім, неважливо. Ось зараз приготую обід, нагодую всіх, і відразу на місці розберемо, як житимемо далі. По можливості, звичайно, хотілося б, щоб ми і зовсім бачилися якомога рідше, але нажаль, не з моєю житлоплощою. 

Невпопад промайнула думка, що тепер приводити додому своїх тимчасових коханців буде непросто. Спробуй поясни, що у мене роблять три раба чоловічої статі і чому я при цьому шукаю розваги на стороні. Та й в принципі під час сексу звикла не стримуватися, не піклуючись про те, наскільки голосно виходить... Ох, знайшла про що зараз переживати.

 Ще раз тяжко зітхнувши, підсунула до себе обробну дошку і почала різати цибулю, від чого тут же защипало в носі і почали сльозитися очі. Мигцем зазначила, що перш ніж Ділан почав шматувати себе ножом, більшу частину овочів встиг порізати, що не могло не радувати. Залишилося ще подрібнити м'ясо, цибулю і почати сам процес готування, врешті-решт. 

— Володарко, — почула я від дверей смутно знайомий голос, від чого здригнулася, і сама вже ледь не порізалась. 

Стрімко обернувшись, побачила вже раба-напівкровку, який зовсім недавно не пускав мене в будинок Райзека. Його рука як і раніше висіла на перев'язі, але виглядав він вже набагато краще. 

— Навколішки падати не потрібно, і краще клич мене Адріана, — швидко сказала я, помітивши його рух. 

— Дякую, Адріано, — з гідністю відповів той, шанобливо кивнувши головою. 

Я ж тільки зараз звернула увагу, що він трохи гаркавить, м'яко ковтаючи букву «Р», і в його виконанні моє ім'я звучить дуже інтригуюче. Настільки, що у мене на шкірі навіть виступили сироти. Та й погляд чомусь неусвідомлено ковзнув по дуже вже короткому халату, що прикривав його тіло. Демони, і чим мені Ділан заважав? Здається, я вже встигла скучити за ним.

 — Я думала, ти до вечора спатимеш. Ельф теж уже прокинувся? — запитала я.

 Чоловік трохи забарився з відповіддю, виглядав при цьому вкрай стурбованим. Я тим часом витерла сльози, що виступили через цибулю. Напівкровка тим часом насупився. 

— Чому ти прийшов? Тобі щось потрібне? — запитала я, відчуваючи гостре відчуття дежавю. 

— Волод... Адріано, скажіть, ви сильно на мене сердитесь? — майже спокійно запитав він. 

— За що? — шоковано запитала я.

 Та я з ним ще й не стикалася, не розмовляла навіть, за що вже могла б встигнути розлютитися? 

— Що не пустив вас відразу до нашого попереднього власника і схопив за руку. 

— Ти зараз серйозно? Це ти, скоріше, маєш злитися, що я тебе об стінку шваркнула. До чого ці питання? Тебе як звуть? — відразу посерйознішала я.

 — Тайлер. 

— Добре, Тайлере, давай відразу внесемо ясність. Якщо є, що сказати — кажи відразу. Не люблю, коли ходять колами. І не бійся ставити питання, максимум, що тобі за це загрожує, залишу без відповіді. Ділану намагалася це вже пояснити, тепер тобі. Сподіваюся, з ельфом подібні роз'яснювальні бесіди вести не доведеться, самі все йому скажете. Отже, що ти хотів? — можливо трохи різкувато висловилася я, але на відміну від того ж Ділана Тайлер сприйняв інформацію спокійно. Лише в погляді додалося здивування, а також з'явився явний інтерес.

 — Думав, що якщо ви на мене ще сердитесь, я зможу взяти одразу і провину Ділана на себе, — на повному серйозі повідомив він, продовжуючи стояти в дверях, трохи опустивши голову, мабуть, цим висловлюючи покірність. 

— О боги, дайте мені сил вижити в цьому дурдомі. Яку ще провину? Він порізав руку, я відправила його до кімнати від гріха подалі і для власного заспокоєння. Чи він встиг щось накоїти, про що я ще не знаю? — з підозрою запитала я.

 — Наскільки знаю, ні. Так ви на нього не сердитесь? — уточнив Тайлер. 

— Звідки взагалі така думка з’явилася? 

— Прокинувся від голосіння Ділана, що він все зіпсував і тепер його точно продадуть, — чесно зізнався чоловік, трохи скривившись, але було видно, що за хлопця хвилювався цілком щиро, немов за молодшого брата. 

— Не збираюся я нікого з вас продавати, можеш заспокоїтися і йти до решти. Ельф хоч спить ще? Йому не завадило б пробути в лікувальному сні довше. До речі, як його звуть? — буркнула я, знову підсовуючи до себе вже ненависну цибулю. 

— Алан спить. Ви бажаєте сама готувати? — запитав раптом він, чим викликав трохи нервовий смішок. 

— Не хочу, але хіба у мене є вибір? Ельф спить, Ділан не вміє, а годувати вас чимось треба, — резонно зауважила я. 

— Ще є я. У багатьох господарів готування було моїм прямим обов'язком, волод... Адріано, — поспіхом повідомив Тайлер, ледь знов не назвавши мене володаркою. 

— У тебе ж рука зламана, як ти можеш зараз готувати? 

— Повірте, це не перший подібний досвід. Бажаєте, щоб я почав? — майже з надією запитав він. 

— Я тільки «за». М'ясне рагу з овочами. Все на столі, морква он стоїть, каструля ось, сковорідку зараз дістану, — я з радістю вхопилася за надану можливість спихнути з себе цей обов'язок. 

Втім, з кухні йти не поспішала, скромненько вмостившись на високому табуреті біля вікна. Тайлер плавним рухом практично перетік до столу, що змусило мене запідозрити в його предках перевертня. 

Я мимоволі замилувалася його швидкими і скупими рухами. Що може бути сексуальніше, ніж чоловік, який щось готує, та ще й в такому короткому шовковому халатику? Треба буде не забути завтра купити їм всім нормальний одяг. Але це буде завтра, сьогодні ж можна насолодитися рідкісним видовищем. 

На відміну від того ж Ділана, та й Алана, наскільки пам'ятаю, Тайлер не виділявся досконалою красою. Риси його обличчя були дещо різкуваті, очі злегка розкосі. Щелепа виглядала досить важкою. 

Але при всьому цьому відчувалася в ньому якась хижа грація, своя особлива краса. Та й те, як він поводився — ніколи б не подумала, що така людина може бути рабом. Втім, я ж не знаю, за яких обставин його життя стало таким…

 Але є шанс про все дізнатися. І не тільки про нього. Думаю, він не відмовиться відповісти на кілька моїх запитань.