Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Ріна Скіх
Подаруй мені крила

Зміст книги: 42 розділів

Спочатку:
Розділ 1
14 дн. тому
Розділ 2
14 дн. тому
Розділ 3
14 дн. тому
Розділ 4
14 дн. тому
Розділ 5
13 дн. тому
Розділ 6
13 дн. тому
Розділ 7
13 дн. тому
Розділ 8
13 дн. тому
Розділ 9
13 дн. тому
Розділ 10
13 дн. тому
Розділ 11
13 дн. тому
Розділ 12
13 дн. тому
Розділ 13
13 дн. тому
Розділ 14
13 дн. тому
Розділ 15
13 дн. тому
Розділ 16
12 дн. тому
Розділ 17
12 дн. тому
Розділ 18
12 дн. тому
Розділ 19
12 дн. тому
Розділ 20
12 дн. тому
Розділ 21
12 дн. тому
Розділ 22
12 дн. тому
Розділ 23
12 дн. тому
Розділ 24
12 дн. тому
Розділ 25
12 дн. тому
Розділ 26
12 дн. тому
Розділ 27
12 дн. тому
Розділ 28
12 дн. тому
Розділ 29
12 дн. тому
Розділ 30
12 дн. тому
Розділ 31
12 дн. тому
Розділ 32
12 дн. тому
Розділ 33
12 дн. тому
Розділ 34
12 дн. тому
Розділ 35
12 дн. тому
Розділ 36
12 дн. тому
Розділ 37
12 дн. тому
Розділ 38
12 дн. тому
Розділ 39
12 дн. тому
Розділ 40
12 дн. тому
Розділ 41
12 дн. тому
Розділ 42
12 дн. тому

Постільну білизну відшукала досить швидко, як і дві ковдри. Добре б ще третю знайти, точно пам'ятаю, що була ще десь. Підійшовши до кімнати, зупинилася в нерішучості. Чомусь цей хлопчисько викликав найбільше побоювань у плані його психічного стану, але іншого виходу не було. Не чекати ж мені напівкровку зі зламаною рукою і ледь живого ельфа, щоб вручити їм речі. Судячи з шуму води, вони все ще відмивалися.

 Не даючи собі часу на роздуми, я швидко увійшла до кімнати і, не дивлячись на хлопця, залишила принесене, після чого поспішила вийти, почувши його переляканий подих. 

Спершу нехай їх огляне лікар, потім вже варто провести довгу і ґрунтовну розмову, яка розставить все по місцях. І було б непогано нарешті дізнатися їхні імена.

 Поки шукала злощасну третю ковдру, прийшов лікар, якому я зраділа як рідному. Буквально схопила його за руку і потягла до рабів. Ті вже були одягнені в те, що їм видала. Як тільки нас побачили, вже всі троє дружно впали на коліна. Лікар здивовано подивився на мене, але нічого не сказав. 

— Вас зараз оглянуть і почнуть лікування. Я поки буду на кухні, — прокашлявшись, повідомила я, махнувши рукою в бік оної, і спробувала ретируватися в зазначеному напрямку, але лікар встиг притримати мене за лікоть. 

— Ви не хочете бути присутньою на огляді? — запитав він. 

— Якщо чесно, зовсім не хочу. Хлопці, на всі питання лікаря відповідайте правдиво, — схаменувшись, сказала я чоловікам. 

Хто їх знає, краще відразу цей момент уточнити.

 — Наскільки добре їх лікувати? — поставив ще одне дивне питання лікар. 

— Наскільки це можливо. Не хвилюйтеся, я заплачу скільки буде потрібно, — насупившись, відповіла я. 

— Я не тому цікавлюся. Втім, ваша справа. Як закінчу — підійду до вас, — з гідністю відповів він і відпустив мене, чим я й скористалася. 

В кухні запалила магічну плиту і поставила на неї чайник. Заспокійливий чай мені б зовсім не завадив. Десь у мене був на поличці, точно пам'ятаю.

 На щастя, знайшла його майже відразу. І навіть там, де очікувала побачити. Як тільки повернулася до столу з чаєм в руках, побачила хлопця, що несміливо ввійшов до кухні. Побачивши, що я на нього дивлюся, сіпнувся було, але я вже знала, що зараз станеться, тому спрацювала на випередження. 

— Ні! Не здумай падати на коліна! Я цього не люблю. Та й підлога холодна, — випалила я на одному диханні. 

— Т-так, володарко, — зупинившись, розгублено відповів хлопець, втупившись в мене зовсім вже зацькованим поглядом. 

— Тобі щось потрібно? Лікар послав? — стривожилася я. 

Все ж мені зовсім не подобався стан ельфа. Хоч раби мені не потрібні, але не хотілося б, щоб хто-небудь з них помер. 

— Ні, володарко, — на межі чутності прошепотів хлопець. 

— Тоді чому ти прийшов? — починаючи вже дратуватися, запитала я. 

— Вибачте, володарко, вже йду, — злякано писнув він і повернувся, щоб піти. 

— Стривай. Я не кричу і не лаю тебе, просто питаю. Будь ласка, відповідай більш докладно. Цілитель тебе вже обстежив, тому ти прийшов до мене? — постаралася якомога спокійніше сказати я. 

Вже хлопчина в моєму поганому настрої точно не винен.

 — Так, володарко. Ви не залишили для мене ніяких наказів, — зовсім вже нещасним тоном сказав він. 

— А потрібно було? Можеш не відповідати. Сідай, — кивнула я на один зі стільців біля столу. 

— Дякую, володарко, — сказав він зовсім вже здивованим тоном, дивлячись на мене своїми великими, по-дівчачому красивими сірими очима.

 Та й губи досить пухкі, гарної форми. Якби ще волосся було довге — в житті б за хлопця його не прийняла. До речі, а я точно впевнена, що це не дівчина? Хоча, про що це я, бачила ж без сорочки, та й голос явно не жіночий. 

— Досить мене називати володаркою. Клич Адріаною, як і інші. До речі, а тебе як звуть? — скривившись, згадала про насущне я. 

— Колишній володар кликав Метью, але можете змінити ім'я, якщо не подобається, — поспіхом додав він. 

— А при народженні тебе як назвали батьки?

 — Ділан, володарко, — в його погляді світилися нерозуміння і страх. 

— Чай будеш? — зітхнувши, запитала я, зиркнувши на закипілий чайник. 

Нерви утрясти потрібно не тільки мені. 

— Володарко? — зовсім розгубленим тоном майже прошепотів Ділан, його губи почали злегка тремтіти.

 Ще не вистачало, щоб його знову почало трясти. Потрібно буде поцікавитися потім у лікаря, чи нормальна в принципі така поведінка. Я не стала відповідати і, заваривши чай, відразу розлила його по двом чашкам, одну поставила перед Діланом. Після чого сіла навпроти нього. 

— Пий. 

Той слухняно зробив перший ковток, все так же злякано дивлячись на мене. Але я вже не дивилася на нього. Стомлено промасажувала собі скроні, після чого скошлатила пальцями волосся і на кілька секунд заплющила очі. Відкинулася на спинку стільця, бездумно дивлячись у вікно і попиваючи чай. 

І чого раптом мене понесло тоді за тим ельфом? Спокійно б провешталася день по вулицях, зате зараз сиділа б у своєму кабінеті, займалася своїми справами і не ламала голову, що робити з трьома нав'язаними новими мешканцями мого будинку… 

Не знаю, скільки так просиділа, але мене відволік лікар, який заглянув до кухні. Я тут же підхопилася зі стільця. Краєм ока помітила, що Ділан також поспіхом схопився на ноги. На коліна не падав — і на тому спасибі. Від запропонованого мною чаю лікар відмовився, відразу перейшовши до справи. 

— Перелом майже повністю залікували, але завтра і післязавтра руку навантажувати не можна. З ельфом справи гірші. Рани на спині загноїлися, пішло зараження. Я почистив все, занурив його в цілющий сон, але ще дні зо два точно йому краще зайвий раз не вставати з ліжка. Регенерація у ельфів висока, але з тиждень слабкість буде. Рекомендується особливо важкою роботою його не завантажувати. І наступного разу до такого не доводьте — викликайте мене відразу після отримання подібних ран. Я просто продезінфікую їх, якщо ви побажаєте, щоб сам процес загоєння був без стороннього втручання, лише за рахунок ресурсів організму, — почав давати поради лікар.

 — Хіба ви не зобов'язані в будь-якому випадку вилікувати рани і повідомити про це варті? — насупилася я. 

— Повинен-то повинен, але самі розумієте, з рабами чого тільки не трапляється — не кликати ж через кожну дрібницю вартових. Зі мною завжди можна домовитися. Але не хвилюйтеся, сьогодні я візьму тільки за саме лікування. Для своїх у відділку у мене знижки, — і він змовницьки мені підморгнув. 

— Власницею цих рабів я стала лише сьогодні вранці, рани були ними отримані раніше і не від мене. Я зроблю вигляд, що не зрозуміла ваших натяків, але щиро сподіваюся, що надалі ви кілька разів подумаєте, перш ніж пропонувати будь-кому те, що запропонували тільки що мені. Закони про рабство і правила утримання рабів ніхто не відміняв, — холодно сказала я, після чого заплатила йому і випровадила за двері. 

Хоча, звичайно, кішки на душі шкребли, коли розлучалася з грошима, а ненависть до Райзека зросла до небувалих висот. Знущався над рабами він, а плачу я — де справедливість? 

Розмірковуючи над несправедливістю в світі, я повернулася до кухні, вже встигнувши забути, що Ділан досі там. Він так і стояв біля столу, де я його залишила, стиснувши в руках нещасну чашку так, що аж побіліли кісточки пальців. 

Запізніло згадала, що так і не запитала у лікаря, що з приводу обстеження чи лікування цього хлопця.

 — А тебе лікар обстежив? — вирішила запитати у нього прямо.

 — Так, володарко. 

— Адріана. І що сказав? — скривилася я від чергової «володарки». 

— Я абсолютно здоровий, володарко Адріано, — не знаю, що при цьому він подумав, але його знову почало трясти, а в очах відбився майже жах. І це він здоровий? 

— Чому ти мене так боїшся? — все-таки не витримала я. 

Розумію, що ще не час для таких питань, потрібно дати їм всім до себе звикнути. Але, врешті-решт, чому я повинна під них підлаштовуватися? Та й в принципі вважаю, що краще відразу з усім розібратися. 

Від цього, здавалося б, простого питання, Ділан зблід ще дужче, майже посірів. Тим часом, чашку, яку він так і не поставив на стіл, він стиснув ще сильніше, від чого відкололася ручка. 

— Моя улюблена чашка, — не встигнувши подумати, що і кому кажу, засмучено видихнула я. 

Для Ділана це стало останньою краплею. Він блискавичним рухом опустився на коліна, але при цьому ще й низько схилився до підлоги, практично притулившись до неї чолом. 

— Пробачте, володарко, я винен, дуже винен, пробачте, — почав швидко тараторити він. 

— Я не твій господар, знущатися і бити не буду, заспокойся, — спробувала заспокоїти його я. 

— Не продавайте мене! Побийте, але не віддавайте! Не дивіться, що такий худорлявий — я витривалий, правда, — завив від моїх слів він. 

— За що мені все це? – простогнала я, втупившись тужливим поглядом у стелю. 

Тим часом істерика хлопця лише посилювалася, в голосі явно були чутні сльози, при цьому він мені вже практично інструкцію диктував, як і чим його можна бити.

 — Ділане! Замовкни негайно, — як можна більш суворо сказала я, намагаючись припинити це. 

Як не дивно, подіяло. Втім, чому я дивуюся — бачу ж, що вони роками жили, покірно підкоряючись усім немислимим наказам, отримуючи покарання за найменшу помилку. Інакше звідки взятися такій реакції? 

Я обережно присіла біля важко дихаючого хлопця, що знову почав тремтіти, і обережно погладила його по волоссю, не знаючи, як ще заспокоїти. Від мого дотику він сіпнувся, наче його вдарило блискавкою, і схлипнув, але залишився на місці, як і раніше не піднімаючи голову. 

— Я не серджуся. Бити чи продавати тебе за розбиту чашку точно не буду. Демон з нею, потім нову куплю. Та й раз так легко зламалася, значить, вже була з якимось дефектом. Не варто так мене боятися. Твій попередній власник був рідкісною тварюкою з садистськими нахилами. Не скажу, що я хороша, але ніколи ні над ким не знущалася лише з тієї причини, що це в моїй владі, і ніколи не стану, — тихо, майже ласкаво почала говорити йому, продовжуючи гладити по нерівно стриженому волоссю, з подивом відзначивши, що місцями воно відрізане майже під корінь, ніби його стригли поспіхом, на ходу, не піклуючись про результат.

 — Ви і так не хотіли нас, а тепер... — глухо відповів він. 

— Я і тепер не хочу вас, але особливого вибору немає. Доведеться якось уживатися всім разом. Все добре, заспокойся. Поки інші відпочивають, давай краще покажу, де що знаходиться в будинку. Хоча б приблизно, — запропонувала я. 

— Ви й справді не гніваєтесь? — з безоднею недовіри в блискучих від сліз очах здивовано запитав він, нарешті піднявши голову. 

— Правда, вставай. Почнемо з місця, де зберігаються продукти — заодно візьмемо все необхідне, щоб можна було приготувати повноцінний обід. Навряд чи у в’язниці вас нормально годували, — зітхнувши, сказала я, підводячись з підлоги.

 І в цей момент у мене вперше в голові промайнула думка, що, може, Колін мав рацію, і я даремно бігаю від минулого? Зрештою, мені свого часу допомогли не опинитися на місці того ж Ділана. Хто знає, якою була б я через хоча б рік такого життя? А у цих хлопців навіть шансу на порятунок не було. 

Чи маю я право дарувати їм надію? З часом стане видно. У будь-якому випадку, відповідальність за їхні життя і благополуччя тепер повністю лежить на мені.