Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Ріна Скіх
Подаруй мені крила

Зміст книги: 42 розділів

Спочатку:
Розділ 1
14 дн. тому
Розділ 2
14 дн. тому
Розділ 3
14 дн. тому
Розділ 4
14 дн. тому
Розділ 5
13 дн. тому
Розділ 6
13 дн. тому
Розділ 7
13 дн. тому
Розділ 8
13 дн. тому
Розділ 9
13 дн. тому
Розділ 10
13 дн. тому
Розділ 11
13 дн. тому
Розділ 12
13 дн. тому
Розділ 13
13 дн. тому
Розділ 14
13 дн. тому
Розділ 15
13 дн. тому
Розділ 16
12 дн. тому
Розділ 17
12 дн. тому
Розділ 18
12 дн. тому
Розділ 19
12 дн. тому
Розділ 20
12 дн. тому
Розділ 21
12 дн. тому
Розділ 22
12 дн. тому
Розділ 23
12 дн. тому
Розділ 24
12 дн. тому
Розділ 25
12 дн. тому
Розділ 26
12 дн. тому
Розділ 27
12 дн. тому
Розділ 28
12 дн. тому
Розділ 29
12 дн. тому
Розділ 30
12 дн. тому
Розділ 31
12 дн. тому
Розділ 32
12 дн. тому
Розділ 33
12 дн. тому
Розділ 34
12 дн. тому
Розділ 35
12 дн. тому
Розділ 36
12 дн. тому
Розділ 37
12 дн. тому
Розділ 38
12 дн. тому
Розділ 39
12 дн. тому
Розділ 40
12 дн. тому
Розділ 41
12 дн. тому
Розділ 42
12 дн. тому

І все ж всі вихідні я провела вдома. Зустрітися з Енді передумала майже одразу. Зрештою, природні потреби організму задовольнила, поки достатньо. 

Раз вже мені наполегливо рекомендували провести вихідні з користю, навіть закупилась продуктами майже на місяць, щоб в найближчі тижні себе цим не обтяжувати. Благо, холодильний амулет працював справно, і в підвалі мого будинку було досить холодно для того, щоб нічого не зіпсувалося.

 Мужньо навіть намагалася взятися за прибирання, але потім все ж справедливо вирішила, що мені мій безлад не заважає, а гостей все одно не вожу. Ті ж, кого можу іноді привести вночі, через декілька годин зазвичай будинок і залишають. 

До того ж, сміття у мене ніде не розкидане, посуд весь завжди вимитий, підлогу також періодично мию. Не в кожному кутку, правда, але все ж. Нажаль, побутова магія мені ніколи не давалася, як я не мріяла її освоїти, так що все це доводиться робити ручками. 

Відчуття розгардіяшу швидше залишає одяг, розкиданий по всьому будинку, різні папери і папки, важливі і неважливі, книги, кинуті то тут, то там. Та й в принципі для мого трикімнатного будиночка якось надто багато різного мотлоху, який викинути не піднімається рука.

 Я була впевнена, що тепер вже точно доведу все до ладу, розставлю по місцях, викину зайве. Але не в перший день, коли тільки повернулася після всіх подій. Тоді до самої ночі провела час у ванні з пляшкою вина, запиваючи стрес і підігріваючи остигаючу воду магією. Хоч моя основна стихія і повітря, але вогонь сяк-так також підкорювався. 

Та й на другий була зайнята тим, що закуповувала продукти і розсортовувала їх у підвалі. А потім навіть спромоглася на те, щоб приготувати чорничні кекси, які нажаль згоріли. Ну не господиня я, зовсім не господиня. 

На третій же день була згодна патрулювати вулиці з самого ранку і до пізнього вечора, попутно затримуючи злочинців, аби тільки не починати це злощасне прибирання. Ближче до полудня все ж почала перебирати вміст шафи, намагаючись відокремити хоча б зимові речі від літніх, а також відкладаючі в окрему купку речі, які було б непогано розгладити. На щастя, це заклинання мені давалося добре. У підсумку, зі м'ятим одягом я розібралася, зимові та літні шмотки худо-бідно порозпихувала, після чого з жахом дивилася на ще одну невраховану гірку того, що вже і не літнє, але і не зовсім зимове. 

— Та до біса все! Мені і так нормально живеться! — зітхнула я, ні до кого особливо не звертаючись, з тугою глянувши у вікно, з якого можна було побачити захід.

 Ось так завжди: провозилася весь день, а результат виглядає ще гірше, ніж до цього. Все, вирішено, на тижні просто найму кого-небудь, щоб навів у моєму домі лад. Зрештою, можу собі дозволити, завтра отримаю премію, як-ніяк. Все-таки, яке щастя, що Колін не надав мені ще більше вихідних. 

* * * 

І так, в цей раз я не спізнювалася. На роботу мчала, як на свято. Прийшла хвилин на п'ятнадцять раніше, ніж потрібно було. Але дехто вже теж був на робочому місці, так що я особливо не виділялася. Прослизнула до свого робочого кабінету і майже щасливо зітхнула, сідаючи в крісло, що приємно скрипнуло, і проводячи рукою по старому, але добротно зробленому столу. 

Ось тут у мене був ідеальний порядок. Я з заплющеними очима могла сказати, де знаходиться той чи інший папірець і що в ньому написано на кожній сторінці. 

Для артефактів, які вже перевірила чи тільки мала це зробити, і для предметів, на яких можуть висіти прокляття, у мене був особливий стелаж. Нажаль, тут мені ще не вистачало досвіду, і в той час, як на обстеження таких речей маг витрачає близько двадцяти хвилин, у мене могло піти години чотири, не менше. Тому справа рухалася повільно.

 Втім, я не скаржилася. Робота мені дійсно подобалася. Тиха, спокійна. Дотримуючись крайньої обережності, я взяла в руки старовинний срібний медальйон, який за планом повинна була обстежити, і закріпила його в спеціально відведеному для цього місці на столі. Але як тільки приготувалася приступити до роботи, як двері до мого кабінету несподівано розчинилися, і увійшов Колін. 

— Адріано, ти чому не зайшла до мене, як тільки прийшла у відділок? — відразу накинувся він на мене. 

— І тобі доброго ранку, — з дещицею розгубленості відповіла я, не розуміючи, з чого відразу такий наїзд.

 — Я звелів усім зібратися в залі для церемоній, не вистачає тільки тебе. За захоплення небезпечного злочинця тобі належить нагорода. Так що давай, поквапся, — сказав він.

 — Так би відразу і сказав, — посміхнулася я, підводячись. 

Швидко повернула медальйон на місце і поспішила слідом за капітаном. У залі дійсно вже зібралися практично всі, за винятком тих, хто патрулював вулиці або був на виклику. 

Колін вказав мені на центр залу, де я повинна була стояти під перехресним поглядом моїх колег, після чого встав поруч і почав при всіх вихваляти мій подвиг, мою доблесть, хоробрість і т.д. 

Мені навіть ніяково стало, причиною мого вчинку, скоріше, стала дурість і нудьга, але не будемо про сумне. У нагороду мені навіть йшла особлива нашивка на рукав форми, відразу під тією, що вказувала на мою приналежність до бойових магів. 

Відповідно до неї тепер я офіційно могла віддавати накази вартовим, а не тільки просити і тиснути на те, що я цінний співробітник і до моїх прохань варто прислухатися хоч зрідка. Ніде правди діти, це було досить приємно.

 Але все ж чекала, що також мені видадуть премію, адже прекрасно знаю, що за арешт Райзека нашим королем була встановлена ​​чимала винагорода. І нарешті ця фраза прозвучала. Правда, не зовсім так, як я мріяла. 

— ... і за інші заслуги перед короною Адріані Маріанзі призначається особлива нагорода, еквівалентна дуже великій сумі грошей. Це три елітних раба, — сяючи ідеальної посмішкою, закінчив свою промову Колін. 

— Що? — видихнула я, все ще сподіваючись, що почулося. 

— А ось і вони! Всі троє як на підбір, — не змінюючи тону, продовжив дроу, вказуючи рукою на двері. 

Я машинально обернулася, щоб побачити, як супроводжувані двома вартовими входять три вже знайомих мені хлопця і в метрі від мене опускаються на коліна і схиляють голови.

 — Та ви знущаєтеся?! — вигукнула я. 

Здається, мої мрії про відпустку на островах тільки що розтанули. В обуренні я обернулася до Коліна. 

— Ми так не домовлялися. Мені не потрібні раби! — чи не на крик перейшла я, уникаючи дивитися на уклінних хлопців, які застигли в цій незручній позі.

 — Адріано, заспокойся, давай обговоримо це пізніше. Король вже підписав усі папери, які підтверджують, що твоя нагорода саме така, — тихо крізь зуби процідив Колін, не забуваючи посміхатися. 

Але всі мої колеги вже нагострили вуха. Взагалі, він має рацію, але мною вже майже опанувала істерика і злість. 

— В такому разі, я не приймаю її! Відправ їх куди завгодно, мені все одно! Я відмовляюся від нагороди, — твердим голосом сказала я, у всякому разі, сподіваюся, що це було сказано саме так, а не тонко, з істеричними нотками. 

Але не встиг Колін що-небудь сказати мені, якось згладити ситуацію, як один з рабів, хлопчисько, кинувся до мене, навіть не підводячись з колін. Від несподіванки я навіть одразу не зреагувала. Він міцно притиснувся до моїх ніг своїм худорлявим тілом, для вірності обхопивши руками під колінами і втиснувшись у них обличчям, практично розпластавшись на підлозі. 

На моїй правій долоні почав було клубочитися вихор повітряної магії, але тут хлопчисько почав судорожно шепотіти, через слово зриваючись чи не на крик: 

— Будь ласка, володарко, не відмовляйтеся від нас. Будь ласка, молю! Ми будемо найпокірнішими і найбездоганнішими, виконаємо будь-яку примху, тільки не віддавайте нас! Ви не пошкодуєте, володарко, ми багато чого вміємо, — як заведений повторював він. 

Я відчувала, як він тремтить. Двоє інших стояли нерухомо, але їхні стурбовані погляди були спрямовані на нас. Здається, навіть почула від одного з них фразу: «Назад, дурню!». А може, мені лише почулося. 

Магія знову вбралася в мою долоню, я торкнула пальцями немите і заплутане волосся хлопця, від чого він стиснувся ще більше.

 — Тільки не сонне закляття, прошу, просто покарайте, але не присипляйте, — продовжив шепотіти він, майже плачучи.

 — Тоді відпусти мої ноги, — скористалася моментом я, хоч і не збиралася застосовувати до нього сонну магію. 

Він тут же відпустив мене і відповз на пару кроків, продовжуючи вже не стояти, а практично лежати в позі повної покори. Я перевела свій погляд на інших рабів. На ельфові красувався все той же халат, що я йому дала з шафи Райзека. Тільки зараз він був брудним, а на спині виднілися засохлі бурі плями. Інший же раб обережно тримав на перев'язі явно зламану праву руку. Обидва виглядали не дуже добре. Ельфа, схоже, і зовсім лихоманило. 

— А чому вони в такому стані? — розгубивши весь гонор, з подивом запитала я у Коліна.

 Тим часом, інші мої колеги пожвавішали. Було видно, що вистава добігає кінця, але упускати таку розвагу їм не хотілося.

 — Адріано, дійсно, навіщо вони тобі? Ти ж навіть не знаєш, що з ними робити. А я впораюся, виховаю вишколених ласкавих хлопчиків. Беру всіх трьох за десять золотих, це майже дві моїх платні, але воно того варте, — вигукнула Лінда, немолода вже орчанка, яка займалася в основному допитами тих злочинців, хто не бажав відразу зізнаватися у злочині.

 І дивлячись на її очі, що палали жадібними жорстокими вогнями, я вперше замислилася, а як саме вона їх допитує? 

— Ліндо, з глузду з'їхала? Вони явно коштують дорожче. Адріано, я за одного тільки хлопчиська, який тебе обіймав, згоден дати сім золотих, — відгукнувся фейрі Ларрі.

Це немов прорвало лавину, з усіх боків від моїх колег почулися вигуки, що пропонували свою ціну. Я навіть не підозрювала, що побачу коли-небудь їх з такого боку. Ельф і напівкровка майже з відчаєм на мене дивилися, ледь помітно здригаючись від кожної нової репліки з боку очманілих вартових правопорядку. Хлопчисько, здається, і зовсім почав тихенько скулити. 

Від усього цього у мене голова пішла обертом, і я з зацькованим виразом обличчя обернулася до мовчазного Коліна. Він немов тільки цього і чекав. 

— Заспокоїлись! Розвели тут балаган! Ви забули, хто ви і де ви є?! — гучно крикнув дроу і почав їх лаяти на всі лади, волаючи і про совість, і про честь, і непрозоро натякаючи, що якщо їм нікуди дівати гроші — можна просто урізати платню. Присоромлені співробітники потихеньку почали залишати зал. Я ж не знала, що мені робити і говорити. Весь запал кудись подівся, але й просто так все це залишити я теж не могла. 

— Ходімо до мене в кабінет, там поговоримо, — зітхнувши, запропонував Колін, правильно зрозумівши мої сумніви. 

— А вони? — все ж запитала я, вказавши на рабів. 

— Якщо хочеш, можеш взяти із собою, — відмахнувся мій начальник і попрямував до виходу. 

— Ем... Тут залишитеся чи підете зі мною? — все ж запитала я у них. 

— З вами, володарко, — в різнобій відгукнулися всі троє. 

— То ходімо, чи що, — зовсім знітилася я і поспішила слідом за Коліном.