Його ніжні вуста пестили мене, а щетина збудливо дряпала шкіру. Мені подобався такий контраст відчуттів, я в ньому знаходила щось вишукане і неймовірно сексуальне. Заплющивши очі, я закинула голову назад, нахабно насолоджуючись моментом. Він завжди знав, як саме мені подобається, з перших днів він на інтуїтивному рівні робив так, як я полюбляла. Для нього моє тіло давно вже перетворилося на розгорнуту книгу і це було чудово, бо я могла цілком довіритися своєму чоловікові. 

Гарячий язик вміло пестив, міцні великі руки владно стискали груди. В його обіймах я завжди відчувала себе тендітною та крихітною. Поруч із ним мені добре й відчуття суцільної захищеності дозволяло цілком зануритися у порочну насолоду. Тіло вигнулося дугою, коли тремтіння ознаменувало перші дотик бажаного оргазму. Рвані стогони один за іншим вирвалися з мого горла. Потрібно було поводитися тихіше, але це неможливо. Поруч із ним я не вміла бути інакшою.

— Тобі добре, моя красуне? — почула я крізь шум його низький звабний голос. Сил відповісти не вистачило, тому лише хитнула головою.

Там, де ще секунду назад нахабно володарював язик Габріеля, тепер пестив член. Перед очима затанцювали різнокольорові цятки. Стиснувши пальцями широку вологу спину мого коханого чоловіка, я відчула, що його м’язи плавно почали перекочуватися у такт потужним до неможливості пристрасним поштовхам. Відчуття повноти зводило з розуму. Хотілося, щоб він завжди був у мені. Габріель пристрасно поцілував мою шию, ніжно прикусив шкіру. Як же безмежно добре! Я заплющила очі і притиснулась носом у його плече.

— Моя солодка… Моя дівчинка… Моя кохана жінка, — гаряче прошепотів він, ніби в маренні, облизуючи, граючи з моїми твердими чутливими сосками.

— Та-ак, — протяжно простогнала я.

Мене завжди збуджувало, коли він навіть під час сексу не дозволяв забути, що я тільки його.

Гостре почуття насолоди примусило свідомість зануритися у світ, де кордони реальності розчинилися, а я попливла кудись далеко-далеко. Мені здавалося, що з часом реакція на секс повинна трохи притупитися, але ні… В будь-якому разі тільки не з нами. Я реагувала на Габріеля так само гостро, як і п’ять років тому. Це було дивовижно.

— Господи, — він, важко дихаючи, ліг поруч зі мною і притягнув до себе.

Я роздивлялась його, перебираючи між пальцями чорняві трохи припорошенні на скронях сивиною волосся. Знаю, що Габі інколи соромиться своєї сивини, а мені вона дуже подобається, як і будь-яка його родинка чи зморшка.

Через величезне прямокутне вікно до нас лилося ранкове яскраве світло, воно так красиво торкалося смаглявої шкіри мого чоловіка, що на це чудо хотілося дивитися безкінечно. Навряд чи мені коли-небудь набридне милуватися ним, вдихати гіркий аромат його незмінних цигарок, свіжі нотки лосьйону після гоління, терпкий запах одеколону.

— Коханий, — я поцілувала його над бровами, Габі задоволено замуркотів. Йому завжди подобалося, коли я торкалась вустами саме цього місця на його обличчі.

— Увесь день провів б із тобою у ліжку, мій янголе, — Габріель розплющив очі і подивився на мене таким чарівно-звабним поглядом, від якого серце почало стукати швидше, а між ніг вже зародилася знайома гаряча пульсація сексуального бажання.

— Я також не відмовилась би від такої розкоші, але, — я навіть не встигла договорити.

— Матусю! — почувся за дверима дзвінкий голос Карини.

— Саме тому ми не можемо постійно ховатися у ліжку, — усміхнувшись, я підвелась з ліжка.

Швидко одягнувши нічну сорочку, я відчула як шовк приємно торкнувся розпаленої ранковим сексом шкіри. Поки Габі одягав труси, я пішла відчиняти двері в спальню кімнату.

— Матусю? — величезні блакитні очі Карини здивовано подивилися на мене.

Донька в руках тримала Малька, він також роздивлявся мене, немов здогадавшись, чим я зовсім нещодавно займалась з чоловіком. Мені стало трохи ніяково, через що миттєво почали палати щоки.

— Так, моя люба цукерочко, — я присіла навпочіпки і поправила трохи кудряве темне волосся доньки. — Їсти хочеш?

— Ні, не хочу, — в свої три рочки Карина вже чітко вміла розмовляти, а все завдяки Габріелю. Він з перших днів життя нашої доньки заборонив мені з нею сюсюкатися, наполіги, щоб я завжди розмовляла виразно. Завдяки цьому, проблем із вимовою в нас поки що не виникло. — Дідусь з бабусею незабаром приїдуть, а ми ще не зібранні.

— Ми зараз швиденько зберемося, — я випросталась і відійшла убік, дозволяючи Карині зайти до спальні.

— Знову пухнастого монстра мучиш? — спитав Габріель, засміявшись.

— Ні, він сам до мене постійно чіпляється, — Карина відпустила Малька і підбігла до свого батька.

— Справді? — Габі миттєво підхопив доньку на руки і поцілував у чоло. — А, я вважаю, що ти трошки сама до нього чіпляєшся, моя маленька дзиґа. 

— Татусю, — Карина удавано насупилася. — Ти просто нічого не розумієш.

— Поліно, ти це чула? — знову засміявся. — Виявляється, я нічого не розумію.

— Дитині видніше, — я знизила плечима і застелила ліжко.

— А коли Андрій з Іриною повинні приїхати? — Габріель посадив Карину собі на шию, дочка засміялась.

— Через дві години, — відповіла я, подивившись на свій годинник.

Ще минулого місяця, коли ми планували поїздку на острови, Габі запропонував запросити мого батька разом із мачухою в гості. В Габріеля є нерухомість ледве не по всьому світу, тому перспектива всім разом відпочити на власній віллі з вражаючим видом на море здавалась привабливою. До того ж, татові теплий клімат піде виключно на користь. Він майже чотири роки в зав’язці й донині тримає себе в руках, а все завдяки Ірині. Вони познайомилися у лікарні, вона працювала медсестрею. Якось так вийшло, що після реабілітації батько одружився. Тепер він себе почував набагато краще й спокійніше. А з появою Карини наші стосунки нарешті налагодилися. Тато став гарним і турботливим дідусем, я навіть не знала, що всередині нього зібрано стільки невитраченої ласки й любові.

— Тоді я поки допоможу зібратись Карині та нагодую її, добре? — запитав мене Габріель.

— Так, звичайно.

Вже опівдні тато з Іриною приїхали до нас.

— Оце так спека, — батько поклав валізу й важко зітхнув. 

— А чого ти чекав від сонця на півдні? — Ірина усміхнулась.

Трішки огрядна жінка з кучерявим світлим волоссям і великими виразними зеленими очима. Вона мені одразу сподобалась — звичайна жінка, мила й неймовірно чуйна. Власних дітей в неї не було, тому мене й Карину вона полюбила як рідних. Саме Ірина допомогла мені відчути те материнське піклування, якого я колись була позбавлена.

Вона була поруч зі мною, коли я народжувала донечку, допомагала впоратися з нею, вчила як доглядати за дитиною, як сповивати, годувати. Спостерігаючи за тим, як донька тягнулась до Ірини, в мене від ніжності стискалося серце. Пологи минули дуже важко, навіть зараз було страшно про це згадувати.

Донька була обвита пуповиною, а під кінець строку не розмістилась в утробі як потрібно. Більше доби я ніяк не могла народити, лікарі кружляли навколо мене, роблячи все можливе. Пам’ятаю, що Габріель кричав на всіх, вимагаючи, щоб мої муки нарешті припинили. Я ніколи більше не бачила його таким стривоженим і розлюченим. Той важкий період залишив на його душі глибокий слід.

Врешті-решт, усе закінчилося добре. Коли лікар дав Габріелю Карину, мій чоловік розчулився. Прозорі бусини сліз сковзнули по його щоках і, здалося, що на секунду він навіть припинив дихати. Ніколи не думала, що Габріель вміє так радіти та одночасно з цим плакати. Батько теж не стримався, коли вперше побачив свою онуку.

— Дідусю, а ми підемо сьогодні на пляж? — запитала Карина, роздивляючись ляльку, яку їй подарувала Ірина.

— Комашко, дай діду трохи перепочити, а потім можемо хоч на Місяць полетіти.

Після того, як ми розмістили родичів і перекусили на відкритій терасі, вирушили на пляж. Я з Іриною засмагала на шезлонгах. Тато, занурившись декілька разів у прозору теплу воду, відпочивав у тіні, що йому щедро дарувала пальма й читав щось із Кінга. Я спеціально накупляла батькові багато книжок, щоб йому було чим зайнятися у вільний час і не привиди Господь, не подумати про минулі «захоплення». Габі з донькою плескалися у воді. Спостерігати за ними було для мене суцільним задоволенням.

— Габріель чудовий батько, — раптом промовила Ірина, знявши сонцезахисні окуляри.

— Так, я знаю, — я відчувала гордість за свого зразкового чоловіка. — Він в мене найкращий.

— Якщо чесно, я вперше в житті бачу таке уважне ставлення батька до своєї доньки.

— Він дуже хотів дитину, я теж. Взагалі-то, ми планувала дитину після навчання, але все склалося так, як є.

— Бо дітей не планують, вони як диво, з’являються несподівано, — Ірина усміхнулася мені.

— Ваша правда. До речі, а ви заходили до дядька Миколи перед відпусткою?

— Так. Нізащо не повіриш, але до нього тепер інколи приходить якась мила жіночка. Вона теж собак обожнює. Здається, що вони познайомилася на прогулянці в парку. Ось так, ходиш собі, ходиш, а потім несподівано зустрічаєш свою долю.

— Дядько Микола в нас справжній наречений. Як тільки повернемося, я обов’язково до нього хоча б на хвильку забіжу.

— Він теж про тебе питав. Передав вітання.

Ввечері, коли вже всі були стомленні сонцем і спекою, полягали спати, я сиділа на терасі й спостерігала за блідим місячним сяйвом, що казково блищало на поверхні спокійного моря. Віяв прохолодний вітерець, я дозволила йому огорнути моє обличчя. Заколисуючий шум хвиль заспокоював. Так не хотілося залишати це магічне місце. Наш виліт вже був запланований через три дні, але все одно хотілося тут побути трішки більше. Звична міська метушня, робота в галереї, дитячий садок, холодна погода… Ні, я любила всю цю рутину, мені в ній комфортно. Але тут, біля берегу чистого моря, ми усі були разом і відчуття спільного єднання відчувалося особливо гостро.

Раптом мої вуста накрили гарячі губи Габріеля. Я усміхнулась, але не квапилася розплющувати очі.

— Привіт, — тихо привітався він, ніжно цілуючи мене тепер у скроню.

— Привіт, — я все ж таки подивилася на свого коханого чоловіка.

Габі сів у сусіднє крісло. Білі легкі штани й сорочка личили йому, підкреслюючи його засмаглу шкіру та міцну статуру. Темне волосся, яке зазвичай ідеально зачесане назад, зараз перебувало в безладді, через що мені раптом дуже сильно захотілося доторкнутися до нього.

Я підвелась зі свого місця і зручно вмостилась на колінах чоловіка. Він курив і пестив пальцями мою спину.

— Карина вже спить? — стурбовано запитала я.

— Після трьох казок, які я вже сам почав вигадувати, мені вдалося здобути блискавичну перемогу над дитячим сном, — Габі усміхнувся, задоволений своїм результатом. — Тільки тепер вона хоче справжнього єдинорога, якого я їй пообіцяв.

— Це добре. Влаштуємо зоопарк, — я поцілувала його в шию і лизнула кадик.

— Поліно Андріївно, ви ненаситна жінка, — Габріель загасив цигарку. — Скільки ж можна мучити свого слухняного раба?

— Тобі це хіба не подобається, мій рабе? — я здивовано подивилася на нього.

— Подобається, навіть занадто. Просто раніше ти була в мене такою сором’язливою, а тепер перетворилася на справжнісіньку розпусницю, — його гаряча рука сковзнула мені під легеньку блузку й стиснула вже твердий сосок. Я прикусила губи.

— Це ти мене такою зробив, коханий, — я поцілувала Габі.

— Ні, — він почав повільно мене роздягати. — Ти завжди була такою, я лише збудив у тобі твою пристрасну натуру.

Тепер він цілував мене. Хвилі продовжували шуміти, місячна доріжка сріблитися на поверхні моря, зникаючи десь за обрієм, а ми — кохати одне одного так, немов уперше. Якщо хтось скаже, що раю на землі не існує, то ця людина, або дурна, або брехлива, або та нещасна істота, яка ніколи по-справжньому не кохала.