Я був розлюченим. Дуже розлюченим. Ця отруйна лють роздирала все всередині на шматки. Мене бісило те, що я був вимушений жертвувати часом, який міг би зі задоволенням провести поряд із маленькою. Послати б до дідька все, викрутити кермо та повернутися у квартиру, де тепер живе маленька й вразлива істота, до якої настільки необережно потягнулась вся моя душа, моє знівечене серце. Але я швидко взяв під жорсткий контроль свої бажання, хоча мені це вдалося зробити не одразу. Я досі відчував під своїми пальцями ніжну оксамитову шкіру Поліни, відчував її збуджене дихання, бачив рум’янець на щоках, вологі вуста, які тягнулися за новим поцілунком. Виявилось достатньо однієї думки про все це, щоб у штанях стало затісно. Так, я бажав маленьку, але в будь-якому разі не дозволив би собі оволодіти її тілом так, як я це робив з іншими жінками. Квапливий секс на жорсткій поверхні столу не те, для чого створена Поліна та її тендітне ніжне тіло.

Лють знову заворушилась у грудях, коли пригадав причину свого раптового від’їзду. Якого біса Ольга несподівано почала поводити себе як навіжена? Адже ми з самого початку домовилися, що між нами існує виключно секс, вона абсолютно була з цим згодна, навіть підтримувала саме таку форму наших стосунків. Тоді що зараз із нею трапилося? Я хотів швидше скінчити з цим дурнуватим питанням та якомога скоріше повернутися до Поліни.

Вона так спокійно поставилась до того, що мені потрібно відлучитися. Не було ані претензій, ані капризів чи образ. Софія вже давно б накинулась на мене, дряпаючи обличчя, якби я проміняв хоча б секунду нашого спільного часу на вирішення якихось сторонніх проблем. Я щиро був радий, що між Поліною і Софією існувала така величезна прірва. Це безперечно хороший знак. Адже раніше я як божевільний шукав у новій пасії хоча б натяк на схожість із Софією. Шукав, не знаходив і страждав через внутрішнє розчарування. Мене навіть зараз пересмикувало від спогадів про своє гірке й болюче минуле. Як добре, що цей етап мого життя вже давно позаду.

Зупинившись біля будинку Ольги, я дістав ключі від її квартири та швидко зайшов до під’їзду. Відчинив двері. Ольга одразу з’явилась у передпокої, одягнена у вульгарний халатик, що ледве прикривав її сідниці. Незважаючи на відсутність косметики, моя колишня коханка все одно завжди виглядала дуже привабливою.

— Ти приїхав! Нарешті! — вона радісно усміхнулася та кинулась в мої обійми, ніби нічого не сталося.

— Почекай-почекай, — я відсторонився від неї. — Що коїться? Якого біса ти мені дошкуляєш телефонними дзвінками, ніби ми вже сто років як одружені?

— Габріелю, сонечко, Габі, — Ольга знову підійшла до мене і почала цілувати моє обличчя. — Ріднесенький мій. Коханий.

— Припини! — гаркнув я та зробив крок назад. Мені були неприємні ці поцілунки, тому що розумів, чого саме хотіла колишня. — Що з тобою коїться?

— А що коїться з тобою? — Ольга з нерозумінням подивилася мені у вічі. — Ти за останній тиждень сильно змінився. Зовсім охолонув до мене. Я сподівалася, що ти до мене на вихідні приїдеш, але тебе ні вчора, ні сьогодні немає. Як би я тобі не зателефонувала ти б не приїхав, адже так? — щеняча довірливість в її очах примусила мене відчути себе останнім покидьком.

Я пройшов углиб квартири та втомлено розтер своє обличчя. Важко залишатися байдужим до чужих страждань, особливо, коли ти сам відчував їх та майже помер через цей неконтрольований біль у грудях. Але я був переконаний, що нічого подібного в наших стосунках із Ольгою не трапиться. Протягом декількох років вона абсолютно спокійно ставилась до того, що в мене і в неї були різні сексуальні партнери. Де саме я схибив? Де не додивився? Де саме втратив контроль над ситуацією, що призвела до цієї важкої розмови? Відповіді я, на жаль, не знав.

— Олю, ми ж домовлялися, — я повернувся до ней. Вона застигла на порозі вітальні.

— Так, домовлялися, але…

— Олю, що «але»? Ми це все обговорювали, чи не так?

— Так, — її підборіддя почало тремтіти. Тільки сліз мені ще не вистачало!

— Тоді якого біса ти зараз трахаєш мій мозок? Ми домовилися, що між нами тільки секс, ти погодилась, що тепер раптом змінилося?

— Я не врахувала того, що з годом дуже покохаю тебе. Майже п’ять років разом — це суттєвий термін, — вона швидко стерла з очей сльози та глибоко зітхнула.

— Ми ніколи не були разом. Тільки секс і ніякої емоційної прихильності. Я тобі багато разів казав, що мені ці проблеми зовсім не потрібні.

— Габі, але ж нам було так добре разом. Ми стільки свят зустріли разом, у відпустку теж вирушали разом, хіба тобі було погано зі мною? Хіба це все вже не можна було вважати стосунками?

— Ні, ми лише гарно проводили час разом. Я не обіцяв тебе кохати, я тобі зовсім нічого не обіцяв. Дідько! Тобі навіть ні на чому було будувати ілюзію, бо я все передбачив! А тепер виявляється, що я все одно серйозно схибив.

— А я не будувала жодних ілюзій! — раптом закричала Ольга. — Я завжди знала, який ти! Добре розуміла, що та малолітня шльондра зламала тебе, випалила всі почуття та покинула вмирати! Якщо хочеш знати, я закохалася в тебе як ідіотка с першого погляду, коли тільки влаштувалася до тебе на роботу! Але ти вже тоді був схиблений на тій стерві! Мені нічого не залишалося, окрім як спостерігати за цим ненормальним божевіллям. А потім… Потім, коли вона тебе з’їла та виплюнула залишки, я була поряд! Я і Михайло! Ми тебе повертали до нормального життя. Потім трапився наш перший секс. Я пам’ятаю, що ти тоді був п’яним, але я все одно раділа. Терпіла твої гуляння, терпіла те, як ти одержимо розглядав її старі речі, фотографії. Але ж потім все трішки налагодилося і я вважала, що ти хоча б наполовину став моїм. Я розуміла, що та частина серця, в якому так довго жила Софія, мені ніколи не належатиме, але я намагалась радіти і тому, що мала. А тепер… Тепер ти знов почав кудись зникати. Немов повернувся до тієї точки, з якої усе почалося. Габі, я так більше не можу, — Ольга замовкла і відвернулась. Я побачив, що її плечі здригнулись, вона плакала.

Хотілося підійти та обійняти її, щоб заспокоїти, але я відразу відкинув цю ідею, не бажаючи вводити Ольгу в оману. Кожний мій рух вона зараз може викривлено сприйняти, що призведе до серйозного непорозуміння. 

— Мені дуже шкода, що так все склалося, — єдине, що я зміг сказати. — Але чому ти раніше мені про це не розповіла? Ми могли б уникнути всього цього.

— Тому що я боялася тебе втратити! — з надривом у голосі відповіла Ольга, захлинаючись у власних сльозах. — Я б і далі мовчала, якби Михайло випадково не проговорився. У тебе хтось з’явився? Хоча, не відповідай, я все зрозуміла, коли ти до мене востаннє приїжджав і в нас нічого не вийшло, — Ольга повернулась до мене обличчям.

— Я винен і прошу пробачення, більш мені нічого додати. Якби я знав, що в тебе до мене є почуття, я до тебе навіть не доторкнувся б. Пробач… Я заберу свої речі, ключі від квартири залишу тобі, — я від’єднав два ключі від вхідних дверей та під’їзних від загального кільця та поклав їх на підвіконня.

Ольга декілька секунд уважно спостерігала за цим процесом, а потім підбігла до мене й міцно обняла.

— Не відпущу, — прошепотіла вона. — Нікуди я тебе не відпущу.

— Не кривдь собі марно душу, — я все ж таки дозволив собі торкнутися її голови, потім шиї, спини. — Все мине, твій біль не виключення. Просто відпусти мене, гаразд? Я не вартий твоїх страждань.

— Ні, — вперто відповіла Ольга. — Хочеш я стану для тебе тією, про яку ти завжди мріяв? Чого ти хочеш? Ти тільки скажи мені. Покажи вірний шлях. Я все для тебе зроблю, тільки не покидай мене, Габі… Габріель. Коханий, — вона казала швидко й плутано, наче в гарячці. 

— Мені нічого від тебе не потрібно, — я обережно прибрав від себе її руки. — Ти варта кращого чоловіка.

— Але ж ти вже одного разу обпікся. Навіщо? Скажи мені, навіщо ти знову прагнеш спалити себе?! Хіба не краще, коли тебе кохають? Ти кохав, але нічого хорошого з цього не вийшло. Тож, дозволь тепер, щоб хтось тебе кохав. Дозволь мені тебе кохати, — Ольга плакала, схлипувала та вся тремтіла. На ней було моторошно дивитися. Це все через мене. Дідько!

— Олю, ти ж хороша жінка, яка теж заслуговує на кохання. Ну нащо я тобі потрібен? Чоловіків інших немає? Чи що? — я витер великими пальцями сльози з її щік.

— Не потрібні мені інші чоловіки, розумієш? — вона насупилась. — Скажи мені, хто та дівка, яка звабила тебе? Ви давно разом, скажи? Я маю право знати всю правду. 

— Тобі потрібно заспокоїтися, ти вся тремтиш. Неможна так знущатися з себе. 

— Ні, відповідай! — вона міцно стиснула мої передпліччя. — Якщо кидаєш мене, то хоча б дай відповіді!

— Ні, ми зовсім нещодавно разом, точніше, з учорашнього дня. Між нами все дуже складно. Це моя особиста справа.

— Що такого вона зробила? Що в ній такого особливого? Чому ти готовий проміняти наші п’ять років на якісь-то жалюгідні декілька днів? Га? Що вона зробила такого, чого не можу я для тебе зробити? Чому ви, чоловіки, можете спокійно піти від однієї жінки до іншої? Чому вам начхати на чужі почуття?

— Нічого, Олю! Нічого особливого вона не робить! Розумієш?! — я вже сам почав стрімко виходити з себе. — Для того, щоб закохатися в людину не потрібні ніякі особливі дії! Це просто кохання, розумієш?! Кохання починає народжуватися з першого погляду, дотику, імпульсу! Я не владний над коханням! Та ніхто не владний над ним! Воно або є, або його немає. 

— Навіщо тобі ця клята закоханість?! Невже ти думаєш, що та мала гідно оцінить тебе та твої почуття? Невже досвід із Софією тебе нічого не навчив? Ці молодесенькі дівки тільки користуються такими багатенькими татками як ти, а потім зникають, залишаючи в руїнах з власних почуттів! А ти наче осліп і не хочеш бачити правду! Це не кохання, Габріелю! Це справжнісінька хвороба!

— Припини! Замовкни! Ти нічого не розумієш! І мене ти зовсім не знаєш! — я труснув Ольгу, щоб вона нарешті отямилася. — Я зі своїм життям сам розберуся! А ти краще припини принижуватися і, в решті-решт, почни поважати себе. Ти створила собі ідола, якого в реальному житті ніколи не існувало! Тому, ще важко сказати, хто з нас насправді одержимий та сліпий. Між нами нічого не було й не буде. Більше не телефонуй мені, не діставай ані мене, ані моїх друзів. Якщо ти мудра жінка, то послухаєшся, тим паче, що я твій керівник. Тому краще подумай, чи потрібна тобі твоя робота в моїй компанії, — я навіть не наважився зібрати свої речі, просто миттю вилетів із квартири, з будинку.

Сівши в машину, я декілька разів добряче вдарив по керму, розлючений на себе, на Ольгу за те, що вона згадала про всі ті сцени з мого життя, про які я хотів назавжди забути. Спогади наче вибухнули в моїй голові.

Закуривши, я виїхав на головну дорогу й поки стояв у пробці, думав про те, що мені казала колишня коханка. Більшу частину моїх роздумів зайняли її небезпечні слова про те, що Поліна згодом виявиться такою ж, як і Софія. Уся моя увага зосередилась виключно навколо цієї неприємної та відверто принизливої думки. А якщо Оля має рацію? Мене всього пересмикнуло, а дихання збилося, наче хтось добряче вдарив у живіт.

Тільки зараз, знаходячись на відносній відстані від своєї болючої одержимості, я знову міг нормально розмірковувати. В словах Ольги та Михайла була присутня певна логіка, яку я вважав за краще не помічати, сп’янілий арктичним блиском її чарівних очей. Хіба, це нормально? Адже я вже давно не підліток, в чиїх жилах палає молода кров. Не знаю. Чи здобула Поліна наді мною владу? Беззаперечно, до того ж набагато швидше, аніж Софія свого часу. Це навіть трохи лякало.

Викинувши недопалок у вікно, я неквапливо проїхав уперед. Мене почало колотити від раптового остраху, що я знову почну крокувати болючим шляхом мук, який свого часу не залишив від мене нічого живого. Така моя реакція злякала мене ще більше, аніж усі попередні думки. Я не та людина, яку можна з легкістю зламати, підчепити за зябра та знищити. Але тут… Я був слабким, а слабкості ніколи не призводять ні до чого доброго.

Закуривши ще одну цигарку, нарешті вже поїхав вільно — пробка розсмокталася. Приїхавши додому, я обережно відчинив вхідні двері — тихо. Я зняв взуття та пройшов у вітальню. Поліна лежала на дивані. Спала. Худі пальці стиснули пульт, але телевізор вимкнений, мабуть, таймер спрацював.

Усі побоювання, страхи та гнітючі роздуми швидко перетворилися на пил та розвіялися вітром, залишаючи мене в спокої. Тихо підійшов до дивану, забрав з рук Поліни пульт, вона не прокинулася. Я зняв піджак, обережно укрив її, в квартирі досі було достатньо прохолодно. Присів на самий краєчок дивану й просто почав роздивлятися маленьку. Вона приваблива, обпалююче приваблива, боюся, що ця природня краса з кожним роком розквітатиме все більше й більше. Гарний носик, ідеальна шкіра, витонченні вилиці, чарівний вигін брів. Поліна ідеальна, а я досі ніяк не міг зрозуміти, чому вона настільки не впевнена в собі? Хоча з таким батьком, як Андрій, це зовсім не дивно.

Вразлива душа, ніжна краса й вельми пристрасна натура… Цю дівчину створювали янголи та демони. Вона полонила мене, притягнула до себе якоюсь дикою силою, якій я не міг дати гідний відсіч. Хай так. Я поставлю на карту все, що маю, а якщо зазнаю поразки, то назавжди відмовлюсь від бажання уникнути самотності, знову відчути себе коханим, а головне згадати як це — кохати.