Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Наступного дня я прокинулась від яскравих сонячних променів, які пробивались крізь вікно й танцювали на моєму обличчі. М’яке світло наповнило собою простір спальні, відбиваючись химерними візерунками на білих стінах. Ще не до кінця розплющивши очі, мені здалося, що за вікном квітне весна, але, коли я остаточно отямилася, згадала, що зараз осінь, майже її кінець.

Потягнувшись у ліжку, я помацала рукою поруч, але нікого не знайшла. Для мене однієї ця кімната здалась занадто великою та навіть трішки незатишною. Без Габріеля тут дуже порожньо та холодно, ніби я потрапила на гігантський льодовик. 

Піднявшись з ліжка, я раптом побачила нові капці. Дивно… Я чітко пам’ятала, що вчора їх тут не ще було. Милі капці із зображенням панд, навіть шкода їх взувати, але підлога занадто прохолодна, щоб гуляти по ній босоніж. Я швидко взулась та одягла штани Габріеля. Їх довелося добряче натягнути до самих грудей і міцно зав’язати шнурок, інакше я ризикувала дорогою залишитися голою.

Уперше за довгий час я почувала себе бадьорою, навіть дихати тепер стало набагато легше, ніби важкий камінь з грудей нарешті зник. Я наче переродилася чи отямилась від довгого та болісного кошмару. Заправивши ліжко, я вирушила на пошуки Габріеля. В квартирі я зовсім не орієнтувалася, тому декілька разів заглядала в такі ж порожні кімнати, як і моя, але наприкінці моїх пошуків на мене чекав успіх.

Я відчинила двері, що вели до кухні й побачила дуже потішну картину. Габріель стояв біля плити, одягнений у фартушок та пританцьовував під пісню, що, напевно, належала ґурту «Modern Talking». Габріель був настільки поглинутий процесом приготування омлету та музикою, що навіть не відразу помітив мою присутність. Я притулилась плечем до одвірка і усміхаючись, спостерігала за тим, як цей дорослий чоловік із зовнішністю олімпійського божества намагається підспівувати Томасу Андерсу. Мистецтво співу очевидно було непідвладне Габріелю, але це його геть не бентежило. Тут було важко не усміхнутися. Гарний настрій і задоволення від процесу приготування сніданку, робили Габріеля значно молодшим, зовсім хлопчиськом, щоправда, з очима дорослого, значно старшого від справжнього його віку, чоловіка.

— Доброго ранку, співаче, — більше зоставатися непоміченою мені не хотілося, це вже навіть якось непристойно.

— Привіт, панянко, — Габріель стрепенувся, я застала його зненацька. — Зараз вимкну музику, — він вже потягнувся до свого смартфону, що лежав на столі.

— Ні, не треба. Мені дуже подобається ця пісня, — я пройшла вперед та зазирнула в пательню. Дійсно, готувався омлет, як я і думала. — Знаєте, ще трішки і ви його можете зіпсувати.

— Справді? Я думав, що зі скоринкою буде навіть краще. Хоча, я не дуже знаюся на процесі приготування їжі, — Габріель віддав мені виделку, поступаючись місцем ранкового повара.

— Нічного страшного, тепер усе під моїм професійним контролем, — заспокоїла я, швиденько рятуючи омлет. — Я рано навчилася готувати, тому можу вам дати декілька уроків. Безкоштовно.

— Цікава пропозиція, — Габріель, практично не торкаючись мене, прибрав пасмо мого волосся за вухо. Це було так дивно… Все це… Кухня, приготування їжі, пісні Томаса Андерса… Мимоволі складалося таке враження, що ми знайомі вже багато років, тому цей ранок — щось давно звичайне, зрозуміле. Ця ситуація здавалась мені правильною, причому настільки, що стало трішки болісно в грудях, але цей біль був приємним.

Габріель, притулився попереком до кухонного столу, схрестив руки на грудях та зосереджено спостерігав за мною, поки я старанно розкладала по тарілках врятований омлет. Такий проникливий погляд збентежив мене, тому я поквапилась порушити мовчання між нами:

— Полюбляєте слухати «Modern Talking»?

— Старомодно, чи не так? — в голосі було відчутне відлуння сорому.

— Ані трохи! А що ще ви слухаєте?

— Багато чого: старі пісні, нові, класику. 

— Наприклад?

— Стінг, Мадонна, Майкл Джексон, класичний рок, діапазон моїх інтересів дуже широкий. А ти? Що подобається тобі, Поліно? — Габріель повернувся та оперся руками на кришку стола.

— Книжки, красивий одяг. Примітивно, чи не так? — я спробувала повторити його інтонацію, коли він запитав про старомодність, але погано вдалося. Ми трішки помовчали.

— Ані трохи, — голос Габріеля став серйозним. — Все, що стосується тебе, не може бути примітивним.

Я усміхнулась. Потрібних слів, щоб хоч щось відповісти, раптом не знайшлося. Напевно, я зараз була червоною і моє обличчя стало схоже на стиглий помідор.

— Більше не бентежитиму тебе, — Габріель провів долонею по моєму волоссю та зосередився на своєму телефоні, який ще транслював музику. Подумки я була дуже вдячна Габріелеві за те, що він не прагнув порушити межі мого особистого простору. — Я купив сік та чай. Не знаю, чому ти зазвичай зранку надаєш перевагу. Ти казала про каву, але, мені здається, що це не дуже корисна річ, особливо, на порожній шлунок.

— Склянка соку згодиться, — відповіла я, накриваючи на стіл.

— Відмінно, — Габріель дістав з холодильника сік і налив нам у склянки. — Ти дуже бліда, сподіваюся, гранатовий піде тобі на користь.

Я вмостилась на високий стілець та подумки відзначила, що не припиняю усміхатися з того моменту, як потрапила на кухню. Було приємно те, що Габріель з розумінням та піклуванням ставився до мене: він пам’ятав про каву, помітив, що я бліда й загалом не полінувався та поїхав у магазин, щоб приготувати сніданок. Ніхто ніколи не огортав мене такою ніжною турботою. На очах мимоволі з’явилися сльози. Це все через надлишок позитивних емоцій. Я занадто сентиментальна. Потрібно щось із цим роботи, бо не можу ж я все життя бути такою вразливою.

— Що це з тобою? Я тебе образив? — із занепокоєнням спитав Габріель, помітивши, що я намагаюся приховати свої почуття. — Чому ти плачеш? Щось трапилося? — він підійшов та сів біля мене навпочіпки, а я остаточно похнюпилась. — Гей, гей, Поліно, ти чого? Я тут. Я поруч. Усе добре. — Габріель стиснув мої долоні своїми сильними гарячими пальцями.

— Так… Я знаю, що усе добре. Просто… Просто, — я схлипнула та опустила голову. Мені потрібно було трішки часу, щоб заспокоїтися. — Ви т-т-так піклуєтеся про мене, — заїкаючись, промовила я. — Звичайний сніданок, що в ньому може бути особливого? Та нічого. А я, — голос сів, тому я вирішила, що зараз краще помовчати.

— Розумію, я усе добре розумію, — Габріель усміхнувся та обережно підняв моє обличчя за підборіддя.

— Я така плаксійка, — шморгаю носом. — Давно вже не дитина, а все одно нічого не можу вдіяти зі своїми емоціями.

— Припини погано про себе думати, — суворо промовив Габріель. — Сльози кажуть про твою вразливість та чистоту душі, хіба це погано? Ані трохи. Сльози — це цілком природне явище, тому не потрібно їх соромитися чи щось із ними робити, — він знову усміхнувся. — Не переймайся, сонечко, все добре, — Габріель підвівся на ноги. — Краще поснідаємо, а на десерт я підготував для тебе дещо дуже смачне. Воно тебе обов’язково збадьорить і ти припиниш сумувати, — темні очі таємничо заблищали.

— І що ж це таке? — я краєчком футболки стерла завмерлі на щоках сльози та повернулася до своєї тарілки.

— Маленький сюрприз.

— Це нечесно, я від цікавості просто помру.

— Тоді потрібно скоріше з’їсти сніданок, щоб очікування не було таким тяжким і довгим.

Я була дуже зголоднілою. Незважаючи на те, що Габріель казав про свої невеличкі здібності в приготуванні, його омлет виявився дуже смачним. Я з’їла все, навіть крихти не залишила. Гранатовий сік став чудовим завершенням трапези, тому я знову відчула себе найщасливішою людиною. Виявляється, для цього стану не так вже й багато потрібно.

— Яка ти швидка, — засміявся Габріель та відправив до рота шматочок помідора.

— Це погано? — чомусь мені хотілося для цього чоловіка бути досконалою дівчиною.

— Ні. Невже настільки сильно кортить отримати десерт?

— Якщо чесно, дуже кортить!

— Я запам’ятав, що тобі сподобалось тістечко в ресторані. Вирішив, що ти зрадієш, — Габріель дістав з пакету, що лежав на підвіконні, обережно упаковану коробочку.

— Дуже зрадію! — я була готова заплескати в долоні як мале дитя, але стрималася.

— Тримай, — Габріель прибрав тарілку, а на її місце поклав коробку з ласощами.

— Велике вам спасибі, — я почала розпаковувати.

— Поліно, звертайся до мене на «ти», домовилися? Розумію, що я вже давно не хлопчик, але ще не столітній дід.

— Спасибі… тобі, — було дещо дивно звертатися до дорослої людини на «ти», але я все ж переборола себе.

— Нема за що, сонце.

Тістечка виявилися таким ж смачним як і того разу, навіть начинка однаково бруднила пальці, а я досі сподівалася «зловити» її та не дозволити впасти на стіл.

— Насправді, я ще та ласунка, — чомусь раптом зізналась.

— Дійсно? — Габріель завершив зі своїм сніданком і тепер неквапливо пив гранатовий сік.

— Так, шоколадки й тістечка — моє слабке місце. Дивно, як я ще не погладшала та не попсувала собі всі зуби. Можливо, ти теж хочеш шматочок? Бо я зараз вже з’їм останнє.

— Мабуть, тільки зовсім трішки, — Габріель перегнувся через стіл та провів великим пальцем по моїй щоці. — Ти знову забруднилась, — він лизнув палець і повернувся на своє місце.

У мене через цей жест усе в середині затремтіло та змусило пробудитися в глибині душі відчуття гострого збудження.

Раптом заграла музика на смартфоні. Хтось телефонував. Це допомогло мені повернутися з небес на землю. Я сховала свій погляд та продовжила ласувати тістечком, поки Габріель відповідав на дзвінок.

— Що? — суворим голосом запитав він, а я здригнулась через таку стрімку зміну настрою. Я глянула на Габріеля, своє питання він адресував телефонному співбесіднику. — Ні, я зараз не вдома. Ні, я до тебе не приїду. Олю, не починай зранку робити мені мозок своїми порожніми благаннями, добре? Ми дорослі люди, тож обійдемося без криків. Моє особисте життя тебе аж ніяк не стосується. — Габріель кинув телефон на стіл і похмурим поглядом подивився у вікно. Мені здалося, що зараз він подумки знаходився далеко за межами цієї кухні.

— Усе добре? — обережно запитала я та відклала убік коробку з тістечком. Напевно, з мене вже досить ласощів насьогодні.

— Так, усе в порядку, — Габріель подивився на мене та усміхнувся. — Ти вже закінчила?

— Мабуть, що так.

— Добре, можеш відпочивати, я зараз тут усе помию.

— Ні, я хочу допомогти. Ти мене нагодував, дозволь хоч б поприбиратись.

Він нічого не відповів, лише хитнув головою.

Я вклала брудний посуд у посудомийку та витерла на столі, поки Габріель складав залишки продуктів у холодильник. Ми були схожі на пару, яка вже багато-багато років живе в гармонії і любові. Я була зовсім не проти, щоб у реальності все склалося саме таким чином. Справжньої родини в мене ніколи не було, тому я з дитинства мріяла, що коли стану дорослою, то вийду заміж за прекрасного чоловіка, народжу йому багато дітей. Можливо, саме тоді я відчую справжнє щастя родинного тепла, якого мені дуже не вистачало?

— Усе зроблено, — повідомила я, витираючи руки рушником.

— Добре. Як тепер хочеш провести день?

— Не знаю, а хіба тобі не потрібно на роботу? Просто не хочу, щоб у тебе через мене порушувалися плани.

— До завтра я абсолютно вільний і ти ніяких планів не порушуєш, — Габріель підійшов до мене, прибрав на спину волосся. Здається, воно йому дуже подобалося, бо він його постійно хоче торкатися. — То що скажеш? Можемо поїхати, погуляти десь.

— Ні, хочу побути тут… Із тобою, — мій голос затремтів від хвилювання. Я ніколи собі не дозволяла так відверто казати про те, чого по-справжньому хочу. Але чомусь Габріель якимось дивним незбагненним чином наділяв мене сміливістю.

— Ось як, — він усміхнувся та підійшов ближче. — Як забажаєш, — схилившись до мого вуха, тихо прошепотів Габріель. Я мліла від його голосу, запаху, тепла його неперевершеного тіла.

Мої думки розповзались, позбувались чіткої структури, я вже не могла зосередитися на чомусь, окрім цих чаруючих очей, красиво висічених губ та чорної щетини, що так неперевершено прикрашала вольове підборіддя. Що я робила? Чому так легко віддавала себе у владу цьому сильному почуттю, яке в мені збудив Габріель? Не знаю. Я просто сліпо йшла за своїми внутрішніми почуттями, переконана, що вони ведуть мене правильним шляхом.

— Такий красивий, — раптом промовила я, встаючи навшпиньки, щоб дотягнутися до бажаних вуст.

Я відчула усмішку на обличчі Габріеля, коли він полонив мене довгим та болісно ніжним поцілунком. Межі, реальність, свідомість — все це поступово почало стиратися, перетворюватись на щось абсолютно неважливе. Була я, був Габріель та більш нічого.

Він обійняв мене, підняв та посадив на стіл. Всередині все тремтіло. Острах перемежовувався зі збудженням та бажанням відчувати дотики цього чоловіка якомога довше. Занадто багато різних і сильних емоцій охопили мене, кружляючи голову. Присмак неправильності всієї цієї ситуації спонукав до більш відвертих поцілунків та обіймів. Я розуміла, що між мною та Габріелем простягалась неймовірно велика різниця у віці, тому нечасто подібні союзи можуть проіснувати хоча б декілька років. Але це ніяк не заважало мені приймати гарячий язик та вологі вуста Габріеля, які цілували мене, пестили з такою обережністю, ніби намагались через поцілунок передати всі ті почуття, що своєю потужністю плавили серце в грудях.

— Поліно, солодка дівчинко моя, — одержимо пошепотів Габріель, вкриваючи мою шию гарячими поцілунками.

Я відкинула голову, щоб відкрити доступ до свого горла. Всередині мене все палало і тремтіло, я відчувала себе, немов би п’яною і це розбурхувало мій захват. Я не думала, ані про батька, ані про роботу, ані про всі ті проблеми, які супроводжували мене ще з дитинства. Габріель допомагав мені забутися, відпустити себе та підкоритися почуттям.

Його гарячі руки забралися до мене під футболку. Ці дотики до оголеної шкіри примусили серце пропустити поштовх. Уздовж хребта пройшовся потужний імпульс, від якого перед очима все закружляло та похитнулось.

— Поліно, — продовжував шепотіти Габріель, знов повертаючись до моїх вуст. Я насилу змогла обхопити його широку спину обома руками. Жар чоловічого тіла був відчутний навіть крізь тонку тканину сорочки.

Раптом знову пролунав дзвінок мобільного телефону. Він вже вдруге за цей чудовий ранок примушував повернутися у вир реальності. Це було несправедливо! Але я розуміла, що Габріель з тих людей, які більшу частину свого життя присвячують роботі. Мій батько колись теж був таким. Незважаючи на це, мені дуже не хотілося відпускати Габріеля. Без нього мені одразу ж ставало самотньо.

Брудно вилаявшись крізь стиснуті зуби, Габріель все ж таки залишив мене в спокої та підняв слухавку. Я продовжувала сидіти на столі, намагаючись заспокоїти своє важке дихання. Габріель змінився буквально на очах, погляд став серйозним, навіть злим, риси обличчя загострилися і від того ніжного та пристрасного чоловіка, яким він був ще секунду назад, не залишилось навіть сліду.

— Якого біса ти телефонуєш мені? — тон суворий. — Ти з першого разу не розумієш? Чи що? Я сподівався, що в тебе мозок побільше. Припини ревіти, тобі це геть не личить, — голос підвищений через що мені стало якось не по собі. — Чого ти хочеш від мене? Ми вільні люди. Добре, — Габріель завершив розмову і нервово зачесав пальцями своє темне волосся. Він був дуже роздратованим.

— Усе в порядку? — тихо запитала я, тихо зістрибнувши зі столу.

— Було в порядку, доки… Хоча, не має значення. Мені потрібно поїхати на годинку або дві. Я намагатимусь все максимально швидко владнати.

— Так, звісно, — все це мені зовсім не подобалося, але хіба я мала право обмежувати Габріеля? Ми ще не настільки близькі одне одному, щоб вимагати пояснень та висувати ультиматуми.

— Яке ж ти в мене золотце, — Габріель міцно обійняв мене та поцілував у чоло. Я не зовсім зрозуміла, через що саме він так сильно зрадів, але було приємно знову відчути ці дотики. — Може, потрібно щось купити? Шоколадки, цукерки, інші солодощі?

— Ні, дякую, нічого не потрібно.

— Гаразд. У вітальні є телевізор, можеш подивитися, якщо щось знадобиться, телефонуй, — Габріель зняв фартушок, перевірив час на смартфоні, а потім схопив ключі від машини, що лежали на підвіконні і швидко залишив кухню.

×

Вітаємо,🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь зараз та отримайте 10% знижки на першу куплену книгу!