Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Читання дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Ми сиділи в клубі і святкували наш фантастичний успіх. Контракт з іноземними партнерами був підписаний на вигідних для усіх нас умовах. Блискуча та неперевершена перемога! Здохніть від заздрощів, конкуренти! Я відчував себе небожителем, вивів компанію на новий абсолютно успішний рівень у світі бізнесу. Сьогодні я купався у променях слави та загального обожнювання. Це так приємно тішило моє самолюбство.

Ковтнувши віскі з льодом, я затягся кальяном та повільно випустив сизі кільця диму у повітря, вони здійнялися вгору та розсіялися під самісінькою стелею, на якій в істеричному танці мерехтіли різнокольорові відблиски численних прожекторів. Михайло тільки розкурювався, хижо спостерігаючи за звабними танцями майже оголеної жінки, яка хазяйновито вмостилась у нього на коліна. Ще декілька моїх приятелів з роботи сиділи трохи подалі та балувалися чимось серйознішим, аніж звичайним кальяном. Торчків у моєму оточенні немає, просто інколи робота настільки трахає мозок, що розслаблення конче необхідне аби не збожеволіти. Білий порошок та іншу гидоту я не вживав. Алкоголь, жінки, цигарки, кальян — усе це моя тема.

Баси тиснули на барабані перетинки, породжуючи у грудях приємну вібрацію, що розбурхує сп’янілу свідомість. У клубі спекотно, навіть дуже. Піджак вже давно валяється на сусідньому кріслі, а сорочка розстібнута десь до середини. Відчуваю, що на лобі зібралися краплинки поту, тільки віскі з льодом трохи рятує від задушливої спеки. В повітрі, окрім гіркуватого аромату кальяну, відчувався мускусний аромат вологих жіночих тіл, що змішаний із парфумами та цигарками. Вся ця атмосфера зі своїми збоченими ароматами, звуками та танцями, була спрямована на те, щоб засмоктати тебе в безодню гріху й хіті. В минулому цей процес дуже приваблював мене, але зараз чомусь колишній потяг кудись безслідно зник.

Відкинувшись на м’яку спинку дивану, я знову затягнувся та повільно випустив дим. Кожна клітина мого тіла була розслабленою, оповита дурманом, але в голові все одно чітко, навіть дещо болісно засів образ маленької, особливо погляд її великих блакитних очей. Вона не відпускала мою свідомість зі своїх маленьких пальчиків навіть зараз, коли я всіма силами намагався сконцентруватися на радощах підписаного контракту. Поля мені подобалася, навіть дуже, але я розумів, що не можу так просто війти до її життя. Вона ж мені майже в доньки годиться, між нами дуже велика різниця у віці, але ці аргументи не змінювали справжнього положення речей. Мій мозок плавився.

— Пропоную випити за Габріеля, — промовив вже, мабуть, у сотий раз Михайло та потягнувся за своїм келехом.

— За його талант та нашу фортуну! — підтримав Макс.

— Ми всі добре попрацювали, — я криво посміхнувся та випив ще віскі. 

Думки знову відкинули мене до маленької. Я намагався зрозуміти, що саме в ній мене приваблює. Частина сексуального бажання, прагнення захистити, власницька жага зробити її своєю. Не можу й не хочу навіть припускати, що поряд із Поліною може знаходитися хтось ще, окрім мене. Мозок знущається з мене, відроджуючи в пам’яті аромат ванілі. Кров повільно починає вирувати.

— Ти чому такий серйозний? — раптово запитав Михайло, відпустивши свою танцівницю.

— Просто втомився трохи, — роблю чергову глибоку затяжку.

— З тобою щось коїться, ти сьогодні весь день якийсь дивний, — друг виразно подивився на мене.

— Ніфіга від тебе не приховати, — іронічно посміхаюсь.

— Та ми з тобою друзі вже стільки років! Розповідай, що вже трапилося?

— Дрібниці, — відмахуюся.

— Габ, коли справа дійсно дріб’язкова, то ти вже трахаєш де-небудь за рогом одну з тих красунь, — Мишко хитає головою вбік танцівниць, які витончено кружляють на пілоні. — А тебе зараз не впізнати. Розсіяний, не береш участі у розмові, хоча сьогодні твій день.

Друг мав рацію, нічого від нього не вислизнуло. Це мене обурило. Не люблю, коли тебе розкривають з такою заздрісною легкістю та швидкістю, але, з іншого боку, саме такі люди не дозволять загубити зв'язок із реальністю.

— Краще вийдемо на вулицю, — запропонував я та дістав із кишені піджаку нову пачку цигарок.

Стоїмо неподалік від чорного ходу та куримо. На небі з’явилися перші світло-сірі відблиски, що знаменують про швидкий прихід світанку. Навколо тихо та прохолодно. Холод допомагає провітрити п’яний мозок. Обличчя Поліни перед моїми очима стає більш чіткішим.

— Тож, — почав Михайло, стряхнувши зі своєї цигарки попіл.

— Та що тут казати? Познайомився з однією дівчиною і, здається, добряче мене накрило.

— То ти через жінку такий в нас зачарований став? — друг засміявся. — Мабуть, вона в ліжку та ще шльондра, якщо тебе так міцно ламає.

— В тому-то й справа, що між нами нічого не було. Тільки поцілувалися, а пробило так, що самому погано від всього цього.

— Габ, ти це зараз серйозно? — в карих очах Михайла заблищала насмішка. — Що-що, але це… Припини. Не вірю, що якась малолітня хвойда змогла взяти на гачок таку досвідчену людину, як ти.

— Не кажи про ней так, будь ласка, — незважаючи на те, що мої слова були проханням, голос пролунав дуже погрозливо.

— Пробач, — Михайло став серйозним. — Не думав, що для тебе це так важливо.

— Сам досі шокований, — роблю затяжку.

— А скільки ви вже знайомі?

— Не повіриш, дві доби, — із мене вирвався нервовий сміх, але товариш не поділяє зі мною цю дивну емоцію, навіть навпаки — стає ще більш серйознішим.

— Слухай, я не хочу давати тобі порад, особливо, коли ти цього не просиш. Але тобі не здається, що ця історія занадто схожа на ту, що трапилася із Софією? — ім’я моєї колишньої Михайло вимовляє обережно, добре розуміючи, як болісно я на нього досі реагую.

— Молоденька, гострі відчуття, маніакальна любов, сумний кінець. Усе під копірку, — розчаровано зітхаю.

— Це твоя справа. Я про це не згадував би, але я власноруч тебе витягував з того болота. Не хочу, щоб це знову повторилося.

— Сам не хочу, тому стільки років кохався лише із зрілими жінками. Як бачиш, на ніжному віці дівчат в мене стоїть пунктик, — гірко посміхаюся.

— Не заганяйся, — Михайло поплескав мене по спині. — В усіх нас існують свої демони. Краще повернемося усередину, вип’ємо ще по одній, а потім додому. Ранок вже скоро, треба добряче відпочити.

— Мабуть, ти маєш рацію, — я допалив цигарку та вже хотів повернутися до клубу, але в кишені раптом завібрував телефон. — Їди, я тебе наздожену, — звернувся я до друга та подивився на екран. Телефонував Андрій. Всередині заворушилося почуття огиди. — Слухаю, — залізним тоном промовив я.

— Здраствуй, — тон брехливо-ввічливий із відтінком алкоголю. Схоже, Андрій не звик себе обмежувати в пияцтві. Цікаво, а де гроші бере? Постійно позичає в когось? Благає Поліну дати йому на пляшку? Чи забирає силою? Лише одне таке припущення вже змушує мене бажати зламати хребет цьому покидьку.

— На годинник давно дивився? — привалююсь спиною до холодної цегляної стіни клубу.

— Ти мені пробач за ранній дзвінок, — відчуваю, що Андрій хоче догодити мені та це лише дратує.

— Що потрібно? — не хочу дарма витрачати час на цю людину.

— Поліна передала мені твоє прохання, щоб я зателефонував. Ось власне я цей і роблю.

— Так-так, зовсім забув. Вітаю, Андрію, ти тепер в мене на лічильнику. Коли плануєш відавати перші відсотки? — дивлюся у небо – світає.

— Що? Як? Габріель, ми ж домовлялися, хіба ні? — цей хробак продовжує щось волати в слухавку, а мені лише щиро смішно через те, що змусив цього вилупка скаженіти. — Якщо тобі Поліна не далась, ти тільки скажи, я швидко її примушу. Вона загалом тиха, але іноді вміє показати свій нестерпний характер.

Мене охоплює тремтіння, що викликано сплеском гніву. Сліпучого та неймовірно сильного гніву. Олії в полум’я додав ще й випитий алкоголь, він швидко загострив усі відчуття і тепер я заводжусь скоріше, аніж зазвичай. У голові досі чується відлуння Андрієвої фрази: «Я швидко її примушу». Це я тебе швидше зламаю та змушу до чого-небудь, ніж ти. Розгніваний усіма цими думками та давно забутими почуттями, які в мені відродила Поліна, розумію, що знаходжуся на перетині декількох граней. Якщо перетну їх, залишу цю точку, то повернутися вже ніколи не зможу.

— Я зараз приїду, — завершую розмову та повертаюся до клубу.

Десь в глибині душі я розумів усю тупість цієї ситуації. Таке відчуття, немов я бик, якому невчасно показали червону ганчірку. Не треба було Андрієві казати про те, що він здатний завдати кривди Поліні аби тільки вона відпрацювала його борг. Мені повинно бути все одно, але це, бляха, не так. Розлючений, як біс. Хочеться вбивати.

Знаходжу Михайла, він вже почав смоктатися із якоюсь пишногрудою кралею, яка нахабно тягне свої руки до його паху. Здається, тут і без мене всім весело, так навіть краще.

— Мені потрібно їхати, — кажу та допиваю останню порцію свого віскі.

— Як? Вже? — Михайло намагається сфокусувати на мені свій туманний погляд.

— Так, — хапаю зі столику ключі від машини.

— Чому ти так сіпаєшся? Оксано, оброби нашу людинку, — звертається друг до жінки.

Танцівниця та стовідсотково ще й проститутка, піднімається з колін Михайла та плавною ходою підходить до мене. Вона пахне задушливо-солодким ароматом парфумів, від якого стає недобре. Вказівний палець з гострим довгим нігтем, викрашеним у криваво-червоний лак, описує декілька кіл на моїх грудях. Чужий дотик до оголеної шкіри викликає в мене відразу. Перехоплюю руку та виразно дивлюся у густо намальовані очі Оксани.

— Повертайся до свого клієнта, — мій голос звучить зловісно, навіть занадто. Жінка слухняно відходить убік.

— Габ, ну куди ти за кермо п’яним сядеш, га?                  

— Відвали, добре? Випивка за мій рахунок, все я пішов, — беру піджак та йду на парковку.

Заводжу двигун та дивлюся на себе у дзеркало. Чорні очі палають небезпечним полум’ям, поміж брів з’явилася глибока вертикальна зморшка. Бажання скалічити Андрія перетворилося на постійне. Дивись, маленька, до чого ти мене, дорослого чоловіка, довела. Їду з’ясовувати відносини, немов хлопчисько.

Я витискав із свого позашляховика усі сили, порушуючи, мабуть, з десяток дорожніх правил. Мені було катастрофічно необхідно, як можна скоріше дістатися до фінішу. Вже й не знаю, що саме змушувало мене так лихоманливо топити педаль газу в підлогу: бажання дати Давидову по морді за його тупі думки чи побачити малу. Я чесно намагався позбутися її впливу, але ні віскі, ні кальян, ні напівголі жінки не змогли звільнити мене. Так… Усе повторювалося точнісінько як свого часу із Софією. Мені зірвало дах і марно сподіватися, що найближчим відпустить, адже знаю — цього не буде. Така вже я людина… Начебто не закохуюся кожного дня. Хоча зараз мною керує якесь інше почуття і воно навряд чи має щось спільне з коханням. Але що це змінює? Нічого. Розумію, що наприкінці буде боляче, але все одно сліпо піддаюся цій «хворобі», немов уперше.

Зупиняю авто вже в знайомому дворі. Виходжу на вулицю, всього трясе від збудження та випитого алкоголю. Ну, Андрію, тримайся, зараз я зовсім не можу відповідати за свої вчинки. Залізні двері відчинені, заходжу в під’їзд та швидко піднімаюсь на потрібний поверх. Б’ю кулаком у м’яку обшивку дверей. Чую човгання капців і характерне клацання замку. На порозі з’являєтеся Поліна. Вона з подивом дивиться на мене, напевно, не очікуючи на ранкового гостя. Арктичний лід її очей остуджує мій неадекватний запал, але тільки на секунду. Мій погляд торкається її обличчя та зупиняється на багряній плямі, що потворним візерунком охопила ніжну шкіру щоки.                            

Свідомість плавиться від шаленої злості. Б’ю кулаком по одвірку, не відчуваю болю у суглобах, хоча бачу, що на руці з’явилася перша кров. Очі Поліни від страху стали величезними. Я налякав її своєю витівкою, але зараз нічого не можу з собою вдіяти.

— Татусь вдарив? — мій голос сів.

Маленька нічого не відповіла. Вона опустила голову, а я помітив, що її плечі затремтіли — дівчина заплакала. Все! Цьому виродку не жити! Заходжу в квартиру та йду на кухню — нікого нема, йду далі та знаходжу Давидова на дивані перед телевізором.

— Габріель! — помітивши мене, Андрій підвівся на ноги. Вид у нього такий собі. Кімната тхне перегаром та дешевими цигарками.

— Він самий, — я у декілька широких кроків долаю відстань між нами та хапаю покидька за комір брудної сорочки. — Побалакаємо?

— Що з тобою, Габ? — Давидов марно намагався сфокусувати на мені свій п’яний погляд. — Не гарячкуй! Ми ж усе вирішили! Тобі Поліна не дала? Саме тому ти зараз злися?

— Сука, тобі краще замовкнути! — закричав я та тряхнув Андрія так, що здалося, в нього голова зараз відвалиться до бісової матері.

— Габ! Схаменися! — Давидов вчепився руками в мої передпліччя, але я був набагато сильнішим.              

— Ні, тварюко, не схаменуся! — я відштовхнув від себе цього козла, а він не втримавшись на ногах, впав на підлогу. Я сів зверху, притиснув коліно в його яйця, падлюка завила. Мене почало нудити через те, який Давидов все ж таки покидьок. Його турбувало лише те, що маленька мені не дала! Вилупок! Захотілося розбити його тупу макітру. Я замахнувся та добряче вдарив Андрія, потім мене вже було не зупинити. Я бив цього збоченця, розуміючи, що досить ще кілька ударів і він помре.

— Благаю вас! — Поліна пронизливо закричала, її крик, немов розпоров мій запалений мозок, повертаючи до реальності. Голова почала перезавантажуватися, а кулак усе одно продовжував дубасити Давидова. — Ви його вб’єте! — маленька впала поряд зі мною на коліна та буквально повисла на моїй руці. — Не треба, — дівчина вблагано дивилася мені у вічі і я побачив у її погляді, що пробивав кожну клітину мого тіла, стільки виразного болю, страху, тривоги. Мене відпустило. Повільно, але все ж таки відпустило.

Я підвівся на ноги та подивився на Андрія, він валявся без свідомості, залитий власною кров’ю. Поліна обережно доторкнулася до свого батька та схлипнула. Мені немов по голові важким молотком вдарили, я відступив на крок назад. Кулак болів, я мигцем подивився на нього — синій та в крові. Стало бридко від самого себе. Навіщо я все це влаштував на очах у Поліни? Через гроші? Нехай вдавиться цей гад, мені вони не потрібні. Просто… Просто, коли Андрій сказав такі мерзенні слова про свою доньку, мені зірвало дах, зламалися усі запобіжники. Мене накрило сильніше, аніж свого часу це було з Софією. Я не повинен був цього робити, не мав права. Весь алкоголь моментально випарувався і я вже тверезо подивився на ситуацію.

— Поліно, — я осікся не знаючи, що саме хотів сказати цій дівчині, яка сама того не розуміючи, заволоділа усіма моїми думками.

— Йдіть геть, — прошепотіла вона, не дивлячись на мене.    

Її бажання було логічними та справедливим, але в мене воно все одно викликало супротив. Я хотів захистити її. Нехай жорстоко, але все ж таки захистити.        

— Дозволь допомогти, — мій голос прозвучав надламано.

— Просто йдіть геть, — маленька подивилася на мене та обпекла холодним, арктичним поглядом своїх блакитних очей, в яких блищали сльози.

Я хотів зробити ще одну спробу заговорити, але не наважився, мене раптом охопила до цього моменту небачена боязкість. Я був тут зайвим. Цей факт обпік, а адреналін почав відпускати. Біль у руці став відчутний. Йшла кров, боліли кістки. Але це маячня у порівнянні з тим гірким та болісним відчуттям, що оселилося у грудях. Я, здається, через власну дурість втратив шанс віднайти шлях до серця, яке раптово стало для мене бажаним. Тепер воно навіки заховалося серед безкрайніх льодовиків Арктики.