Габріель

Я увімкнув музику на всю потужність та втиснув педаль газу в підлогу. Автівка їхала на шаленій швидкості. Перед очима начебто навмисно провокуючи мене, стояв образ постійно зляканої маленької. Чому вона така? Кожен рух змушує її труситися, через що відразу хочеться обняти дівчину та захистити від усього поганого, що існує в цьому світі. О! Доброго ранку! Це звідки в мені з’явилися лицарські нахили? Робити мені більше нічого, чи що? На завтрашній день в мене заплановано дуже багато справ, а я замість того, щоб концентрувати увагу на роботі, немов одержимий, думав про маленьку.

Зупинившись на світлофорі, я почав стукати пальцями по керму під такт музиці. Дощ за вікном йшов просто якийсь неймовірний, немов небеса розгнівались на когось. Гадаю, що на мене. «Двірники» постійно працювали, але скло машини все одно заливало. А мала, мабуть, досі стоїть біля під’їзду та чекає, коли хтось нарешті відчинить ті кляті двері. Така вперта! Навіть злість охоплює. Я розумію, що нічого не зробив аби заслужити довіру, але дідько! Відмовитися від допомоги… Захворіє, а таткові її начхати. Піде знову нап’ється і нічого його не турбуватиме. Козел!

Була б у мене донька, я ніколи в житті так принизливо, так мерзенно з нею не вчинив. А якщо цей покидьок знову подібну аферу захоче влаштувати? Тільки тоді Поліна навряд чи потрапить до рук чоловіка, який не скористається можливістю оволодіти молодим тілом. Таке припущення змусило мене дивно себе відчути. Та нащо мені все це здалося?! Жіночою увагою я ніколи не був ображений, тому немає сенсу продовжувати думати про малу. Хто вона мені така, врешті-решт?

На світлофорі спалахнув зелений і авто продовжило свій рух. Скоса подивився на коробку з чобітками, що лежала поруч на пасажирському кріслі. Чому ці туфлі Поліні не сподобалися? Так, вони не зовсім сезонні, це факт. Але в цілому… Дуже симпатичні, ніжні, але в той же час відчувалась певна сила, колір теж гарний. Упевнений, на її ніжках це взуття виглядало б ідеально. Скільки ж можна?! Ніколи! Ніколи я так багато, так довго не думав про жінок, тим паче, коли зустрічався з ними вперше та востаннє. Але вуста ще пам’ятали смак малої. Упевнений на всі сто відсотків, що раніше вона ще не з ким не цілувалася. Розуміння того, що я був першим сильно збудило та потішило моє самолюбство. Можливо, я лише перенаситився досвідченими жінками та шукав тепер чогось екзотичного? Не знаю. Що такого особливого є в цій дівчині? Чому я, чолов’яга, якому через декілька років вже виповниться сорок, тяжів до молодесенької дівчини? Мене вже давно не приваблювали такі дівчата, як раптом…

Сам не помітив, як рушив у зворотному напрямку та попрямував до будинку Поліни. Побачу її, проти волі посаджу в салон, взую ці кляті туфлі та доки не відчинять двері, нікуди не відпущу. Стане брикатися я миттю знайду методи, щоб приборкати.

В’їхавши у вже знайомий двір, я с подивом помітив, що Поліни немає. Озирнувся на всі боки, але її дійсно ніде не було. Мабуть, все ж таки хтось двері нарешті відчинив. Що ж, це на краще. Жбурнувши коробку на задні сидіння, щоб вона була подалі від моїх очей, я дістав з кишені піджаку телефон. Мені терміново потрібно було зняти напругу, інакше ця маленька світловолоса відьма навіть уві сні мене дістане. Знайшовши номер своєї знайомої, яка завжди не проти провести зі мною ніч, я набрав.

— Привіт, — почув її звабливий голосок у трубці.

— Ти вдома?

— А де ще мені бути? — дзвінкий сміх.

— Відмінно. Готуйся, я незабаром до тебе приїду, — завершивши розмову, я завів двигун. 

Хотілося сподіватися, що моє сьогоднішнє надмірне збудження завтра вже зникне, і я навіки забуду про цю прикру ситуацію. Але ті невинні блакитні очі забути вже важко. Неможливо.                                   

***

Поліна

Я змогла подрімати тільки декілька годин, бо вже задзвенів годинник, сповіщаючи мне про сьому ранку. Настав час збиратися на роботу. Коли я вчора ввечері потрапила до квартири, мною раптом оволоділо таке дивне відчуття самотності та смутку. Тато вже хропів у своїй кімнаті з увімкненим телевізором та напівпорожньою пляшкою спиртного. Я подивилася на цю людину та вперше відчула сильну хвилю відрази до неї. Зараз, у цю саму хвилину, мене вже могли ґвалтувати, а він… Він лише напився та ліг спати, немов нічого особливого та страшного не трапилося. Хотілося сподіватися, що батько хоча б на секундочку, але все ж таки згадав про мене. Навряд чи… Йому завжди не вистачало часу на мене.

Вимкнувши телевізор, я віднесла пляшку до кухні та вилила напій у раковину. Перевдягнулася, зачинилась у свої кімнаті та ще дуже довго просто сиділа на ліжку, притягнувши коліна до грудей. Тілом оволоділо тремтіння, а в голові мимо волі кружляли картинки сьогоднішнього дня. Я була вдячна Габріелеві за те, що він зі мною не зробив нічого поганого. Але те, як вчинив батько… Цього я ніколи не зможу забути та вибачити, навіть якщо дуже захочу, все одно вже не вийде.

Майже всю ніч я провела в роздумах, постійно повертаючись думками до Габріеля. Я відверто не розуміла, чому, але моя пам'ять відроджувала образ цього чоловіка, особливо його чорні пронизливі очі. Стало ніяково, коли я згадала про наш поцілунок. Я ніколи ні з ким не цілувалася, навіть не зустрічалася. Мені подобалися хлопці, але вони взаємністю не відповідали.

Навіть коли я примусила себе трішки подрімати, мене все одно переслідував Габріель. Ми цілувалися, пестили одне одного. Усе здавалося таким реальним. Нічого подібного я не відчувала навіть тоді, коли мені дуже-дуже подобався мій однокласник. Я декілька років була закохана в нього, не сподіваючись на відповідь, але в моїх снах цей хлопець ніколи не з’являвся. А тут… Я бачила цього чоловіка вперше та востаннє, але однієї зустрічі вистачило, щоб мій мозок вихопив постать Габріеля та витончено ввів у сновидіння.

Дзвінок годинника перетворився для мене на молоток, що декілька разів сильно бацнув по голові. Я піднялась з ліжка, намагаючись позбутися нахабних думок, що стосувалися ледве знайомого мені чоловіка. Все в минулому… Все залишилося у вчорашньому дні. Труснувши головою, я закуталась у свій халат та пішла до ванної кімнати. Сьогодні новий день, тому потрібно сконцентруватися на ньому, а не на людині, з якою мене, на щастя, нічого більше не пов’язує.

Я зібрала волосся у хвіст та взявши сумочку, зайшла на кухню, щоб зробити собі каву. Шлунок неприємно забурчав. Я сильно зголодніла, але наперед вже знала, що в холодильнику нічого нема. Я планувала ще вчора сходити до магазину, але все пішло шкереберть. Очікуючи, поки чайник закипить, я дістала гаманець. Моєму подиву не було меж, коли я не знайшла в ньому грошей. Гаманець був порожнім, навіть копійки зникли. Я навмисно розклала гроші таким чином, щоб знати, яку суму витрачу на їжу, а яку залишу на інші потреби.

Це вже було занадто. Хотілось волати та задати всім навколо перцю. Таке руйнівне відчуття особливо посилювалося через учорашній жах. Я стиснула гаманець у руці та стрімко увійшла до кімнати батька. Вона вже була порожньою.

Притулившись спиною до дверей, я почала розмірковувати, як все це могло трапитися. Хоча, моя сумочка весь час знаходилася у передпокої, а мене не було вдома, тому батько міг коли завгодно поцупити гроші. Я дуже сильно хотіла їсти, але можливість поснідати була втраченою через татову залежність. Мені часом навіть бувало гидко дивитися на себе в дзеркало через те, що я надмірно худорлява, але як у цій ситуації підтримувати нормальне харчування?

Нічого іншого окрім того, щоб випити каву на порожній шлунок та вирушити на роботу, я не змогла зробити. Часу, щоб дочекатися повернення батька в мене не було, тому ця бесіда відклалась на потім. Я зачинила двері, сховала ключі та стрімко збігла сходами.

Після вчорашньої моторошної негоди визирнуло сонечко, купаючись у небесній блакиті. Я зупинилася біля під’їзду, глибоко вдихнула ранкове повітря та повільно видохнула його. Здавалося, що неприємні враження нарешті відпустили мене, але я зарано почала радіти. Не встигнувши залишити межі двору, я помітила знайому чорну автівку. Серце швидко-швидко забилося у грудях, а потім ледве не вискочило назовні, коли автомобіль під’їхав ближче та зупинився поряд зі мною.

— Підвезти? — скло опустилося і у вікні з’явилося обличчя усміхненого Габріеля.             

***

Габріель

Мені зносило дах до того ж ґрунтовно. Я ніколи не міг похвалитися своєю рівновагою. Часто бувало достатньо однієї секунди, щоб вибухнути та послати всіх під три чорти. Але зараз зі мною трапилося те, з чим я зіткнувся вперше.

У тому, що мій дах кудись віднесло, я чітко зрозумів, коли наступного дня погнав свій позашляховик до будинку малої. Навіщо мені це? Чого я досягну своїм приїздом? Не знаю. Просто відчував, що зараз повинен бути саме там. Сьогодні мені потрібно владнати дуже багато справ, але замість цього, я їхав до малої, яка з якихось невідомих мені причин не бажала залишати мої думки в спокої.

Недобре я запідозрив ще вчора, коли приїхав до Ольги. Зазвичай ми могли довго трахатися ночами. Мені це подобалося. Вона задовольняла мене на всі сто відсотків. Ми вже давно дорослі люди, які не прагнули перетворити наші вільні стосунки на щось більш серйозне. Якісний секс — краща альтернатива подружньому життю.

Але що я мав в підсумку? Я не зміг. Учора вечері я облажався по повній програмі. Ольга як будь-яка доросла та мудра жінка з розумінням поставилася до цього, мовляв, я вже не хлопчик, тому невдалий секс — поширена практика. Можливо, це так. Можливо, в іншій ситуації я б досить спокійно поставився до цього всього. Але я відразу зрозумів у чому річь. Струнке тіло Ольги раптом позбулося у моїх очах колишньої звабливості та сексуальності, яку я раніше так чітко відчував і бачив. Вона більше не збуджувала мене, немов не було тих п’яти років запаморочливого сексу та необтяжливого спілкування між нами.

Перед очима мерехтіла маленька та щоб я не робив, вона нікуди не хотіла зникати. Я не знаю, яка саме фігура приховувалась під мішкуватим одягом, наскільки дівчина могла бути гарною в ліжку, але чомусь все це для мене не мало значення. Її величезні блакитні очиська, переляканий погляд, стиснуті вуста — все це породжувало в мені незнайоме почуття тривоги та жагу захистити її. Робін Гуд, щоб його!

Як таке могло трапитися? Не розумію. Через невдалий секс, я вирішив полегшити удар по своїй самозакоханості ковтком чого-небудь міцного. Ольга налила мені абсенту, який вона завжди купувала виключно для мене. Навіть після кількох чарок настирливий образ маленької нікуди не подівся, а навіть навпаки — став чіткішим, немов дівчина дійсно стояла поряд, тільки руки до неї треба простягнути, щоб відчути. Приїхали. В мене поїхав дах? Тільки цього ще не вистачало!

Я прокинувся вранці, коли Ольга вже зібралася на роботу. Я прийняв душ, вдягнув свіжу сорочку, що завжди лежала у шухляді. Попрощавшись із подругою, я сів в автівку з чітким наміром зайнятися роботою, але сам цього не розуміючи, вже їхав до дому Поліни. Гостре бажання побачити її хоча б здалеку пронизувало та болюче обпікало свідомість. Я навіть злякався цих почуттів. Невже закохався у маленьку? Ні, цього просто не могло статися. Я не з тих людей, які схильні до цієї сердечної хвороби. Тоді в чому справа? Наслідки випитого алкоголю? Неприборкане бажання оволодіти дівчиною? Звісно, в цьому щось таке особливе було приховане. Це немов потрапити в храм та трахнути на вівтарі сексапільну монахиню. Ця фантазія одразу викликала в мені хвилю огиди.

Я заїхав у двір та побачив її. Всередині усе затремтіло. Людей поблизу ніде не було видно, бо ще дуже рано. Тоді куди ця чарівна істота на тоненьких ніжках зібралась? Я роздивлявся її, вбирав у себе її субтильну фігурку, що була прихована під курткою та джинсами-кльош. Поля не була схожа на вісімнадцятирічну дівчину. Невже Андрій дійсно хотів, щоб я… із нею…? Я продовжував жадібним поглядом вивчати маленьку, немов намагаючись зрозуміти, чому мій мозок безкінечно транслював в моїй підсвідомості її образ. Відповідь була відсутня. Історія, яка повинна була закінчитися ще вчора, несподівано почала розгойдуватися.

Поліна мені відразу сподобалася, як тільки вона з’явилася на кухні. Але та полярність відчуттів, що виникла всередині мене — лякала. Я бажав цю малу, немов підліток, у якого гормони тільки-но почали розбурхуватися. А потім мене поглинуло бажання допомогти, вберегти цю дівчину. Голова майже вибухала від такої кількості думок.

Розумніше було б просто зникнути та не чіпати дівчину. Я — точно не так компанія, яка їй потрібна, але моя прихильність значно краща, аніж батька-пияки. Що я накоїв? Не знаю. Чим ця мала взяла мене? Самому цікаво дізнатися. Під’їхав ближче до Поліни та опустив скло.

— Підвезти?

Блакитні очиська з подивом та побоюванням подивилися на мене. Їх арктичний лід остаточно вибив із мене залишки логіки, потрапив у кров, побіг венами, спопеляючи своїм холодом тіло. Габріелю, тобі кінець.