Мене нахабно жбурнули в автівку і через декілька секунд ми вирушили в невідомому напрямку. Колись у дитинстві по телевізору показували фільм, його назву я вже не пам’ятала. У цій стрічці розповідалось про бандитів, які викрадали дівчат на вулицях, відвозили за місто, а потім знущались з них. Звісно, такі фільми не були призначені для дитячого перегляду, але хто мені міг це пояснити та заборонити? Я дивилась усе підряд, навіть еротику, що демонстрували вночі.

Чому я раптом згадала цей фільм? Тому що зараз я почувалась точнісінько так, як ті нещасні дівчата. Різниця полягала лише в тому, що їх викрадали, а мене програв у карти рідний батько. Мені було страшно, шалено страшно. Я сиділа, притиснувшись спиною до сидіння, відчуваючи нервове тремтіння по всьому тілу. Щоб якось його загасити, я обняла себе руками.

Тато… Мій тато програв мене якомусь чоловікові, який тепер зробить зі мною усе, чого тільки його душі заманеться. Я схлипнула й відчула, що по щоках знову покотились сльози. Мій страх був схожий на той переляк, що супроводжував мене під час зустрічі із собакою. Це відчуття сковувало мене, перешкоджало нормальному диханню.

Габріель вів автомобіль, інколи дивився на мене в дзеркало заднього огляду. Кожного разу, коли наші погляди стикались, я цієї ж миті припиняла плакати, сильніше притискалась спиною до сидіння. У машині працювала пічка, але мої ноги настільки сильно змерзли, що я навіть не відчувала пальців. Справа була не в капцях, а скоріше в емоційному перенавантаженні. Всередині все палало, а зовні немов вкрилося крижаною кіркою.

Чому цей чоловік, який зовні здавався дуже солідною людиною, так спокійно спостерігав за чужими стражданнями? Навіщо я Габріелеві? Та чому? Чому мій батько опустився до того, що вирішив зробити мене дарунком? Серце болісно стиснулось. Я любила свого тата таким, яким він є. Він все ж таки не відмовився від мене, не покинув на поталу долі, яке це зробила моя матір. Але навіть її я не мала права засуджувати. А тепер… Тепер я почувала себе людиною, чию любов жорстоко зрадили й безжалісно розтоптали.

Я захлиналась у самотності, яка зараз розросталась, перетворювалась на величезного кита, що поглинав мене, немов планктон. Можливо, це егоїстично з мого боку, але мені хотілось відчувати, що я комусь потрібна. Якщо б така людина з’явилась у моєму житті, я увесь світ подала до її ніг.

Автівка несподівано зупинилася, я ледве не гепнулась головою об сидіння навпроти. Подивившись у вікно, я побачила високу будівлю поверхів у десять-п’ятнадцять, над входом блищала величезна вивіска «Готель Персефона». Моїх вуст торкнулась сумна посмішка. Як символічно! Я була Персефоною, яку вкрав Аїд. Щоправда, мій батько, який у цьому міфі повинен був стати Деметрою, не дуже сумуватиме за мною. Можна навіть затвердити, що він власноруч віддав мене до рук бога Смерті.

— Приїхали, маленька, — заявив Габріель, відчинивши дверцята машини з мого боку.

Я сиділа та не ворушилась, злякано дивлячись на чоловіка. Моє підборіддя від бажання знов заплакати, затряслося.

— Тільки без цих викрутасів, — закотив очі Габріель, а потім схопив за руку та повів убік готелю.

Ми стояли поруч із рецепцією та очікували, поки адміністраторка забронює номер. Часом я відчувала на собі глузливий погляд дівчини. Вона постійно подивлялась на мої капці. Я не плакала, не виривалась, але пальці Габріеля продовжували з силою стискати мою руку. Опустивши голову, я роздивлялась дорогий темно-червоний килим під своїми ногами і відчувала себе зайвою. Готель буквально дихав розкішшю, до якої моя згорблена постать аж ніяк не пасувала.

Через ці переживання, я відчула, що мені стало зле, почало нудити, а в голові важкими поштовхами не припиняла стукати кров. Мене раптово хитнуло вбік, немов хтось вдарив, але міцна рука Габріеля втримала моє тіло.

— Стояти рівно не вмієш? — прошепотів чоловік мені на вухо. — Будь слухняною, маленька.

Я ковтнула слину та хлюпнула носом. Замруживши очі, я почала подумки молити вищі сили про те, щоб вони помилували мене. Розплющивши очі, я труснула головою, намагаючись припинити нескінченний танець чорних крапок, що напевно з’явились через напруження нервів. Мене знов хитнуло, але і цього разу Габріель підтримав, щоправда, ще сильніше схопив, від чого я засичала від болю.

— Ваші ключі, — промовила адміністраторка та протягнула їх Габріелю.

— Дякую, — чоловік потягнув мене далі, але мої ноги раптом зовсім припинили слухатись наказів мозку. Я перечепилась через килим і знов ледве не впала.

— Вам допомогти? — турботливо спитала адміністраторка.

— Ні, — коротко відповів Габріель і підхопив мене за талію та закинув собі на плече, а потім пішов убік ліфту.

Мене ледве не знудило від того, що я тепер висіла головою до низу. Шлунок неприємно стиснувся, а на скронях з’явився холодний піт. Мій шалений переляк, мабуть, вже досягнув певної межі, після якої ти починаєш звикати до нього й чітко розуміти, що потрібно якось захиститися. Шоковий стан почав зникати й у мене в голові немов спалахом майнуло питання, що ж я роблю? Зараз я знаходилась на одинці з проблемою, яка визначить мою подальшу долю. Зґвалтування зруйнує мене, це ж зрозуміло, бо мій характер надто м’який, слабкий. Тепер страх закликав до рішучих дій.

Я почала пручатися, бити Габріеля ногами в груди. Його тверде плече болісно тиснуло в живіт. Нудота посилилась. Я важко дихала, але не припиняла бити чоловіка. Він тряхнув мене, а потім сильно вдарив по дупі.

— Відпустіть мене! — я вигнулась назад, намагаючись сповзти на підлогу, але сильні руки швидко загасили мою спробу.

— Вгамуйся! — гаркнув Габріель та ще раз вдарив мене, але вже болючіше.

Я подивилась у різні сторони, але нікого не побачила. Боже, тут навіть покликати на поміч не можна. Людей немає. Уздовж хребта пройшовся мерзенний холод. Проте… Та дівчина-адміністраторка пречудово розуміла, що коїться, але нічого не зробила. Жахливі здогадки заповнили всі думки.

— Це мій готель, — раптом промовив Габріель, немов почувши, про що я думала.

Пропищав сигнал, сповіщаючи, що приїхав ліфт. Чоловік зайшов у кабіну, але відпускати мене не поспішав. Готель… Це його готель. Я постійно повторювала це та з жахом розуміла, що потрапила в пастку.

— Відпустіть мене, — мій голос був жалюгідним, у горлі все стиснулось від сліз. Відповіді на свої благання я не почула. — Ви хіба не людина? Вам подобається знущатися з інших? — я схлипнула. — Я нічого поганого вам не заподіяла, навіщо ви так чинити зі мною?! — я намагалась віднайти совість у цього Габріеля, але чи є вона взагалі? Ні. Людина, яка має совість так жахливо не вчиняла б із дівчиною.

Ліфт зупинився, чоловік вийшов до світлого холу та поніс мене кудись, мабуть, в номер. Навколо людей не було, це здалося мені дуже дивним. У цьому готелі зовсім ніхто не живе? Відчинивши двері, Габріель заніс мене в кімнату та поставив нарешті на підлогу. Голова йшла обертом, але я змогла віднайти крихкий баланс. Чоловік нагородив мене швидким поглядом, а потім зачинив двері. Звук замку луною задзвенів у мої голові, немов би вирок.

— Не треба корчити з себе жертву. Це просто секс, а не смерть, — раптом заявив Габріель, обійшов мене, після чого стиснув мої плечі.

Можливо, для нього секс дійсно звична річ, але не для мене. Я читала в книжках про гарне та ніжне кохання, тому теж почала мріяти про нього. Багато разів уявляла собі свого майбутнього чоловіка, який щиро покохає мене. Зараз, знаходячись в готельному номері та очікуючи, коли мене зґвалтують, я раптом чітко зрозуміла, що мої мрії були дуже наївними та нікчемними.

— Трахалась вже з ким-небудь? — Габріель повільно провів долонею по моєму волоссю, а в мене неприємні сироти торкнулись тіла.

Таке запитання змусило мої щоки спалахнути від сорому. Я такі інтимні теми навіть із батьком ніколи не обговорювала.

— Зрозуміло. Незаймана ще, — чоловік потягнув мене за волосся та притиснув до себе.

Моє серце болісно калатало в грудях, а перед очима знову затанцювали різнокольорові крапки. Я тільки на секунду уявила, що саме на мене очікує. Стало зовсім погано. Руки Габріеля спустились нижче та торкнулися моїх грудей. Я здригнулася, відчуваючи дискомфорт через те, що мій особистий простір був остаточно порушений. Напевно, я хотіла знову попрохати чоловіка відпустити мене, але не встигла. Різнокольорові крапки перетворились на важку густу темряву. Вуха заклало, а я відчула, що лечу до безодні.                         

***

Маленька знепритомніла. Якби я не підхопив її, вона під час падіння щось неодмінно пошкодила собі. Схоже, дівчина дуже сильно злякалась, тому нерви й не витримали. Потрібно було відмовитися від цієї дурнуватої ідеї відразу, як тільки її запропонував Андрій. Все до того і йшло. Мені були потрібні гроші, які цей покидьок вже декілька місяців не міг віддати. Але щось у мене в голові немов клацнуло, коли я побачив цю маленьку. Тендітна, світле волосся, величезні блакитні очі. Так, я забажав її, хоча завжди надавав перевагу зрілим жінкам, які вже мали сексуальний досвід. Але моя звична схема чомусь зазнала суттєвого збою.

Тваринний інстинкт отримав контроль над розумом і я був абсолютно впевнений, якщо б маленька не знепритомніла, я заволодів її тілом, незважаючи на її сльози та благання. Зараз мій запал згаснув. Все трапилось якось неймовірно тупо. Я ніколи не був ґвалтівником, мене не вабила навіть думка, що жінка страждатиме поряд зі мною. А тут… Тільки про те й думав, як заволодію цією тендітною дівчиною. Виправдань нема. Я суцільний дебіл.

Підхопивши Поліну на руки, я відніс її на ліжко. Дівчина була занадто легкою. Це мені зовсім не сподобалось. Вона очевидно недоїдала. Андрій усім знехтував, але за дочкою все ж таки потрібно стежити, турбуватися. Хоча яке мені до цього діло? Намацавши пульс маленької, я трохи заспокоївся. Чуже життя мені не потрібне. Отямиться, нічого не станеться. Я оглянув її та зупинив погляд на капцях. Дивно… Я навіть не помітив, що не надав можливості перевзутися. Дебіл у квадраті. Сексу мені в житті не вистачає, чи що? Немов з розуму з’їхав. Звичайна дівка. Між ніг у них усіх одне й те саме.

Підійшовши до вікна, я помітив, що над містом почали збиратись хмари. Чекай негоди. А маленька ж у капцях. Навіть соромно стало. Потрібно було негайно спокутувати провину, але як це зробити? Дівчину так сильно перелякав. Поліна заворушилася у ліжку, але до тями не прийшла. Я вкрив її ковдрою та дістав з кишені телефон. Ідея, як саме спокутувати провину, виникла майже одразу. Звичайно, простіше було б відвести маленьку додому, а її батькові нагадати про борг та встановити термін його сплати, але я вирішив зробити інакше.