Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація

Підготовка до прийому почалася ще з ночі. Шум у замку стояв такий, що здавалося, ніби ніхто не спить. Я довго крутилася в ліжку, не в змозі заплющити очі. Перед внутрішнім зором все ще стояли обличчя селян з усіх трьох сіл. Історія зі зброєю повторилася. І в наступних поселеннях я говорила куди впевненіше, голос не тремтів. А хліб, виділений герцогом, заспокоював незадоволених.

Мене не відпускало почуття, що Роналд Етьєн просто скористався мною. Моїми руками вгамував тих, хто вже був готовий підняти бунт.

Огидне відчуття. Незважаючи на те, що я зробила добру справу. По-справжньому добру.

Якоїсь миті я просто відключилася. Але вранці відпочившою себе не відчула. Піфаль знову розбудила рано і розпочала бурхливу діяльність, розповідаючи, що відбуватиметься сьогодні.

Мене купали, натирали шкіру маслами, одягали, завивали волосся та робили макіяж. Я ніби потрапила до спа-салону, де все включено. У тому числі й плітки.

— Гості вже прибувають, — примовляла жінка, розставляючи передi мною скриньки з коштовностями.

— Буде дуже багато впливових і знатних людей, — з натяком на те, що не можна впасти обличчям у багнюку, додавала жінка, підбираючи сережки, які краще підійдуть під світло-блакитну сукню із сірими вставками з боків спідниці.

— Сьогодні я не зможу постійно бути з вами, — наголошувала Піфаль, зупинившись на срібному гарнітурі з аквамаринами.

Я тільки слухала, кивала, а сама кидала погляди в бік дзеркала. Відображення Адель. Але моя свідомість. Звикнути до цього не так вже й просто. Я б сказала взагалі непросто.

— Майже все, — десь ближче до обіду промовила жінка, коли я від нудьги знову розгорнула мапу материка. — Залишіть це поки що. Вам потрібно зосередитись на іншому.

— Мені просто треба пережити цей прийом, — відмахнулася я. — Не думаю, що будуть якісь складнощі.

— Хай боги вас почують, — зітхнувши, відповіла вона.

Я тільки крадькома кинула на служницю погляд і відвернулася. Не певна, що місцеві боги мене чують. Інакше вони вже швиденько підсунули б мені під ніс місцеперебування і втраченої принцеси, і сильного чарівника.

Стук у двері пролунав ще за півгодини. Піфаль підірвалася, востаннє поправляючи моє плаття, зачіску, і посміхаючись. А потім поспішила відчинити двері, за якими стояв не хто інший, як герцог власною персоною.

— Леді Етьєне, ви готові? — байдужим і холодним тоном поцікавився чоловік, спокійно переступаючи поріг кімнати. Адже його ніхто навіть запросити не встиг.

— Готова, — я встала з пуфика біля трельяжа й оглянула чоловіка принцеси.

Гарний.

Зараз я могла оцінити герцога збоку. Без впливу факторів його характеру.

Єдине, мені здавалося, що вбрання для будь-яких прийомів і балів у подружжя має бути в однакових тонах. Але, на жаль, помилилася. На герцозі красувався оксамитовий темно-червоний сюртук, накинутий поверх білої сорочки зі стоячим коміром.

Як на мене, бордо з ніжно-блакитним не поєднувалися. Але хто знає, може, в цьому світі зовсім інші переконання з цього приводу.

— У такому разі дозвольте вас супроводити, — він простяг руку, не схиливши голови.

Фраза, сказана герцогом, начебто була питанням. Але за фактом просто формальністю. Відмовити я не могла.

— Звичайно, — граючи в ту саму гру, озвалася я. Забрала у Піфаль біло-блакитне віяло і мимоволі скривилася.

У пам'яті сплив урок про віяла. А точніше, про те, що означали їхні кольори. Білий – невинність, а блакитний – вірність.

Сподіваюся, лорд Етьєн у цьому нічого не розуміє. Інакше якийсь занадто жирний натяк.

Ми вийшли пліч-о-пліч, повільно, ніби нікуди не поспішали. І це діяло на нерви навіть сильніше, ніж я могла уявити.

— Як пройшла вчорашня поїздка?

Я косо глянула на чоловіка принцеси і знизала плечима:

— Мені здавалося, що вам уже встигли про все доповісти. Хіба не так?

— Так, — спокійно підтвердив він. — Але хіба вам нічого додати?

— Крім того, що ваш народ незадоволений тим, що ви потакаєте голоду, що виникає? — хмикнула я, прислухаючись до того, як далеко від нас відстала Піфаль.

А то знову доведеться слухати якщо не закиди, то зітхання про те, що я псую долю Адель такими висловлюваннями.

— Хочете допомогти народові — то допоможіть, — несподівано запропонував герцог. — Сьогодні на прийомі буде багато людей зі своїми землями та полями, які вціліли у дні посухи. Домовитеся про вигідне постачання зерна, леді Етьєн.

Я чула сарказм і починала злитися.

— Хіба це не ваш обов'язок, любий чоловіку? — процідила я крізь зуби. — Дбати про своїх людей.

— Ніхто не казав, що я не діятиму, — знизав він плечима. Так само, як я це зробила кілька миттєвостей тому. — Але хто знає, можливо, молодій герцогині вдасться досягти більшого на цьому полі бою.

І знову цей жартівливий тон, від якого в мене руки затремтіли.

Генієм бути не потрібно, щоб розуміти: з мене просто сміються. Цей чоловік навіть уявою собі намалювати не може, що хтось може зробити більше, ніж він. Яка зарозумілість!

Або це чергова спроба мене використати для своїх планів?

— У такому разі познайомите мене з тими, хто може розв'язувати цю проблему, — жорстко промовила я, піднявши очі на герцога.

Нехай використовує мене, якщо це принесе користь народу. Тут я навіть погоджуюся піти на поводу.

Лорд Етьєн перехопив мій погляд і глузливо примружився.

— З превеликим задоволенням. Може, тоді ви зрозумієте, люба дружина, що ваша участь у житті народу не принесе жодної користі.

У-у-у-у!

Ну, я йому влаштую!

На мить я відчула себе так, ніби знову опинилася десь у глибокому дитинстві, і один із братів узяв мене на слабо. Навіть будучи старшою, я частенько велася на це.

Огидне почуття безвиході. І водночас передчуття можливості прищемити комусь ніс.

— Дозвольте, леді Етьєн, — герцог подав мені руку, долонею вгору. — Ваш перший вихід у світ.

У мене від цих слів серце забилося швидше. Наче ця хвилююча подія справді заради мене. А не заради Адель.

Гаразд, вдих-видих. Як би повелася принцеса? Коротко б усміхнулася і спробувала справити на всіх незабутнє враження. Отже, треба і мені так вчинити.

Я опустила пальці на чоловічу долоню… і мало не стрибнула! Статична електрика боляче вжалила подушечки. Роналд теж це відчув. Нахмурився лише на мить.

Але жоден з нас нічого сказати не встиг, двостулкові двері, що виднілися попереду, відчинилися, і хтось закричав:

— Лорд і леді Етьєн!

По очах вдарило яскравим світлом, полилася тиха мелодія. За дверима опинився великий зал з високою прикрашеною стелею, тонкими колонами по периметру і невеликою сценою в кутку для музикантів.

Була б можливість, я куди більше приділила б уваги інструментам, на яких ті грали. Але, на жаль, чоловік принцеси завiв мене всередину. До натовпу одягнених та незнайомих людей.

— Барон Акіама і його чарівна дружина, — представив мені першу пару Роналд.

Барон виявився невисоким повним чоловіком років за шістдесят. А ось його дружині ледве виповнилося двадцять.

— Приємно бачити вас у повному здоров'ї, леді Етьєне, — вклонився барон, а потім кинувся цілувати мені руку. Я кинула погляд на його дружину та кивнула.

Дівчина зніяковіло посміхнулася, випроставшись після реверансу.

— Граф Дрегет, — повідомив ім'я наступного чоловіка, що підійшов, лорд Етьєн.

Цей аристократ був у кілька разів молодший за барона. У десятки разів тонший і на пару голів вищий. І самотній.

— Приємно з вами зустрітися, леді Етьєн, — промовив чоловік, так само вклонившись і поцілувавши мені руку. — Боги милостиві до вас.

Я тільки кивнула, а до нас уже поспішала наступна пара.

— Граф Криміт та його чарівна дружина.

— Маркіз Вакуцичі та його чарівна дружина.

— Бароне…

— Граф ...

Я стоїчно намагалася запам'ятовувати імена, статуси та зовнішність, але з кожною новою людиною це ставало робити все складніше. А ще в мене починало смикатися око через те, що герцог не спромігся повідомляти мені імена дружин усіх цих знатних панів.

Надто вже відкрита зневага.

Коли потік нових знайомих нарешті закiнчився, музика заграла голосніше, а слуги з тацями почали розносити легкі закуски та напої.

— Що скажете, леді Етьєн? — поцікавився Роналд, коли ми залишилися вдвох.

— А що я повинна сказати? — скинула я брову, жестом зупиняючи одного зі слуг і підхоплюючи з його таці келих з білим вином.

— Як вам усі ті, хто вирішив висловити свою повагу та привітати з одужанням, наприклад, — припустив герцог.

— Я не можу судити про людей з першого погляду, — роблячи ковток вина, озвалася я. — Але можу скласти про них думку за особистої бесіди. Хто з них має можливість поділитися зерном з народом?

Можливо, мені здалося, але Роналд глянув на це питання.

— Все ж таки хочете спробувати удачі, леді Етьєн?

Це питання я залишила без відповіді, окинувши поглядом збіговисько аристократів. Почувалася я тут незатишно, але при цьому розуміла — мій статус дозволяє поводитися так, як я того захочу. Навіть якщо оступлюсь десь, ніхто не посміє на це вказати.

Окрім Роналда. І, можливо, Піфаль.

Служницю я останній раз бачила біля входу в зал. Куди вона запропастилася потім, важко було сказати.

— Треба ж, леді Маргмері не залишає своїх спроб, — задумливо простягнув чоловік принцеси, роблячи ковток зі свого келиха.

Я простежила за його поглядом та знайшла жінку, про яку він говорив. Сивоволоса статна особа в темно-зеленій сукні. Волосся зібране в акуратну високу зачіску, на шиї блищить широке золоте кольє, пальці, що спираються на різьблену тростину, унизані каблучками.

Вік залишив позначки на її обличчі, але при цьому постава даму дуже молодила.

— А що не так? — якомога байдужіше уточнила я, сама не в змозі відвести погляд від леді Маргмері.

Її жести були відточені, посмішка мила і доброзичлива, а погляд — чіпкий і пронизливий. У літній аристократці відчувалася внутрішня сила. Навіть із такої відстані.

— Усі прибули привітати вас із одужанням, — хмикнув герцог. — А вона приїхала разом зі своїми молодшими доньками, щоб вигідно влаштувати їх. заміж.

Я знову подивилася на леді Маргмері, відзначаючи те, куди вона дивиться. Спочатку на самотнього чоловіка років сорока, потім на лорда Тамаша, потім її погляд метнувся до молодого хлопця, який не відходив від барона Акіами.

— Хіба це ганебно? — фиркнула я. Зважаючи на те, як тут все влаштовано, вигідно вийти заміж — чи не єдиний спосіб жінці влаштуватися в суспільстві.

Бр-р-р!

— Жінка не повинна займатися цим, — підняв брову Роналд, глянувши на мене зверху вниз. — Цим варто було потурбуватися її чоловiку, поки той був живий. Але, на жаль, граф Маргмері не встиг за життя цього зробити.

Вдова. Графiня.

Я знову подивилася на цю жінку. Не знаю чому, але мені вона здалася досить приємною. Можливо, навіть з нею вдасться порозумітися.

І тут же я відважила собі уявний потиличник. Піфаль теж з першого погляду здалася мені куди простішою і милішою, ніж виявилося насправді.

— І як же всі допустили, щоб жінка особисто керувала землями? — насмішкувато простягла я, намагаючись витягти з герцога додаткову інформацію.

Думала, що тут інформативна лавочка і закриється, але Роналд лише знизав плечима:

— Землі графiні не такі великі, хоч і багаті, — дивлячись кудись убік, промовив герцог. — Однак ходять чутки, що ті, хто на них робив замах, розпрощалися з головою.

Я постаралася приховати здивування, буравлячи вдовою поглядом. Яка цікава історія.

— Що стосується зерна, — різко змiнив тему герцог, — можете звернутися до барона Акіамі та графа Дрегета. Я вас залишу, можете робити все, що завгодно, моя дорога дружина.

І пішов, одним махом допивши вино.

Я проводила його поглядом, не впевнена у тому, що все так і має відбуватися. Але прийняла це як заклик до дії. Все ж таки тепер мені не доведеться цікавитися думкою герцога щодо моїх розмов і танців з іншими чоловіками.

Взявши новий келих з вином, я вирішила спершу обійти зал. Повільно крокуючи вперед, розглядала гостей та їхніх слуг. Останні трималися ближче до стін, іноді кидалися до своїх господарів, щоби виконати доручення. Також я знайшла і Піфаль. Вона спостерігала за мною здалеку. Я лише крадькома їй кивнула і попрямувала далі.

Барон Акіама танцював зі своєю молодою дружиною, а ось Граф Дрегет, що прибув сюди на самоті, нудьгував біля однієї з колон.

— Як вам свято? — я підійшла до нього з запитанням та легкою усмішкою.

Графу на вигляд було не більше двадцяти. Може навіть менше, якщо таке можливе. Худий темноволосий чоловік у білому камзолі повернувся до мене і вклонився. І я тільки зараз зазначила, що новий знайомий досить гарний, якщо не враховувати непропорційно великий і гачкуватий ніс.

— Чудовий, леді Етьєн. Радий бачити вас у здоров'ї.

— Дякую, — я нагородила його найулюбленішою усмішкою. — Не хочу вас образити, але ви виглядаєте знудженим.

— Ви не образили мене, — граф похитав головою. — Зізнаюся, я відчуваю себе ніяково на таких заходах. Але це не означає, що вони мені не подобаються.

Я прийняла цю відповідь, окинула поглядом зал і вирішила ризикнути.

— Може, ви запросите мене на танець?

Граф здригнувся:

— Невже ви готові відмовити лорду Етьєну у першому танці?!

— Лорд Етьєн зайнятий дуже важливими справами, — знизала я плечима. — І дозволяє своїй дружині нудьгувати. Врятуєте мене від нудьги, лорд Дрегет?

— З превеликим задоволенням, — присівши, відповів чоловік, простягаючи мені руку в білій рукавичці. — Леді Етьєне, дозвольте запросити вас на танець.

— З радістю, — я відставила келих на невелику поличку на колоні і поклала пальці в чужу долоню.

Віяло в складеному варіанті повисло на руці, я торкнулася плеча графа і зробила крок разом з ним в коло танцюючих. У той момент, коли пропонувала йому потанцювати, я думала лише про те, що у разі удачі менi вдасться укласти мінімум одну вигідну угоду. І лише потім побачила лорда Етьєна.

І він точно не згадував про те, що перший танець належить його дружині.

Він уже кружляв під музику зі спекотно-красивою брюнеткою в темно-червоній сукні. Такого ж відтінку, що був у камзола лорда Етьєна.

Затримавшись поглядом на їхній парі трохи довше, ніж це було насправді необхідно, я мило посміхнулася, повернувшись до графа.

— Ви чудово танцюєте, — шепнув чоловік, невміло ведучи мене в танці.

— Дякую, — я заплющила очі, на коротку мить віддаючись музиці.

Чому мене зачіпає те, що чоловік Адель так явно їй зраджує? Мене це взагалі хвилювати не повинно.

— Ви прийшли мені на допомогу, лорд Дрегет, — я повернулася в реальність. — Це дуже цінно.

— Як можна вам не допомогти, леді Етьєн? — щиро здивувався він. — За таке самі боги повинні карати того, хто відмовив!

— Ви так думаєте? — стрільнувши поглядом з-під вій, поцікавилася я.

— Звичайно, леді Етьєн, — червоніючи, випалив мій кавалер.

— Тоді я хочу скористатися вашою добротою і звернутися за допомогою ще раз.

Серце забилося швидше, руки похолоднішали. Я гадки не мала, як укладаються подібні угоди. Якою є середня ціна за мішок зерна на ринку. І що взагалі потрібно, щоб зробити подібну покупку.

Тому сказала все так, як було насправді.

— Наш народ зараз голодує, лорд Дрегет. Настає зима.

— І ви хотіли б дізнатися, яку ціну я поставлю на надлишки зерна, правда? — Прочитав мене чоловік.

Погляд графа став гострішим. Ділова хватка прокинулася, не інакше.

— Саме так, — погодилася я, відступаючи на крок і присідаючи у реверансі. Танець добіг кінця.

А ось розмова тривала.

— Я думав, що цю розмову почне лорд Етьєн, — задумливо промовив чоловік, відважуючи уклін і випрямляючись. — Ви мене здивували, ваша світлість.

— Ці землі тепер і мої, — намагалася я підібрати потрібні слова. — І ці люди теж моя турбота.

— Звучить дуже багатонадійно, — зазначив граф, хоча голос його прозвучав не дуже райдужно. — Але боюся, що я не маю права вести такі розмови з жінкою. Вибачте, леді Етьєн.

Ще раз вклонившись, чоловік просто злиняв, розчинившись у натовпі.

Дідько!