— Ні! — я миттєво прокинулася, відсахнулася від служниці і вдарилася стегном об край мідної ванни. Зашипіла від болю і потерла місце забитого місця.

— Так, — наполягла на своєму Піфаль. — Це буде перша шлюбна ніч після їхнього весілля.

— Рада за них! — змахнула я однією рукою, а іншою щільно притиснула рушник до грудей. — А я то тут причому? Я не Адель. І виконувати її обов'язок не збираюся.

— Здається, ви забуваєте про нашу умову. Ніхто не повинен запідозрити заміни.

— А я сказала ні, — виділяючи інтонацією кожне слово, відповіла їй. — Спати з чужим чоловіком я не буду.

Ага, а як же! Хустку вишити, в ліжечко лягти, а далі що, п'ята помасажувати? Обійдеться!

— Не вам вирішувати.

Служниця витягла з шафи довгу нічну сорочку небесно-блакитного кольору. З настільки тонкої тканини, що все просто просвічуватися мало.

— Одягайтеся, міледі, — Піфаль віддала мені пеньюар. — Я буду в коридорі.

І вийшла, залишивши мене з вологим волоссям і сорочкою в руках.

План визрів моментально. Залишалося тільки сподіватися, що він спрацює.

Скинувши рушник, я надягла напівпрозору сорочку, двома пальцями відтягла її від грудей та пошукала очима халат. Хоче Піфаль, щоб я зустрічала чоловіка принцеси в цьому, будь ласка.

Халат запахнула настільки туго, наскільки це було можливо. Так, це є і остання деталь...

Коли у двері вимогливо постукали, я була вже у всеозброєнні. До виходу йшла неквапливо, так само повільно відчиняла — і з подивом скинула брову, опинившись на порозі.

Так, це був герцог Етьєн, але прийшов він не один.

А привів із собою цілу команду підтримки, що складалася з десятка бородатих чоловіків у білих та синіх рясах. Десь я чула, що першу шлюбну ніч монархи та знатні аристократи перетворювали на цілу виставу. Схоже, це не вигадка.

— Ви щось хотіли, дорогий чоловік? — найбезтурботнішим тоном поцікавилася я у Роналда, притулившись плечем до одвірка.

Сам герцог стояв попереду всієї процесії. Темна сорочка натягалася на грудях при диханні, великі позолочені ґудзики поскрипували.

Так-так, така дзвінка тиша утворилася в коридорі після мого питання.

У бік Піфаль, яка завмерла біля вікна, я намагалася не дивитись. Зараз вся моя увага була зосереджена на чоловікові принцеси.

— Час нашої першої ночі прийшов, — повідомив він, збираючись зробити крок уперед.

— Хіба? А це хто? — я кивнула у бік супроводу герцога, а його самого зупинила, упершись вказівним пальцем у груди.

— Свідки, — невдоволення почало просочуватися в голос чоловіка.

Ага. Час тягнути не варіант. Час переходити в напад.

— Невже вам не передали погану звістку? — Награно зітхнула я, закотивши очі.

— Про що? — Герцог явно починав втрачати терпіння.

— Як?! — Переграючи, охнула я. — Я не можу сьогодні. І завтра також. І ще десь тиждень. Ви, звичайно, навряд чи боїтесь виду крові, дорогий чоловік. А ось ваш супровід, боюся, не оцінить такого видовища.

Я кинула погляд йому за плече і похитала головою, стиснувши губи.

— Леді Етьєн, — груди під моїм пальцем завібрували від рику. — Ви забуваєтесь.

— Зовсім ні, — я натягла наймилішу усмішку і подивилася Роналду в очі. — Я просто турбуюся про вас та ваших підданих. Та ще! Ви не засмучуйтесь так, дивіться, що в мене є для вас.

Жестом справжнього фокусника я витягла з рукава халата вишиту хустку.

— Дякую можете сказати моїй камеристці, — додала я, коли герцог різко вихопив у мене з рук тканину.

І зачинила перед його носом двері.

Притулилася до неї спиною і постаралася перепочити. Серце шалено калатало в грудях. Мені ця розмова може ой як відгукнутися.

Але тиждень… я вибила собі тиждень. За цей час потрібно кров з носа знайти душу принцеси і зустрітися з магом.

— Ви його образили! — Мене буквально знесло дверима.

Розлючена Піфаль увірвалася до кімнати. Обличчя жінки почервоніло, ніздрі роздмухувалися.

— Образили, — повторила вона, стискаючи кулаки. — Перед свідками!

— Я ж сказала, що не буду спати з чужим чоловіком.

— Та ще й сказали! Про таке… таке! — Камеристка задихалася від обурення. — Про таке не слід говорити своїм чоловікам!

— Яке щастя, що він мені не чоловік, — огризнулася я, стягнула халат і поплила до ліжка.

Ця коротка сутичка вибила з мене всі сили, що залишилися.

— Погане дівчисько, ти не розумієш, що наробила! Ти щойно образила герцога! Думаєш, тобі це зійде з рук?

— Мені, може, ні, — залізаючи на ліжко, озвалася я. — А ось принцесі може. До того ж він отримав таку бажану хустку. Нехай потішиться.

Я вже несла якусь нісенітницю, падаючи обличчям у подушку. Але вирішила, що подумаю про все, що зробила сьогодні, завтра. Піфаль ще щось бурмотіла собі під ніс, коли я поринала в сон. Але це мене вже не хвилювало.

***

Кабінет герцога Етьєнського

— Пробач, я тільки сьогодні прочитав записку, — Тамаш ступив у кабінет.

Його пан повільно підняв голову, глянув на радника і жестом запропонував зайняти крісло навпроти. Перед Роналдом лежала розстелена мапа материка. Чоловік готувався до теми сьогоднішнього засідання ради та водночас писав рапорт його величності. Але поки що чорнильниця була закоркована, а лист порожній.

— Як все пройшло? — лорд Монуа покликав слугу, який чекав у кутку кабінету. — Накажи подати чаю.

Малець схилився і поспішив виконати доручення.

— Ніяк, — герцог пересунув фішку на карті, — вона мене виставила.

— Що зробила? — Тамаш здивовано скинув брови і завмер.

— Виставила, — зітхнув Роналд і відкинувся на спинку крісла. — Ну що ж, тепер я хоч із своєю дружиною нарешті познайомився. Вихованням не блищить.

— Ну так її й виховувати було складно, — знизав плечима радник. — Нема чому дивуватися. Допомога моя потрібна?

— З рапортом чи з дружиною? — кисло посміхнувся лорд Етьєн.

Тамаш не відповів, тільки кивнув у бік порожнього аркуша паперу.

— Навряд чи він надішле ще людей, — постукуючи пальцями по стільниці, промимрив герцог. — Схоже, доведеться оголошувати мобілізацію селян.

— Вони цьому не будуть раді, — радник насупився. — І так зараз із урожаєм проблеми. А твоя дружина ще й допомогти одному з сіл пообіцяла.

— Так, я чув, — Роналд завмер і важко глянув на друга. — Може, поясниш, чому саме вона проводила день Скарг? У тебе є всі повноваження для цього, а ти посадив на трон дівчинку, яка тільки очі розплющила.

— Повноваження ж маю, — скривився Тамаш. — Але ж народ уже злиться. Тебе в герцогстві місяцями немає із цією зачисткою Мертвих земель.

— Флемур хоче розширювати межі, — знизав плечима полководець короля. — Та й монстрiв зараз підозріло багато. Неначе тікають від чого.

— Так ось, — лорд Монуа струснув головою. — Народ злиться. А вид молодої герцогині, що одужала, допоміг утихомирити їх. Тож це непогано грає нам на руку. Я вже почав домовлятися про постачання зерна з Авеля. У них ціна нижча.

— Я бачив звіти, — кивнув чоловік. — Але ж варто почекати. На носі прийом, можливо, я зможу домовитися з кимось із вельмож. У них теж є землі та зерно.

— Думаєш, вони попросять менше? — скривився Тамаш.

— Треба розглянути всі варіанти. Час ще маємо.

Радник не став сперечатися з Роналдом. Нехай той майже не мав часу на те, щоб стежити за своїми великими землями, часто прийняті ним рішення виявлялися дуже хорошими.

— Доручи скарбнику сплатити за роботу вчителів, — видав завдання герцог, складаючи початок листа. Перо тихо заскрипіло об папір, залишаючи тонкий чорнильний слід.

— Для леді Етьєн? З якої скарбниці?

— З її посагу. Надіслала вчора записку через свою служницю. Хоче надолужити все втрачене.

— Звучить розумно, — погодився Тамаш. — Все ж таки вона герцогиня.

Лорд Етьєн промовчав. Поки Адель може утримувати незадоволений народ своєю присутністю, це потрібно використати. Принаймні, доки він, герцог Етьєнський, не розбереться з проблемами, що навалилися, доки його два місяці не було вдома.

***

Аліна Невська

— Ти повинна відчувати хоч щось, — Піфаль нависала наді мною застрашливою тінню.

— Можете, хоч пояснити, яким має бути цей зв'язок? — Зітхнувши уточнила я.

Ранок знову почався для мене рано. І я вже починала цікавитися: це розклад для всіх принцес, чи тільки з мене так знущаються?

На ліжку переді мною була розстелена карта материка, я гіпнотизувала її поглядом уже понад годину, але нічого не могла відчути.

— Пий ще! — Піфаль підсунула мені під носа кубок з індовіром.

Від солодкого запаху замутило.

— Його взагалі можна стільки пити? — похитала я головою, повертаючись поглядом до карти.

— Радій, що тобі його дають! Знаєш, яку цiну Священний град виставив за пляшечку індовіра?!

Питання було риторичним. Я забрала кубок і, скривившись, випила все. За ранок це була вже третя доза.

— Ну що? — Піфаль відібрала чашу і знову нависла з мене.

— Та нічого я не відчуваю, — з розчаруванням прошепотіла я.

Від розпачу хотілося тихенько заволати. Чим довше я шукатиму душу Адель, тим мені ж гірше.

— Гаразд, — камеристка стягнула з покривала карту і почала змотувати її в рулон. — Тоді спробуємо пізніше. Збирайтеся, міледі, сьогодні у вас заняття з танців та супутнього етикету.

Я тихенько заскрипіла зубами. Прийом, який влаштовує на честь Адель її чоловік, мені теж може стати в пригоді. Я все ще не впадала у відчай знайти тих, хто знає про сильних магів поблизу.

Нехай самі потужні і живуть у Священному граді, який, до речі, знаходиться очманіти як далеко від королівства Флемур, але можуть же пригодитися і ті, що простіше.

— Ви знайшли того, хто це зробив? — спитала я, зістрибуючи з ліжка. — Якщо хтось із замку поміняв душі. Отже, хтось може допомогти. Ні?

— Ні, — служниця кинула на мене погляд. — Переміщення душ — надто сильні чари для рядового чарівника. Адель намагалися вбити. Але щось наплутали. Іншого варіанту просто бути не може. У кімнаті висів запах магії смерті.

Я закусила губу.

Якщо хтось із замку хотів убити Адель. А Адель тепер я... Висновок напрошувався сам собою.

Вбивця спробує провернути це ще раз.