Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація

Особисті покої герцога Етьєнського

 

— Жорстоко ти з нею, — Тамаш розслабленою ходою увійшов за другом до його кімнати. Окинув поглядом просторе приміщення і знайшов те, що шукав, — пляшку вина і два кубки на столі біля каміна.

Слуга, який чекав свого господаря, кинувся раднику навперейми, намагаючись догодити. Але лорд Монуа тільки рукою махнув, відсилаючи того й сам витягуючи пробку.

Вино з приємним дзюрчанням полилося у кубки.

— Сам знаєш причину, — лорд Етьєн стомлено заплющив очі.

Цей похід сильно вимотав його. Причини він уже озвучив на пораді. І тепер потрібно зробити всього дві речі: скласти рапорт його величності і прийняти рішення. Одне з найскладніших і невідкладних за його перебування в ролі полководця і генерала.

— Знаю... Ну так вона в цьому не винна, — знизав плечима Тамаш, опустившись у крісло і витягнувши ноги у високих м'яких чоботях.

У таких у похід не підеш. Але лорд Монуа й не збирався. Основні його обов'язки були тут у землях герцога.

Зробивши ковток вина, він кинув погляд на друга, котрий уже розшнуровував горловину сорочки.

— Вона Флемур, — припечатав герцог, позбавляючись взуття. Тяжкі чоботи з гуркотом упали на килим.

Слуги кинулися забирати одяг. Один із хлопчаків, якого Тамаш ще не знав на ім'я, поспішно перевірив воду в ваннi, до якої прямував господар.

— І яку роль відіграє те, що вона Флемур? — знизав плечима Тамаш. — Роналд, вона дівчисько, яке тільки стало на ноги. І твоя дружина. Тож не така вже вона й Флемур.

— Вона Флемур, — лорд Етьєн був непохитний. Він з насолодою опустився в гарячу пінну воду і сам потягся за мочалкою, відіславши жестом слуг.

— А де Друвард? — лорд Монуа спробував побачити камердинера герцога.

— Взяв відгул. У нього дружина народила.

— Хоч хтось радий своїй дружині, — пирхнув Тамаш, підводячись із місця і підхоплюючи другий кубок, щоб віднести його Роналду.

— Не всі одружувалися з кохання.

— Може й так, — не став сперечатися лорд Монуа і посміхнувся, простягаючи другий кубок другу: — За твоє повернення та чергову перемогу.

Роналд не відповів. Забрав вино та пригубив.

— Але при цьому, — продовжив міркувати Тамаш, виконуючи одразу два свої завдання: друга та радника, — твоя дружина оговталася від хвороби і може стати непоганою парою. Або хоч адекватно виконати свої обов'язки.

— Згоден тільки з останнім, — герцог заплющив очі, насолоджуючись жаром води та насолодою вина. — Обов'язки виконувати їй доведеться.

Тамаш промовчав, роздумуючи про щось своє. А потім знизав плечима:

— Вам краще видніше, ваша світлість. Мелані покликати?

— По неї вже послали.

Герцог Етьєнський не хотів сьогодні більше думати ні про країну, ні про справи, ні про сімейство Флемур. Сьогодні він хотів бачити лише свою коханку. І тому відіслав жестом Тамаша, продовжуючи попивати вино.

 

***

Аліна Невська

 

Я запнулась і різко підвела очі на жінку, яка розкусила мене другого дня в іншому світі.

— Що?

Це все, що я змогла видихнути, намагаючись зрозуміти, що робити. У голові набатом била лише одна думка: «Біжи! Просто біжи!»

— Про що ви кажете, Піфаль? — судомно розуміючи, що робити далі, запитала я. Спробувала закосити під дурницю.

Але той погляд, яким мене нагородила служниця принцеси…

— Заходьте, — спокійно запропонувала вона, відчиняючи двері в кiмнати Адель. — Не годиться про такі речі говорити в коридорах. У стін є вуха.

І спокійно пройшла усередину.

Здавалося б, ось він мій шанс! Розвертайся та біжи!

Але куди б я побігла? Що б робила одна в чужому та небезпечному світі, навіть якби змогла вибратися із замку? Із замку, в якому на кожному повороті стражники, між іншим.

І я переступила поріг.

Піфаль поводилася так, ніби нічого не сталося. Начебто вона не виявила, що місце принцеси зайняла самозванка!

Камеристка пройшла до столика біля крісел. Налила з графина води у склянку і, зробивши ковток, сіла.

— Як ви зрозуміли? — занімілими губами прошепотіла я, борючись із нападами нудоти.

Дороги назад немає. Вона знає.

— Що ви не Адель? — Піфаль відвела очі, роздивляючись довге панно на стіні. — Це було не так уже й складно. Але перед тим, як ви розповісте про себе, я хочу знати, що сталося з її високістю. Де вона?

— Якби я знала, — пробурмотіла я, роблячи акуратний крок у бік Піфаль.

А ще я не знала, як правильно вчинити. Піфаль поводилася занадто спокійно для людини, яка щойно розкусила самозванку. І це збивало з пантелику.

Все мало скластися інакше. Не так! Загалом не так!

— Я не знаю, де Адель, — у роті пересохло, голова закружляла від жаху від думки, що може зараз статися.

І… всередині мене ніби щось урвалося, змусивши вивалити всю інформацію:

— Я заснула вдома. А прокинулася тут... Сама не знаю, як опинилась у тілі вашої принцеси. І шалено хочу повернутися додому. Мені для цього й потрібний був маг. Хіба можна якось підселитись у тіло іншої людини без цієї вашої магії?! І... і... і я не знаю, що робити!

Я хапнула ротом повітря, намагаючись відновити дихання. Але воно збилося остаточно, і я закашлялася.

Камеристка спокійна і відточена ними жестами налила води в другу склянку і простягла її мені. Вдячно кивнувши, я прийняла його та осушила у два ковтки.

— Отже, йдеться про перенесення душі, — суворо промовила вона.

Зараз Піфаль зовсім не була схожа на ту усміхнену милу жінку, яка щиро любила принцесу. Вона змінилася різко, ніби вся її поведінка до цього моменту була гарною акторською грою.

— Таке буває? Невже? — У мене затремтіли руки.

Якщо таке буває, значить, я все ж таки можу повернутися додому. Можна повернути мою душу… моя свідомість назад.

— Буває, але дуже рідко, — кивнула Піфаль. — І хто ж ти насправді? На селянку не схожа, надто добре вмієш підлаштуватися. Сильно не дуриш. Ти з якогось злиденного роду?

— Я… я не з цього світу навіть.

Жінка з подивом хитнула головою:

— Як так то? Так не буває! Немає інших світів!

— Я теж так думала до вчорашнього дня, — скривившись, зізналася я. — Для мене ваш світ не просто чужий, а ще й страшний. Я тут взагалі нічого не знаю та…

— Тоді буде важко, — стягнувши губи в трубочку, вона похитала головою. Зітхнула і знову зробила ковток води. — Я не дам тобі піти, доки ти не знайдеш душі справжньої принцеси.

— Я? — у мене брови на лоба полізли. — Як я можу взагалі хоч щось зробити?

— Між вами зв'язок, — пояснила Піфаль. — Твоя душа знаходиться в тілі міледі. Ти маєш відчувати і те місце, куди вона потрапила.

Я пропустила момент, коли Піфаль перейшла на «ти». Мабуть, для неї що іноміряни, що звичайні жителі королівства — всі стояли на нижньому щаблі.

— Невже не відчуваєш? — Натиснула на мене камеристка принцеси. — Зв'язок. Наче тебе кудись тягне.

— Н-ні, — похитала я головою і спробувала прислухатися до відчуттів. Але, крім тремтіння в руках і спазмів шлунку, нічого більше не могла в собі знайти. Особливо настільки дивного, як зв'язок із душею Адель.

— Виходить, ти ще надто слабка, — припечатала вона. — Зміцнієш, індовiром наситишся, відчуєш. Знайдемо душу Адель. І я допоможу тобі повернутися до свого тіла.

— Добре, — приголомшено прошепотіла я. — Дякую.

— Тільки присягнися, — зажадала вона. — Що ти тут не з власної волі? Що не ти винувата у тому, що трапилося.

— Клянуся, — ляпнула я. Повністю впевнена в тому, що нічого не робила для того, щоб опинитися в чужому тілі.

— Добре, — Піфаль кивнула. — Я тобі вірю.

— А звідки це ви знаєте? — спитала я, акуратно примостившись на край сусіднього крісла. — Про переселення душ. Це відомо всім? І як зрозуміли, що я не Адель?

Я гадала, що жінка не розповість. Але помилилась. Вона розповіла про все.

І про те, як за часів своєї молодості служила у якомусь колi магів у самому Священному граді. І як навчалася у них чаклунству. Звідти ж почерпнула багато знань, які в нинішньому житті їй були не надто й потрібні.

Все було дуже просто. Крім того, що, як виявилося, все в тій же юності Піфаль брала участь у якійсь війні. Там же стала мішенню для прокляття, яке більше не дозволяло їй чаклувати.

— Найпростіші чари мені ще підвладні, — пояснила вона. — Але бойовим магом мені після того випадку бути не дано.

Я тільки кивала, нічого не розуміючи з цієї частини оповідання. Зате коли жінка почала говорити про те, як розкрила мій обман, все стало на свої місця.

Вона мені просто збрехала.

Так, Піфаль була нянею Адель із десяти років. Але в палаці короля вона з'явилася на п'ять років раніше. І стежила за старшою сестрою принцеси Шарлін. Тому знала, якою росла принцеса Адель. І навіть якщо п'ятнадцять років хвороби могли змінити характер молодшої принцеси, вона б у житті не стала звертатися до простої людини на «ви».

— До мене навіть, — додала камеристка принцеси. — А ще того ранку, коли все сталося, у покоях міледі стояв запах особливої ​​магії. Хто б її не створив, це через неї ти зараз перебуваєш тут.

— І хто міг це зробити? — жахнувшись вкотре за розмову, спитала я.

— Це, мабуть, знає лише її високість, — припустила служниця. — Вона могла бачити того, хто пробрався до її покоїв уночі. І якщо ти кажеш, що сама не звідси і хочеш повернутися додому... Поки тобі доведеться зайняти місце її високості.

— Що? — мені на мить здалося, що я не дочула.

— Поки ми не повернемо леді Адель, її роль ти маєш відіграти. Більше нікому не варто знати, що ти мені зараз розповіла. Будь-який із цього замку може бути тим, хто намагався зашкодити її високості. А я присягнулася королеві, що вбережу її дочку.

— Але я не зможу, — голос здригнувся. — Я нічого не знаю, можу проколотися будь-якої миті!

— Проколотись? — Піфаль насупилась.

— Ем… бути розкритою, — я насилу підібрала слова.

— Це я вже бачу, — стиснула губи камеристка. — Але я не дам нi тобі, ні комусь іншому зіпсувати репутацію леді Адель. Почнемо навчання із завтрашнього дня.

Камеристка встала, поставивши порожню склянку на стіл. І я тільки тоді помітила, як її руки тремтять.

— Навчання?! — я обернулася. — Чому?

— Усьому, — вона опустила руки і м'яко посміхнулася. У куточках очей знову з'явилися зморшки-лапки, а очі засяяли. Піфаль одягла маску — ваша високість, ми навчимо вас усього, що ви пропустили. Не варто перейматися.