Спочатку:
На сторінку книги
Діставши з просторової кишені величезний фоліант, мало не присвиснула – камінь змінився. Тепер це був величезний рубін, що виблискував своїми червоними гранями. Помаранчеві сполохи манили погляд переливом, а мізерні червоні бульбашки всередині сяяли відблисками спійманого в пастку вогню.
Клітка з обкладинки зникла. Замість неї тепер тягнулася тонка в'язь в формі гіллястого дерева, на якому і сидів фенікс. Такий реальний, живий, немов ось-ось змахне крилами і упурхне, залишаючи мене спостерігати за його бездоганним польотом.
Книга відкрилася, блиснувши чисто білими без жодного символу сторінками.
І що мені з цим робити?
І ніби у відповідь на це запитання сторінка заповнилася символами та картинками, на одній з яких була зображена ця сама книга на постаменті.
Видихнула розчаровано. Як шкода, що я не знаю цієї мови. Арханської, якщо я правильно пам'ятаю, – загублена мова перших магів.
Мить і сторінка очистилася, заіскрилася символами, що змішувалися. Тепер це було, щось дуже схоже на словник з картинками, де у кожного слова був переклад та транскрипція. Варто було мені, правильно прочитати слово, і запам'ятати його переклад, як воно зникало, а на його місці з'являлося інше.
У якийсь момент ми з вихованцями перебралися на ліжко, але навіть там я не кинула це захопливе заняття. За вікном запалювався світанок, досвітні сутінки розвіяли темряву, коли нарешті я змогла перекласти та більш-менш зрозуміти сторінку-інструкцію.
Фоліант мав горду назву «Книги одкровень». І наскільки я зрозуміла, був чимось на зразок наших енциклопедій, зберігаючи знання відразу з кількох предметів, серед яких були історія, давнє право, теорія й практика магії, особливості взаємодії з магічними істотами та багато чого іншого. Я стрибала по цих галузях знань, відчуваючи себе дитиною не здатною обрати одну іграшку в магазині, що бажає пограти у все й відразу.
Мені б зосередиться на чомусь одному, але дізнавшись, що архи прийшли в цей світ з далекої планети, я захопилася історією, а вона якось непомітно притягнула древнє фундаментально право і закони теоретичної магії...
Втома давалася взнаки і чергове плутане пояснення абсолютно незрозумілого магічного закону з купою невідомих термінів остаточно мене розморило. Я почала клювати носом, а коли вирішила на хвилиночку заплющити очі, щоб дати їм відпочити від тексту, що вже розпливався, повіки поважчали... і розплющились від наполегливого стуку у двері та гучних голосів за нею.
Сонно озирнувшись, побачила цербера, що всім тілом ці самі двері підпирав, не даючи прорватися в неї лікарям та приставленим до мене тіням.
– Адепт, у вас все в порядку? – тривожився за дверима магістр Деранал, що прийшов зранку прочитати мені лекцію з керування потоками.
– Все в порядку, – відповіла я, прикривши долонькою широко розкритий у позіхання рот й впускаючи наполегливих ранішніх гостей в палату.
Слідом за ним ковзнули тіні, але тут же покинули палату, не знайшовши загрози.
Кинувши швидкий погляд на зім'яту постіль виявила, що ані книги, ані феніра не видно. Замислившись, куди вони поділися, примудрилася прослухати половину вмовлянь лікаря.
– …виписувати збирався, а ви адепт незрозуміло чим вночі займалися. І як вас в такому стані на лекції та тренування допускати? – беззлобно бурчав старий цілитель, проводячи огляд та скануючи мій організм теплою хвилею світла.
– Я в нормальному стані.
– Вам би відіспатися тиждень.
– З розуму від нудьги зійду, – зізналася чесно, ледь втримавшись від того, щоб закотити очі.
– Гаразд, що вже там. Молодь! – махнув рукою лікар і, вручивши мені кілька баночок з різними настоянками, отримавши обіцянку бути обережніше і звертатися за допомогою при першому ж чханні, відправив на заняття.
За годину я вже бігла в кімнату. Лекція з керування потоками виявилась нудною і як мені здалося зовсім недоречною, як та геометрія у школі. Ті ж безглузді кути прикладання сили, криві, схожі на синусоїди і безліч незрозумілих понять.
Швидко переодяглася, вмилася та спустилася на сніданок. В їдальні панувало пожвавлення. Знайшовши очима Фоксі, влаштувалася поруч. Подруга навперебій з хлопцями, імена яких не втрималися в моїй не пробудженій голові, почала присвячувати мене в тонкощі першого заняття. Від надмірної кількості інформації та пікіровок голова пухла, не бажаючи переварювати почуте. Та й поспати мені вдалося лише пару годин. Може тому до звістки про те, що такий захопливий предмет як взаємодія з магіками буде вести командор, я поставилася доволі байдуже.
Спокійно поснідала й вирушила до мідані – будівлі зі стійлами та вильотом, спеціально пристосованій для магіків. Ернас знайшовся саме тут – вискочив мені назустріч, сколочений, стривожений й розчулено загурчав ледь моя рука торкнулася надбрівної дуги.
– Привіт, – посміхнулася я. – Ти знову підріс?
У вільну руку ткнувся цербер, і я машинально провела по одній з трьох голів. Ерік теж встиг підрости за ніч – сон зі мною пішов їм на користь.
– Пояснить своїм магікам, що вони не можуть вільно розгулювати по академії й ночувати з вами в ліжку. Мідані їх новий будинок і вони повинні залишатися кожен у своєму стійлі, – перервав наші ніжності голос командора.
Скорчила пику у відповідь (здається, мене хтось відвідав рано вранці, поки я спала) і повернулася до нього з чарівною посмішкою:
– Доброго ранку, арх Танелас.
Командор промовчав, в очах одночасно спалахнули сумнів й роздратування. І чого їх солдафонська власність не в настрої?
– Шикуйсь! – скомандував грізно, проігнорувавши моє привітання.
Хмикнула і зайняла місце в ряду поруч з Фоксі.
У повітрі над полігоном парили кам'яні стовпи та кільця, розгойдувалися підвісні колоди. На самому верху була натягнута вертикальна сітка з помітними невеликими дірками. У височині парили опудала ергонів...
– Вони стріляються. Будь обережніше, – простеживши за моїм поглядом, пошепки попередила Фоксі.
– Хочете повторити вступний інструктаж для адепта Номер П'ять, адепт Номер Вісім? Робіть це голосніше, ми всі послухаємо, – рівний, беземоційний голос командора разом припинив всі поголоски.
Арх Танелас переводив замислений погляд з мене на Фоксі, хмурячи густі брови, поки подруга, запинаючись й червоніючи, плутано повторювала мені правила техніки безпеки при польоті на магіках. І як її можна сплутати з хлопчиськом? Вона ж принцеса до кінчика нігтів. Один цей млосний погляд, кинутий нишком на командора, чого вартий. А той здавалося, не помічав, лише неприязно кривився, коли вона помилялася і строго поправляв.
– Засвоїли, адепт Номер П'ять?
– Так точно, командор! – відрапортувала я, стримуючись від бажання звично козирнути.
Наступні пів години ми вчилися правильно сідлати своїх магіків, що виявилося досить непростим заняттям. А з урахуванням того, що у мене їх було два й сідла для феніра просто не було, це виявилося проблемою. Не знаю, як можна осідлати птицю схожу на пінгвіна. Хіба що на шию залізти?
Ми з Ернасом та Еріком дружно посміялися над цим припущені і вирішили, що літати я поки буду переважно на цербері, який з гордістю продемонстрував величезні магічні крила.
Через годину інструктажу, розминки й польотів на невеликі дистанції, наша група отримала завдання пройти смугу перешкод. Починалася смуга з повітряного лабіринту. Начебто нічого складного, але повітряні потоки змішувалися й виростали загороджувальною стіною в найнесподіваніших місцях. Хлопці врізалися в них і, не втримавшись на магіках, падали вниз. Другою перешкодою був майже вертикальний зліт, що, за словами Фоксі, кожен день міняв кут нахилу, прагнучи до перпендикуляра. За ним слідували віражі з кільцями – всілякі повороти в горизонтальній площині, що завершувалися вісімкою. Вихід з вісімки йшов прямо в одну з двох дір. Найскладнішою фігурою в цій смузі для мене була завершальна спіраль, на якій важливо було при розвороті утримати постійний кут нахилу.
Втім, до спіралі поки не дійшов ніхто – всі зривалися значно раніше. Фоксі застрягла на лабіринті і, зробивши всього одну помилку, звалилася у калюжу під ним.
– Ви можете не летіти, адепт Номер П'ять, – пролунав за моєю спиною голос командора, поки я співчутливо спостерігала за тим, як вибирається з бруду подружка.
– З чого такі потурання лінощам, арх Танелас? – поцікавилася, не встигнувши вчасно прикусити язика. А тато між тим постійно повторював: «Думай, перш ніж сказати!».
Похитала головою і, не чекаючи реакції на моє зухвальство, заскочила в сідло Еріка. Потужний поштовх і цербер відскочив на пів метра від землі, а пара помахів крил збільшили цю відстань в п'ятеро.
Широко роззявивши очі, вчепилася в шию Еріка і захоплено ахнула, оглядаючи величезну територію академії. Якось не так все відчувалося, коли ми вилітали з напівсвіту. Тоді ми наче і не літали – просто я сіла на цербера разом із невихованим принцом і наступної миті вже опускалася на біля Джерела. Я навіть не запам’ятала, чи були тоді в Еріка крила.
Зробивши коло по полігону, направила цербера до стартової точки.
Лабіринт проходили повільно. Та й як його можна пройти швидко, якщо стін майже не видно? Доводилося постійно придивлятися, зависаючи в просторі, вловлюючи ледь помітні спотворення повітря. До кінця лабіринту відчувала себе кулькою в скляному кубі, яка обережно, але все ж докотилася до виходу.
Вертикальна гірка на малій швидкості далася складніше і, вийшовши на віраж, я ледь втрималася у сідлі. Зробила собі зарубку в наступний раз в лабіринті не зволікати. Після вісімки в діру ми потрапили, але взяли трохи нижче, і навіть наша з Еріком щуплість нас не врятувала – вдарившись головою об сітку, я зірвалася та впала б на землю, якби Ернас не підхопив мене майже біля самої землі. Обхопивши його шию руками, проходження смуги ми завершили різким пікіруванням. Ноги й руки тремтіли від сплеску адреналіну, коли я зістрибнула з потужного тіла.
– Адепт Номер П'ять, на майбутнє проходьте смугу на одному магіку. Ваше завдання не вилетіти з сідла, а не знайти заміну втраченого магіка.
– Це заборонено? – запитала, ледве втримуючись на хитких ногах.
– Ні, – визнав командор, – але, як я вже казав, ваша задача навчиться триматися в сідлі. І тому надалі тримайте одного магіка на землі.
Кивнула, демонструючи згоду.
– Ну, а тепер трохи ускладнимо, – посміхнувся командор й колоди-опудала до цього нерухомі, за помахом його руки зарухалися, створюючи додаткові перешкоди.
І знову я йшла останньою, але в цей раз зірвалася майже відразу, впавши в калюжу. Це було дивне падіння. Майже біля самої землі мене підхопив тягучий, як желе, потік повітря, пом'якшив падіння та лопнув за пів метра від калюжі.
Брудна і мокра я встала і попрямувала на старт. Всі три голови Еріка неприязно покосилися на мене та голосно пхикнули, засмучено опустивши крила.
– Самому неприємно, – зізналася я, влаштовуючись в сідлі. – Чим швидше навчимося, тим менше забруднимося. Ми повинні з тобою злитися і стати одним цілим – ти продовження мене, а я продовження тебе. Ніяк інакше, упертюх.
Ліва голова повернулась і дунула на мене, вибиваючи з сідла. Я впала, а Ерік глузливо заверещав і активно запрацював крилами, обдуваючи мене потоками теплого повітря.
– Так все! Все! Сухий вже, – сміючись, змахнула руками, забираючись в сідло.
