- Мене виженуть з роботи! – голос у Інни був жалібний. – Тільки ти мене можеш врятувати! – Я подивилася на годинник – шоста ранку, ще й тридцять перше грудня, останній день року – чудовий час, щоб когось врятувати.

Інна самостійно виховувала шестирічну дочку, яка значила для неї все.

- Висока температура. Треба везти її до сімейного лікаря. У місті починається епідемія і це може бути дуже серйозно.

- А лікарняний не можеш взяти?

- Катеринко, це ж не твоя робота в державній бібліотеці. От вас і на канікули відпустили, а у нашому магазині лікарняні не дають.

Іннина авантюрна ідея мені не подобалася, але я щиро хотіла допомогти подрузі.

* * *

Наша багаторічна дружба почалася ще в університеті, де ми обидві вчилися на факультеті бібліотекознавства. Інна після вишу влаштувалася на роботу в книжковий магазин. Моя ж нинішня робота строго відповідала моїй кваліфікації в дипломі. Щось продавати у мене завжди виходило на трієчку. Тому Іннин задум, щоб сьогодні вийти на роботу замість неї, викликав у мене сильний внутрішній опір. Я з жалем глянула на заготовки для новорічних салатів, якими збиралася сьогодні зайнятися: ковбаса, солоні огірки, печериці. Ще мандаринки для глінтвейну. Втім, це нікуди не подінеться і першого січня, а здоров'я Інниної дитини в небезпеці. Відчувши себе супергероєм-рятівником, я подивилася на себе в дзеркало та провела міні-аутотренінг.

- Катю, у тебе все вийде! Магазин тільки виграє від такого нового тимчасового співробітника. – Мені здалося, навіть відображення в дзеркалі, здивовано піднявши брови, не повірило моїм словам.

* * *

Я підійшла до дверей, над якими з великих літер складалося слово «Читальня». Відчинила двері ключем, за яким довелося темним сніговим ранком їхати до Інни. Вирішила перед відкриттям погуляти по крамниці, щоб самій краще вивчити асортимент.

Я збиралася почати з детективчиків, але, проходячи вздовж сектору з жіночою літературою, виявила безлад на верхній полиці. Полізла вгору по драбині, маючи намір надати книгам «товарний вигляд». В цей час у задній кишені брюк завібрував мобільний. Діставши його, я побачила, що дзвонить Інна. Однак спроба злізти, тримаючи телефон у руці, призвела до незграбного руху. Мені вдалося не впасти, а от моєму бідному телефончику пощастило менше. Він лежав долі з погаслим екраном. 

Кілька разів намагалася його включити, але безрезультатно. З сумною очевидністю я констатувала, що ремонту не уникнути. Але є і плюси. В обід я зможу сходити в майстерню, а півдня без телефону – це і не проблема, а швидше привілей для сучасної людини.

* * *

Брязкіт дзвіночка над дверима сповістив про першого відвідувача – ним виявився хлопчик-підліток. Він зайшов до магазину за кілька хвилин до відкриття і відразу попрямував до полиці з фентезійною літературою. Вийшовши з-за стелажів, я побачила, що він, стоячи до них спиною та дивлячись у камеру айфона, щось розповідає.

- Мій новий сторіс про «Вітри зими» - книги, яка ще не написана, але на яку чекають мільйони шанувальників. Я розповім вам свою версію сюжету славнозвісної саги...

Непомітно підійшовши ближче, переконалася, що стоїть він на тлі багатотомника Джорджа Мартіна. В нашій бібліотеці теж було кілька частин з цієї серії – вона стала такою популярною, що адміністрація навіть включила її в платний список.

- Ти, мабуть, всі книги, що вийшли, вже прочитав, так?

- Ну... фільми дивився, - з небажанням пробурмотів підліток.

- Ясно. А взяти що-небудь не хочеш... романи й сценарії за ними іноді суттєво відрізняються. Якщо проаналізувати різницю, думаю перегляди зростуть.

- Це цікаво! Хоча зручніше аудіокнигу послухати.

- Зрозуміло.

Я розуміла інтерес його покоління до світу фантазій, оскільки і сама була фантазеркою в його віці. Однак для віртуальних подорожей мені не потрібні гаджети – досить було власної уяви.

* * *

Наступні півгодини в магазині пройшли на самоті. Я вбрала різнокольоровими кулями маленьку штучну ялинку, що стоїть біля вікна – Інна підготувала коробку з прикрасами ще з вечора. Потім заварила собі чашку трав'яного чаю і дивилася на сніг, що падав і людей, що проходили повз вітрину. Я не відразу помітила молодого чоловіка на іншому боці дороги, який розглядав вивіску «Читальні». У нього був такий непевний вигляд, що я розсміялася. Хоча, коли він з'явився на порозі магазину, мені стало ніяково за свій сміх.

- Вітаю! Я б хотів купити у вас детектив в дорогу. 

«Приїжджий», - констатувала я про себе і підвела його до стелажу з детективами. Пробігши поглядом книги на полиці, я перерахувала вголос з десяток наявних романів, які, на мою думку, могли його зацікавити. Побачивши прізвище Стіга Ларссона, витягла і простягнула покупцеві знамениту трилогію «Міленіум».

- Можливо, ви вже читали, але це вже майже класика і постійно перевидається. З новинок є цікавий роман з японським колоритом від Бориса Акуніна, і ретро-детектив від Андрія Кокотюхи...

Я відійшла. Більшості людей, які приходять по книги, потрібно обов'язково побути з ними наодинці. Через п'ять хвилин він підійшов до прилавка з тими ж, рекомендованими мною, романами.

- Беру все.

На секунду мені це полестило, і я із задоволенням подумала, що сьогодні мені все-таки вдалося поєднати роботу бібліотекаря та продавця книг. Чоловік розплатився, але чомусь не поспішав йти, удаючи, що розглядає репродукції Гапчинської на стіні. Мені здалося, що він шукає привід затриматися в магазині. Уважно подивився на мою чашку з недопитим чаєм.

- Любите чай?

- Так, вранці.

- А що вважаєте за краще в обід?

- Щось традиційне.

- Чи не хочете зі мною пообідати сьогодні?

Це було дивно. Більшість людей в останній день року метушаться, дороблюють усі справи, які не встигли зробити в попередні триста шістдесят чотири дні та чистять мандаринки для десертів. Втім, я до цієї більшості не належала. 

- Добре. Тільки мені в обід треба віднести телефон в майстерню, а потім ми можемо сходити кудись перекусити.

Чоловік посміхнувся.

- Домовилися.

Уже на виході він знову зупинився.

- До речі, а на стелажах з детективами вам не траплявся такий автор як Левандовський? Я про нього щось чув.

- Знаєте, я тут новенька. Може і є, але я такого не пам'ятаю.

Він кивнув і вийшов. Про всяк випадок я знову зайшла у секцію з детективами і ретельно переглянула всі корінці в пошуках згаданого автора. Результат був негативний.

* * *

Ближче до одинадцятої до магазину зайшла дівчина. Ніжні риси обличчя і довге, у підлогу, пальто пастельних тонів з пояском на талії, робили її схожою на вікторіанську героїню. Вона безпорадно озиралася і я прийшла до неї на допомогу

- Добрий день! Чи можу я вам чимось допомогти?

Вона сфокусувала погляд на мені та вдячно посміхнулася.

- Я б хотіла придбати щось з французьких сучасних романів.

Відібравши декілька книг, я запропонувала їй сісти, щоб спокійно їх погортати. Дівчина, шарудячи сторінками, шукала «свою» книгу. Я в цей час думала, що і у мене, і у Інни, мабуть, найкраща у світі робота – бути провідниками книг. Ми – книжники (мені дуже подобається це слово), проводжаємо романи з одного світу, де вони створюються, в інший світ, де їх читають.

Дівчина закінчила переглядати книги і відклала один з романів Гійома Мюссо. Мені теж подобався цей автор і я пройнялася до дівчини ще більше симпатією. Ми розговорилися.

- Знаєте, я недавно вийшла заміж і зараз проживаю дуже щасливий час. Думаю, незабаром у нас з чоловіком з'являться діти, і це теж буде дуже щасливий час. Але поки ми самі – я хочу насолодитися кожним днем. І читати хороші книги. Ось цю подарую мамі. Ви маєте кур'єрську доставку?

Дівчина написала адресу на листочку.

- Чудовий вибір! – Промовила я, загортаючи в гарний обгортковий папір різдвяну казку від Фенні Флегг з червоною пташкою на обкладинці. 

Ми тепло попрощалися з новою знайомою.

* * *

В цей час на порозі з'явився новий клієнт. Ним виявився постійний відвідувач нашої бібліотеки, чому я дуже зраділа. Це був літній чоловік, який завжди брав романи про пригоди поліцейських. Він надів окуляри і підійшов до полиці з уживаною літературою. Через п'ять хвилин він уже стояв біля прилавка з двома томами Еріха Ремарка. Видання були радянські, але виглядали добре. Старий, глянувши через окуляри, впізнав мене і посміхнувся.

- У нас в бібліотеці теж Ремарк є, - підморгнула я йому.

- Так-так, я знаю. Але класичні романи я вважаю за краще купувати – збираю домашню бібліотеку. Думаю, що така спадщина стане у пригоді й онукам.

Я згадала юного блогера, що віщав про переваги фільмів і аудіокниг над друкованими виданнями, але не стала засмучувати старого.

- У мене вже півсотні книг класиків дев'ятнадцятого століття, - продовжував він. – Зараз збираю двадцятий.

- А як же поліцейські романи?

- Пригодницькі книги люблю, але вони на один раз, тому беру їх в бібліотеці. А гроші витрачаю на класику.

Я погодилася, що це розумно. Коли він виходив, його ледь не збила з ніг жінка з кучериками на голові. Від відчинених навстіж дверей, у які задував морозний вітер, вона полетіла до мене, поки я стояла, зачарована її вторгненням:

- Це ти – Катя? – прокричала мені в обличчя. – Терміново зачиняй магазин.

* * *

- Хто ви?

- Я працюю у квітковій крамниці навпроти. Інна мене набрала, оскільки у тебе вимкнений телефон. Сказала, щоб ти терміново зачинялася.

- Чому?

- Таємний покупець, - прошипіла жінка, озираючись на двері.

- Що? – я теж перейшла на шепіт. – Який ще покупець?

- Свята простота! «Ревізора» не дивилася? Це шпигун від конкурентів. Якщо він побачить, що працює непрофесіонал, магазину капець, - вона смачно прицмокнула язиком.

Я попросила її передзвонити Інні зі свого телефона.  Розпитала, як справи у дочки.

- Лікар сказав, що серйозної загрози не бачить, але, про всяк випадок, взяли аналізи. Чекаємо на результати, потім знов до лікаря, а там черга. 

Я заспокоїла її, запевнивши, що нагляну за магазином.

- А що там із таємним покупцем? Я нічого не зрозуміла.

Інна пояснила мені, що це людина, яка виконує функцію анонімного контролера. Якщо йому не сподобається в нашому магазині, то наступні місяці ми займатимемо низькі місця у міських та всеукраїнських рейтингах та путівниках. Це антиреклама насправді. Вона впливає на покупців, і, зрештою, на її зарплату.

- Мені щойно дзвонила моя колега, а їй інша... таке собі сарафанне радіо. Кажуть, що, швидше за все, він вже побував в магазині. У тебе були відвідувачі?

- Так, аж чотири.

- Не густо, але хтось із них, швидше за все, таємний покупець. – Мені стало ніяково, аж до нудоти.

- Не можу говорити, потім зателефоную, - прошепотіла Інна і відключилася. Я віддала телефон нетерплячій жінці з кучериками.

* * *

Таким чином хтось із чотирьох ранкових відвідувачів – таємний покупець. Я автоматично написала список на аркуші записника. Давалася взнаки професійна навичка складання бібліографічних списків. Ще так роблять усі відомі детективи, щоб потім методом виключення обчислити вбивцю… ну, в моєму випадку, таємного покупця.

Першим у списку був літній чоловік. Я знала його кілька років, хоча, зізнаюся, знайомство це було поверхневе. Сьогодні, наприклад, він здивував мене ідеєю збирати бібліотеку для нащадків. На неї, до речі, потрібні додаткові кошти, і він цілком міг підробляти цим таємним покупцем... Але, щиро кажучи,  занадто вже неправдоподібна картина виходила. Я намалювала знак питання.

Далі – легінь. Згадавши про нього, я посміхнулася. Він виглядав таким милим і розгубленим. Мені безумовно не хотілося, щоб він виявився таємним покупцем. І те, що він запросив мене на обід, знімало з нього підозру. Це явно виходило за межі компетенцій таємного покупця. Розгонистою лінією я викреслила його зі списку.

Юний блогер, на мій погляд, був найвірогіднішим персонажем на цю роль. Так, він ще школяр, але сучасні компанії люблять працювати з молоддю. Під виглядом блогерства він цілком міг фільмувати для замовника. Ще один знак питання.

Нарешті, мила дівчина, яка купила Мюссо. Невже для неї я була всього лише об'єктом вивчення? Але це цілком могло бути правдою – вона сама зізналася в бажанні пригод, поки домашні обов'язки не займають увесь вільний час.

Стало трохи сумно. Що ж, Катю, ласкаво прошу в реальний світ, де панують закони бізнесу й конкуренції. Я вже засумувала за моєю затишною бібліотекою з її пошарпаними тиражами. Мій світ там, а в магазині я почувала себе залітною пташечкою. Щоб не було так сумно, я ввімкнула електричну гірлянду на ялинці.

* * *

За п’ять хвилин до першої, спостерігаючи, як наближається фігура чоловіка, я зрозуміла, що навіть не запитала, як його звати. Ми привіталися, але, відчуваючи якусь незручність, спочатку йшли мовчки. Минаючи квіткову лавку, я побачила у вітрині мою нову знайому з кучериками. Жінка розмовляла з клієнтом. Я зупинилася, щоб розгледіти букет орхідей в кутку і здивовано завмерла. Біля нього стояв юний блогер – мій перший ранковий відвідувач. Я вибачилася перед своїм супутником і забігла в магазин.

- Привіт! - я підійшла до юнака.

- Привіт!

- Ти що тут робиш? Теж блог знімаєш?

Він похитав головою.

- Ні, зайшов до мами. Блог я тут не знімаю – у мене ж основний контент з книгами та фільмами пов'язаний. Я завтра вранці до вас ще прийду познімаю, ок? 

- Це твоя мама? – я кивнула на жінку з кучериками.

- Так.

- Добре, приходь.

Вийшовши на вулицю, я подумки викреслила сина продавчині зі свого списку підозрюваних.

* * *

Віддавши телефон в майстерню, ми попрямували з новим знайомим до найближчого кафе. Дорогою він запитав, навіщо я так раптово побігла у квітковий магазин. Його здивувала моя спонтанність. Cекунду сумнівавшись, я вирішила йому довіритися, і розповіла історію про таємного покупця.

- Я думала спочатку, що це хлопчисько, але він виявився сином продавщині із сусідньої крамниці. - Я витягла свій список і простий олівець, яким зі скрипом викреслила ім'я хлопчика. Ігор, так звали мого нового знайомого, з цікавістю на мене подивився.

- Любите детективи?

- Люблю.

- Отже, у вас у списку залишилися дідусь-книголюб, дівчина та я.

- Вас я викреслила.

- Чому?

 Я засміялася.

- Ви не схожі на людину, яка шукає «косяки» у продавців. Тим більше, ви приїжджий.

- Ви маєте рацію, - він усміхнувся. – А як щодо двох, що залишилися. Чи можна навести довідки?

- Мабуть так. У цьому плюс невеликого містечка.

* * *

- З прийдешнім! - я зателефонувала до своєї колежанки з бібліотеки, єдиної, хто сьогодні вийшов на роботу. У нас існувало щось на кшталт чергування. Минулого року тридцять першого грудня працювати довелося мені і я чудово розуміла, як їй там. Поспівчувавши з приводу тяжкої долі, що їй випала, я підступилася до справи.

- Пам'ятаєш дідуся, який постійно бере у нас поліцейські романи? 

За зовнішнім описом, вона його згадала.

- А, звісно, він постійно з онуком приходить.

- З онуком? Жодного разу не бачила.

- Просто ти в іншій залі працюєш. З мого вікна видно, як він приходить із хлопчиком. Той залишається чекати на нього біля входу, поки дідусь бере нову порцію поліцейських романів. Одного разу я вийшла у справах надвір і запитала, чому він завжди супроводжує дідуся.

- Так, чому?

- Він відповів, що його змушують батьки, бо у дідуся був інсульт і тепер він погано орієнтується в просторі.

- Правда? Мені він здався при здоровому глузді.

- Так, коли справа стосується книг. Але він може загубитись навіть у власному дворі. Сім'я нікуди не випускає його без супроводу.

- Ось воно як.

В принципі я дізналася все, що хотіла і подякувала співробітниці. Поклавши трубку, я багатозначно подивилася на мого супутника і викреслила дідуся-книголюба зі списку.

Мій мобільний обіцяли полагодити до вечора, а поки Ігор дав скористатися його телефоном. Я передзвонила Інні. Вона сказала, що господар дозволив закрити магазин о шостій годині – на дві години раніше, ніж звичайно. Що ж, я встигала ще щось приготувати до Нового року, хоча на гостей особливо не очікувала.

* * *

Ігор розповів, що планує зустріти новий рік із родиною брата, а завтра поїде додому. Оскільки у підготовці до сімейного свята від його допомоги відмовилися, він запропонував посидіти зі мною в магазині до закриття.

О пів на п'яту зайшов син квіткарки. І, поки він знімав свої сторіси, ми з Ігорем повісили кілька гірлянд на вітрині та перед дверима. Ще вранці все здавалося таким похмурим, а тепер свято вже було десь поруч. На душі було легко.

- Є прикмета, що перед Новим роком треба закінчити всі старі справи, - раптом згадала я.

- Ти не хочеш закінчити своє детективне розслідування до Нового року? – підморгнув Ігор, коли ми закінчили із гірляндами. Я не помітила, коли ми перейшли на ти.

- В сенсі?

- З'ясувати, хто твій таємний покупець.

- Вікторіанська дівчина, хто ж ще.

- Якби я писав детективи, то сказав би, що це не підтверджена гіпотеза.

- Ти маєш рацію, мабуть. Я маю надіслати її матері посилку, але кур'єр ще не приходив. І я маю її адресу. Може, самі віднесемо їй подарунок? – Запитала я Ігоря, дивуючись власному авантюризму.

- З урахуванням того, скільки справ під Новий рік у кур'єрів, ми справді зробимо це швидше.

Я подумала, що вперше мій останній день року відбувається за таких незвичайних обставин. Сьогодні я спробувала себе у ролі продавчині, тепер випала нагода побути кур'єром. 

* * *

Вродлива сива дама, що відчинила мені двері, була така ж чарівна, як і її донька. Вона була вдягнена у вечірню сукню і, судячи з голосів у глибині квартири, мала гостей. Я віддала їй подарунок, і вона дуже зраділа.

- Ми з Христиною сьогодні розмовляли – вони з чоловіком прийдуть лише завтра, тож це приємний сюрприз. Там книжка?

- Дуже гарна книга. Ваша дочка сказала, що ви любите добрі казкові історії.

- Вона вам сказала? – Жінка здивовано підняла брови.

- Так.

- Ви дружите?

- Ні, хоча могли б, - ухильно відповіла я. – А чому ви запитуєте?

- Ну, з проблемами Христинки насилу можу це уявити.

- Ах, із проблемами, - я багатозначно кивнула. – Ви маєте на увазі ... - я вдала, що ретельно підбираю слово, щоб нікого не образити.

- Соціофобію, - прийшла на допомогу жінка.

- Так, просто забула, як це називається.

- Їй важко вступати в контакт із новими людьми. Тому вона й обрала роботу вдома. Щоб ось так ділитися з кимось особистим… ви, мабуть, дуже сподобалися їй. – Вона подарувала мені доброзичливу усмішку.

- Це взаємно, - скромно пробурмотіла я. Вона винувато подивилася через плече, де багатоголосся вже потребувало її повернення.

- Можна спитати? Мій друг шукає співробітника. Це робота раз у раз – ходити в торгові точки з анкетою, вдаючи, що щось хочеш купити. Потім фірма-замовник на основі цієї інформації складає рейтинг магазинів. Подумала, а раптом ця робота підійде Христині?

- Ні в якому разі. Але дякую за пропозицію.

 Я ще кілька хвилин стояла перед дверима, прислухаючись до голосів у квартирі. Потім спустилася темними сходами. Внизу на мене чекав Ігор.

- Що ж, - зітхнула я, - остання підозрювана викреслена зі списку. Метод виключення не спрацював. 

* * *

Ми йшли якийсь час під снігом. Треба було забрати телефон до закриття сервісу та їхати додому. Але хтось усередині мене хотів, щоб ця вулиця, якою ми мовчки йшли, була дуже довгою і цей день тривав і тривав.

Ігор раптом зупинився і якось дивно подивився на мене.

- Метод спрацював.

- В сенсі?

- Твій метод виключення спрацював. Це я - …таємний покупець.

- Ти з глузду з'їхав.

Він мав винуватий вигляд. Від обурення я різко розвернулася і швидко пішла у зворотному напрямку.

- Інно, більше ніколи тебе підміняти не буду – бурчала я собі під ніс. – Я  тепер відчуваю себе дурепою… повною ... – необхідність проводити багато часу наодинці з книгами породила звичку говорити з книгами і з самою собою. Я почула кроки за спиною – мій супутник мене наздоганяв.

- Катю, вибач мені, заради Бога. Я не хотів тебе обманювати, так вийшло.

- Як?

 * * *

- Мій брат працює «таємним покупцем». А я, ти знаєш, у нього в гостях. Сьогодні йому стало зле – температура, блювання, усі справи. Він попросив мене підмінити його на роботі – боявся, що якщо не вийде, його звільнять. Взагалі я не дуже люблю такі авантюри, але погодився. Загалом, я той таємний покупець, якого ти шукаєш. Але водночас я самозванець, бо ним не є. І, до речі, досі почуваюся незручно, що ти підозрювала цю милу дівчину зі свого списку.

- Ти тому змусив мене піти до її матері?

- Не тільки… Ти так здорово вжилася у ролі детектива. І мені сподобалося бути твоїм доктором Ватсоном.

Я подивилася на свій оновлений мобільний телефон. Поки я йшла до сервісного центру, Ігор мовчки йшов за мною. Коли я вийшла звідти, він чекав на мене. Його волосся і вії були в снігу, а у погляді було таке каяття, що сердитися довше я не могла.

- Ти погодився на цю авантюру тільки щоб допомогти братові?

- Не зовсім. Частково для своєї роботи.

- Якої роботи?

- Я пишу…

- Ти блогер?

- Не зовсім. Я письменник. Я багато місяців скнів над романом і трохи здичавів. Коли брат запропонував попрацювати замість нього, подумав, що це може бути гарною можливістю так би мовити розширити особистий досвід. Але це була погана ідея. Коли тільки зайшов до твоєї крамниці, зрозумів, що не зможу. Контроль, аналітика, перевірки – це не моє.

- Письменник? Тобто ти пишеш справжні друковані книги в обкладинках, які потім потрапляють до бібліотек?

- Написав поки тільки одну, - Ігор почервонів, - і я сумніваюся, що вона є в бібліотеці.

* * *

Моєму щастю не було меж. Весь гнів кудись випарувався. Напроти мене стояв живий письменник. Мій внутрішній бібліотекар тріумфував.

- А в якому жанрі ти пишеш? І чому вирішив, що твоєї книги немає в бібліотеці?

- Детективи. 

- Детективи? То ти про свій роман сьогодні вранці питав? Твоє прізвище Левандовський?

- Ага.

- Я провела цілий день зі справжнім детективником! – Мені хотілося бути холоднокровнішою, але я мало не верещала від радості. – Розкажу дівчаткам на роботі, позаздрять.

- Катю, яким дівчаткам?

- А, це… - я почервоніла. Про те, що сьогодні працюю замість Інни, я так Ігореві і не розповіла. – Цю детективну лінію я розкрию трохи згодом – тут розмов до Нового року вистачить.

- Отже, зустрінемо його разом? – Він підморгнув. Я проігнорувала його слова, хоч усередині щось стиснулося від радості.

- Ігоре, скажи мені як письменник, з мене вийшла б героїня детективного роману?

Він на мить задумався.

- Твій метод дієвий. Але ти порушила принцип, якого дотримуються всі гарні детективи.

- Який?

- Неупередженості! Ти виключила мене зі свого списку тільки тому, що я тобі сподобався.

Мені хотілося заперечити йому, сказати, що це не так… але це було б неправдою.