Мрячило. На місто лягли сутінки. Гладеньке каміння бруківки вологими боками виблискувало у світлі магічних ліхтарів, що кріпилися до стін будинків і подекуди вихоплювали з мороку вхідні двері різних закладів, котрі ще працювали у цю вечірню пору. Вулицею рухався грайливий вогник. Піксі, на ім'я Мі-мі, запаливши на кінчику своєї чарівної палички сяйво істинного зору, погойдуючись у повітрі й розсипаючи увсебіч хмарки іскор чарівного пилку, летіла до закладу, в якому працювала.
Біля масивних дверей на яких тьмяно виблискувала вивіска «Лео Заарі Раєр – детектив найвищої категорії», Мі-мі махнула паличкою, двері трохи прочинилися і піксі, не знижуючи швидкості, шурхнула в шпарину.
Вогник піксі з’їв більшу частину темряви, яка панувала в кабінеті до появи маленької феї. Схоже що детектив Лео, котрий відносився до раси дроу і мав за плечима більше ніж п’ять сотень років буремного життя, працював у печері антиквара, де над предметами, від крилець піксі, підіймався пил і все було заставлене книгами та предметами старовини.
– Ага! Ось ти де! Скоро цвіллю вкриєшся коло своїх паперів. Збирай манатки, одягай свій найдорожчий смокінг і онови свою зовнішність. Ти мені цієї ночі потрібен!
За столом, в дальньому кінці кабінету у масивному кріслі з книгою в руках, боком до входу, сиділа темна постать. У відповідь на вітання феї, постать повернула голову і на темному обличчі засяяла зеленим світлом пара круглих вогників.
– Жах! Знімай свою приблуду, бо ти в ній на ліча схожий! Знову магічну літературу читаєш?
Мі-мі увімкнула магічне освітлення. Холодне біле світло охопило приміщення, але запах і антураж старовини нікуди не зник.
В кріслі сидів статний темний ельф аристократичної зовнішності. Він повільно зняв з носа пенсне з лінзами, які палали зеленим неоном і відклав у бік журнал «Магізація детективної діяльності».
– Варто було в моєму кабінеті з’явитися моїй секретарці, як тиша і спокій втекли й назавжди покинули моє робоче місце напризволяще. – детектив поставив лікті на стіл, підпер долонями підборіддя та зі вселенським сумом в очах, поглянув на новоприбулу.
– Лео, не будь нудним букою! – Мі-мі, піднявши хмарку пилу, приземлилася дупцею на великий глобус, який ховав у своєму кулястому череві мінібар, – Ти ж прекрасно знаєш, що до завтрашнього вечора у тебе клієнтів не буде. Всі самі цікаві злочини відбудуться сьогодні вночі на «Святі для кожного». Потім всі будуть відсипатися і перші твої потенційні клієнти помітять, що в них вкрали гаманці й коштовності лише під вечір.
– Є таке поняття: «дисципліна». Те, що я в робочий час на робочому місці, характеризує мене, як гарного детектива.
– Це характеризує тебе як одинака, буркотуна і дроу, який не вміє розслаблятися і відпочивати! Ти знаєш, що моя подруга Лі-лу буде на святі?!
– Як гарний детектив і справедливий керівник нашого агентства, я з розумінням ставлюся до бажання персоналу погоцати на люстрі в танцювальному залі великого святкового палацу. Тож, дозволяю. Іди… З богом. Відпочивай разом з подругою і дай мені спокій.
– Не можу! Лі-лу буде там у супроводі офіцера армії опору і ветерана битви з орками під Великою Стіною! А він, між іншим, мінотавр! Я не можу прийти на свято одна, бо кожна гнома буде вважати за честь плюнути мені на спину.
Ельф, піднявши одну брову, кинув погляд в невеличке, оформлене темною бронзою люстро, що стояло на робочому столі, скривився і знову поглянув на піксі: – Не думаю, що можу стати тобі у пригоді як супровід, бо мінотавру я не конкурент.
– Відмовки не діють. По-перше, до відкриття свята лишилося дві години й за цей час я нікого кращого не знайду, тож мушу брати того, хто ближче сидить. По-друге, я в тебе давно нічого не просила. І по-третє, я піклуюся про нашу справу! Ти прорекламуєш своє агентство, самостійно побачиш і відразу розкриєш всі злочини, які можливі на святі, і нарешті навчишся відпочивати, бо було обіцяно, що це свято справді для всіх і для кожного!
Відчувши незламність позиції піксі, Лео важко зітхнув.
***
Великий святковий палац потопав у гірляндах та сполохах салютів і феєрверків. Кругом щось яскраво горіло, видовищно палало, красиво вибухало і захопливо стріляло. Грала музика невідомих композиторів і все оточення отримувало задоволення від атмосфери свята, хто як міг.
Палац займав непристойно велику площу, мав безліч залів, де всі охочі могли відшукати свято за своїм смаком. На площі перед палацом спалахували арки магічних порталів з яких з’являлися гості.
Портал до палацу Мі-мі відкривала самостійно. Ступивши на бруківку і зорієнтувавшись, детектив Раєр зі своєю секретаркою на плечі, з гордо піднятою головою, вкритою густою гривою чорного волосся, що поблискуючи спадало на плечі, аристократичною поставою і металевим виразом обличчя, рушив до входу.
Після реєстрації, невідомим чином, всі глашатаї всіх залів отримали інформацію про новоприбулих. Робивши вперше крок до будь-якої зали, дроу з піксі на плечі постійно чули: – До нас завітали! Очільник детективного агентства, пан Лео Заарі Раєр зі своєю помічницею пані Мі-мі! Наші шанування!
Купки магічних і звичайних розумних істот вешталися в пошуках свого настрою і подібні шанобливі привітання лунали для кожного, хто вперше перетинав лінію входу в кожну залу, тож вигуки від невидимих глашатаїв лунали постійно, публіка звикла і ніяк на них не реагувала.
Рівень магічної насиченості в палаці був надвисоким. Повітря бриніло від захисних заклять, тому розраховувати на гучне вбивство було марно. В юрбі можна було побачити, як вампір мило розмовляє з людиною, котолюд з крисолюдом, ельф з орком і навіть гном з дворфом!
– До нас завітали! Очільник детективного…
Лео з Мі-мі опинилися в залі в якій вочевидь проходило якесь благодійне свято. Ведучий вихваляв інвесторів, довкола сцени за діловими бесідами, купками по двоє-троє, розташувалися надмір багаті особи. Переважно тут були вампіри, дроу і пихаті дворфи. Воскові, беземоційні обличчя, зверхні погляди, ліниві й поблажливі рухи, кришталеві келихи, наповнені наддорогим шампанським… Між присутніми сновигали схожі на богомолів магічні офіціанти з випивкою
Піксі сиділа біля вуха Лео, тож вони могли пошепки перемовлятися і довкілля не збуджувалося від їдкої критики цієї нетрадиційної парочки.
– Тут твоїх багато. Подобається тобі таке свято? – спитала Мі-мі, саркастично посміхаючись.
– Ти ж розумієш, що тут немає свята. Тут лише скупчення жадібності… Комусь, вочевидь, таки подобається. – Лео витяг з внутрішньої кишені блокнот, щось туди занотував і сховав його назад, – На мою думку весь цей різновид свят спрямований лише на одне: щоб гості визначилися які з недоліків, або шкідливих звичок займають в їхньому списку найвище, привілейоване місце і насолодилися ними сповна. Тут маємо свято задраної гордині й потребу у схваленні від довкілля. Також такі свята дозволяють набити кишені та уникнути податків. Не знаю як тобі, а мені тут робити немає чого.
– То пішли далі. Я з Лі-лу домовилася зустрітися коло сорок сьомої зали. Там наші збираються. Йди он до тієї лівої арки, я знаю короткий шлях.
Минаючи арку, Лео з Мі-мі перетнули звуковий бар’єр і потрапили в наступну залу.
Долинуло вже звичне: – До нас завітали! Очільник детективного…
Але в залі стояв такий гамір, що глашатая було майже не чутно. Тут зібралися в більшості своїй фізично сильні істоти. Кремезні титани різних видів і розмірів пили алкоголь, спілкувалися, сварилися, кричали й змагалися між собою у дурнуватих змаганнях диких хлопчиків.
Он де тумбоподібний дворф зчепився мертвою хваткою з жилавим ельфом у змаганні на руках. А он здоровенний орк намагається набити морду такому ж велетенському мінотавру.
Персональні магічні захисні бар’єри, надані всім гостям коштом закладу, відмінно справляються з поставленим перед ними завданням. Зашкодити тут ніхто нікому не зможе, отже такі бійки приведуть лише до надмірної втоми учасників. А що? Всі розважаються! Кому не подобається, ідіть в іншу залу.
– Гори м’язів і піки самозакоханості, – бурчав детектив, оминаючи натовп велетнів, в середині якого двоє, роздутих від перекачаного м’яса людей, по черзі, від душі, ляпали одне одного по щоках. Не збавляючи швидкості, Лео намагався одночасно занотувати щось у свій блокнот, – Чемпіонат гіпертрофованих альфа-самців. Як баби б’ються!
– Перепрошую! – Мі-мі вщипнула Лео за його довге вухо, – Прошу не ображати жінок людського виду, особливо зважаючи на те, що це і є жінки!
– Справді? – дроу спинився і пильніше подивився між тілами глядачів на противників у такому незвичному змаганні, – Дійсно, жінки. Ну тоді мої висновки помилкові. Можеш прямо зараз полетіти туди й щиро перепросити їх від мого імені.
– Ой, все! – піксі зачовгала на плечі у Лео, зручніше влаштовуючи свою дупцю, – Нам праворуч, он туди!
Наступна зала зустріла гостей танцювальною музикою. По центру кружляли пари. По периметру були розташовані столики за якими сиділи різні істоти, різної статі й різного віку, пили напої, обмінювалися люб’язностями та домовлялися про побачення.
– Нам через залу, он туди, там вихід в коридор і трохи далі буде сорок сьома зала, скоригувала подальші дії Мі-мі, й запитала: – А що ти скажеш про це свято?
– Де ти бачиш свято? Тут надмірна концентрація хтивості на кожному квадратному метрі. Всі сюди прийшли, щоб знайти партнера або партнерів для сексу. І взагалі, ти обіцяла мене навчити розважатися, а показуєш весь час якусь дичину.
Перед виходом в коридор, Лео завмер на декілька секунд, пильно оглянув залу і вийшовши через арку знову дістав свій блокнотик.
– Що ти там весь час пишеш?
– Злочини. Там альфонс гоблін вкрав клатч у симпатичної дворфи. Завтра викрию його. Легкі гроші.
– У тебе що, навіть тут робота в голові?! Ти це кинь! А то так і зустрінеш старість, не знаючи що значить веселитися і відпочивати! Ми прийшли, – Мі-мі спинила Лео біля однієї з арок, – Лі-лу вже там. Зараз ти побачиш, що таке справжнє свято!
Цю залу окупували два види істот. На підлозі володарювали карликові гномики у святкових костюмчиках і червоних панчішках на босу голову. В повітрі святкували піксі в напівпрозорих пеньюарчиках і з традиційними маленькими чарівними паличками в рученятах.
Відразу три оркестри грали одночасно три різні мелодії, кругом багацько низеньких столів з закусками й доволі місця для танців.
Свято вирувало всюди. Гномики бігали не лише по підлозі. Часто піксі обсипали їх чарівним пилком і малі коротуни підіймалися в повітря. На жаль, керувати своїм польотом вони не могли й кумедно чеберяючи коротенькими кінцівками, намагалися вхопити когось з оточення, щоб продовжити політ вже разом.
Піксі штовхали гномиків як кульки у тривимірному більярді. Стикаючись в повітрі й розлітаючись в різні боки, всі отримували неймовірне задоволення.
Все тут верещало, сміялося, співало і рухалося в усіх напрямках. Лео в першу мить ледь не втратив орієнтацію від надголосних звуків і фотоспалахів, які засліпили його при вході. Мі-мі ще щось прокричала йому на вухо про справжнє свято і зникла в юрбі піксі, що були схожими між собою, як краплі води.
Відчувши, що загальна увага його полишила, Лео тишком-нишком, весь час пильнуючи, щоб не наступити на малечу, відійшов попід стіною в бік від входу і побачив мінотавра, який неподалік стояв стовпчиком і спостерігав за святом життя.
На всю залу детектив з мінотавром виявилися єдиними створіннями, зріст яких був співвимірним, тож Лео підійшов до свого товариша по нещастю і спробував відрекомендуватися. В загальному гармидері щось почути було неможливо, тож нові знайомі просто поручкалися і завмерли поряд, продовжуючи спостерігати за довкіллям.
На довго їх не вистачило. Скоро мінотавр торкнув детектива за плече і жестами запропонував вийти в коридор. Подолавши звуковий бар’єр входу, Лео з полегшенням видихнув. В коридорі сновигали в різні боки шукачі свята, але у порівнянні з лементом зали, цей гомін мандрівників видавався абсолютною тишею.
Детектив знову простягнув руку мінотавру і хотів відрекомендуватися, як співрозмовник підняв угору вказівний палець, закликаючи до тиші й … Витяг вушні затички!
– Овва! Якби ви були дроу, я б сказав, що це щонайменше не чесно! – Лео аж руки від здивування розвів.
Посмішка доволі дивно виглядала на обличчі мінотавра: – В таких справах кожен сам за себе! Я не вперше супроводжую названу посестру на гуляння, тож маю деякий досвід. Жорже Де Мумук, офіцер армії опору до ваших послуг!
– Лео Заарі Раєр, детектив найвищої категорії до ваших послуг!
– Радий знайомству! Чи можу поцікавитися ким вам приходиться пані Мі-мі?
– Я її роботодавець Вона працює моїм помічником.
Жорже покивав головою: – Розумію. Персонал нині вирішує все. Ви команда! Приємно бачити досвідченого керівника, який розуміє важливість дружніх відношень в колективі. Що ж, ми свій обов’язок супроводу виконали. Тепер про нас мінімум добу не згадають. Приємно було з вами спілкуватися. Якщо я більше нічим не можу бути вам корисним, то мушу йти. На мене чекає чудова партія в покер! Це просто свято якесь! Щасти вам!
– Навзаєм!
Попрощавшись, Лео рушив далі коридорами, поглядаючи в обидва боки й шукаючи свято для себе. Біля однієї з арок Раєр спинився і доволі довго здивовано спостерігав, як табун єдинорогів, вишикувавшись у коло, танцював летку-єнку.
Спантеличено похитавши головою, детектив рушив далі. Врешті, втомившись шукати, Лео вирішив, що якщо не зміг відпочити, то хоч попрацює на перспективу. Він знайшов типове свято знаті, де всі були зайняті задоволенням своїх гастрономічних забаганок.
Вся зала була заставлена столами й столиками, довкола яких сиділи компанії чванливих їдунів і з набитими ротами обговорювали останні новини. Лунали тости, дзвеніли столові набори, магічні офіціанти збивалися з ніг. Типове свято жерунів, які вважають себе гурманами.
Лео сів за столик коло стіни, замовив собі келих червоного вина, поклав перед собою блокнот і почав ліниво спостерігати за персонажами цього свята.
Сюди приходили сім’ями. Діти, в кількості з’їденого, не відставали від своїх батьків. Передаючи одне одному спеції, різні свахи пильно видивлялися можливих наречених для своїх або чужих нащадків.
Зав'язувалися стосунки й руйнувалися сім’ї. Не так подивився – зрада. Ляпнув на когось соусом – смертельна образа. Але тут свято, тож просто назначали смертельну дуель на наступний день, а на цей момент інцидент вважали вичерпаним.
Іноді Лео брав до рук блокнот, щось туди записував, іноді робив ковток вина. Загалом, доволі непогано проводив час, аж як помітив одну дуже цікаву особу.
Світла ельфійка, що мала не надто яскраву, але приємну і гармонійну зовнішність, часто змінювала місця за різними столами й при цьому майже нічого не їла. Вона також помітила детектива і її поступальні переходи між столиками змістилися в бік дроу.
Певний час таємнича незнайомка сиділа за три столики від детектива іноді прицільно кидаючи на нього погляд, немовби оцінюючи його поведінку. Лео спробував пригадати, як її оголошував глашатай, але не зміг. Або проґавив, або вона в цю залу сьогодні зайшла не вперше.
Врешті їй набридло спостерігати за детективом здаля і вона, демонструючи витончену сукню ніжно салатового кольору і спортивну фігуру, підійшла і не вітаючись сіла до столу, також спиною до стіни й паралельно з детективом. Відразу з’явився магіціянт і поставив перед нею келих з білим вином. Обоє представників лісового народу, дегустуючи напій, відстороненими поглядами дивилися на залу, але і сліпому було видно, що вони боковим зором вивчають одне одного.
– Нудьгуєте? – не повертаючи голови спитала ельфійка?
– Аж ніяк. – також не дивлячись на співрозмовницю відповів дроу, – Спочатку думав, що задарма втратив вечір, але зараз доволі гарно проводжу час.
– Ви детектив?
– Мені здається, що краще буде просто познайомитися. – зробивши невеликий ковток вина відповів темний ельф, – Лео Заарі Раєр, детектив найвищої категорії до ваших послуг.
– Аміель з дому Смарагдової Роси… Шпигунка… – ельфійка хмикнула, – Найвищої категорії. До ваших послуг.
– Ого! Справжня шпигунка? Кому і де я перейшов дорогу, що викликав до себе таку увагу?
Полишивши келих, котячим рухом Аміель підвелася й обійшовши стіл нависла над детективом примусово демонструючи принади глибокого декольте і смарагдову прикрасу на шиї.
– Такому привабливому дроу нема потреби переходити комусь дорогу. Вам достатньо просто вийти на загал. Невже ви самі цього не відчуваєте? – Її невеликі, але доволі апетитні груди зворушливо здіймалися в декількох сантиметрах від його очей.
Лео відчув як десь під серцем у нього заворушилося знайоме відчуття. Ні, це було не збудження від близькості такої звабливої особи. Це було відчуття тривоги, яке змішувалося в міцний коктейль з подвійною дозою адреналіну. Його професійна чуйка просто волала про небезпеку.
– Аміель, ви мене хвилюєте… – Лео намагався вдавитися спиною в стіну, – Тим, що для шпигунки найвищої категорії використовуєте занадто примітивні спроби впливу. Вам хтось вже казав, що ви дуже привабливі?
– Так, мені траплялися такі недалекі особи, – різко втративши інтерес до дроу, ельфіка королівською ходою повернулася на своє місце, але розгойдувати емоційну гойдалку не припинила, – Пропоную тост за знайомство! – Аміель підняла свій бокал і з грайливою посмішкою поглянула на Лео.
Вичавивши з себе ввічливу посмішку, детектив різко встав, взяв у мігіціянта з таці новий бокал з червоним вином і переставивши свій недопитий напій на середину столу, відсалютував ельфійці непочатим: – Радо підтримую! До речі, поділіться таємницею. Якої хімічної речовини раптом побільшало в моєму недопитому бокалі? Я звісно ніяким чином не міг відірватися від казкового видовища вашого декольте, але, знаєте, у дроу на кінчиках наших довгих вух є такі чуттєві точки…
– Не переймайтеся. Звичайне снодійне, – Аміель з посмішкою смакувала вино і спостерігала за залою, – Отруту не пропустять захисні закляття святкового палацу.
– Як зворушливо… – Лео покосився на бокал, – Шановна Аміель, я досі не розумію ваших цілей, але ви вже залякали мене до мокрих штанів. Дуже хочеться запевнити вас, що я ні до чого не причетний, ніде не був, і нічого не робив. Заради вашого спокою, я вже готовий самостійно випити ту харчову добавку, але серед живих мене тримає моя цікавість. Заради всього святого, поясніть мені, що саме тут відбувається?
– Приємно мати справу з професіоналом, – шпигунка підвелася. Було видно, що вона припинила гру: – Пропоную прогулятися палацом. Я вам все поясню, а заодно покажу вам справжнє свято, бо як я могла помітити, ви його для себе досі не знайшли.
Вони опинилися на широкому балконі найвищої башти палацу. Тут стояло доволі багато гостей. Всі дивилися на сяйво, яке розпалювалося на сході.
– Я помітила, що від вашого погляду не сховався жоден кишеньковий злодій з присутніх. Мій агент мав виконати одне завдання, але я не хочу його розкривати. Ніхто з тих жерунів його не помітить, але ви б його побачили. Тож мені конче було необхідно відвернути вашу увагу.
– То зараз ви мене привели подивитися на схід сонця, а ваш агент там працює?
– Ні, все відбулося, коли я кинула до вашого бокала пігулку з цукру. – Аміель мило посміхнулася.
– А навіщо тоді ми тут?
– Все просто. Ось це свято саме для такого дроу, як ви. Подивіться, яка краса!
Перші промені сонця освітили балкон. На мить Лео замилувався видовищем початку нового дня. Коли він озирнувся, Аміель вже не було.
***
Знявши верхній одяг, з мрійливою посмішкою, Лео увійшов до свого кабінету.
– Не ту я собі обрав професію. Треба було піти в бібліотекарі. Став би книжковим хробаком і жив би собі спокійно. Шпигунка… Хех! Теж мені… Другу сотню років не розміняла, а вже себе генієм конспірології вважає. Треба ж! Вона мені буде розповідати про мої вподобання до свята! – детектив відкрив блокнот і хотів вже перенести до магічної бази даних всіх правопорушників, яких помітив у святковому палаці разом з тим таємним недоагентом від Аміель, як раптом махнув рукою: – А! досить працювати! Треба колись і відпочивати!
Лео Заарі Раєр, відкрив глобус, витяг з мінібару пляшку старого червоного десертного вина, налив собі в бокал в’язкої рідини й дістав з полиці товстеньку книгу людського автора детективів Артура Конан-Дойля.
– Хто б що розумів! Ось справжнє свято! – сказав темний ельф і сівши у своє велике шкіряне крісло, занурився в читання.

(05,06,2023)