Ті мої слова стали пророчими. Для нас обох.

Ще не випав перший сніг, як мені вдалося досягти своєї мети. Ні, я не стала повноправною власницею суддівського крісла. Але здобула посаду запрошеного судді.

Всі мої заслуги та невелика допомога Джеремі зробили свою справу. І тепер я могла сама обирати справи, на час яких відкладала значок слідчого і вдягала темно-сіру мантію.

І та справа стала саме такою.

Адже рудий перевертень досі був під слідством.

Мене могли не допустити через спорідненість з Олівією Крамер. Але, знову ж таки... Джеремі.

Я була зобов'язана йому багато чим у розслідуванні та покаранні вбивці. Він попросив справу з Гархіла, провів своє розслідування. І всього того, що ми знайшли разом, мало вистачити на кілька страт.

Як виявилось, мама була не єдиною його жертвою. Їх було більше десяти.

Того дня я увійшла до суду з впевненістю у своїх силах. Навіть усміхалася.

Так, я була зацікавленим суддею. Але то був суд присяжних. А отже, моє прізвище не мало жодного значення. Тому що моїм завданням було лише оголосити вирок, який винесуть присяжні. Я могла внести до нього лише крихітні корективи.

І цим правом я збиралася скористатися на повну.

Той момент, коли до зали суду ввели Пауна Серсена… я запам'ятаю на все життя. Перевертень посміхався доти, доки не підняв очі і не зустрівся зі мною поглядом.

Страх. Справжній страх. Справжнісінький.

Не лише у погляді. Але й у повітрі довкола.

— Суд щодо справи містера Серсена оголошується відкритим! — Оголосила я, ударивши молотком по підставці.

Суд відьми, кажеш?

Оце суд відьми. І тепер ти відповістиш за все те зло, що приніс у світ.

Адвокат містера Серсена намагався щосили. Навіть тиснув, що я родичка однієї з тих, кого знайшли вбитою. І нібито у моїх інтересах засудити його підзахисного.

— У моїх інтересах лише бути голосом правосуддя, — сказала я після цих слів. — Але так, я й справді дочка Олівії Крамер. І з погляду її дочки, в моїх інтересах покарати вбивцю, а не засудити невинного. До того ж, остаточне рішення не за мною. Панове присяжні, — я повернулася до лав, які займали істоти в масках, — це справа у ваших руках. А тепер якщо претензій більше немає, пропоную продовжити засідання.

Адвокат поперхнувся своїми словами.

Якби він продовжував намагатися виїхати на тому, що я зацікавлена ​​особа, то тільки підставив би сильніше свого підзахисного. Адже, якщо він невинний, я не маю мотиву засуджувати перевертня.

То був придуманий мною хід. І Джеремі його схвалив після кількох годин дискусій.

— Прошу запросити свідка…

Засідання тривало. Прокурор та адвокат по черзі викликали свідків, зачитували матеріали справи та робили заяви.

А коли всі вони закінчилися, я знову змахнула молотком:

— Суд і присяжні видаляються для ухвалення рішення у справі містера Серсена.

Я не втрималася, подивилася перевертню у вічі. І ледь помітно посміхнулася.

Виходила я у внутрішні приміщення останньої. З'явилася у залі засідань теж. Присяжні почали обговорювати, шарудили паперами, пили чай. Я майже весь час мовчала.

— Міс Крамер, а що ви думаєте? — поцікавився один із присяжних, коли рішення було практично ухвалено.

І тоді я заговорила.

Моя ідея була простою. Але набагато жорстокішою, ніж смертна кара, яку хотіли обрати присяжні. Всі як один були впевнені у винності містера Серсена. І це гріло мені душу.

Важко було не посміхатися, повертаючись до зали суду. Дуже складно.

— Увага! Суд присяжних ухвалив свій вирок! — я встала, підносячись над усіма в залі. Відкрила папку та зачитала написане там. — Містера Пауна Серсена визнано винним за законом номер тринадцять, законом сорок чотири і законом вісімдесят шість!

Перевертень стиснув кулаки. Скрип його рукавичок було чути всім.

— Містер Серсен засуджується до каторжних робіт на дальній півночі, — із задоволенням сказала я. А хтось у залі ахнув.

На далеку північ посилали найзапекліших злочинців. Тих, хто чинив найстрашніші злочини. На них усіх чекали важкі роботи в морозних шахтах. Голод та холод. Неминуча, але повільна та болісна смерть.

— Також містер Серсен отримує заборону на перевтілення до кінця свого життя, — холодно сказала я те, про що ми так довго розмовляли з присяжними.

Для перевертня це було ще більшим покаранням, ніж каторжні роботи. Він не зможе прийняти звіряче обличчя, щоб зігрітися. Не зможе використати його, аби втекти.

Артефакт, який надінуть на нього після удару молотком, подбає про це.

— Вирок остаточний. Оскарженню не підлягає!

Я замахнулася молотком, дивлячись злочинцю у вічі. І з насолодою відтворила гучний стукіт об дерев'яну підставку.

Ось той момент, на який я чекала десять років.

Швидка смерть – мале покарання.

Чоловік, який забрав стільки життів і займався грошовими махінаціями, до кінця життя буде позбавлений всього, що робить життя життям.

З суду я не вийшла — випурхнула. Давно я не відчувала такої легкості, такого щастя. Мамо, я зробила це! Я покарала його. Ти можеш бути спокійною. І тато нарешті зітхне з полегшенням. Я повідомлю про все йому сьогодні. Але трохи згодом.

Тому що зараз маю одну невідкладну справу.

В агенцію «Замковий отвір» я приїхала в обід. Навантажена кількома пакунками, постукала у двері, не в змозі сама її відчинити і відчула ностальгію.

— Дано! — відкрив мені усміхнений Грегорі. — Ти при… при… прийшла!

— Звісно, ​​я прийшла, — щасливо посміхнулася, проходячи всередину. — Мій стіл ще не викинули?

— Ну як мо-о-о-ожна! — з кабінету почувся обурений голос Тарі.

— Дано, як твої суддівські справи? — Кіт кивнув, коли я увійшла всередину.

— Все чудово, — відмахнулася я, не бажаючи зараз говорити про це.

— Міс Крамер? — містер Деф теж вийшов зустріти мене. — Вашу практику достроково закрито. Ви що, заблукали?

Але незважаючи на досить суворий тон, перевертень теж усміхався.

— До речі, так, — підтримав містер Бодоюн. — Ходять чутки, що тобі запропонували місце серед королівських слідчих.

— Ось куди ви всі поспішаєте? — докорила я їх, звантаживши пакунки на стіл, який нещодавно був моїм. Але поки за нього не посадили іншого слідчого, він все ще міг таким вважатися.

Правда ж?

— Сьогодні я хочу розділити з вами радість, — повернувшись обличчям до всіх присутніх, промовила я. — І тому принесла подарунки.

— П-п-подарунки? — здивувався ельф.

— Саме так! — Піднявши палець, я взяла верхню коробочку і простягла її своєму найкращому напарнику. — Це тобі.

— Мені?

Здавалося, Грегорі зараз знепритомніє.

Настільки шокований він був. І так сильно тремтіли в нього руки, що Кіт уже починав сміятися.

Нарешті хлопчина впорався зі стрічкою і відкрив коробку.

— Дано, — тільки й зміг видихнути він, витягнувши на світ зачароване перо червоного кольору. — Дякую!

— Повір, воно тобі стане в нагоді, коли вступиш до академії, — усміхнулася я. — Особливо на перших чотирьох курсах.

Грегорі гикнув, перевів погляд на подарунок. А наступної миті вже кинувся обіймати мене, шморгаючи носом.

— Д-д-дякую, — запищав він, здається, розплакавшись мені в плече.

Оце реакція!

Я з побоюванням зиркнула на інших слідчих. Якщо всі вони почнуть пускати мені соплі на сукню, то я даремно не захопила плащ. Сезон дощів він пережив. Тут теж не мав підвести.

— Це ще не все, — я дочекалася, поки основна буря емоцій від такого простого подарунка вляжеться, і простягла Грегу ще один пакунок. — Важливі нотатки з приводу академії. Де найкраще не їсти, з ким із викладачів не сваритися, і у кого як краще складати іспити.

Ну все! Несіть мій плащ!

Ельфеня завив від щастя. І кинувся мене… душити? Напевно, все ж таки ні. Але це відчувалося саме так.

— Це вам, — нарешті я змогла рухатися, коли Грегорі відпустив мене. І видала подарунок Оберону Дефу.

— Несподівано, — стримано озвався той. Але відмовлятися не став. — О, міс Крамер, мені дуже приємно.

Перевертню дістався набір запонок із дорогоцінних металів із вкрапленнями жовтих сапфірів. Під колір очей.

Більше того, таких ніхто не мав. Тому що ці запонки робилися на замовлення в одного знайомого мені ювеліра. Цього разу його вироби були підписані, ніхто більше не розповідатиме, що таку красу зробили десь у далеких країнах і їх носили якісь місцеві цариці.

— Тарі, а це тобі, — я передала фавну пакунок.

— Що сьогодні за день подарунків? — вклинився Кіт. — Може, поясниш?

— Ти поспішаєш, — докорила я чаклунові. — Знову.

Містер Бодоюн зітхнув і покосився на спорожнілий за моєю спиною стіл. Пакунок, який я віддала Тарі, був останнім.

— Що-о-об його! — захоплено видихнув рогатий, діставши з упаковки нову витончену люльку. Чорне дерево, ручне, а не магічне різьблення, золотий візерунок та зачарований мундштук. — Це щось неймовірне-е-е! Дякую!

Я усміхнулась, а потім повернулася до Кіта:

— Подарунки я дарую тому, що хочу продовжити роботу тут, містере Бодоюн. І сподіваюсь, що містер Деф мені не відмовить.

Я кинула підступний погляд у бік перевертня.

— І ти мав рацію, — продовжила говорити я, звертаючись до чаклуна. — Мені й справді запропонували посаду слідчого у королівському відділі. Але я відмовилася. Тому що цю посаду тепер закріплено за тобою. І ти можеш повернутись туди, куди так хотів. Запевняю, більше жодних підстав не буде.

Кітел здивовано розкрив рота, а я повернула до Оберона.

— Містер Деф, запевняю, всю роботу, яку робив містер Бодоюн, я готова взяти на себе.

— Ну, коли готові, міс Крамер, — усміхнувся перевертень. А потім уже звернувся до Кіта: — Чого розсівся? Збирай речі. Адже ти так давно про це мріяв.

— Дано, — приголомшено похитав головою чоловік. — Не можу повірити… дякую…

— Завжди рада допомогти друзям, — підморгнула я йому і потерла долоні. — Ну що, час займатися справами? Грегорі, тягни найскладнішу і глуху справу, яка у вас залишилася! Будемо її розкривати.

Ельф щасливо пискнув і промчав повз начальника, забувши запитати в нього дозволу. Але хіба перевертень буде проти? Особливо, коли від нього відчувається таке сильне почуттям задоволення.

Так, я повернулася в агенцію «Замковий отвір». Чому? Та тому, що мені хотілося довести, що не лише відділ королівських слідчих може бути на першому місці у рейтингу. І для цього в мене купа часу та справ.

Але це не означає, що я відмовлюсь стати запрошеним слідчим, якщо містер Тейт покличе.

А щодо містера Тейта…

Цього ж вечора я все ж таки запізнилася на нашу зустріч.

— Вибач! — це було перше, що я сказала, коли дісталася затишного гніздечка, в якому мешкав Джеремі.

Будинок справді виявився великим. У ньому могла поміститися не одна родина некромантів, а цілих десять. Коли вперше зважилася прийняти запрошення, я була шокована триповерховим маєтком із червоного каменю з кількома вежами. Того дня я й познайомилася з родичами чаклуна, які все ще гостили в нього.

Некроманти виявилися дуже непоганими істотами. Як виявилося, вони не особливо відрізняються від будь-яких інших. Тільки гумор у них був… кхм… специфічний. Але до цього навіть можна було звикнути.

Однак сьогодні ми були самі.

Джеремі запросив мене на вечерю. А я не змогла відмовитися навіть після такого насиченого дня.

— Нічого страшного, — посміхнувся чаклун, поцілувавши мене після мого «вибач». — До півночі ще півгодини. Тож ми встигаємо відсвяткувати твій день народження.

— Ти все ж таки довідався! — обурилася я.

У всіх документах, які я подавала до академії, моя дата народження була змінена. У деяких навіть не фігурувала. Я не любила святкувати його після смерті мами. Але сьогодні… сьогодні, мабуть, можна.

— Хіба ти здивована? — поцікавився чаклун. — Ходімо, вечеря вже охолола. Але твій подарунок чекає на тебе.

— Подарунок? — а ось здивування мені не довелося грати. — Ти серйозно купив мені подарунок?

— Я знав, що цей день буде для тобі щасливим, — підморгнув чоловік, допомагаючи зняти теплий плащ. Сам! Не став звати слугу.

Знову прояв тієї простоти, яка так мені в ньому подобалася.

— Тож просто не міг не взяти участь у ньому, — закінчив фразу Джеремі, проводжаючи мене у бік їдальні.

Ось тут уже була пара слуг, що завмерли біля стін. Вони чекали, коли можна буде наповнити наші тарілки та келихи. Але варто було мені тільки ступити всередину, як я геть-чисто забула про голод.

Тому що на обідньому столі прямо між тарілками лежав довгий пакунок, лише форма якого видавала характер вмісту.

— Ти серйозно?! — охнула я, простягаючи руки до загорнутої в шурхотливий папір мітли.

— Не питай, відкривай! — поквапив мене Сальватор, що з'явився поруч. — І не відмовляйся, гордячко! Я ось спочатку чайкою думав обернутися, а виявилося, що життя тобі потрібніше, ніж уміння літати.

Я тільки язик духу показала і почала розривати папір.

І одразу здивовано завмерла.

Тому що до ручки мітли виявилася прив'язана широка стрічка. А на цій стрічці бовталася крихта дерев'яна коробочка.

Я кинула погляд на Джеремі. І повільно відчинила її, відчуваючи, як серце починає заходитися від ударів.

Бути не може… Не може бути…

— Дано? — чаклун підійшов до мене зі спини і обійняв за талію, поки я збентежено дивилася на золоту каблучку з синім каменем, що лежала в коробочці. — Ти станеш моєю дружиною?

— Я… — голос раптом охрип. Я навіщось схопилася за обручку і повернулася до Джеремі обличчям. Зазирнула йому в очі і замість короткої односкладової відповіді прошепотіла: — Знаєш, у мене лишилося шість життів. І кожне з них хочу провести з тобою.

***

— Так, ну, начебто нормально, — пробурмотіла я, прибираючи руки від друкарської машинки і масажуючи пальцями скроні.

Божевілля! Я справді сіла писати книгу про відьму-слідчого, якій дуже не терпілося розкрити усі злочини столиці. І в одній із її справ фігурував вампір, який нападає на молодих людських дівчат.

Чим тільки не займешся в сувору зиму, коли навіть злочинці причаїлися по своїх норах і носа особливо не показують.

— Тебе можна відволікти? — двері до кабінету відчинилися без стуку. Чоловік увійшов практично беззвучно, зупинився за спиною і, нахилившись, поцілував мене в маківку.

— Відволікай, скільки тобі хочеться, — озвалась я, закинувши голову й упіймавши погляд рідних очей.

— Та ось, — підступна усмішка, від якої в мене зносило дах, — хотів запросити тебе на одну справу. Може, для наступної книги стане в нагоді, матеріалу нового збереш.

Джеремі зняв перший лист зі стопки і вголос прочитав:

— Моє ім’я Альва. У мене призначено зустріч з Леном Купером.

— Ану годі! — обурилася я, висмикнувши з рук чоловіка перший лист. — Я ще не відредагувала текст! Розказуй краще, що за справа.

— Дуже непроста, як ти любиш, — усміхнувся він. — Нам вдалося дізнатися прізвище того, що покриває мережу работоргівців у столиці. Хочеш упіймати хижака за вуса?

— Ще питаєш! — Я вже була на ногах. — Коли вирушаємо?

Джеремі засміявся і притягнув мене до себе.

Змирився із тим, що я не зможу жити без пригод та небезпечних розслідувань. Схоже, я примудрилася створити ідеальний світ. Крихітний світ, який називається щасливою родиною.