Джеремі Тейт мав рацію. Поговорити із сиреною мені не вдалося.

До речі, вистава закінчилась тим, що якийсь король спіткнувся об камінь, упав, помер, а потім коронували головного героя п'єси і одружили його з міс Яні.

А як тільки всі актори вклонилися публіці, сцену відразу обліпили кілька десятків людей з букетами. Міс Яні майже зняв зі сцени брат моєї замовниці, вручив їй квіти і спішно забрав.

А я навіть підвестися з крісла не встигла.

— Що в нас далі у планах? — Зітхнувши, поцікавилася я. Хоча й так знала, чим має закінчитись це липове побачення.

Допитом вампірів.

На щастя, цієї ночі сезон дощів вирішив стихнути. Злива скінчилася, але вітер не замовк. А ми пірнули в карету і попрямували до першого підозрюваного.

— За цю ніч допитати всіх особисто ми не встигнемо, — заговорив голова королівських слідчих, враз ставши серйозним.

Чаклун, який іронізував над сценарієм п'єси і посміювався з моїх зауважень, зник. На його місці зараз сидів дуже строгий чоловік, готовий ловити злочинця на брехні.

— Якщо ми не зуміємо викреслити за сьогодні якнайбільше підозрюваних, завтра серед них поширяться чутки. І злочинець може зіскочити з гачка, — зауважила я, розкладаючи по кареті досьє тих, кого ми сьогодні мали відвідати.

— Тому ми сьогодні працюємо не одні, — кивнув чоловік. — На жаль, відьма з даром емпатіїу нас лише одна. Але решту допитають мої помічники. Коло підозрюваних звузиться до ранку.

Він сказав це таким тоном, що я навіть не посміла сумніватися в тому, що це правда.

І розпочалася робота.

Перший вампір, якого ми відвідали, мешкав у невеликому будиночку на околиці палацового кварталу. На доволі бідній вулиці. Чоловік у білому халаті зустрів нас із подивом, але пропустив усередину і навіть запропонував налити чаю.

Ми відмовились.

Допит проводив Джеремі. Я ж мовчала, слухала і намагалася зловити допитуваного на брехні. Але чоловік спокійно відповідав, де він був у ночі, коли були скоєні злочини, хто це може підтвердити. І навіть надав нам документи від лікарів, котрі підтверджували його адекватність. Крім того, підозрюваний знайшов виписки з крамниці крові, де він нещодавно купував собі їжу.

Таких за п'ять годин у нас було більше десяти. Карета погойдувалася, а я відчувала, що ми починаємо провалюватись у болото.

— Може, нам варто було б насамперед відвідати цю саму крамницю? — Запитала я, переглядаючи виписки на наявність підробки. — Хазяїн би точно сказав, хто раніше ходив до нього і хто перестав купляти кров.

— Ви знову мене недооцінюєте, міс Крамер, — пробурмотів чаклун, теж шарудячи паперами на сусідньому сидінні. — Там уже мої помічники із перевіркою.

— Перевіркою? — я відірвала погляд від ідентичних листків.

— Ми ж не можемо назвати справжню причину розпитувань, — хмикнув містер Тейт. — Крамничка перевіряється на наявність порушень. І водночас проглядаються журнали покупок.

— Тоді чому ми зараз тут? Якщо все можна зробити простіше?

— Навіть ті, що не втратили контроль, не завжди купують кров законно, міс Крамер, — приголомшив мене він, підвівши очі. — І це ми теж маємо з'ясувати: звідки вони насправді беруть кров.

Я кивнула і знову зосередилася на завданні.

Потім ми відвідали стародавню світлооку вампіршу в торговому кварталі, сім'ю кровососних у житловому магічному. І навіть заїхали в нетрі — до найнезаможніших.

Але навіть у них виявились справжні виписки з крамниці крові.

— Нічого не розумію, — пробурмотіла я, масажуючи пальцями скроні. — Якщо всі вони такі законослухняні, то чому не здадуть того, хто зірвався? Їхня громада тримається особняком. Вони мають щось знати.

— І ви нічого не відчули?

— Ні, — я хитнула головою. — Єдина нотка занепокоєння була у всіх, коли ви показували свій значок, містере Тейт. А так нічого.

— Світає, — зауважив чоловік, коли карета привезла нас до ще одного будинку, де жив вампір. — Цей буде останнім.

У будинок підозрюваного ми заходили з надією на хоч якусь зачіпку. Але й тут виявилося глухо.

Нас зустрів усміхнений молодий чоловік. Він охоче відповів на всі наші запитання. Потішився, що в нього нарешті з'явилися гості, хай і з детективів, і пожалівся, що не може запропонувати нам сніданок.

— Провал, — зітхнула я, виходячи з дому останнього вампіра.

Сонце вже зійшло.

— Я дізнаюся, як справи в інших, — поділився планами Джеремі, допомагаючи мені сісти в карету. — Якщо їм вдалося щось дізнатися, повідомлю.

— Добре, чекатиму новин, — кивнула я і стомлено прикрила очі.

Здається, я задрімала. Тому що наступної миті відчула дотик до руки. А коли розплющила очі, виявила, що екіпаж уже зупинився біля мого будинку.

— Здається, вам варто відпочити, міс Крамер, — усміхнувся головний королівський слідчий, розбудивши мене.

— Сьогодні якраз вихідний, — придушивши позіхання, відповіла я і кілька разів моргнула, намагаючись прокинутися остаточно.

— Ви зовсім не схожі на відьму, коли спите, — додав чаклун, відчинивши для мене двері.

А я... чомусь зніяковіла. Хоча мала розсердитися.

Тряхнувши головою, викинула цю думку і постаралася зосередитися на найважливішому. Ні, не вихідному дні.

Проспавши до обіду, я вийшла з дому і попрямувала до того самого театру.

Поки не поговорю з міс Яні, я не зможу продовжити своє розслідування. І з цим питанням варто було розібратися якнайшвидше. Нехай і у неробочий день.

— Здрастуйте, — я з усмішкою підійшла до стійки, де нещодавно одна нахабна фея виманила в мене цілий золотий за виставу, яка не коштувала й мідяка.

І з насолодою побачила свою знайому.

Фея натягла посмішку, вдаючи, що не впізнає мене.

— Добрий день. Чим можу допомогти? У нас зараз іде прем'єра чудової п'єси. На сьогоднішній вечір ще залишилося кілька квитків на…

— Дякую за пропозицію, — перебила я, витягаючи значок. — Але вашу «чудову» виставу я вже подивилася. На мій величезний жаль. І якщо ви не хочете проблем і звинувачень у перевищенні повноважень, вам доведеться відповісти на кілька питань.

І підступно посміхнулася, спостерігаючи за тим, як чергова посмішка сповзає з обличчя крилатою.

Фея намагалася відмовлятися, казала, що це не та інформація, якою вона може поділитися. Але зрештою здалася і повідомила, де можна знайти міс Яні, якщо її немає в гримерній.

І навіть провела до цієї гримерної, попросивши пару, що прийшла за квитками, трохи почекати. І, на щастя для нас обох, сирена опинилась у будівлі театру, незважаючи на вихідний.

— Перепрошую?! — обурилася вона, коли я відчинила двері і насамперед продемонструвала своє посвідчення.

— Перепросіть ще раз, — не дуже дружелюбно озвалася я, замикаючи за собою двері. — Моє ім'я Веледана Крамер. Я детектив. І маю до вас кілька запитань, міс Яні. Сподіваюся ви готові відповісти на них без присутності королівської варти.

Сирена в момент моєї появи розчісувала своє чорне волосся тонким гребенем. А від моєї нахабності розтиснула пальці і випустила його.

— Та як ви смієте? — обурилася вона, схоплюючись на ноги. — Вриватися в мою гримерну! І щось вимагатиме! Забирайтеся негайно!

— Звичайно, звичайно, — я продемонструвала їй миготливий кристал, який записував усе з того моменту, як я переступила поріг. — Я піду, а нашу розмову зможе прослухати один цікавий чоловік не прізвище Сіван.

Сирена пропалила мене злим поглядом, таким самим нагородила і кристал у моїй руці.

Я вибрала у цій справі тактику натиску. Вважаючи, що зможу притиснути до стіни аферистку і вибити з неї всі зізнання. Завдяки підказці Джеремі це можна було зробити ще легше, ніж я уявляла.

— Що вам потрібно? — прошипіла міс Яні. Її ніздрі роздмухувалися від обурення, а нігті повільно подовжувалися, перетворюючись на пазурі.

— Хочу знати правду, — знизала я плечима. — Якщо ви готові відповісти на всі мої запитання, міс Яні, я вас більше не потурбую.

І посміхнулася так мило, як тільки була здатна.

— Запитуйте, — з нотками погрози промовила дівчина, сівши назад у своє глибоке крісло і закинувши ногу на ногу.

Тонкий короткий халат червоного кольору задерся, продемонструвавши бліде стегно.

Але, на жаль, на мені її трюки не працювали.

— Почнемо з того, що я хотіла б… Ось так!

Сирена мовчки спостерігала за тим, як я поставила на столик поряд з нею невелику миску і вилила в неї воду з фляги, що взяла з собою.

— Що ви робите? — скривившися, спитала вона. — Ви…

— Я знаю, хто ви, міс Яні, — відверто посміхнулася я. — Тому на запитання ви відповідатимете за моїми правилами.

— Ви не маєте права, — процідила вона, з жахом дивлячись на воду.

— О ні, маю, — я почувала себе переможницею. — Королівський указ номер вісімсот сорок чотири: у разі підозри в шахрайстві в особливо великих розмірах слідчий має право провести допит за допомогою предметів або заклинань, що вказують на правдивість чи хибність слів підозрюваного. У разі відмови з боку підозрюваного слідчий має право заявити про справу до найближчого відділу королівської варти та…

— Добре! — міс Яні перебила нудне зачитування законів і опустила пальці у воду. — Що там у вас за запитання? Ставте їх та йдіть геть! Ваші звинувачення смішні! Міс… як вас там?

— Крамер, — підказала я, спершись на стіну. Відкрила блокнот із запитаннями, перевірила справність записуючого кристала і почала: — Ваше повне ім'я?

— Неривіль Яні, — сказала сирена, дивлячись мені в очі.

— Повних літ?

Дівчина скривилася:

— Шістдесят чотири.

Ого, а наша молоденька сирена не така вже й молоденька. Ось що означає водна живність. Коли вмієш утримувати вологу в шкірі, старіння не таке й страшне.

— Чи були ви у стосунках із містером Кудером, містером Унфіром та містером Сіваном?

— Так.

Допитувана не скривилася. Вода поводилася тихо.

— Що то були за стосунки? — Поставила я наступне запитання, записуючи її відповіді ще й чорнилом. Кристал кристалом, але запис від руки допоможе мені краще розібратися в справі.

Як невчасно зламалося моє зачароване перо.

— Любовні, міс Крамер, — з викликом відповіла сирена.

— У цих любовних стосунках вас обдаровували великою кількістю дорогих подарунків, це не залишилося непоміченим, — сказала я. — Як це ви можете пояснити?

— Е-е-е, що означає як? — Видихнула вона. — Мені робили подарунки. Просто подарунки.

— Тобто ви хочете сказати, що не впливали на своїх залицяльників і не підкоряли їхню волю своєю піснею? 

— Звичайно, ні! — обурилася міс Яні, змахнувши рукою.

Декілька крапель злетіло в повітря.

— Прошу тримати руки у воді, — процідила я крізь зуби. — А тепер ще раз…

— Я не впливала на своїх чоловіків, щоб отримувати від них дорогі подарунки, — повільно й по складах промовила сирена, повернувши руки у воду. Дивлячись мені в очі, вона повторила: — Усі подарунки були добровільними, люба.

Я з сумнівом зиркнула на спокійну дзеркальну воду.

— І чому я вам не вірю, міс Яні?

— Не уявляю, — сказала вона, смикнувши куточком рота. — Мені немає потреби співати своїм чоловікам, щоб вони приносили все до моїх ніг. Достатньо бути з ними милою і дурненькою дівчиною.

— Тобто ви хочете сказати, що не застосовували магію, але все одно вводили їх в оману?

— Хіба це заборонено? — хмикнула вона. — Мила моя, якби ви пожили з моєю, знали б, як складно самотній жінці в нашому світі.

— О, повірте, я це знаю, — хмикнула я, подивившись на неї.

Але утримувати маску переможниці, яку я начепила разом із легкою посмішкою, з кожною миттю ставало дедалі складніше.

То був провал. Міс Яні нехай і була річковою чи морською гадиною, але злочинницею не була.

Принаймні законів королівства вона не переступала. Чого не можна сказати про норми моралі. Але за це вже судити не мені.

— А тепер я хочу почти брехню від вас, — попросила я, пильно зазирнувши їй у вічі. — Я спитаю ще раз, скільки вам повних років, міс Яні?

Сирена зрозуміла мене, але не поспішала. Вона зневажливо дивилася в обличчя. Зітхнула, набрала повітря в легені та…

— Сімнадцять.

Я вловила відлуння страху і огиди. А потім вода вскипіла, сирена верескнула і висмикнула пальці з пастки. Її шкіра почервоніла і пішла пухирями.

— Ви задоволені? — з ненавистю процідила вона крізь зуби. — У мене ввечері виступ! Я…

— Дайте сюди руки, — перебила я.

Легкі чари бузковим сяйвом охопили пальці підозрюваної. Кілька миттєвостей, і жодного сліду не залишилося від пошкоджень, які завдала вода своєму створінню.

Міс Яні кілька хвилин розглядала свої руки, які знову стали блідими, гладкими та рівними. А потім перевела погляд на мене:

— Хто вас прислав до мене, міс детектив?

— На жаль, я не можу розкрити ім'я замовника, — я сховала блокнот. — Але від себе вибачаюсь за те, що трапилося, міс Яні.

— Знаєте, куди можете ці вибачення собі засунути? Забирайтеся звідси! І щоб я вас тут більше не бачила!

— Акуратніше з камінням, міс Яні, — кинула я наостанок, даючи зрозуміти, що бачила її виступ. І стежу за нею вже давно.

Після чого вийшла з будівлі театру і зареклася до нього повертатися з власної волі.

Ось це було не найприємнішим розвитком подій. Підозри міс Сіван не підтвердилися, незважаючи на всі докази, що прямо говорили про винність сирени... Навіть те, що вона сирена, було підозріло.

Але допит нічого не дав.

Залишалося поговорити з тими, хто в минулому зустрічався з міс Яні. І почути версію чоловіків. Якщо з їхнього боку не буде жодної претензії... мені доведеться приголомшити міс Сіван правдою.

Однак сьогодні їздити по маєтках та домагатися аудієнцій у знатних панів мені зовсім не хотілося. Дощ знову намагався затопити вулиці. Небо вибухало спалахами блискавок. А я згадала про відро, що стоїть посередині передпокою. Якщо не опинюся вдома якнайшвидше, мене точно затопить.

Тому відклавши всі справи на завтра, я повернулася додому. Але не пірнула в тепле нутро приміщення лише з однієї причини — поштова скринька біля ганку тремтіла.

Мені прийшов лист.

Думаючи, що це лист від батька, або містера Тейт, я дістала послання в якомусь грубому жовтому конверті і пірнула до хати.

Розкрила його і завмерла, недовірливо дивлячись на вирізані з газет літери, які наклеїли на грубий жовтий лист.

«Не пхай свій ніс у цю справу, відьмо. Інакше станеш наступною, ким я поласую».