Ранок почався з гуркоту зливи та спалахів блискавок. Я сиділа на ліжку, закутавшись у ковдру, і невдоволено спостерігала за бурею за вікном.

— Будеш так і далі сидіти — запізнишся, — пробурмотів Сальватор, ходячи по моєму ліжку.

Причому меблі не сильно бентежило те, що мій фамільяр просто дух. Ліжко скрипіло під вагою його тіла. І погойдувалося.

— Мій плащ в агентстві залишився, — зіщулилась я від прохолоди.

— А був би на тобі вчора — викинути б довелося, — зауважив кіт, розлягшись на моїй подушці.

І то вірно.

Але ось так виходити під зливу, щоб дістатися до роботи… Все одно ж вибору немає. Якщо навіть голова королівських сказав, що вихідного мені не бачити, то від перевертня такої милості точно не варто чекати.

— Ух, ну, ходімо, — наважилася я, скинувши ковдру.

— А мені то що, — хмикнув Сальватор. — Я завжди поруч з тобою. Ось тільки мені не доведеться мокнути.

І розчинився у повітрі.

Щасливчик!

До агентства я дісталася мокра, незважаючи на те, що скористалася міським транспортом, втомлена після вчорашнього і до обурення зла. Останнє сталося через те, що в диліжансі мені встигли кілька разів наступити на ногу, тицьнути ліктем у бік і облаяти останніми словами за те, що зайняла місце біля вікна, а не вийшла на кілька зупинок раніше.

— Дано, доброго ранку, — Кіт кинув на мене один короткий погляд, коли я похмурою хмарою пропливла повз і труснула гривою мокрого волосся, яке обліпило обличчя.

— У кого як, — шикнула я, стягуючи промоклу наскрізь накидку і здригаючись від огиди.

В цей час за вікном вдарила блискавка таких розмірів, що нею можна було всю столицю осяяти.

— А що, у тебе сьогодні ранок не вдався? — поцікавився чаклун, повернувся до Тарі й хмикнув. — Бачиш, ти сьогодні такий не один.

— Ранок середньої паршивості, — пробурмотіла я, чарами висушуючи накидку та сукню. Закашлялася від великої кількості пари і впала на стілець, нарешті почуваючи себе нормальною відьмою. — А ось нічка видалася не найкращою.

— Тільки не кажи, що ще один труп знайшла-а-а.

— Ну як тобі сказати, — озвалася я, масажуючи пальцями скроні. — Трупом учора побувала я сама.

У кабінеті повисла тиша. І тільки вітер ударився шаленим птахом у вікно.

— Дано, що ти хочеш цим сказати? — Кіт повільно опустив на стільницю перо, яке до цього затискав між пальцями, і з подивом подивився на мене.

— Що значить вас учора вбили, міс Крамер?! — перевертень ривком відчинив двері, роблячи крок усередину. — І чому я дізнаюся про це не від вас, а від відділу королівських слідчих?

Три погляди зосередилися на мені.

Довелося розповідати. Все. Починаючи з того моменту, як ми розійшлися із Грегом, і закінчуючи тим, як я лягла спати.

— Вітаю з придбанням фамільяра, — не до місця ляпнув Кіт, коли розповідь була закінчена, а перевертень мені особисто чаю зробив.

— Так, пощастило, що він так вчасно набув форми, — погодилася я, зігріваючи долоні об стінки чашки.

— Не дякуй, — пролунало з-під столу. — Це й у моїх інтересах. Загинеш ти, загину і я.

— Так це означає, що у нас проходить практику відьма, що увійшла у повну силу, — задумливо промимрив містер Деф. А блискавка, що майнула за вікном, спалахом відбилася в його вертикальних зіницях.

— Саме так, — підтвердила я, роблячи ковток чаю. — Отже, тепер я готова взятися за одну з тих справ, що може загрожувати мені смертю. Тепер не страшно ризикнути життям.

— У тебе їх залишилося всього сім, — долинуло все з-під того ж столу. — Не поспішай, Дано.

Я тільки відмахнулася і вичікувально подивилася перевертню в очі.

— Поки нічого не можу вам обіцяти, міс Крамер, — сухо промовив Оберон Деф.

— Через них нам рейтинг и пони-и-изили, — почула я від Тарі. А перевертень тієї ж миті нагородив його суворим поглядом.

— У якому сенсі понизили? — я перевела погляд з одного детектива на іншого і знову на начальника. — Через нерозкриті злочини?

— Так скрізь, міс Крамер, — зауважив перевертень. — Якщо відсоток нерозкритих справ є досить суттєвим, рейтинг агенції в загальному списку знижується.

Отже, загальна кількість справ не така вже й велика, якщо парочка глухарів так сильно підкосила «Замковий отвір».

— Значить, розкриватимемо справи! — ляснула я долонями по стільниці. — Справа місіс Аурен розкрита. Тож я готова братися за нову роботу.

— А я тільки збирався дати вам вихідний, — з сарказмом промовив перевертень, — але якщо ви так рветесь у бій…

— Місіс Аурен до міс Крамер! — Грег зазирнув у кабінет і здивовано оглянув усіх присутніх. — Я щось пропустив?

— Нічого, — хорова відповідь, здається, не переконала ельфа. А я кашлянула і засміялася. — Де місіс Аурен?

— Добрий вам день, міс Крамер, — фавна відсунула вбік мого помічника і зробила крок усередину.

— Добрий день! — знову гаркнули разом у кабінеті.

Грегорі тихо пирснув і зиркнув на мене, ніби питаючи, чи можна йому залишитися.

— Ідіть, містере Деф, — посміхнулася я, — поговоримо про мою нову справу трохи пізніше. А потім повернулася до фавні. — Бажаєте чаю, місіс Аурен? Сідайте.

І крадькома кивнула Грегу, щоб він не соромився і проходив усередину.

Ельфеня двічі вмовляти не довелося. Фавна зняла свій лише трохи промоклий капелюшок і струснула, збиваючи краплі на підлогу. Стягнула з рук рукавички, кивнула мені, беручи чашку з чаєм і заговорила.

Причому перші її слова виявилися для мене цілковитою несподіванкою.

— Гадаю, я маю вибачитися перед вами, міс Крамер, — промовила гостя, зробивши крихітний ковток. — Наша перша зустріч була далекою від ідеалу та гостинності.

— Нічого, — здавлено відповіла я і впіймала здивований погляд Грегорі. — Буває…

— Зі мною такого не повинно бувати, — з належною строгістю помітила фавна. — Сподіваюся, мої вибачення прийняті.

— Прийняті, — квапливо підтвердила я.

Цікаво, це вона так добре своєю рогатою головою після непритомності приклалася? Чи це заслуга містера Аурена? Може, це він так добре впливає на свою дружину?

— І я б ще хотіла подякувати за те, що ви не стали повідомляти про все, що трапилося, королівській варті, хоч і мали, — продовжила говорити жінка, кинувши обережний погляд у бік інших слідчих.

Але Кіт і Тарі вдавали, що зосереджені на своїх справах. І взагалі не слухають, про що ми тут говоримо.

— Ми вдячні вам за той вибір, що ви зробили, міс Крамер, — чергова шокуюча фраза від місіс Аурен. — Але більше ніхто не повинен знати, хто стояв за крадіжкою. Ми вирішили зберегти таємницю, яку ви розгадали.

— А ваші слуги? — спитав Грег.

— Вони нікому нічого не скажуть, — сказала вона. — І вас я попрошу зробити те саме.

— Звісно, ​​місіс Аурен, — кивнула я. — Це таємниця розслідування. Ми мовчатимемо.

Можливо, мені здалося, але вона полегшено видихнула. А потім зробила ще один ковток чаю і навіть усміхнулася.

— Все ж таки добре, що серед слідчих з'явилася жінка. Думаю, жодному чоловікові не вдалося б зробити для мене те, що зробили ви.

Трохи незвична та навіть дивна похвала. Але я лише кивнула, просто приймаючи її слова.

— А ще, — місіс Аурен понизила голос, — я порадила вас одній своїй подрузі. У неї теж є одна дуже делікатна справа, яку не кожному слідчому можна довірити. Сподіваюся, я недаремно назвала їй ваше ім'я, міс Крамер.

— Я теж сподіваюся, що зможу їй допомогти. — На моєму обличчі майнула чергова посмішка.

Фавна тільки кивнула і додала кілька фраз, перш ніж повідомити, що тепер їй необхідно поговорити з головою агенції та оплатити послуги, які ми їй надали.

Грег одразу зголосився провести місіс Аурен до містера Дефа, а я полегшено видихнула, коли за ними зачинилися двері кабінету.

— Дано, то ти покриваєш злочинців? — хмикнув Кіт, кинувши на мене погляд поверх папки зі справою.

— Не завжди винуватці якихось справ є злочинцями, — озвалась я, показавши чаклуну язика.

— Ну, звичайно, — відповів Тарі, набиваючи люльку тютюном. — Не всі вбивці повинні бути повішені, і не всі контрабандисти відправлені на ка-а-аторгу.

Сперечатись із фавном я не стала, вірячи, що вчинила правильно, хай і не зовсім за законом. Хоча останній був досить гнучким і міг як виправдати дії містера Аурен, так і відправити його на шибеницю.

— Місіс Аурен пішла, — ельф зазирнув до нас десь за півгодини. — Дано, містер Деф хоче тебе бачити.

— Ну, коли хоче, — знизала я плечима і встала. — Сподіваюся, він уже підготував папку з якоюсь нерозкритою справою.

Кіт тільки закотив очі, а я посміхнулася і пішла на килим до перевертня.

— Ви хотіли мене бачити? — я увійшла до начальника, постукавши.

— Проходьте, міс Крамер, — не відволікаючись від своїх справ, озвався містер Деф. — У нас виникло одне питання, яке я хотів би обговорити з вами.

— Я вас слухаю.

— Справа в тому, що місіс Аурен щойно оплатила вашу роботу, — сказав Оберон, нарешті глянувши на мене. — Але тільки вам вирішувати, яку частину цих грошей буде передано вашому помічникові.

Я насупилась, не встигнувши сісти. Зупинилася біля стільця та поклала долоні на високу спинку.

— Я радив би передати Грегорі не менше десяти відсотків від виручки, міс Крамер, — тим часом продовжив говорити начальник, намагаючись знайти якийсь аркуш серед бардаку на столі. — Але останнє слово за вами, як за головним слідчим у цій справі…

— Десять відсотків? — нарешті спитала я, здивовано скинувши брови. — Серйозно?

— Я б не радив давати меншу частку.

— Меншу?! — обурилася я такою несправедливістю. — Оплату від місіс Аурен ми ділимо навпіл! І ніяк інакше!

— Міс Крамер, ви зараз серйозно кажете? — Оберон навіть знайдений лист випустив, глянувши на мене. — Ви готові віддати половину грошей помічникові у цій справі?

— Містере Деф, ви дуже недооцінюєте Грегорі, — посміхнулася я. — Без його допомоги я не змогла б так швидко у всьому розібратися.

А ще без допомоги Джеремі Тейта. Але він, мабуть, зможе обійтися без заробітку на боці.

— П'ятдесят відсотків, — твердо промовила я. — І не монетою менше.