Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація

— Раз, два, три. Відьма тебе чує — замри, — дитяча лічилка починала вже зводити з розуму і мене саму, але зупинитися я не могла. Продовжувала тицяти пальцями в розкладені на робочому столі золоті монетки і повторювати: — Чотири-п'ять-шість. Біжи, перевертень, втрачаючи шерсть.

— Дано, ну скільки можна?! — заволав Кіт, який зранку намагався вникнути в якісь нові документи.

— Мені нудно, — зітхнула я, нарешті прибравши руку від грошей, що мені виплатив містер Деф.

— Усі-і-м ну-у-удно, — підтримав його фавн. — Але в тебе хоч спра-а-ава є.

— Є, — скривилася я, — але поки що треба почекати.

— У Тарі навчилася? — хмикнув містер Бодоюн. — Ти вже третій день байдикуєш. Грегорі он підвиває, намагаючись зійти за перевертня. Скоро на стіну лізти почне. Може, хоч йому розкажеш, чого ви чекаєте?

Я тільки зітхнула, знову тицьнувши пальцем в одну з монет.

На мітлу цих коштів катастрофічно не вистачало. Зате можна було купити плащ та місяць жити у столиці. Схоже, на свій особистий транспортний засіб я збиратиму наступні кілька років. Якщо, звичайно, сутність, що з'явилася, не вирішить стати чайкою. Оце щастя б було!

Тепле заспокійливе почуття м'яко ковзнуло по нозі, піднялося до живота і завмерло біля серця. Застряглий у перехідній формі фамільяр заспокоював мене одним своїм існуванням.

До тієї відьми у крамницю я зазирнула минулого вечора. І описала все, що сталося.

— Фамільярів у будь-якій формі бачить лише сама відьма, — відповіла тоді вона. — І те, що твій ще не набув вигляду, означає лише те, що ти сама не знаєш, чого хочеш.

У цьому я була з нею категорично не згодна. На життя у мене було складено цілий грандіозний план. І поки що мені вдавалося виконувати всі поставлені завдання в певному порядку. Тож я точно знала, чого хочу.

— Піду прогуляюся до торгового кварталу, — вирішила я, востаннє закінчивши дитячу лічилку.

— Сподіваюся, у справі, бо містер Деф не оцінить, — хмикнув Кіт.

— Ні, — спокійно відповіла, збираючи монетки зі столу. — Я ж сказала, що поки що в безвиході. І слід дочекатися допомоги.

— І хто прийде на допомогу ві-і-ідьмі? — містер Аїз зацікавлено підвів на мене погляд.

У відповідь я лише підступно посміхнулася і, не відповівши, вислизнула з будівлі агентства.

Ніхто, крім перевертня та ельфа, не знав, що я зв'язалася з королівськими слідчими. І нікому більше не варто було знати, що в справі місіс Аурен виникло дуже цікаве питання, відповідь на яке власними силами я знайти не змогла б.

А ось Джеремі зі своїми зв'язками міг. І мені залишалося сподіватися тільки на те, що чаклун поспішить.

До того ж я мала вільний час, який вирішила витратити з користю. І попрямувала до торгового кварталу.

Дух фамільяра майже не відставав. Іноді зависав у повітрі на відстані кількох кроків ширяв над бруківкою, іноді тулився до ноги.

Разом зі мною опинився і в крамничці одягу, де я купила собі зачарований плащ від майбутньої негоди. Темно-синій з довгими вузькими рукавами, перетягнутими шкіряними шнурками світло-коричневого кольору. І такого ж кольору ґудзиками.

Покупці я раділа. А ось тому, що довелося викласти сім золотих за неї, — ні.

Але або так. Або наступні кілька тижнів ходити мені мокрою до нитки, замерзлою і з можливими нескінченними застудами.

— Якщо плащ переживе цей сезон дощів, значить, я зробила гарний внесок і позбавила аптечників цілого статку, — хмикнула я, звертаючись до суті, що за мною випурхнула надвір.

Можливо, мені здавалося, але з кожним днем ​​наш зв'язок ставав все сильнішим. Ми вже об'єднали наші долі та життя, але щось усе ще відбувалося.

— Міс!

Я не одразу звернула увагу на окрик.

— Міс Крамер?

Мене наздогнав хлопчик з розпатланим чорним волоссям і тонкими ріжками на лобі.

— Вам просили передати, — намагаючись віддихатися, промовив він і простяг мені запечатаний конверт.

— Хто? — Видихнула я до того, як побачила на щільному папері символ, що говорить сам за себе.

Містер Тейт!

— Дякую.

Я видала хлопчику монетку, відкривая послання на ходу.

І буквально через мить збуджено підняла руку, попросивши зупинитись диліжанс. Треба було поспішати.

Грегорі мені не пробачить, якщо я сама розкрию злочин. Варто за ним заїхати.

 

***

 

— Дано, ну розкажи! — Грегорі підстрибував на місці від нетерплячки.

Коли він уперше почув, що є новини і ми йдемо ловити злочинця, ельфеня радісно скрикнув і схопився з-за столу. Потім на півдорозі почав турбуватися і цікавитися, чи хороша це ідея — лізти без королівської варти до злодія. А потім знову спробував мене розпитати.

Але я тільки підступно посміхалась і мовчала. Хотілося, щоб Грег усе побачив на власні очі. Я б на його місці просто не повірила, що таке можливо.

— Ну, Да-ано-о!

— Ми майже на місці, — посміхнулася я, просуваючись до площі торговельного кварталу.

І опинилися в одній із житлових та найбагатших вулиць району. І це стало несподіванкою навіть для мене. Тому що, як виявилося, щоб тебе не знайшли, зовсім не обов'язково ховатися в нетрях.

— Дано...

Ельфеня уже вкотре завив, але цей вий не пройняв моє черстве відьомське серце.

— Сюди, — тільки й сказала, вказавши на потрібний двоповерховий будинок.

Грег замовк, злякано витріщаючи очі, а я вже торкнулася дверного молоточка, вирізаного з червоного дерева у формі левової голови. І тричі постукала.

— Дано, хіба це розумно? — заголосив мій помічник. — Просто завітати в гості до злочинця? Боги! Що ми робимо? Що ми роби…

На «мо» двері відчинилися. По той бік нас зустрічала невелика фея в білому фартуху, з синіми напівпрозорими крилами та довгим блакитним волоссям.

— Добрий день! — пролунав дзвінкий голос. — Чим можу вам допомогти?

— Доброго дня, — посміхнулася я і дістала значок слідчого. — Думаю, ви нічим. А ось із вашим господарем ми б хотіли поговорити.

Представниця крилатого народу кілька митттєвостей дивилася на жетон. А потім відлетіла убік.

— Проходьте, панове слідчі. Я повідомлю містера Желтерна, що ви хочете побачитися з ним.

— Звичайно, — я м'яко посміхнулася і зробила крок усередину.

І тільки коли двері зачинилися, а ми з Грегорі залишилися наодинці у просторому прохолодному холі, ельф поставив своє наступне запитання.

— Дано, хто такий містер Желтерн?

— Ти будеш дуже здивований, — я сама від очікування починала розкачуватися зі сторони у сторону, розглядаючи цілу низку мармурових статуй на п'єдесталах. Тут і оголені німфи були, і лицарі в повному обмундируванні, і навіть одна фігура дракона, що смирно сидить на камені.

Нам довелося чекати недовго. Наш містер «Желтерн» навіть не спробував втекти через чорну ходу, а спокійно спустився до гостей з другого поверху.

— Доброго і світлого дня, панове слідчі, — промовив світловолосий, міцно збитий гном, зупинившись на останній сходинці.

— І вам, добрий день, — усміхнулася я, розглядаючи блискучі ґудзики на червоному камзолі. — Добре виглядайте для мерця, містере Аурен.

Хазяїн будинку навіть бровою не повів, коли я назвала його справжнім ім'ям. А ось Грег охнув і навіть на крок відступив, наче привида побачив.

Хоча цей привід був все ж таки з плоті та крові. І досить непогано поживав під новою маскою.

— Бажаєте чаю? — як ні в чому не бувало поцікавився гном, почухавши волохате вухо, що проглядалося через хвилю жорсткого волосся.

— Тільки якщо ви дасте відповідь на всі наші запитання, — погодилася я.

— Хіба я маю право відмовляти? — хмикнув він і жестом запропонував пройти за ним.

А вже буквально за кілька хвилин ми втрьох сиділи у невеликій світлій вітальні. Слуги принесли тацю з чашками та солодощами, розлили чай. І залишили нас із господарем сам на сам.

— Міс Крамер, — нарешті зітхнув гном, попросивши і розглянувши мій значок, — можу я дізнатися, як ви знайшли мене?

— Боюся, що не можу розкрити вам цю таємницю, містере Аурен, — хитнула я головою, краєм ока спостерігаючи за Грегорі. Ельф був шокований настільки, що перестав контролювати нижню щелепу.

— А причину вашого візиту? — люб'язно поцікавився господар будинку, роблячи ковток.

Я ж до свого напою вирішила поки не торкатися. Не варто забувати, що я в лігві злочинця. Нехай він і такий гостинний.

— Думаю, ви й самі знаєте. Але раз запитали… Причина нашого візиту в тому, що кілька днів тому ви проникли в будинок вашої… м-м-м колишньої? .

— Міс Крамер, — усміхнувся гном, — як ви це собі уявляєте?

— Дуже яскраво, — зауважила я. — Ви скористалися таємними проходами, адже саме під вашим керівництвом муляри зробили їх під час будівництва. Думаю, ви змогли дізнатися, коли вашої… місіс Аурен не буде вдома і проникли всередину. Про це говорить десяток доказів, які нам вдалося виявити на місці злочину.

З десятком я, звісно, ​​перебільшила. Але зробила це навмисно. А потім спокійно підхопила філіжанку і випросталась, дивлячись гному в очі.

— Якщо у вас стільки доказів, міс Крамере, тоді чому ви розповідаєте про це мені, а не королівській варті? — скинув широку брову містер Аурен.

— Хотілося б почути вашу версію, містере Аурен, — зізналася я, а Грег подавився печивом. — Як же так вийшло, що купець і мандрівник дарує своїй дорогій дружині намисто, створене одним із столичних майстрів? Як йому вдається розіграти свою власну смерть, та й навіщо? І навіщо він лише через рік проникає у свій власний будинок, щоб вкрасти не цінні папери, а якесь намисто дружини.

Я прийняла безтурботний вираз обличчя і завмерла.

Якщо Бігна не збрехала, переді мною зараз мав сидіти один із найблагородніших представників гномів. І він міг би й відповісти на мої запитання прямо. А якщо ні… доказів би все одно вистачило, щоб залучити його до серйознішого розслідування.

— Ви, справді, хочете почути історію, якою я себе виправдовуватиму? — здивувався чоловік.

— Тільки якщо ви хочете розповісти цю історію, містере Аурен.

Я піднесла чашку до губ і зімітувала ковток.

— Я вражений тією роботою, яку ви провели. — Несподівана похвала від злочинця навіть мене вибила з рівноваги. Що вже казати про мого помічника. — Але мушу вас розчарувати, міс Крамер. За законом я нічого не вкрав. А лише повернув власну річ.

А ось і щиросердне визнання.

— Можливо, — погодилась я. — Але ж ви порушили закон, коли розіграли власну смерть. Порушили його, коли проникли в будинок, який більше не належить вам, адже ваше ім'я та статус теж мертві.

То була досить спірна тема. І без королівської варти обговорювати це було безглуздо.

Мабуть, це розуміла не лише я.

— Прошу вас почекати кілька хвилин, — містер Аурен підвівся з крісла і, дочекавшись кивком, вийшов з вітальні.

— Він же зараз втече! — запанікував Грег, вперше заговоривши й заворушившись.

— Не втече, — зітхнула я, відставивши від себе чай.

— Дано, як ти взагалі його знайшла? Це було просто неможливо!

— Перепрошую за очікування, — голос господаря будинку змусив мого помічника замовкнути. Гном повернувся до кімнати і поставив на стіл плоску квадратну коробку з тонкого дерева. Відкинув кришку і повернувся на місце. — Це те, за чим ви прийшли, міс Крамер.

Ось тут я навіть здивувалася. Тому що містер Аурен щойно приніс вкрадене намисто.

Я кілька хвилин розглядала прикрасу, яку Грег нещодавно зміг зобразити на папері, і хитнула головою, помітивши нестачу.

— З нього зник один камінь, містере Аурен. Невже це і було причиною крадіжки?

Моє питання повисло в повітрі, а гном тільки важко зітхнув. І заговорив. Заговорив зовсім не про те, про що я питала. І, зізнатися, я навіть не була готова почути таку відверту історію.

— Я справді не збирався розігрувати свою смерть, — сказав він. — Я намагався зберегти сім'ю. Але мої тривалі подорожі сильно підкосили наш шлюб. Мілена пропадала на прийомах, гуляли плітки про її невірність, наші почуття охололи. Бажай я розлучення, вона залишилася б ні з чим. Але я не міг так з нею вчинити. Своє життя я міг би почати заново, вона ж ні.

У мене перехопило подих. Не стільки від слів гнома, скільки від емоцій, які він випромінював.

Усі його слова були приправлені часткою жалю та болю.

— Після моєї «смерті» Мілена намагалася підробити заповіт, незважаючи на те, що й так більша частина грошей мала відійти їй. Добре що копія заповіту зберігалася в одного мого доброго друга.

— До чого ви все це розповідаєте? — Грег кашлянув, повністю спантеличений.

— Хіба не для цього ви прийшли сюди? Міс Крамер?

— Продовжуйте, — попросила я, не в змозі відвести погляд від прикраси, за якою ховалася справжнісінька сімейна драма.

— Це намисто я замовив у день, коли зрозумів, що відновити сім'ю вже не вийде. Я повинен був сховати свою сімейну реліквію на якийсь час. Не користуючись банками та осередками, записаними на ім'я містера Аурена. Щоб не видати себе. Потрібно було безпечне місце. І той, хто зможе його зберегти.

— І ви обрали вашу дружину? — скинула брови.

— Міс Крамер, незважаючи на всі розбіжності у нашому шлюбі, Мілена досить дбайливо ставилася до моїх подарунків. І мені залишалося лише сподіватися, що якийсь час вона зможе зберегти для мене одну річ.

— Я так розумію, йдеться про той камінь, що не вписувався в малюнок прикраси. І зараз відсутній.

— Так, міс Крамер. Цей камінь передавався у моїй сім'ї з покоління до покоління багато століть. Це талісман, котрий допомагав усім нам стати успішними купцями. Вміло вести справи. На жаль, моїй дружині він не допоміг, поки був у неї. Все, що я залишив, занепадає зараз.

Гном на мить замовк, змочив горло чаєм. І продовжив.

— І зараз я нарешті отримав нагоду повернути свій талісман. На жаль, на місці витягти камінь я не зміг. Намисто ж через кілька днів мали доставити таємною посилкою моїй дружині. Мені воно ні до чого. Але я так розумію, що в цьому вже немає сенсу. Ви ж поділилися з нею всіма своїми підозрами щодо мене?

— Ваша дружина знає про таємний прохід, — відповіла я чесністю на чесність.

З погляду закону містер Аурен не був злодієм. Все це належало йому. Але шахраєм він таки став у той час, коли розіграв свою загибель у якомусь там штормі.

— Чому ви залишились у столиці? — спитала я, почуваючись неймовірно паршиво. — Ви могли поїхати. Розпочати нове життя. Повернути собі талісман набагато раніше та покинути це місце.

— Я купець, міс Крамер, — тепла усмішка промайнула в густих світлих вусах. — А де можна розвинути свою справу краще, ніж у столиці? Та й талісман надто цінний, щоб тримати його завжди при собі. Лише зараз мені вдалося отримати осередок в одному з найкращих банків королівства на нове ім’я.

— Але ж вас знають в обличчя…

Я все ще була спантеличена всією цією історією.

— Тепер є ті, хто займатиметься торгівлею та іншими справами від мого імені. Мені більше не треба усе робити самостійно.

У вітальні стало тихо.

Але лише на секунду.

— Викликайте стражників, міс Крамер, — спокою містера Аурена можна було позаздрити. — Я готовий зізнатися у тому, що зробив. Але талісман своїй дружині не поверну. Він належить мені. Намисто нехай забирає. Адже вона навіть не підозрювала про те, що цінність насправді не в ньому самому.

І ось тут мені стало так не по собі. Ухвалити рішення було складно. Наче я зараз була тим, ким хотіла стати весь цей час. Суддею. Тим, кому час було винести вирок підсудному, спираючись на всі докази та факти.

Одне слово – один вирок.

І так незатишно стало. Так гидко. Адже з боку закону містер Аурен винний. А з боку моралі – ні.

— Ви повернете намисто своїй дружині самі, — голос охрип, але це мене не зупинило. — Мені треба закрити цю справу, містере Аурен. Але не мені вирішувати, чи викликати варту. Це справа сімейна, а не кримінальна.

— Що?! — Грег підскочив на місці, зиркнувши на мене з подивом. — Дано, але ж…

— Якщо ви збиралися повернути місіс Аурен намисто, зробіть це самостійно, — насилу вимовила я і встала, почуваючи себе розчавленою.

Зовсім не на такі почуття я полювала, розслідуючи справи. Я йшла в цю галузь, щоб карати злочинців. А містер Аурен таким не був. Принаймні, не настільки, наскільки я була готова.

— Міс Крамер, — гном теж підвівся, — я так розумію, що…

— Так, ми зараз же вирушаємо до вашої колишньої дружини. А якщо ви з цим не згодні, я змушена буду повідомити королівській варті про все, що сталося.

Містер Аурен мовчав кілька хвилин. Потім нахилився, забрав коробку з прикрасою та випростався.

— Я приймаю ваше рішення, пані детектив. Супроводьте мене тоді у цій нелегкій подорожі.

— Звісно.

Грег мовчав усю дорогу, лише зрідка кидаючи на мене здивовані погляди. А я намагалася зрозуміти, що мене бентежить у всьому, що відбувається. Адже злочин розкритий, злодій знайдений, вкрадене скоро повернеться до господині… То чому я почуваюся так, ніби стала співучасником злочину?

Першою несподівано живого господаря помітила Бігна, коли ми виходили з диліжансу і прямували до будинку. Дріада охнула і схопилася за гілку дерева. Дворецький, що відчинив двері, злякано відсахнувся, коли побачив, кого привели детективи. А ось далі почався справжній галас, який і прикликав господарку будинку.

Місіс Аурен спустилася у вітальню, де вже знаходилися здивовані слуги. Усі вони недовірливо зиркали на містера Аурена і не могли заспокоїтися.

— Міс Крамер? Що тут відбувається? — фавна велично ступила до переповненої вітальні.

— Добрий вечір, — я зробила крок убік, дозволяючи їй побачити свого чоловіка. — Ваш злочин розкритий. Злодій знайдений. Як і ваше намисто.

Місіс Аурен кілька хвилин недовірливо дивилася на гнома. А потім, як у дамських романах, закотила очі і впала на підлогу, знепритомнівши.

— Мені здається, тепер ми тут зайві, — прошепотіла я на вухо Грегу, коли слуги в кілька рук перенесли свою пані на тахту.

Хтось побіг шукати нюхальні солі, хтось за водою.

— Дано, але злочинець ще тут і…

— І це більше не стосується нас, — повторила я, підхоплюючи помічника під лікоть. — Ходімо. Їм тепер варто багато про що поговорити.

Ельф ще кілька разів обернувся, а потім зітхнув і більше не чинив опору. Тільки на вулиці зупинився під високим ліхтарем, що спалахнув, і похитав вухатою головою:

— Як його вдалося знайти? Я не розумію… Ховатися цілий рік від усіх, хто його знав…

— Багатьом вдається ховатися набагато довше, — похмуро зауважила я і відразу вловила хвилю заспокійливої енергії, послану фамільяром.

— А тепер давай по домівкам, — запропонувала я. — Це був надто довгий день. Думаю, про цю родину ми ще почуємо.

Як мінімум, місіс Аурен нам ще не заплатила повністю.

З цим Грегорі сперечатися не став. Попрощавшись зі мною, ельф побажав доброї ночі і поспішив додому. Я ж упіймала диліжанс, що йде у бік житлового магічного кварталу, і, заплющивши очі, влаштувалася на вільному місці біля вікна.

Екіпаж заколисував, погойдуючись. І відразу бадьорив, різко підстрибуючи на нерівних камінцях. Так що на своїй вулиці я опинилася вже сонною та вимотаною остаточно. Витягла ключ і вибралася на свіже повітря. Глибоко вдихнула і пішла у бік будинку.

Дух фамільяра наздоганяв, намагаючись вирівняти мою впевненість, яка сьогодні похитнулася.

До сьогодні я вважала, що є лише злочинець та постраждалий. Але, як виявилося, не завжди слідчий чи суддя зможе сказати, хто винен у тому, що шлюб розпався. Не всякий знайде у цій справі злочинця. А хто зможе… той виявиться тим ще брехуном.

— Так, так теж буває, — пробурмотіла я, звертаючись до хмаринки, що поспішала за мною.

Крутанула на пальці ключ і вставила його в замок, мріючи закінчити цей день келихом вина та солодким сном. Але...

— З'явилася.

Грубий голос пролунав за спиною разом із першим клацанням замка.

Я обернулася, випустивши ключ із рук. І сплела пальці у захисному жесті. Чисто інстинктивно. Інтуїція із запізненням мазнула холодом поперек.

Але було вже запізно. Чужа пазурова рука схопила мене за горло і з розмаху впечатала в кам'яний мур, відірвавши від землі.

З очей посипалися іскри. Руки не слухалися. Слова не складалися в заклинання. 

— Веледана Крамер, — процідив непроханий гість.

У світлі чужих вікон блиснуло лезо кинджала. Його відблиск відбився від згорнутих у три бублики червоних рогів.

Перший удар у живіт вибив з мене все повітря. Лезо здалося страшно холодним. Але всього на мить. А потім спалахнуло демонічним жаром.

Ще удар. Ще і ще.

І тільки коли свідомість почала покидати мене, чужа рука ослабла.

Зіткнення із землею було нічим порівняно з тим, що щойно зробив нападник.

— Тринадцять ударів, — видихнула я, перебуваючи в напівмаренні.

І спробувала покликати магію, щоб залікувати рани.

Але рука не ворухнулася. А світло, що виходить із сусідських будинків, поступово згасло у пітьмі.