— Як ваше ім'я, містере? — господиня будинку не звернула на мене уваги і подивилася на ельфа.

— Грег, — видихнув, почервонівши, хлопчисько.

— Грег, дуже приємно, — фавна змахнула віями. І важким голосом промовила: — Я сподіваюся, що ви і ваша помічниця зможуть вирішити мою проблему.

Грегорі миттєво приосанився. А потім схаменувся, кинув погляд на мене і злякано забелькотів:

— Я не… не… не детектив, пані…

— Грег мій помічник, місіс Аурен, — промовила я, дивлячись на замовницю. — Ми можемо розпочати свою роботу?

— Роботу?! — та зробила крок назад і окинула мене зневажливим поглядом.

Ні, я, звичайно, була сьогодні в простакуватій сукні світло-синього кольору зі шкіряним поясом-корсажем, але це не привід дивитися на мене як на продукт життєдіяльності.

— Рові! — верескнула фавна, тупнувши копитом з такою силою, що картини на стінах затремтіли. — Рові!

Дворецький, який чекав біля дверей, опинився всередині. Низько вклонився своїй господині.

— Який наказ я віддала тобі? — пирхнула вона, скинувши підборіддя.

— Привести слідчих, місіс Аурен, — покірно озвався ельф.

— А це хто? Ти навіщо притяг сюди якесь дівчисько та дитину? — вона знову окинула нас зневажливим поглядом, а я вирішила почекати і подивитися, чим закінчиться ця вистава. — Ти був у вежі королівських слідчих?

Ельф здригнувся і підняв очі на свою пані:

— Ні, місіс Аурен. Я знайшов найближче агентство. Ви ж знаєте, що вони далеко. Та й взятися за справу королівський слідчий зможе лише за тиждень. А тут така річ…

— Тільки мені вирішувати, кого запрошувати та кого наймати, — пирхнула вона. — Сподіваюся, ти не заплатив аванс, Рові?

Її верхня губа сіпнулася, а я вловила нотки зневаги. Фавна сердилась настільки, що мій дар вловив відтінок її емоцій.

— Заплатив, місіс Аурен.

Вона ще кілька хвилин мовчала, заплющивши очі. А потім вказала на двері:

— Забирайся, Рові! Бачити тебе не хочу!

Ельф вклонився ще раз і поспішив виконати цей наказ.

Фавна шумно видихнула, пройшла до столика, де стояло кілька кубків. Потикавши в них по черзі, вона обрала один і залпом спустошила. І лише потім обдарувала увагою своїх гостей – нас.

— Яку агенцію ви представляєте? — спитала вона, по-новому глянувши на мене.

— «Замковий отвір», — відповіла я, чекаючи на реакцію. Це мало добити істеричку.

Але, зважаючи на все, вона не сильно розбиралася, хто і в якому порядку йде за королівськими слідчими.

— Гаразд, — обурено погодилася вона. — Якщо гроші вже заплачені, я вас наймаю. Але відразу скажу, якщо не знайдете злодія і не повернете мені вкрадене, ваша агенція не те що грошей не побачить, я вас засуджу.

Грег гикнув.

— Що вкрали, місіс Аурен? — Перейшла я до справи. — Розкажіть усе. І покажіть місце злочину. Сподіваюся, ваші слуги не встигли прибрати там.

— Я замкнула двері на ключ, — озвалася вона. — Ніхто не мав доступу до моєї спальні після пограбування. Ходімо.

Грег ніби відчув, що зараз і починається справжнє розслідування. Можливо, навіть перше у його житті. І такий серйозний вираз на його обличчі проступив, що я навіть усмішку не стримала.

— Все сталося тут, — сказала місіс Аурен, жестом відіславши слуг з коридору. Вона дістала великий ключ і повернула його у замку. — Злодій пробрався до мого дому, обійшов варту і зміг викрасти дорогу моєму серцю річ.

— Що це було? — Я зробила крок у спальню фавни першою і жестом попросила всіх залишитися за порогом.

— Золоте намисто. З алмазами, сапфірами та рубінами. Ексклюзивне. Такого більше ні в кого нема.

Згодна, така прикраса могла коштувати багато.

Я окинула поглядом спальню, в якій панував бардак.

Велике двоспальне ліжко з балдахіном залишалося єдиним острівцем спокою. Натомість ширма, яка мала закривати ліжко від погляду вхідних, виявилася перекинутою. Множинні дверцята шаф відчинені, а ось шухлядки висунуті лише на два пальці. Речі зірвані з вішалок та розкидані в хаотичному порядку. Трюмо відсунуте. Декілька картин скинуто зі стін, проте рами не розлетілися від ударів. А в дальньому кутку у стіні виднілося поглиблення.

— Річ зникла зі схованки? — Запитала я, не поспішаючи робити і кроку всередину.

— Авжеж, міс…

— Крамер, — нагадала я. — Щось ще було в схованці?

— Ні.

— Щось ще зникло?

— Я не знаю.

— Добре, з цим розберемося трохи згодом, — я зробила ще один крок. Вікно в кімнаті на третьому поверсі було щільно замкнене. — У кімнаті нічого не змінювалося?

— Я вже сказала, що слуги не мали доступу до моєї спальні! — обурилася господиня.

Але я не відреагувала на негативну емоцію, повністю занурившись у роботу.

— Ви сьогодні ночували у своїй спальні, місіс Аурен?

Фавна шумно видихнула:

— Що ви собі дозволяєте, міс Крамер?! Мій чоловік загинув лише рік тому!

— Мені потрібна ця інформація, щоб зрозуміти приблизний час проникнення у вашу спальню, — промовила я холодним тоном, обернувшись до господарки будинку.

Вона мовчала ще кілька хвилин, дивлячись на мене. А потім обурено хитнула рогатою головою:

— Цієї ночі я знаходилася поза своїми володіннями. На те в мене були вагомі причини.

— Добре. Чи можете повідомити моєму помічнику імена слуг, які знаходилися в маєтку з моменту вашого від'їзду і до повернення? І інформацію про те, де ви перебували вночі.

Після нетривалого мовчання жінка відповіла ствердно. Але щось мені підказувало, що на останнє питання вона збреше.

— Грег, спробуй намалювати зниклий предмет зі слів місіс Аурен. Малюнок нам знадобиться.

— Добре, — озвався ельф, якому видали аж два завдання.

— Місіс Аурен, опишіть моєму помічникові втрачену річ, будь ласка. І скажіть, чи є у вас підозри щодо того, хто міг би це зробити. Можливо, ви комусь показували чи розповідали про те, що маєте особливу коштовність?

— Ні, навіть мої слуги не знали про схованку, — різко озвалася вона.

А я засумнівалася. Слуги зазвичай знають набагато більше, ніж гадають господарі. Інше питання, кому потрібно було красти саме це намисто. І лише його.

Впевнена, у фавни купа прикрас, втрати яких вона б не помітила. Але на тумбі біля ліжка стояла розкрита скринька з намистом і перстнями. А на столику лежало кілька подушок із цілими гарнітурами. Та все було на місці.

Принаймні з першого погляду.

— Я огляну кімнату, а потім мені буде потрібно, щоб ви, місіс Аурен, перевірили, чи ще зникло ще щось.

Фавна не відповіла, а я витягла з сумки блокнот із пером і змусила їх левітувати поряд. Потім дістала крихітну бульбашку із зіллям. І вирушила перевіряти докази.

Перо заскрипіло, коли я заговорила.

— Замовниця — місіс Мілена Аурен. Справа про крадіжку. Пропало дороге намисто, малюнок додається. Підозрюваних на цьому етапі немає. Місце злочину: особиста спальня.

Я пройшла до вікна і капнула зіллям на підвіконня. Якщо до нього торкалися або перелазили через нього за останюю добу тому, з'явиться слід. Але підвіконня виявилося чистим.

— Імовірно, злочинець проник у приміщення через двері.

— Двері завжди зачиняються, — пролунало за спиною.

— Які були замкнені на ключ, — доповнила я. — Ключ?..

— Тільки в мене.

— Єдина відома копія знаходиться у місіс Аурен. У спальні безладдя. Попередньо більше нічого не зникло.

Я зупинилася поруч із шафою, переступаючи через зірвані з вішалок сукні.

— Ящики висунуті на два-три пальці. Викрадач знав, за чим прийшов. Безлад створений для відведення очей.

— З чого ви це взяли? — здивувалася фавна, ризикнувши перетнути поріг, хоча я й просила цього не робити.

На мить зупинивши перо, я відповіла:

— Якби викрадач щось насправді шукав, він би повисмикував шухлядки і перетрусив увесь вміст. А так, це лише видимість.

Я впіймала здивований погляд Грега, який щось у цей момент замальовував, і повернулася до доказів.

— Злочинець був у рукавичках, — резюмувала я, капнувши зілля на кілька ручок, з якими він просто мав контактувати. — Злочин був спланований. Можливо, злочинець знав, коли місіс Аурен не буде вдома. До того ж шум мав привернути увагу слуг чи варти, але ніхто нічого не почув. Що також свідчить про те, що злочинець знав, навіщо прийшов.

Я зупинилася біля однієї з картин і капнула зіллям на раму. Нічого. Ось тільки ця сама рама виявилася тонкою та кволою. Від удару об підлогу вона б розлетілася.

— Картини було знято дбайливо і розташовано в такому вигляді, щоб підтримувати видимість спонтанного пограбування.

Біля невеликої нші у стіні я стояла кілька миттєвостей. Оглянула підлогу на наявність відбитків ніг чи волосся. Усього те, що могло допомогти магічно відтворити портрет злочинця. Але цей злодій виявився надто обережним.

Лише в одному місці мені вдалося виявити змащений відбиток черевика.

— Виявлено доказ. Зважаючи на все, слід чоловічого черевика. Розміром у півтори долоні.

Я зняла чарами зліпок та перенесла малюнком на папір те, що вдалося знайти.

— Злодій, ймовірно, чоловік.

— Імовірно? — здивувалася місіс Аурен, зупинившись біля столика, який я вже оглянула.

— Чоловічі черевики могла взути і жінка, — знизала я плечима. — Спеціально, щоби заплутати слідство.

Я ще тричі обійшла приміщення. Але більше нічого виявити не вдалося.

— Місіс Аурен, чи всі слуги, що були тут у ніч крадіжки, зараз тут? — запитала я фавну, коли вона підтвердила, що більше нічого не зникло.

— Ви підозрюєте когось із моїх слуг? — Здивувалася вона. — Більшість із них працюють у цьому будинку понад десять років. Їх наймав ще мій покійний чоловік!

Я не відповіла, але запам'ятала цю інформацію.

— Ні, деякі слуги мешкають в інших кварталах, — нарешті відповіла вона. — Завтра вранці усі будуть на своїх робочих місцях.

Я кинула погляд у бік вікна. Сонце повільно тримало свій шлях на захід. Насправді чим швидше опитати можливих свідків, тим краще. Але тут я чомусь вирішила, що це може почекати.

Потім, повертаючись додому, я сама собі не могла пояснити, чому ухвалила саме таке рішення. Але в той момент лише уточнила, чи схожий малюнок, що вийшов з-під олівця Грегорі, на намисто. І пообіцяла прийти завтра.

Повертаючись додому, я жувала куплену дорогою булку і розмірковувала над новою справою. Вона здавалося заплутаною і дивною. На мою думку, для пошуку злочинця мені знадобиться кілька тижнів. Можливо, місяць. І це пригнічувало.

Мабуть, саме тому я не відразу помітила, що поштова скринька біля будинку трясеться. Завмерла з булкою в зубах і здивовано на неї подивилась.

Батьку я тільки відправила листа, відповісти мені він просто не встиг би. А так я більше ні з ким не листувалась і газет не виписувала.

Підстебнута цікавістю, я витягла білий конверт. З мечем, у якого замість гарди красувалася корона.

І подавилася булкою від несподіванки.