Розділ 23

Злата

Я кручуся, обіймаючи Влада за шию. Моє тіло рухається в такт музиці, а навколишній світ перетворюється на божевільну мішанину світла і звуків, і мене це влаштовує. Принаймні я не бачу те, як головна красуня універу висне на Панському.

Зазвичай я не буваю на вечірках через кількість людей, але мені подобається, як кожна клітинка тіла відгукується на мелодію, і навіть серце починає битися в їй такт.

На відміну від гімнастики, мені не треба продумувати кожен рух наперед. Тіло знає, що робити, і в якийсь момент я навіть прикриваю очі від насолоди, а потім відчуваю на собі чужі руки, що ковзають від моєї талії до стегон. Різко обертаюся й бачу перед собою Панського.

Він стоїть близько, до непристойності, й пропалює мене темним, пристрасним поглядом. Я роблю різкий крок назад, й шукаю поглядом Влада, але його ніде не видно. Мені нічого сказати Панському, я збираюся йти шукати свого напарника, як раптом він різко притягує мене до себе, змушуючи заглянути йому в очі, і перетворює все  на танець.

Мої щоки і очі спалахують від люті й подиву.

Хочеш пограти Панський? Добре, я приймаю виклик!

Згинаючись в спині, я струшую волоссям в повітрі, а потім кладу ногу йому на плечі, демонструючи усім присутнім ідеальну розтяжку, й встигаю помітити, як сіпається куточок його рота в натяку на посмішку. Однією рукою Кирило притримує мене за ногу, а іншою ковзає уздовж моєї спини, викликаючи хвилі жанру по усьому тілу.

Кожен наш рух — відверта провокація. Ми дратуємо один одного, намагаючись переграти в цій грі.

Весь цей час ми не промовляємо ані слова. Усі наші почуття виражаються в жестах, рухах й поглядах.

Ти зробив мені боляче, Панський.

Я довірилася тобі.

Я любила тебе.

Ти зрадив мене.

Я згинаюся, рухаюся в такт музиці, відчуваючи, як шалено калатає моє серце.

Ближче... Далі... Вгору... Вниз... Управо… Вліво...

Він повільно обходить мене по кругу, немов хижак, і я різко присідаю, обкресливши півколо ногою, а потім також різко підводжуся, й опиняюся притиснута до міцного гарячого тіла, а потім відштовхую його, щоб він знову притягнув мене до себе.

Натовп розступається, звільняючи для нас центр танцполу, й утворює коло. Ми опиняємося в самісінькому ценрі, але я не звертаю на них ніякої уваги.

Зараз тут тільки ми. Я і Панський. Самозакоханий дурень і баболюб. Дратівливий звідний брат. Король універу. Хлопець з моїх найжаркіших снів. Той кого я ненавиджу до такої міри, що хочу поцілувати.

Наш танець такий само неоднозначний, як і мої почуття. В ньому й холод, і пристрасть, і ніжність, і злість, і любов, і ненависть.

Я була така зла на нього... За те, як він поступив... За те, як кинув мене, нічого не пояснивши… Й за те, що ніяк не хотів зникнути з мого життя, й залишити мене у спокої. За те, що не давав забути. І водночас танула в його руках, коли він притискав мене ближче, немов кажучи: "Я упіймав тебе, і тепер ні за що не відпущу".

Я повинна відштовхнути його. Повинна сказати, що не хочу його більше бачити, але ніяк не можу змусити себе зупинитися.

Тільки на цей танець. Всього на один танець я дозволю собі перетнути межу, перш ніж забути про Панського назавжди.

Я знаю, він не для мене. Ми з самого початку не мали бути разом. Ми з ним з різних світів. Та все ж... Коли наші тіла рухаються в унісон, коли наші серця б'ються також швидко, як біти, мені здається, ніби ми ніколи не розлучалися.

А потім пісня закінчується, і ми завмираємо, важко дихаючи, і дивлячись один на одного.

Рука Кирила досі лежить на моїй спині, притискаючи мене до нього, і крізь його футболку я відчуваю не лише усі його м'язи, але і те, як швидко б'ється його серце. Він повільно схиляється до мене, і я тону в його очах, а потім його губи накривають мої, примушуючи обм'якнути в його руках.

Почувши схвальний свист когось з гостей, я ніби прокидаюся від сну.

Щоку Панського обпалює дзвінкий ляпас, але він й не думає відпускати мене, цілуючи знову, пристрасно, ніжно… Тоді я збираюся вдарити його знову, але Кирило вправно перехоплює мою руку вільною рукою, переплітаючи наші пальці.

Я протестуючи стогну крізь поцілунок, лякаючись реакції власного тіла, а потім кусаю його за язик. Але, замість того, щоб відступити, він легенько покусує мою нижню губу, перш ніж поглибити поцілунок.

Не знаю як довго тривала ця навіженість. Напевно цілу вічність, перш ніж хтось з натовпу окликнув  його, і мені нарешті вдалося втекти.

Я біжу, пробираючись через натовп студентів, що тусуються, збираючись скоріше забратися звідси. Мені треба лише десь ненадовго сховатися і дочекатися, доки приїде таксі, й жіночий туалет якнайкраще підходить для цього.

Різко відчиивши двері, я залітаю в одну з вільних кабінок й зачиняюся в ній, після чого витягую з кишені телефон і відкриваю додаток для виклику таксі. Я якраз вводжу адресу, коли в туалет заходить група дівчат.

— Та як вони сміють?! — шипить Мар'яна. Її голос я ні з чиїм не сплутаю, — Як він посмів вибрати її?! Що в ній такого особливого?!

— Хто знає, — відгукується одна з її подружок, — Може вона вправна в ліжку? Ну знаєш, в тому самому…

Подружки Мар'яни бридко сміються, пліткуючи про мої сумнівні таланти, і у мене спалахують щоки. На відміну від них у мене не було досвіду в подібних речах, але їм-то звідки про це знати?

— Ти хочеш сказати, що вона краща за мене?! — Мар'яна гарчить. Схоже слова однієї з подружок її не на жарт розлютили, — Коли ми були разом, його усе влаштовувало!

Ну ось, і чого я власне дивуюся? Я ж знала, що він переспав з половиною универа, і, звичайно, королеву увагою не обділив. Так чому ж мене це так засмучує?

— Ні! Ні, звичайно! — поспішила виправдатися подружка, — Впевнена, в ній немає нічого особливого!

— Так, точно! — піддакувала їй друга, — Напевно він зробив це тільки заради того, щоб ти ревнувала! Інакше навіщо йому привертати стільки уваги?

Мар'яна самовдоволено гмикає. Схоже подружкам вдалося їй догодити.

— Саме так! У ній немає нічого особливого! Кирило ні за що не буде з такою сірою мишею. Ось побачите, не мине й тижня, як він знову буде зі мною! Сьогодні вночі ми поїдемо до мене, і я нагадаю йому, як добре нам було разом…

Остання фраза Мар'яни змушує моє серце боляче стиснутися, але не встигаю я заплакати, як дверці сусідньої кабінки відкриваються, і я чую голос Ліни:

— Мрій, вобла, — спокійно промовляє вона.

Я так здивована, що навіть трохи відкриваю рота.

Мені завжди здавалося, що Ліна захоплюється королевою універу, й у всьому намагається рівнятися на неї. Виходить я помилялася?..

— Що ти сказала?! — розлючено шипить Мар'яна.

— Що чула, — холодно відповідає їй вона, — Мій брат ніколи не буде з таким мерзенним, зарозумілим і самозакоханим стервом, як ти. Навіть не мрій.

— Та що ти взагалі знаєш?! — вищить королева універу.

— Я знаю, що мій брат любить Злату. Тому він ніколи не подивиться у бік заздрісних стерв, на кшталт тебе і твоїх мерзенних посіпак.

Несподівано я чую звук ляпаса і розумію, що пора втрутитися.

Забувши про те, що збиралася ховатися тут до приїзду таксі, яке ще навіть не викликала, я відкриваю двері кабінки і застаю несподівану картину: за щоку тримається не Ліна, а Мар'яна.

— Гадала я так просто дозволю себе вдарити? — зневажливо пирхає вона, — Може ти і королева універу, але я — не одна з твоїх посіпак!

Пирхнувши, Мар'яна кидає злісний погляд на нас двох, а потім круто розгортається на каблуках, і йде. Її "подружки" перелякано збігають услід за нею, і ми з Ліною залишаємося наодинці.

Вона обертається до дзеркала, поправляючи макіяж, ігноруючи мене, неначе щойно не вступалася за мене перед найкрутішою дівчиною з нашого універу, а я не знаю що сказати. Подякувати? Сказати, що вона помилилася, і я нічого не означаю для Кирила?

Поки я розгублено стою, Ліна заговорює першою, похмуро дивлячись на мене через дзеркало.

— Як довго ти збираєшся ховатися і дозволяти всяким стерв'ятникам поливати тебе брудом? — запитує вона.

— Хочеш сказати що вона не права? Кирило ясно дав зрозуміти, що я нічого для нього не означаю.

Ліна важко зітхає і повертається до мене обличчям, схрестивши руки на грудях.

— Ви обоє такі вперті! — роздратовано пирхає вона, дивлячись на мене, — Що ти, що Кирило. Не дивно що він вибрав саме тебе!

І, тільки я відкриваю рота, щоб знову заперечити їй, як Ліна перебиває мене:

— Якщо знову збираєшся нести нісенітниці про те, що я не права, краще стули пельку. Тому що інакше я тебе точно лясну, і потім вислуховуватиму усіляке від Кирила.

Я мовчу, але мій погляд говорить їй все, що я про це думаю.

— Мовчиш? Ось і добре. Кирило чекає тебе на парковці. Хлопця, який приїхав з тобою, можеш не шукати. Він зараз з Олексієм.

В мене раптом зникають усі слова. Та що там! Я навіть забуваю як дихати від такого нахабства.

Тобто мого напарника потягнули незрозуміло куди, а тепер ще й умови ставлять?!

— Ти ж не гадаєш, що я до нього піду? — похмуро запитую я, на що Ліна байдуже знизує плечима.

— Мені то яка справа? Моє діло передати. Можеш, звичайно, спробувати втекти, але вихід з території клубу для відвідувачів все одно тільки один. Сумніваюся в тому, що Кирило тебе пропустить.

І, поправивши наостанок зачіску, Ліна йде, залишаючи мене.

Що ж робити?

Я абсолютно не готова до розмови з ним, особливо після нашого танцю і поцілунку, але розумію, що Ліна має рацію. Втекти не вийде. Хіба що я вирішу залишок життя провести в жіночому туалеті. Хоча у такому разі немає жодних гарантій, що Кирило не втратить терпець, і не вирішить особисто витягнути мене звідси.

Прокляття! Обклали демони!

Я зла, ображена й розгублена. З одного боку я готова лізти через огорожу, тільки щоб не зустрічатися з Кирилом, а з іншого... Я ж сама обіцяла, що, якщо він захоче поговорити, я не стану збігати. Так чому ж тепер ховаюся?

Одна частина мене боїться повторення того, що сталося на танцполі, а інша навпаки хоче цього, і я ненавиджу себе за обидві.

Ні, я не боягузка, тому я не втечу. Так і бути, я вислухаю Панського, але більше я йому не піддамся! І цілувати себе не дозволю. Він втратив це право, коли кинув мене на очах у всього універу.

Не дозволю, я сказала!

Будь він хоч тричі королем універу, більше я йому не програю, і не дозволю грати моїми почуттями, навіть якщо це означає, що ми з ним більше ніколи не заговоримо.