Розділ 22

Злата

На зламаному кріпленні для кільця дивацтва не закінчилися. Наступного дня ми з Владом виявляємо, що колода підозріло хитається, наче одну з ніжок хтось перепиляв, а в роздягальні піді мною ламається лавка, так, що я з криком гепаюся на підлогу.

Єдиним, що вціліло, мабуть, був канат, але відтоді ми з Владом і на нього з підозрою поглядаємо.

— Тільки в мене таке почуття, що нам хочуть заважити тренуватися? — запитую я, розглядаючи чергову підлість. Кільця повісили назад, на нове кріплення, але тепер їх хтось змастив олією, так, що моя рука зісковзувала, варто спробувати за них зачепитися.

— А які ще варіанти? — похмуро запитує Влад, дивлячись на це неподобство, — Гадаю нам варто піти до ректора. Нехай приставить кого-небудь наглядати за спортзалом або повісить камеру. Врешті-решт це не жарти. Ми могли постраждати.

Я киваю, погоджуючись, хоча й сумніваюся у тому, що ректор дійсно допоможе. Не здивуюся, якщо він запропонує Владу самому ловити шкідників, якщо вже в його голові виникла така приголомшлива ідея.

Я виявляюся недалека від правди.

— Ви бажаєте, щоб я повісив в спортзалі камеру? І через що? Через якісь дурні дитячі жарти? Ви що, з глузду з'їхали?! Та ви хоч уявляєте скільки це коштує?!

Ну ось, ректор знову червоніє від люті, як помідор. Он, навіть вена на лобі роздувається й пульсує, наче ось-ось лопне.

— А ви знаєте, чим вам загрожує травма одного із студентів, отримана по халатності адміністрації університету? — не залишається у боргу Влад.

— Що-о-о?! — гарчить ректор, але його це не лякає.

Хлопець схрещує руки на грудях, похмуро дивлячись на ректора. Він не збирається здаватися. У його погляді й позі читається виклик.

— Що, якщо завтра один з нас зламає ногу через зіпсований інвентар, а потім з'ясується, що ви могли цьому завадтти, але вважали за краще заощадити? Як гадаєте, що на це скаже міністерство освіти?

Ректор важко дихає, пропалюючи Влада злим поглядом. Здається, у нього ось-ось піде пара з вух, але врешті-решт він здається.

Мабуть загроза звинуватити його в халатності здобула своє.

— Біс з вами, — випльовує він, відмахуючись від нас, як від настирних мух, — Буде вам камера. Але, якщо програєте змагання — пиняйте на себе! А тепер пішли геть з очей моїх, вимагачі!

Щойно за нами закриваються двері, як ми з Владом переглядаємося і голосно сміємося, хапаючись за животи.

— А добряче ти його, молодець! Я, якщо чесно, до останнього не вірила, що він погодиться.

Влад гордо гмикає, й ми йдемо далі. Лекції на сьогодні закінчилися, тренування теж, тож в універі нам більше робити нічого.

— У нього немає вибору. Він знає, що я маю рацію. Його посада й без цього під питанням після того, що сталося під час балу.

— Ти теж про це знаєш? — похмуро запитую я.

Якщо чесно, я б вважала за краще, щоб про той випадок усі забули. Я досі не можу повірити у те, що це дійсно сталося зі мною тоді. Зараз і це, й друге викрадення здається мені якимось поганим сном.

На обличчі Влада з'являється співчутлива посмішка.

— Пробач. Не гадаю, що в нашому універі є бодай хтось, хто не чув би про той випадок. Як-не-як одну із студенток отруїли й майже викрали.

— Врешті-решт це теж сталося, — гмикаю я, але мені зовсім не весело. Викрадення взагалі невдалий привід для жарту.

Влад нестримно хмурніє і відводить погляд. На секунду його рука навіть стискається в кулак, але тут же розслабляється, коли він обертається до мене.

— Напевно тобі нелегко бути частиною цієї сім'ї.

Так. Я втратила сім'ю, і потрапила в чужий будинок. Ліна із самого початку була не рада мені, і всіляко мені це показувала, а Кирило… Він поводився так, ніби мене для нього не існує. Як і зараз. А потім я стала мішенню для тих, хто хотів використати мене проти Панських…

І все ж… Я була вдячна за те, що тітонька зробила для мене. І за той недовгий час, що Кирило не поводився, як самозакоханий дурень.

— Це вже не важливо, — я намагаюся посміхнутися, але виходить не дуже, — Я з'їхала від них, і тепер я — частина їх сім'ї лише на папері. І те тимчасово.

— Чому? — Влад здивовано підвів брови, і я зітхнула.

— Я планую повернути собі прізвище батьків. Якраз днями хотіла заїхати в паспортний стіл.

Після всього, що сталося, мені здається неправильним і далі носити це прізвище.

— А вони тут звідки?..

Виходячи на вулицю, ми не очікуємо нікого побачити, але несподівано натикаємося на групу студентів на чолі з "королевою" університету.

Мар'яна вочевидь насолоджується загальною увагою. За усю історію не було жодної лекції або перерви між ними, щоб їй не заглядали до рота. Ось і зараз студентки перших і других курсів ледве з штанів не вистрибують, намагаючись вислужитися перед нею.

Я ж просто сподіваюся, що ми з Владом зможемо пройти повз непоміченими, але, як на зло, вона різко обертається в нашу сторону і дивиться просто на мене. Її губи розтягуюся в задоволеній посмішці, від якої моя шкіра вкривається сиротами.

— Зла-а-ата, — розтягує моє ім’я вона, і я миттєво напружуюся, готова відбити чергову нападку.

За останні дні я звикла до того, що усі, кому не лінь, намагаються бризнути отрутою в мою сторону і позлословити з приводу мого розриву з Кирилом, але "королева" університету мене здивувала.

Підійшовши ближче, дзвінко стукаючи каблуками по гладкому асфальту перед входом в універ, вона простягнула нам з Владом два чорні конверти із золотим тисненням.

— Знаю, останні тижні були для тебе непростими, тож, гадаю, тобі це не зашкодить. Сьогодні я влаштовую вечірку на честь дня народження у клубі. Приходь зі своїм другом. Там будуть усі.

І, поки ми з Владом безглуздо переглядаємося в шоці від щойно почутого, широко посміхнувшись, Мар'яна йде, погойдуючи стегнами, не дочекавшись відповіді. А у мене в голові в цей час висить одне питання:

Що це таке було?!

Ні, Мар'яна ніколи не знущалася наді мною так, як це робила Ліна, але і уваги не звертала. Куди мені до зірки місцевого розливу? Тому подібна несподівана увага здається підозрілою.

Якщо чесно, отримавши конверт, насамперед я хочу скоріше позбавитися його, як від повільно цокаючої бомби. Але, коли Влад запитує чи піду я…

— Якщо чесно, я не думаю що це гарна ідея. Ніколи не любила вечірки. Я і на бал те пішла тільки заради Андрія...

Прикусивши губу, я важко зітхаю, і додаю:

— Та і моя репутація останнім часом залишає бажати кращого. Сам знаєш, усі обговорюють те, як ми з Кирилом розірвали стосунки. Усі гадають, що я одна з його дівчат на ніч, яка бігає за ним, як ідіотка. Нікого не хвилює правда, як і те, що ми навіть не спали разом.

Вірніше спали, звичайно, але не в тому сенсі.

— Я так не думаю, — тут же заперечує він, — Ти не схожа на дівчину, яка погодилася б на це, і тим паче не схожа на ту, що стала б принижуватися через дурня.

— Дякую, — мені досі погано на душі, але я посміхаюся завдяки його підтримці.

— Загалом, я не хочу йти туди, знаючи, що усі присутні перемиватимуть мені кістки. У мене в житті і без того вистачає лайна.

— Може тому тобі і варто піти?

— Навіщо це? — не розумію я, здивовано підводячи брови.

— Щоб вони побачили, що ти сильніша за обставини, і тебе їм не зломити. Хіба тобі не хочеться утерти ніс цим куркам?

Якщо чесно — не дуже. Я б краще провела вечір вдома, з піцою, переглядаючи усі частини Гаррі Поттера, ніж їхати на незрозумілу вечірку, де у мене і друзів-то немає, проте тих що бажають перемити мені кістки — вагон та маленький візок.

Але те, що Влад говорив, змусило мене замислитися про те, чи не занадто часто я ховаюся від проблем, і врешті-решт я здалася.

— Добре, я поїду, але тільки якщо ти теж поїдеш зі мною. Не хочу відбиватися від них самостійно.

Влад схвально посміхнувся і погладив мене по голові.

— Ось це мій партнер! — гордо сказав він, — Ходімо та покажемо їм з якого тіста зліплені гімнасти!

Перед вечіркою я ненадовго заїжджаю додому, щоб переодягнутися, а потім чекаю на Влада. Ми домовилися, що він під'їде до мого під'їзду на таксі, щоб ми разом могли відправитися на цю вечірку.

Передчуття підказує, що запросили мене туди зовсім не по доброті душевній, тож я не збираюся самостійно соватися в це осине гніздо. А з Владом ніби і не страшно. Є якесь відчуття надійності від того, що поруч друг.

Як і очікувалося від королеви універу, вечірка на честь дня народження Мар'яни проходить з розмахом, в одному з елітних клубів на краю міста, з мангалами, альтанками, басейном і такою кількістю алкоголю, що усі, без виключення, добиратимуться додому під ранок на таксі. Ну або повзком. Тут кому як пощастить.

Тут і там снують напівголі студенти,н аче на вулиці не осінь, а середина літа. З усіх боків лунає гучна музика. Я обертаюся на схвальний свист хлопців і бачу як один з них з розгону стрибає у басейн, обливаючи бризками усіх навкруги, і мене у тому числі. На щастя не сильно. Принаймні не настільки, щоб моя сорочка зухвало прилипнула до тіла, як у того другокурсника.

Деякі гості мені незнайомі, але основна частина — студенти з нашого універу. Тут і фанати Мар'яни, і навіть подружки Ліни, що гордовито поглядають в мою сторону.

Але, що найгірше, серед гостей є і Кирило. Я помічаю його в декількох метрах від нас, біля іменинниці.

Ледве помітивши Панського, я застигаю, мимоволі стискаючи кулаки, і дивлюся на те, як "королева" універу вішається йому на шию, обіймаючи його наманікюреними руками.

— Ки-и-ир! — простягає вона, розтягуючи букви, — Я така рада, що ти вирішив прийти! Ти так несподівано пішов з універу, що я боялася, що ти пропустиш мою вечірку!

— Ну що ти, — холодно посміхаючись, він знаходить мене поглядом в натовпі, і мене кидає в жар, — Хіба я міг таке пропустити?

Мої щоки миттю спалахують рум'янцем, а потім я впевнено хапаю Влада за руку і тягну у бік столиків з алкоголем.

— Злато? Злато, ти чого? — розгублено запитує хлопець, коли я хапаю з підноса перший келих, що попався, і залпом осушую його.

— Не бачиш? Я розважаюся!

І, підморгнувши йому, услід осушую ще один, намагаючись не кривитися.

Фе, ну і гидота.

Я відчуваю, як в грудях розливається приємне тепло, і, мабуть, це єдина приємна річ на цій вечірці. В мене немає жодного бажання дивитися на те, як королева універу фліртує з Кирилом, тож, випивши третій келих, я розпускаю волосся й тягну Влада убік танцполу.

Викуси, Панський!