Розділ 8

Кирило

– Пробач, що ти зараз сказав?

Злата посміхається, дивлячись у бік шумних дітлахів. Ті вже доїли торт, і тепер їх щосили розважав аніматор в костюмі одного з популярних мультяшних героїв, влаштувавши конкурс під гучну музику.

У відповідь я посміхнувся, радіючи, що вона не розчула останню фразу. Звісно, я не збирався її повторювати. Ні до чого їй це чути. Це б стало причиною непотрібної незручності між нами.

Замість цього я вимовив зовсім інше:

– Якщо чесно, я і сам не знаю. Батько хоче, щоб я успадкував його бізнес, але я не впевнений, що хочу бути частиною будівельної фірми. Справа, звичайно, непогана, прибуткова, але я не можу не думати про те, що ця робота робить з моєю сім'єю. Батько майже не бачить нас і матір. Він пропустив стільки важливих днів, стільки свят і важливих моментів пройшло повз нього. Не знаю, чи будуть в мене коли-небудь діти, але я б для них цього не хотів.

Це не було брехнею або просто гарними словами.

На відміну від Ліни, я не звинувачував батька за його вибір, проте не бажав йти по його стопах. І сподівався, що він прийме моє рішення, коли ми поговоримо про це.

Злата мовчки вислухала мене, опустивши погляд, а потім нарешті відповіла:

– Я гадаю ти повинен поступати так, як вважаєш потрібним. Врешті-решт це твоє життя. Ніхто, окрім тебе, його не проживе, тому ніхто, окрім тебе, не повинен вирішувати, як це зробити.

Я був вдячний їй за ці слова. Та все ж... Передбачити, як на це відреагує батько, було неможливо. Швидше за все буде розчарований. А ось наскільки – дуже складне питання.

– Цілком імовірно, що він викреслить мене із заповіту відразу, як тільки дізнається про це, – з похмурою посмішкою відповідаю я, – М'якістю батько ніколи не відрізнявся.

Злата замислилася всього на мить. Як і ми, вона бачила його нечасто, і у більшості випадків він просто мовчав, втупившись в телефон, або був зайнятий роботою.

По-справжньому злим вона його бачила всього пару разів: перший, коли Ліна влаштувала істерику у свій день народження, і другий, коли мене трохи не виключили, але, упевнений, обоє глибоко врізалися їй в пам'ять.

– Упевнена, ваша мама не дозволить йому з тобою так поступити. Вона любить вас. Я знаю, вона знайде правильні слова, щоб напоумити його.

Я похитав головою, безжально знищуючи візерунок на пінці кави за допомогою ложки.

– Не думаю, що в подібній ситуації вона зможе якось вплинути на батька. Я вже знайшов іншу квартиру. Це моя страховка, на випадок якщо він вирішить вигнати мене з будинку. А так найімовірніше і буде.

– Гадаєш він на це піде? – Злата спохмурніла, зовсім забувши і про торт, і про кульку кокосового морозива з шоколадною стружкою, яке нестримно тануло в скляній вазі.

– Робота для нього – усе. Ця компанія займає увесь його час і увагу. Так було ще до нашого народження. Він упевнений, що після випуску зможе передати її мені. Сумніваюся, що він з посмішкою прийме моє рішення відмовитися від усього цього.

– Але ти все одно його син! – в голосі Злати відчувається щире обурення і відчай.

Що ж... Гадаю, немає нічого дивного в тому, що вона цього не розуміє. Її батьки з нею ніколи б так не вчинили. Вони були зовсім іншими людьми.

Одного разу Ліна зізналася мені, що заздрить Златі. Що хотіла б, щоб її батько був нашим батьком. А несподіване визнання мами про те, що колись давно у них з батьком Злати був роман, тільки підігріло цю одержимість.

– Коли б не її мати, він міг би бути нашим татом! – сказала вона якось в дитинстві, – Тоді він не пропустив би жодного нашого дня народження! Жодного Різдва або будь-якого іншого свята! Тоді мама б не плакала через те, що її залишили саму!

Само собою, мамі довелося поговорити з нею на цю тему. Пояснити, що вона любить батьків Злати, і вони – її дуже дорогі друзі. І що нашого батька вона теж дуже любить, а він любить нас, просто він дуже зайнятий на роботі.

Тоді Ліна надулася і тиждень ні з ким не розмовляла, окрім мене.

Повертаючись до нашої розмови, я м'яко торкнувся руки Злати, заспокоюючи її.

– Усе гаразд. Яке б рішення він не прийняв, я до нього готовий.

Врешті-решт, в цьому житті за все доводиться платити. У тому числі і за свободу вибору. Це я утямив дуже давно.

Єдине, про що я шкодував, це про те, що мій від’їзд може розчарувати маму. Але я знав, що, на відміну від батька, вона зрозуміє мене і прийме будь-яке моє рішення. Тим паче якщо знатиме, що я в порядку.

Злата спохмурніла, і я миттю пошкодував про те, що взагалі підняв цю тему. Я привіз її сюди для того, щоб підбадьорити, а не розчаровувати ще більше.

Едине добре – про того покидька вона більше не згадувала. Йому теж належало платити за скоєне, декілька років так точно. Особливо якщо він продовжить мовчати.

У тому, що гад діяв сам, я сумнівався, як і слідчий.

Наркотик, який він підмішав Ліні, було досить складно дістати в нашому місті. Більш того, навіть якщо б він примудрився його якимсь чином дістати, йому б на нього просто не вистачило грошей.

Я знав, що цей гад не з багатої сім'ї. Він навіть не міг оплачувати навчання в університеті, тому до останнього тримався за стипендію, поки не злетів з неї. Здається термін оплати навчання витікав в наступному місяці, відразу після сесії. І, якби він якимсь дивом не дістав гроші, його б просто відрахували.

Моєю теорією було те, що йому запропонували грошей або за викрадення Злати, або за компромат на неї. Нехай вона і не була рідною дочкою моїм батькам, навіть одне фото могло серйозно зашкодити репутації моєї сім'ї, а значить і компанії мого батька.

Але, до тих пір, поки цей виродок мовчав, це було лише теорією. Я не міг нічого довести, не міг звинуватити конкретних людей. Адже, якщо я правий, замовник цього лайна досі був на волі, і у будь-який момент міг зробити наступний крок. Тож це могло повторитися.

Ми вже обговорювали цю версію із слідчим і батьками, і погодилися на тому, що деякий час ані Злата, ані Ліна не повинні пересуватися по місту самостійно. Більш того, на телефон кожної буде встановлена спеціальна програма, яка дозволить відстежити їх у разі потреби.

Звісно, Ліна була не в захваті від цього.

– Це втручання в особисте життя! Чому уклепалася вона, а страждаю я?! – обурено випалила вона, дивлячись на свій телефон в моїх руках. Присягаюся, дорожче за цей шматок з пластика і заліза в рожевому чохлі у неї нічого не було.

– Тому що, якщо метою було зашкодити не Златі, а нашій сім'ї, ти теж в небезпеці, – стомлено відповів я, закінчуючи встановлювати програму, – Чи може ти хочеш стирчати в якому-небудь підвалі, не знаючи, знайдемо ми тебе або ні?

Насупившись, Ліна забрала протягнутий їй телефон, і навіть не подякувала. Що ж, принаймні мої слова змусили її замовкнути. Останнім часом виносити її істерики було все складніше.

На щастя, Злата була не в приклад розумніше, і просто кивнула, коли їй сказали, що це вимушений крок.

Коли з їжею було покінчено, я думав про те, щоб заїхати у боулінг або кіно, але відчував її втому, тому просто відвіз Злату додому.

Там вона майже годину провела у ванній, поки я, як останнє хлопчисько, думав про неї. Уявляв її в гарячій воді з ароматною піною, беззахисну і голу, й думав про те, з яким задоволенням опинився б там, із нею.

Звісно, в реальності вона мене до себе і на метр не підпустить. Принаймні зараз.

Нехай я і знав, що не підходжу їй, я не збирався здаватися. Сьогодні був перший справжній крок до нашого зближення. До розуміння. До пробачення старих помилок і нового початку.

Наступний крок я зробив тим же вечором.

Трохи пізніше, через якийсь час після того, як Злата вийшла з ванни, я зупинився перед її дверима і нарешті постукав. Вона відкрила, і завмерла, здивовано дивлячись на мене. Вигляд в неї був злегка розморений. Здається вона дрімала.

– Кирило? – позіхаючи запитала вона, – Щось сталося?

Перш, ніж відповісти, я протягнув їй величезне відро попкорна і пляшку газованки. Так, не найкорисніша їжа, зате відмінний вибір для кіновечора.

– Я вирішив влаштувати кіновечір, не хочеш приєднатися?

Я був готовий до того, що вона відмовиться. День видався насиченим, як і тиждень в цілому. Та й Злата виглядала втомленою. Але, всупереч усьому, вона широко посміхнулася, забираючи в мене відро сирного попкорна, і відступивши убік, сказала:

– Звичайно, проходь!

Я знав, що Злата обожнює Гаррі Поттера. Коли мама відправляла мене будити її, я часто бачив шпалери на її ноутбуці зі знаком дарів смерті, так що довго мучитися над вибором фільмів не довелося.

Варто було початися першій частині, як вона припала до екрану ноутбука, не звертаючи уваги на те, що я лежу занадто близько. Що я не просто в її кімнаті, а на її ліжку, і наші стегна торкаються одне одного. Я ж дивився лише на неї і не міг припинити про це думати.

До кінця першого фільму вона настільки розслабилася, що, сама того не помічаючи, притиснулася до мене.

Тоді я ніжно провів пальцями по її щоці, прибираючи за вухо неслухняне пасмо волосся, і вона нарешті подивилася на мене. В її очах досі горів вогник захвату від перегляду улюбленого фільму, але це не усе. В них не було зніяковіння чи страху від близькості зі мною, замість них я вперше за багато років побачив те ж тепло, що колись змусило мене в неї закохатися. І тоді я її поцілував.

Не так, як в спортзалі, після того довгого тренування. І не так, як кілька днів тому, на балу.

Цей поцілунок відрізнявся від усіх поцілунків, які були у мене до цього. Він був особливим.

Ще жодна дівчина не викликала в мене такої ніжності і пристрасті водночас. З жодною я не відчував того ж, що відчував поряд з нею.

Кожен її дотик, кожен вдих зводив мене з розуму.

З нею я хотів бути краще. Я хотів бути гідним її. Тим, хто зробить її щасливою. Такою щасливою, що одного разу вона забуде усе лайно, через яке їй довелося пройти, і заведе з ним сімома, діточок. Щороку їздитиме у відпустку: в гори, на морі, в Європу, і виставляти в соцсетях безліч дратівливо-щасливих фото.

І заради цього я був готовий на все. На будь-яку дурість. Будь-який безрозсудний вчинок.

Але спочатку я повинен був знайти виродка, який найняв Андрія, і позбутися всього, що їй погрожує.