Розділ 5

Злата

Наступного ранку я снідала наодинці.

Тітонька з дядьком  так і не повернулися з корпоратива, а Панські молодші… Я гадки не мала про те, де вони і чим займаються, і не хотіла цього знати.

Приготувавши яєчню з беконом і кавою, я поснідала, й зібралася в універ.

У автобусі мені надійшло повідомлення від Андрія. Він подякував мені за вчорашній вечір, і запитував, чи не проти я його повторити. Від цього на губах сама собою розквітала посмішка.

Може стосунки з Андрієм – те, що мені завжди було треба?

Простий, добрий хлопець без тарганів і зарозумілості розміром з еверест, який завжди буде поруч, щоб підтримати мене. Той, з ким я не відчуватиму взаємне бажання придушити один одного?

Мої думки мимоволі поверталися до молодшого Панського, до нашого поцілунку і до того, що мені доведеться терпіти його вечорами в спортзалі до самих змагань, а в універі взагалі до випуску. І при цьому ми досі живемо в одному будинку.

Як не кортіло, я розуміла, що не зможу уникати його вічно. Але, що гірше, я зовсім перестала його розуміти.

Він завжди був грубим, самовпевненим баболюбом, якому плювати на все, але те, яким я його побачила учора... Ця його спроба втішити мене зовсім збила мене з пантелику.

Ми з Андрієм домовилися зустрітися на автобусній зупинці перед універом і трохи прогулятися. Час до першої лекції ще залишався, тому я погодилася. І він мене дійсно зустрів. Та ще і не просто так, а з квітами. Ліліями, що я так люблю.

Розгублено дивлячись на букет, я раптом усвідомила, що не тримала такого в руках вже дуже давно. Востаннє мені їх дарил тато, після перемоги на змаганнях.

– Сподіваюся я вгадав? – зі збентеженою посмішкою запитав Андрій, – Я подумав, що троянди – це занадто банально для тебе.

Тихо шмигнувши носом, я широко посміхнулася, й поцілувала його в щоку.

– Вони дивовижні, дякую!

Знову замислившись про батька, я пропустила його наступне питання повз вуха.

– То що ти думаєш? – Андрій посміхнувся, вичікувально дивлячись на мене.

– А... Що ти сказав? Вибач, я прослухала.

– Що ти думаєш щодо балу?

Ну і що тут відповісти? Не сказати ж, що я до сьогоднішнього дня взагалі про нього не думала?

Я ніколи не була душею компанії, а тому у мене не було ані хлопця, ані друзів, з якими я могла б туди піти, та і бажання бути присутньою на головній тусовці універа разом з місцевою "елітою", – теж.

– Якщо чесно, я планувала його пропустити. Ніколи не розуміла, навіщо влаштовувати подібне просто перед сесією. Ми ж не у Штатах. Усі ці танці, титули... Це така дурість.

Андрій кивнув, начебто погоджуючись зі мною, але при цьому виглядав розчарованим. Я відчула укол провини.

Він був такий милий зі мною учора, та й цей букет... Він явно хотів запросити мене, а я примудрилася все зіпсувати.

– Але, якби ти покликав мене, думаю, я б погодилася, – поспішно додала я, виправляючись, і його обличчя просяяло.

– Але ти все одно думаєш, що це дурість, – з посмішкою відповів він, хитаючи головою, – Ти не зобов'язана погоджуватися тільки тому, що не хочеш розчарувати мене.

– Можливо ти міг би переконати мене… Щодо цих танців.

Зупинившись, я повільно обернулася до нього, дивлячись на хлопця з-під опущених вій. Вже не знаю, як це виглядало з боку, але, судячи з його реакції, я добилася бажаного результату.

– Може й міг би... – промовив Андрій з посмішкою у відповідь.

Я відчувала, як спілкування з Андрієм мало помалу повертає мене до життя.

Після лекцій знов було тренування з Панським, але його слова і погляди більше не зачіпали мене, а ще того вечора ж я уперше відправилася по магазинах у пошуках сукні. Подумати тільки: я, яка навіть туфлі востаннє взувала ще у школі!

Увечері, з’ївши в кафе тістечко з кавою, я повернулася додому і практично відразу заснула.

Так пройшов тиждень, і нарешті настав той самий день, якого з нетерпінням чекав увесь універ. Жіноча половина, щоб покрасуватися в нарядах, а чоловіча – щоб підчепити дівчаток, що цікавлять їх.

У зв'язку з цим навіть відмінили частину лекцій, щоб усі встигли підготуватися.

Надівши сукню і укравши волосся, я сиділа на краю ліжка і застібала тонкі ремінці на босоніжках. Здається я була повністю готова, коли до кімнати заглянула тітонька.

– Ти така схожа на неї, – прошепотіла вона, змахуючи з щоки самотню сльозинку, – На них обох. І твоя душа теж прекрасна, як у твоєї мами. Знаєш, я ніколи не сподівалася її замінити. Але вона була б щаслива побачити себе такою, яка ти сьогодні. Не губи себе, не закривайся від світу. Живи, радій, роби помилки, виправляй їх, це життя і це те, чого хотіли б для тебе твої батьки. Подивися у свої очі, ти побачиш очі своєї мами, посміхнися і побачиш посмішку твого батька. Вони не залишили тебе, вони все ще тут, варто тільки придивитися.

Тітонька поклала долоню мені на груди, там де гучно билося моє серце.

– І вони назавжди залишаться тут. Я люблю тебе, Злата, ти знаєш? Я ніколи не заміню тобі матір, але ти для мене завжди була як донька.

Ми обійнялися, й тітонька голосно хлипнула, а потім рішуче зітхнула, поправляючи мій макіяж.

– Гаразд, нічого тут вогкість розводити! А то усю красу сльозами змиємо! Бери себе в руки, і вперед – на штурм найкрасивіших хлопців, і полонених не брати!

У універ я відправилася на таксі. Їхати в машині Панського не було жодного бажання, а штовхатися у вечірній сукні в автобусі – дурна ідея, тож це було найкращим рішенням.

Вже під'їжджаючи до університету, я почула баси, що лунали з актової зали, де влаштовувався бал.

Я трохи тремтіла від хвилювання, міцно стиснувши в руках телефон.

Коли я увійшла до зали, музика із скаженого ритму змінилася на повільну, і я знайшла поглядом Андрія. Він вже поспішав до мене з іншого кінця зали.

Наблизившись, хлопець широко посміхнувся і вклонився мені, начебто ми були героями якоїсь книги про королівські інтриги і бали. Я відповіла йому жартівливим реверансом, трохи погойдавшись на високому каблуці з незвички, і він мене підхопив.

– Ти чарівна, – промовив Андрій, не відводячи від мене ніжного погляду.

– Ти теж нічого, – з посмішкою хихикнула я, роздивляючись його костюм. В ньому Андрій дійсно виглядав інакше.

Ми танцювали кілька разів. Він поводився гідно, не намагався притиснути мене під час танцю занадто близько, і розмовляв на нейтральні теми. А я все більше переконувалася в тому, що зробила правильний вибір.

Про такого хлопця можна було тільки мріяти, та все ж... Щось глибоко усередині не давало мені спокою. Заважало повністю віддатися почуттям до нього. Це мене лякало й водночас дратувало.

Після чергового танцю я зрозуміла, що мені потрібна перерва, і відлучилася, щоб випити пуншу.

Скориставшись моєю відсутністю, якась першокурсниця схопила Андрія і буквально потягнула на танцпол.

Спочатку він трохи сторопів і навіть спіткнувся, але потім його обличчя осяяла широка посмішка.

Я попрямувала до столу з напоями, але мені перегородили дорогу.

Першим, що я побачила, були рожеві, блискучі туфлі.

Піднявши погляд вище, я побачила перед собою Ліну, з її незмінною свитою.

Я важко зітхнула, розуміючи, що так просто вона мене в спокої не залишить. Звідна сестра була рішуче налаштована зіпсувати мені вечір.

Окинувши мене зневажливим поглядом, вона заговорила так, щоб нас чуло якомога більше народу:

– О-о-о! Та наша сіра мишка вирішила виповзти і своєї нори. – договорити їй не дозволили, за моєю спиною пролунав приємний баритон, від якого по шкірі тут же поповзли мурашки.

– Ліна, тобі що, зайнятися більше нічим? Покритикуй краще за своїх міньйонів, що виглядають як рожеве і пернате непорозуміння. Що це за нашестя фламінго?

Я обернулася. В двох кроках від нас стояв Панський. У дорогому костюмі замість звичних брендових джинс і сорочки, але без краватки. Навіть тут, на балу, він не зраджував собі, і залишив верхні гудзики недбало розстебнутими.

Ліна в шоці хапала ротом повітря, немов викинута на берег риба, її голос був немов поросячий виск.

– Ти... Ти... Ти... Кирило! Чому ти взагалі вступаєшся за цю нікчему?!

У мене було те ж питання. Я обернулася до Панського, питливо вигнула брову, але він не дивився на мене, зараз його очі були повністю зосереджений на його сестрі.

Він перевів крижаний погляд на її прилипал, і цього вистачило, щоб вони розбіглися. Його губи витягнулися в тонку лінію, на вилицях заходили жовна.

– Йди, – прошипів він крізь зуби.

Усвідомивши, що зараз будуть сімейні розбірки, я вирішила віддалитися услід за подружками Ліни, але мене зупинили:

– Ні. Ти стій, – відказав він,  змусивши мене здригнутися від несподіванки і завмерти на місці, – Це в першу чергу стосується тебе, тож залишся, – він подивився на мене і додав вже м'якіше: – Будь ласка.

Я кивнула, 1 мовчки залишилася стояти.

– Отже так, Ліно, якщо я ще раз побачу або почую, а я почую, ти знаєш, що ти принижуєш Злату, або ображаєш пам'ять про її батьків, ти матимеш справу зі мною. Ти мене зрозуміла?

Я стояла, не в силах повірити в почуте, Ліна ж просто вибухнула.

– Ти що захищаєш її?! Цю ідіотку?! Та що з тобою?! Це я – твоя сестра, а вона нам – ніхто! І це… – вона гидливо скривилася, ткнувши пальцем в мою сторону, – Це, живе в нашому будинку, користується нашими благами, витрачає наші гроші, користується добротою наших батьків! Так, в неї загинули батьки але ми-то тут до чого?! Це не наша турбота, і наша мати не зобов'язана заміняти їй її матір! У неї просто занадто добре серце, ось вона і носиться з цією вискочкою… – договорити їй знову не дали.

– Стули пельку, негайно! – прогарчав Кирило, і я знову здригнулася – таким злим я його бачила вперше, – Безмозка ідіотка! Що ти верзеш?! Боже! Хто ти? Де моя сестра, на що ти перетворилася?

Ліну трясло від гніву, а я з цієї розмови зрозуміла одно: весь цей час вона просто ревнувала матір до мене.

Мені навіть стало шкода її.

По суті, вона самотня людина, і, якщо прибрати усю цю мішуру і гроші, жодна з її прилипал не залишиться поруч. Їх батько вічно зайнятий на роботі, тітонька намагається не обділяти мене увагою, чим тільки підливає олії у вогонь.

Але все ж, чому Панський за мене вступився? Хіба йому на мене не начхати?