Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Марія Власова
Монстр серед монстрів

Зміст книги: 32 розділів

Спочатку:
Пролог
116 дн. тому
Розділ 1. Настасія.
116 дн. тому
Розділ 2. Дуже дурний план
106 дн. тому
Розділ 3. І ось він кінець?
106 дн. тому
Розділ 4. Як мене відправляли на завдання.
106 дн. тому
Розділ 5. Монстри.
106 дн. тому
Розділ 6. Безлад на кухні
106 дн. тому
Розділ 7. Незабутня вечеря.
106 дн. тому
Розділ 8. Баба, чи чоловік?
106 дн. тому
Розділ 9. Може, це чийсь план?
106 дн. тому
Розділ 10. Живучий гад!
106 дн. тому
Розділ 11. Дівочі сльози
106 дн. тому
Розділ 12. Ванна.
106 дн. тому
Розділ 13. День "Зю".
106 дн. тому
Розділ 14. Нічне побачення.
106 дн. тому
Розділ 15. Нічна гостя.
106 дн. тому
Розділ 16. Усі радощі заміжжя.
106 дн. тому
Розділ 17. Не смій.
106 дн. тому
Розділ 18. Кров і біль.
106 дн. тому
Розділ 19. Живий.
106 дн. тому
Розділ 20. Лілові синці.
106 дн. тому
Розділ 21. Полум'я та очі
106 дн. тому
Розділ 22. Наяна.
106 дн. тому
Розділ 23. Протиотрута.
106 дн. тому
Розділ 24. Складніше, ніж ти думаєш.
106 дн. тому
Розділ 25. Марення.
106 дн. тому
Розділ 26. Камера
106 дн. тому
Розділ 27. Ледвіга
106 дн. тому
Розділ 28. У темряві.
106 дн. тому
Розділ 29. Наречена при двох дружинах.
106 дн. тому
Розділ 30. Повернутися додому.
106 дн. тому
Розділ 31. Му Ре
106 дн. тому

Грати? У захопливу гру? Та хто, на його думку, я така?! Солдат, шпигунка? Я звичайна сільська дівчина, мені вже пожежі однієї по горло вистачило, а він ще щось придумав. Ледве на ногах стою, а він погратися, бачте, захотів! Якщо є справедливість у цьому світі, то просто зараз цього скривдженого мізками виродка прониже блискавка або кара небесна! Та скільки можна?! Я хочу спати, їсти хочу!

Мовчу, свердлячи монстра поглядом, усе ще чекаючи, що ось-ось він отримає по заслугах, але цього не трапляється. Щоправда, життя виявляється ще більш несправедливим.

- Наяна, - він ніжно погладив тварюку по боці, наче вона й справді була його улюбленим кімнатним "песиком", - оса, по-вашому.

- Оса? - недовірливо оглядаю звірюгу від верху до низу. - Щось завелика вона для оси, скоріше вже слон, але тільки потворний і небезпечний, прямо як його господар.

Мій добродушний комплімент не сподобався ні осі-переростку, ні її господареві. Наяна, загрозливо на мене зашипіла, виставляючи свій роздвоєний язик напоказ. Ой, не можу на цей її язик дивитися, одразу про поцілунок із монстром згадую, і мене майже нудить від себе. У голові одразу лунає запитання: "Якого біса я не померла до того, як наважилася на подібну дурість?" Скривилася і поспішно перевела погляд із тварюки на її господаря, треба ж, він напрочуд спокійний, ніби як не помітив мого компліменту.

- Тихо, Наяна, тихо, - знову потріпав тварюку за бік, змушуючи повторно скривитись від огиди, - ця неосвічена селючка з розумовими здібностями на рівні свині не хотіла тебе образити.

- Селючка?! - крикнула від злості так, що мало не зірвалася на крик. - Свині?!

- Навіть верещить схоже, - з легкою іронією пролунало з-під шолома, - замість того щоб слухати.

- Слухати, що?! - сама не помічаю, як наближаюся до монстра під впливом гніву. - Чергову маячню про наше нібито одруження?!

Та як він сміє?! Ха, селючка! Сам він... Монстр!!! Слів не вистачає, щоб описати всю мерзенність цієї істоти. Він сказав своєю мовою, з іронією і глузуванням:

- Му Ре.

Так, ось це я запам'ятаю, цього разу точно не просто лаяв мене, це слово, чи словосполучення щось особливе означає. Примружуюся недобре, даючи і йому зрозуміти, що запам'ятала його слова.

- Дружина, - повторює він тією ж інтонацією, що й до цього, - чи ні, не має значення, тобі краще послухати мене, поки не стало надто пізно.

- У сенсі? - дещо насторожилася від його останньої фрази.

- Ти марнуєш свій час, - з легким глузуванням і натяком на щось загуркотіло з-під шолома.

- Тоді я, мабуть, піду? - відступаю на крок назад, прекрасно знаючи, що піти мені не дадуть.

Він мовчки розвів руками й ніяк не відреагував, коли я знову відійшла на кілька кроків. Його реакція з'явилася, тільки коли кинулася з яру в перегоріле поле:

- Гра вже почалася, жінко, я намагався тобі це сказати, але ти не вмієш слухати.

Та плювати на його слова, втечу і все, або хоча б спробую. Мене вистачило всього на кілька кроків у бік обгорілих стебел, перш ніж я розвернулася, проклинаючи свою цікавість. Повертаюся, але тримаю дистанцію, монстр і не подумав зрушити з місця.

- Що за гра? - запитую, озираючись на всі боки. - Я слухаю.

Він зволікає з відповіддю, а я несподівано помічаю за собою якусь дивину: стою й усміхаюся. Що це зі мною? Прикушую поранену губу, щоб більше не робити таких дурниць.

- Наяна - оса, всі оси в її віці смертельно отруйні, і якщо вже ти заслужила її укус, то, швидше за все, не дотягнеш до заходу сонця.

- Ти брешеш, - кажу лише тому, що не хочу в це вірити.

- Рука оніміла? - цікавиться він із неприхованим глузуванням, чим змушує здригнутися. - Скоро все тіло оніміє, ти не зможеш рухатися і помреш у страшній агонії.

У мене вирвався нервовий смішок, а слідом я на весь голос засміялася, ледь не надірвавши живіт від сміху.

- Та ви що над мною всі знущаєтеся?! - закричала, коли сил сміятися вже не було, і я просто осіла на гарячий попіл.

- Ти втрачаєш час, - повторив монстр, тим самим нагадуючи, хто саме в усьому цьому винен.

Ривком підіймаюся з землі й ледь не падаю, намагаючись дістатися до монстра і хоча б раз його вдарити. Він ловить мою руку ще до того, як вона встигла торкнутися його шолома, і втримує її так, що ноги ледь торкаються землі.

- Протиотрута, - одне лише слово, і я припиняю спроби заїхати йому ногою в пах. - Від отрути є протиотрута.

- Так дай мені її! - вимагаю, розуміючи, що мушу благати.

- Не можу, вона в мого заступника, - якось дуже солоденько відмовив він мені, - здається, ти мала честь із ним дуже близько познайомитися.

- У Маратика? - за звичкою перекрутила ім'я обридлого заступника головнокомандувача.

Реакція на мої слова була неоднозначною, монстр відпустив мою руку, але при цьому відштовхнув від себе з такою силою, що знову приземлилася дупою в рідну вже канаву.

- У нього, - оманливо спокійно почулося з-під шолома, тільки цього разу я помітила ще й владні нотки. - Гадаю, він буде радий тобі допомогти з протиотрутою, з огляду на те, як добре ви проводили час разом.

Це він на що таке натякає, гад повзучий? Чи він так іронізує, бо знає, Маратик у житті протиотруту мені не віддасть? Ой, судячи з усього, я пропала, хоч волосся на собі від відчаю рви! Та ще й бісить цей монстр неймовірно!

- Найбільші твої проблеми - це час і відстань. Війська покинули старий табір, тобі потрібно їх наздогнати, щоб отримати протиотруту. У цьому і полягає наша гра. Здобудеш перемогу - виконаю одне твоє бажання, програєш - помреш. Не гай часу даремно, його мало залишилося.

Він вивалив на мене все це, ніби відро з холодною водою перевернув на голову, і преспокійно заліз на свою Наяну, як на їздового коня. Думає, я зараз песиком за ним слідом побіжу? Мої сили давно на межі, а нерви й поготів.

- Стояти! - кричу поспішно, встаючи з багнюки й кидаючись навперейми знахабнілому головнокомандувачу.

Його слоноподібна оса занервувала і гнівно зашипіла на мене, небезпечно наблизившись до обличчя. Не сіпнулася вбік лише тому, що другого укусу вже не боюся.

- Підсади мене! - вимагаю в монстра.

- Що зробити? - перепитав він майже одразу. А я уявила, як під шоломом зметнулися догори його брови від подиву.

- Підсади мене! - вимагаю знову так само войовничо і навіть простягаю до нього руку. - Чи ти думав, я за тобою бігтиму, немов песик? Я не з таких жінок, а ти, м'яко кажучи, не в моєму смаку!

Він засміявся, шолом спотворив його сміх, надавши йому зловісних ноток, але мені втрачати вже нічого.

- Ти так допомоги просиш, чи ще більше нариваєшся? - нарешті поцікавився він, вдосталь посміявшись.

Його тварюка знову злісно прошипіла щось, мало не впритул наблизившись до моєї пики й затуливши огляд на знахабнілого монстра, чим і заслужила ляпас по носі.

- Я б просила допомоги, якби це не була ТВОЯ ВИНА!!! - кричу на нього і його чортову осу. - А так я вимагаю, щоб ти мене відвіз і віддав протиотруту!

Кілька секунд нічого не відбувалося, а потім монстр знову зловісно зареготав. Та що тут смішного?! Моє життя на кону, а йому посміятися захотілося! Перш ніж я встигла обуритися, монстр нагнувся і, підхопивши мене під руки, посадив перед собою на Наяну.

- Мі Му Ре, - промовив він своєю мовою з дивною, дещо захопленою інтонацією, десь над моєю головою.

Наяна видала утробний звук, вигнула спину і кинулася вперед у поле.