Стягла свій одяг, він усе ще був вологим. Увечері напередодні вкотре випрала сукню й фартух, хоча це не дуже допомогло: сліди крові так і не відіпралися. От же чортів головнокомандувач, не сподобалося йому в потойбічному світі, в наш повернувся. Мене більше їжу носити йому не посилали, але я однаково скаженіла, коли чергову порцію їжі повертали недоторканою, з тією ж припискою "їжа жахлива"! Жахлива?! Серйозно? Та я щодня над його порцією півдня працюю, а він ні ложки не спробував! Чим він там харчується, святим духом?! Чи це моєї енергії, відкачаної Маратиком, вистачило? Ось побачу цього мерзотника, він мені за все відповість! Гад! Дав би монстру померти, не було б проблем. Ну, нічого, він у мене ще отримає!

Старійшина ночами потайки вчить мене управлятися з мечем, якщо враховувати, що для тренувань я використовую палицю, мої успіхи не великі. Зате мені обіцяли шкіряну броню і меч дістати, але на це потрібен час. Нас із бабусями останнім часом періодично обшукують, щоб ножі із собою з кухні не забирали. Роблять вони це, до речі, кумедно, за допомогою магії, водячи руками близько до тіла, і щоразу так смішно ніяковіють, коли проводять в районі грудей. Сіра шкіра на їхніх щоках набуває ледве помітного фіолетового відтінку, мабуть, вони так соромляться. Як їм не бентежитися, в нас красою форм не обділені навіть бабці. Не розумію, навіщо вони наших жінок у жертву приносять, якось не схожі їхні солдатики на жінконенависників, скоріше на недосвідчених молодиків.

Усі проблеми й негаразди вирішила залишити на потім, опустилася у ванну і мало не застогнала від задоволення. Як же приємно змити з себе весь бруд і поніжитися в гарячій воді. Полежала так, ні про що не думаючи, надто втомилася всього за один тиждень. Пірнула під воду, намиливши перед цим своє довге волосся, завжди з ним було багато проблем. Мити треба часто, розчісувати теж, я б його давно підстригла, та мама в дитинстві казала, що у волоссі вся жіноча краса і сила. У неї було гарне довге волосся, заплетене в косу, пам'ятаю, як гралася з ним в дитинстві та добру мамину посмішку. Виринула різко, витерши обличчя відразу і від води, і від сліз. Розклеїлася я останнім часом, не можна так.

Чую шум із-за прочинених дверей, невже хтось прийшов? Монстр повернувся? Застигла, перетворившись на одне суцільне вухо, почула шелест, а за ним владні кроки. Звук наближався, скрипнули двері у ванну, і мені не залишалося нічого, як пірнути назад під воду. Застигла, нічого не бачачи й не чуючи доти, доки не скінчилося повітря. Легені обпекло вогнем, коли виринула з води, судомно вдихнула, намагаючись віддихатися й озирнутися. Двері у ванну кімнату відкриті навстіж, але всередині, крім мене, нікого не було. Тінь промайнула в спальні, і я зрозуміла, що пора тікати, але як це зробити, коли я гола і мокра, не уявляю. Тихо встала і вилізла з ванної на холодне повітря. Свої речі я залишила за невеликою декоративною дерев'яною ширмою, туди я і попрямувала, ковзаючи мокрими ногами по підлозі. Варто було мені сховатися за ширмою, підглядаючи в щілину між дерев'яними перегородками, як з'явився сам монстр серед монстрів.

У якомусь дивному вбранні, трохи схожому на рясу жерців, рясно розшиту срібними нитками та химерними візерунками. Він зняв її та недбало кинув на підлогу перед ванною. Митися, чи що, зібрався? Я тут гола стою, мерзну, а він митися зібрався! Під рясою виявилися ще й широкі чорні штани, з такими ж візерунками на штанинах. Був би чоловік чоловіком, якби не шрами по всьому тілу, сірий відтінок шкіри та волосся довге, як у жінки. Скосила погляд у район паху, тут усе точно так само, як у наших мужиків, хіба що трохи більший, але й сам він вищий за наших чоловіків. Навіть не знаю: заздрити, чи співчувати тій пласкій дівці, якщо за таких "позитивних якостей" вона його все одно вбити наважилася? Може, не настільки він хороший? Рана від її кинджала червоніє на його грудях, але при цьому має такий вигляд, ніби їй кілька тижнів. Монстр тим часом забрався в підготовлену мною ванну і майже відразу заплющив очі, відкинувшись на бортик ванни.

У мене зад уже замерз, мокре волосся прилипло до грудей і спини. Так і застудитися не довго, а монстру добре, лежить у гарячій воді, відмокає! Між іншим, це моя ванна, я її для себе набирала, не для нього! Чортові загарбники, на святе зазіхнули! Перегородка ще не на весь зріст, доводиться стояти згорбившись як бабка. Почекала ще якийсь час, монстр так і не ворухнувся. Заснув, чи що? Гарна можливість втекти непоміченою. Висунулася з-за перегородки, на мене ніяк не відреагували. Дуже тихо підняла з підлоги свій одяг, одягати його зараз надто небезпечно, треба спочатку вибратися звідси. Весь час озираючись, повільно рушила до виходу з ванної. Коли я була вже біля дверей, почула його голос:

- Раб, увімкни гарячу воду.

По спині пройшлися холодні мурашки. Мої очі вилізли з орбіт, і, притиснувши до грудей своє добро, я обернулася на головнокомандувача. Він не змінив пози, з ванни виднілися його широкі плечі й копиця довгого волосся. Помітив мене? Що мені тепер робити?

- Я довго ще чекатиму? - у голосі почулася погроза, тож хочеш - не хочеш, довелося йти до ванни.

Начебто і кран-то недалеко, руку простягни та сам відкрий його! От же ледачий пихатий бовдур! Підійшла тихо і стала біля крана, монстр усе ще лежить із заплющеними очима. Він так медитує, чи спить? Батько іноді теж чи то спав, чи то медитував, сидячи ввечері в кріслі, хоча потім виправдовувався тим, що молився Спасителю подумки. Сама я в бога нашого не вірила, якби він був насправді, мама б не померла. Не знаю, як віра батька після цього не похитнулася. Мені завжди здавалося, що ним рухає страх, якщо Спаситель забрав у нього дружину, то забере щось іще – так він часто говорив.

Може, він мене насправді не бачив? Просто подумав, що на його поклик обов'язково з'явиться хтось? І взагалі, чого це він нас рабами називає?! У нашій країні рабство давно скасовано, хоча, якщо подумати, ми, швидше, військовополонені, а не раби.

Відкрутила кран гарячої води, подумки сподіваючись, що він у цьому окропі звариться. Монстр ніяк не відреагував, тож я зробила кілька кроків у бік дверей.

- Прибери одяг, рабе, - прилетів у спину ще один наказ.

Повернулася подивитися на цього засранця, так само лежить у ванні, не рухається.

Чи не знахабнів ти, виродку?! Уже нагнулася за його штанами, як він поквапив мене:

- Швидше.

Схопила ці чортові штани, потягнулася за робою, і він знову за своє!

- І халат принеси, раб.

Раб, раб, раб... Та він знущається! От же гад!

- А спинку тобі не потерти? - ляпнула, повернувшись до нього, навіть не відразу зрозуміла, що сказала це вголос.

Повітря з легень вибило, тиша затягнулася, як і мій ступор. Хлюпнула вода і я не знайшла нічого кращого, як, наплювавши на все, повернулася і побігла до виходу з цих чортових покоїв. Так швидко я ніколи не бігала, відчинила двері й, вибігши, прикрила їх за собою, важко дихаючи. Здається, він усе-таки мене побачити не встиг, обертатися часу не було, тож я не впевнена. Але, судячи з тиші, за мною він не пішов, і то добре.

Але тиша, що оточувала мене, була якась гнітюча, обернувшись, помітила двох пурпурного кольору стражників, які дивилися на мене в усі очі.

- Відвернулися! - рявкнула, теж почервонівши, і ті, як за командою, повернули голови в інший бік.

Натягнула, нарешті, на себе сукню та із запізненням помітила, що штани головнокомандувача опинилися в купі мого одягу. Що мені з ними робити? Ще в крадіжці звинуватять, воно мені треба?

- На, - вручила їх одному стражнику, - йому поверни.

Пурпуровий стражник із нерозумінням кілька разів перевів погляд з мене на штани свого верховного і назад, але штани взяв, зрештою. Перебуваючи у нестямі від злості й збентеження, я ляпнула ще одну фразу, щоб стражник нічого не встиг у мене запитати.

- Хто ж знав, що в нього маленький такий.

Боса, з фартухом і чобітьми під пахвою, але шалено задоволена, що помитися все-таки вдалося, я потопала сходами, прямуючи на кухню. Але ж потрібно було всього лише повернутися, щоб побачити його, або звернути увагу на вартових, які так нічого і не просили в мене. Але я була занадто зайнята своїми думками, занадто звикла, що на мене ніхто не звертає уваги. Тут, у полоні у страшних монстрів, я не була однією з багатьох сільських дівчат, волею долі закинутих на фронт. Мені варто було поводитися по-іншому, варто було грати свою роль краще.