Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Марія Власова
Монстр серед монстрів

Зміст книги: 32 розділів

Спочатку:
Пролог
117 дн. тому
Розділ 1. Настасія.
117 дн. тому
Розділ 2. Дуже дурний план
107 дн. тому
Розділ 3. І ось він кінець?
107 дн. тому
Розділ 4. Як мене відправляли на завдання.
107 дн. тому
Розділ 5. Монстри.
107 дн. тому
Розділ 6. Безлад на кухні
107 дн. тому
Розділ 7. Незабутня вечеря.
107 дн. тому
Розділ 8. Баба, чи чоловік?
107 дн. тому
Розділ 9. Може, це чийсь план?
107 дн. тому
Розділ 10. Живучий гад!
107 дн. тому
Розділ 11. Дівочі сльози
107 дн. тому
Розділ 12. Ванна.
107 дн. тому
Розділ 13. День "Зю".
107 дн. тому
Розділ 14. Нічне побачення.
107 дн. тому
Розділ 15. Нічна гостя.
107 дн. тому
Розділ 16. Усі радощі заміжжя.
107 дн. тому
Розділ 17. Не смій.
107 дн. тому
Розділ 18. Кров і біль.
107 дн. тому
Розділ 19. Живий.
107 дн. тому
Розділ 20. Лілові синці.
107 дн. тому
Розділ 21. Полум'я та очі
107 дн. тому
Розділ 22. Наяна.
107 дн. тому
Розділ 23. Протиотрута.
107 дн. тому
Розділ 24. Складніше, ніж ти думаєш.
107 дн. тому
Розділ 25. Марення.
107 дн. тому
Розділ 26. Камера
107 дн. тому
Розділ 27. Ледвіга
107 дн. тому
Розділ 28. У темряві.
107 дн. тому
Розділ 29. Наречена при двох дружинах.
107 дн. тому
Розділ 30. Повернутися додому.
107 дн. тому
Розділ 31. Му Ре
107 дн. тому

Я завжди вважала себе людиною доброю, десь глибоко всередині, хоча б. Троє загарбників, які вбили один одного, під час своєї бійки - це для мене, як виявилося, найкраща новина за весь день. Спати вирушала задоволена, на душі розквітли квіточки, тимчасові труднощі та маячне завдання відійшли на другий план. Здавалося, що вечір ніщо не зможе зіпсувати.

Ага, здавалося...

Вийшла я з покоїв уже покійного, зробила кілька кроків до сходів і мене помітили.

- ТИ! - крикнули мені в спину так голосно, що я підстрибнула на місці.

Обернулася і моєму серцю  милу картину: скорчений, ледве живий і білий, як крейда, Маратик чіпляється однією рукою за поручні сходів, а іншою трималася за живіт. Про причину захворювання сперечатися не доводиться, все це мої чудові страви зробили. Монстр мав вигляд небіжчика, хоч зараз у могилку. Такими білими люди не бувають, привиди чисті. Язик навіть лоскоче, так сильно хочеться запропонувати йому полежати на найближчому цвинтарі, або просто тут відправитись вслід за його начальником.

- ТИ!!! - зло закричав чи то баба, чи то чоловік і кинувся до мене.

Мабуть, у передсмертній агонії, бо спіткнувся і впав на коліна. Моя нога сама по собі піднялася, від бажання добити бідолаху, а не для того, щоб допомогти зменшити його страждання. Гріх не скористатися такою чудовою можливістю, позбавити цілу армію в один день від головнокомандувача та його заступника. Головне, потім у кімнату його затягнути, наче вони самі один одного порішили. В армії почнеться паніка, ми з бабусями й дідами під шумок втечемо, а потім, дасть Спаситель, усіх їх переб'ємо, чортів сірих.

Мабуть, Спасителю мій глобальний план не сподобався. За ним сходами підіймалися солдати, судячи з усього цілком здорові. Мені довелося ногу опустити, щоправда, на пальці заступника головнокомандувача. З усіх боків пролунало шипіння, я ногу швидко відсмикнула і сама впала на коліна.

- Що це з вами, пане? Що болить? Зовсім погано? - очі зробила великими й наївними, навіть губи змусила затремтіти. Ручки на грудях склала, мовляв, допомогти хочу, але таку бяку, як він, чіпати не можу.

Маратик підняв на мене дуже важкий погляд, приблизно, такий, як черговий солдат, який отримав по голові черпаком від мене, за черговий вульгарний жарт. Він щось зашипів, і варта мене одразу ж підняла на ніжки й узяла під руки, так що стало трохи страшнувато.

- Ти...

- Я? - перебила, дивлячись на нього великими очима півня, якому збираються відсікти голову.

- ТИ! Це твоя ідея, чи не так? Чим, чим ти всіх отруїла?! - його обличчя набуло такого виразу, що я вперше подумала, що він усе-таки чоловік і точно збирається мене вбити.

- Про що ви, пане? Мені так живіт скрутило, що я ледве в кущики дійшла, полегшитися! - очі витріщила, а голос тихий і такий писклявий, що в самої вуха в трубочку скрутилися. Шкода, монстра зовсім не вразила.

- Чим ти всіх отруїла, погань?! - очікувала удару, чоловіки у своїй люті так і роблять, але його не було. Дещо насторожило й те, що після такої гучної заяви, охоронці міцніше в мене вчепилися. Невже в них є для мене покарання гірше чим якийсь ляпас? Якому там богу вони жінок у жертву приносять? Нервово ковтнула в'язку слину, щось я навіть згадувати не хочу.

- Нічим. Я все як завжди готувала, хіба що приправу цю вашу додала і все, - протараторила я швидко, перспектива вагомого покарання мене не тішила.

- Яку ще приправу? - напружено звузив очі Маратик, що спина похолоділа одразу від його лячного погляду.

- Так ось цю! Он вона всюди тут розставлена. От і подумала я, що це у вас приправка така, на наш салат схожа. Мені он як живіт скрутило, від неї, чи що? - головне надати своєму обличчю виразу щирого здивування, очима хлоп-хлоп наче невинна корівка.

- Цю? - з дивною інтонацією перепитав Маратик, обертаючись, щоб подивитися на рослину.

Як виявилося, на травичку глянув не тільки він, вартові також із відкритим ротом ошелешено дивилися на цю, не побоюся цього слова, отруту.

- Ну так, а що не можна було брати? - уточнила, з таємним задоволенням спостерігаючи, як витягуються їхні обличчя.

- Це ж священна трава Мірна! Її не те що їсти, до неї торкатися не можна! - несамовитим голосом Маратика можна було дірки в стіні свердлити. Ну, я йому й підіграла, витріщивши очі:

- А що вона така заразна? Може мені руки тепер помити треба?

Ну, а що, хіба мало що за травичка фіолетова така?!

На мене дивилися довго, ніби вирішуючи, що зі мною такою недолугою робити далі. Довелося зробити ще більш дурне обличчя і великі невинні очі. Щоправда, щось мені підказує в те, що я дурна сільська дівчинка, вже мало хто вірить.

Може, варто тоді не прикидатися нею? Ні, ну це вже зовсім дурість. Особливо якщо врахувати, що за стінкою трупи валяються, а я на цьому поверсі не повинна перебувати. Скосила погляд за спину Марату і мало не вилаялася. Я навіть двері не прикрила! Яка западня! Мій погляд помітили, заступник головнокомандувача обернувся і якось дивно подивився на відчинені двері. Повернувся до стражників і щось зло зашипів, на що другий у відповідь теж шикнув, наче вибачаючись. Мені ця їхня мова так набридла, що я автоматом подумки уявила їхню розмову.

- Чому двері відчинені? А якщо наш монстр застудиться?!

- Так вікна вже вибиті, а монстр уже точно не застудиться.

- Звідки знаєш?

- Та який чоловік, після кількох хвилин із нею в одній кімнаті, цілим залишався?!

Охоронці схопили мене і підняли над землею, тож мені залишалося лише припускати, про що вони говорили й до яких висновків не на мою користь дійшли.

- Що ти тут робила? - прошипів мерзенно солодко Марат.

Мене не здивувало запитання, воно було логічним для цієї ситуації. Мене інше здивувало: ніхто з них так і не кинувся перевіряти, як там їхній головний поживає. Якщо проаналізувати їхні дії, відразу помітна помилка. Ми з бабусями й дідусями - військовополонені, але нас призначили на досить важливу роботу. До того ж наші пересування замком не обмежили. Тут є два варіанти: або вони зовсім тупі й вірять у нашу покірність і нешкідливість, або це частина якогось складного плану. Те, що вони захопили більшу частину країни, свідчить про те, що вони не дурні. Висновок: убивство головнокомандувача безумовно входило в цей план. Нас із дідусями й бабусями зроблять винними, ніби це ми бунт підняли й спочатку отруїли, а потім і перерізали їхнього головного монстра. Ну, а потім, як військовополонених, нас швиденько стратять, не давши слова сказати на своє виправдання. І все, кінець!

- Туалет шукала, - відповідаю, злегка перелякано.

- Ну і як, знайшла? - у голосі явне знущання, про що цей мужик думає?!

- Знайшла. Кущики у дворі. А ви з якою метою цікавитеся? - язик мій, ворог мій, але коли я нервую він починає працювати з подвоєною швидкістю, але не завжди на мою користь.

Маратик так зашипів, що один зі стражників відпустив мене і кинувся в покої монстра. За секунду почувся рев, так що я мимоволі здивувалася. Виявляється, в їхній мові є не тільки шиплячі звуки. Однак це відкриття меркло від усвідомлення, що мої проблеми стрімко збільшуються в масштабах.