Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Марія Власова
Монстр серед монстрів

Зміст книги: 32 розділів

Спочатку:
Пролог
282 дн. тому
Розділ 1. Настасія.
282 дн. тому
Розділ 2. Дуже дурний план
272 дн. тому
Розділ 3. І ось він кінець?
272 дн. тому
Розділ 4. Як мене відправляли на завдання.
272 дн. тому
Розділ 5. Монстри.
272 дн. тому
Розділ 6. Безлад на кухні
272 дн. тому
Розділ 7. Незабутня вечеря.
272 дн. тому
Розділ 8. Баба, чи чоловік?
272 дн. тому
Розділ 9. Може, це чийсь план?
272 дн. тому
Розділ 10. Живучий гад!
272 дн. тому
Розділ 11. Дівочі сльози
272 дн. тому
Розділ 12. Ванна.
272 дн. тому
Розділ 13. День "Зю".
272 дн. тому
Розділ 14. Нічне побачення.
272 дн. тому
Розділ 15. Нічна гостя.
272 дн. тому
Розділ 16. Усі радощі заміжжя.
272 дн. тому
Розділ 17. Не смій.
272 дн. тому
Розділ 18. Кров і біль.
272 дн. тому
Розділ 19. Живий.
272 дн. тому
Розділ 20. Лілові синці.
272 дн. тому
Розділ 21. Полум'я та очі
272 дн. тому
Розділ 22. Наяна.
272 дн. тому
Розділ 23. Протиотрута.
272 дн. тому
Розділ 24. Складніше, ніж ти думаєш.
272 дн. тому
Розділ 25. Марення.
272 дн. тому
Розділ 26. Камера
272 дн. тому
Розділ 27. Ледвіга
272 дн. тому
Розділ 28. У темряві.
272 дн. тому
Розділ 29. Наречена при двох дружинах.
272 дн. тому
Розділ 30. Повернутися додому.
272 дн. тому
Розділ 31. Му Ре
272 дн. тому

Чаклунка стрімко розвернулася в мій бік і насторожено втупилася на мене, і мені захотілося відкусити собі язик, щоб не було гріха далі. Подумаєш, вона здалася мені схожою на Настасію, дівчину, разом з якою ми залишили село, однак їй не пощастило, вона потрапила до чаклунів. То, може, це справді вона?

- Любава? - після паузи дивним голосом вимовила чаклунка і, перш ніж я щось змогла сказати, міцно мене обійняла.

- Жива, - почула радісний шепіт і, не втримавшись, шмигнула носом.

Раніше ми не товаришували з Настасією, хоча й знали одне одного, все-таки одне село. Здружилися тільки, коли нас обох забрали в табір на підготовку перед розподілом. Їй не пощастило так само як і мені. У Настасії є брат, але він занадто малий, щоб його забрали в рекрути, йому років вісім від сили, тому і залишився з бабусею, а Настасія пішла на війну. Крім наявності магічної іскри, вона виявилася доволі стійкою дівчиною, сміливою і впертою, напевно, тому вона й вижила в цьому пеклі. Пам'ятаю, коли я дізналася, що чаклуни мруть, як мухи, довго плакала вечорами, молячись Спасителю, щоб із нею все було добре.

- Я дуже рада, що ти жива, - теж прошепотіла їй на вухо нерішуче.

Мене перестали обіймати, але з висоти свого зросту, а вона вища за мене майже на голову, поблажливо, але радісно, погладили по голові. Не впевнена, що найголовніша чаклунка фронту має право демонструвати свою прихильність до якоїсь кухарки, та все пізно.

- Так рада тебе бачити, я давно не зустрічала нікого знайомого, - вона сумно опустила плечі, наче згадавши щось неприємне. - Ти відразу потрапила сюди? Не ображають хоч?

- Ні, все добре, - нерішуче і трохи дурнувато посміхнулася.

Так хочеться дізнатися в неї звістки про дім, як там сестри? У чаклунки-то влади й інформації, напевно, більше буде, чим у звичайної кухарки.

- А вдома як справи, не знаєш?

Настасія сумно мотнула головою, і ми разом замовкли, згадуючи рідних і знайомих.

- То ви знайомі? - запитав раптом Ферер, і всі подивилися на нього. - З одного села, як я розумію?

Поблажливий погляд Ферера в бік чаклунки напружив навіть мене, але та гордо розправила плечі, ніби погрожуючи цією дією.

- А що?

На запитання чаклунки молодий генерал не відповів і, наче втративши інтерес до її персони, повернувся до генералів.

- Панове, мені здається, ми знайшли добровольця для нашого завдання.

Чоловік махнув рукою в мій бік, від чого я трохи напружилася. Що за маячню він несе?

- Чаклунку? Ви з глузду з'їхали?! Хто буде командувати магами без неї? Вона єдина доросла серед тих дітей! - вліз дідок, і я вдруге подумки подякувала йому, пообіцявши зробити найсмачніший десерт для обох старих генералів.

- А я показав не на чаклунку! - раптово розвернувся в мій бік Ферер і, дивлячись прямо на мене, посміхнувся.

- Піде вона.

- Що? - сторопіла на мить, подумавши, що мені почулося. - Я?

- Кухарка? Серйозно?! - вставив свої п'ять копійок дідок, трохи прикро через його зневажливий тон, але, якщо це мене врятує від ідіотської ідеї Ферера, то я не проти.

- Так! Ви просто подивіться на неї! Ця коса, сукня, мова і поведінка! А головне - цей дурний вираз обличчя, як у сільської тупої дівки! Та вона ідеальна для такого завдання, її ніхто й ніколи не запідозрить! І головне: вона і так кухарка, тож підозр буде менше!

Усе, кличте санітарів, Ферер, здається, захворів на гарячку і марить. Однак таким тоном говорить, що я майже сама повірила в цю маячню, якби йшлося не про мене.

- Ви що знущаєтеся?! - закричала від злості.

Дехто з генералів подивився на мене майже презирливо, так, що плюнути в пику захотілося, а не, як зазвичай, у суп.

- Справді, це переходить усі межі, Ферер. Вона не солдат, а просто дівчина! - стала між нами Настасія, що й урятувало нахабного генерала від побоїв.

- А нам і не потрібен солдат, нам потрібна злодійка! - голосно вигукнув він, від чого я стрепенулася.

- Я не... - одразу спробувала заперечити, але він нахабно перебив мене.

- Я особисто бачив, як ви ночами крадете зі складу їжу вже багато місяців. Тож не варто виправдовуватися.

І поблажливо так сказав, що мені стало зовсім погано. Спробувала обігнути Настасію і тріснути його, чим дістану по обличчю, але мені не дали.

- Це правда? - вставив Коморський, ледве помітно посміхаючись.

Змовилися покидьки, нутром відчуваю! Вони всі дивляться на мене, а я не можу й слова сказати. За крадіжку їжі - смерть, і плювати, що це залишки зі столу генералів, і я віддавала їх пораненим. Якщо зізнаюся, мене уб’ють, і незрозуміло, що буде з пораненими, якщо промовчу, то вони повірять йому на слово і... мене знову-таки уб’ють!

- Та ви на неї подивіться, відразу видно, куди їжа дівається! - уїдливо вигукнув Ферер, показуючи на мої округлі стегна і груди.

Так, я завжди була великою, статною, попри низький зріст, але їла я так само як усі, і ніколи не брала собі більше, ніж належить. Ну і що, що мені навіть після року на сухому пайку вдається залишатися схожою на дівчину, а не на скелет? Не витримала і все-таки сказала, звертаючись тільки до Коморського:

- Ваші люди голодують! Нехай вони поранені й не можуть воювати, але вони все ще залишаються вашими людьми! Їм потрібні сили, а для сил потрібна їжа, яку їм недодають. І якщо хтось, - скосила очі на Ферера, - піклується про них замість Вас, у цьому немає нічого поганого.

- То ви визнаєте свою провину? - їдким тоном підмітив Ферер, я ж, переставши дивитися на командувача, розправила плечі.

- Прочистить вуха, я ні в чому не зізнавалася, - гордо підняла підборіддя, не на ту напали.

Знав би, скільки разів на день солдати, які скучили за їжею і жіночою ласкою, пруться на мою кухню, а я їх звідти викидаю, сильно б здивувався. Настасія придушила задоволену посмішку, а Ферера перекосило від злості.

- Якщо ви закінчили марити, я, мабуть, повернуся до своїх обов'язків, - з гордо піднятою головою, відстоявши честь свого села і свою безпеку, попрямувала до виходу з намету.

- Любаво, залишіться, - почула за спиною голос Коморського і зрозуміла, що так просто піти мені не дадуть.

- Десерт? - запропонувала, розвернувшись.

- Мабуть, пан Ферер мав рацію цього разу, - серйозно заговорив головнокомандувач, і я зрозуміла, що потрапила в біду. - Краще за Вас із цим завданням ніхто не впорається.

Вони що, серйозно?! Ні вже, я так легко не здамся!

- У нашій країні є закон, без моєї згоди ви не можете мене змусити зробити що-небудь! - висунула я вагомий аргумент, - Це ж самогубство! Думаєте, я піду на це?!

- Ваше рідне село розташоване на кордоні з Ледвігою? Світозара? Якщо Ви добровільно не підете на нашу співпрацю, країна переживе зникнення цього богом забутого села. Чи не так? - він глянув на збіговисько воєначальників, які згідно кивають.

У них немає жодної честі, тільки холодний розрахунок. Кажуть, що це запорука перемоги у війні, а мені здається, що це відмазка для перетворення на покидьків.

- Зникне? - повторила тихо Настасія.

- Гадаю, з огляду на нововідкриті обставини, чаклуни погодяться переправити Вас, Любаво, за лінію фронту і, за потреби, забезпечити Ваше повернення.

×

Вітаємо,🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь зараз та отримайте 10% знижки на першу куплену книгу!