Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
104 дн. тому
9
104 дн. тому
10
104 дн. тому
11
104 дн. тому
12
104 дн. тому
13
104 дн. тому
14
104 дн. тому
15
104 дн. тому
16
104 дн. тому
17
104 дн. тому
18
104 дн. тому
19
104 дн. тому
20
104 дн. тому
21
104 дн. тому
22
104 дн. тому
23
104 дн. тому
24
104 дн. тому
25
104 дн. тому
26
104 дн. тому
27
104 дн. тому
28
104 дн. тому
29
104 дн. тому
30
104 дн. тому
31
104 дн. тому
32
104 дн. тому
33
104 дн. тому
34
104 дн. тому
35
104 дн. тому
36
104 дн. тому
37
104 дн. тому
38
104 дн. тому
39
104 дн. тому
40
104 дн. тому
41
104 дн. тому
42
104 дн. тому
43
104 дн. тому
44
104 дн. тому
45
104 дн. тому
46
104 дн. тому
47
104 дн. тому
48
104 дн. тому
49
104 дн. тому
50
104 дн. тому
51
104 дн. тому
52
104 дн. тому
53
104 дн. тому
54
104 дн. тому
55
104 дн. тому
56
104 дн. тому
57
104 дн. тому
58
104 дн. тому
59
104 дн. тому
60
104 дн. тому
61
104 дн. тому
62. Епілог
104 дн. тому
1
117 дн. тому
2
117 дн. тому
3
117 дн. тому
4
117 дн. тому
5
117 дн. тому
6
113 дн. тому
7
113 дн. тому

- Кімберлі, Стен сказав, що ти відмовилася від побачення. Можу я поцікавитись чому?

Я навіть припиняю нанизувати на виделку брокколі і піднімаю погляд, думаючи, а чи не почулося мені. Мама, одягнена сьогодні у звичайне домашнє плаття, накладає собі на тарілку зі скляної форми шматок розділеної на рівні квадратики запіканки, і її вигляд такий невимушений, що ще більше збиває мене з пантелику. Я очікувала отримати чергове покарання за свою відмову і слово честі була готова до цього. Мені навіть здається, що голос мами спливає якоюсь поблажливістю, і я розумію, що це щось далеко не схоже на неї. Можливо, вона розуміє, що вчора перегнула і замість звичайних вибачень воліє вдати, що нічого не було. Адже це набагато простіше, ніж перепросити або не допусти Боже знову торкнутися теми про Кейна. Остання думка закипає у мене в голові і я стискаю пальцями холодну виделку, закамуфлювавши своє невдоволення уїдливістю.

- А Стен що, як маленький хлопчик, вже встиг нажалітись?

Я бачу, як невдоволено вона підтискає губи і очікую чергового демаршу, але дивуюся, бо мама спокійно відрізає шматочок індички у своїй тарілці і прожовує, відповідаючи після цього спокійно, проте твердо:

- Не блазнюй, Кімберлі. І відповідай на запитання.

Кінчик виделки врізається глибше в мою шкіру і це дає мені поштовх, спускаючи злість по артеріях. Я імпульсивно відкидаю її на стіл, від чого гучний дзвін неприємно прокочується вухами. 

- Та це ж очевидно, мамо! Він навіть не знає, які квіти я люблю! Притягнув півонії і ці безглузді цукерки! - Мама кидає на мене застережливий погляд і я зменшую гучність свого голосу, неохоче беручи виделку назад. - Для пристойності міг би поцікавитися хоча б у тебе, якщо не вистачало духу запитати про мої уподобання прямо.

Мама манерно зітхає і відкладає прилади вбік, відсуває тарілку по димчасто-білій жакардовій скатертині і зчеплює руки в замок на столі. Її погляд ніби рентгеном полощить мою душу.

- Кімберлі, ми ж з татом краще для тебе хочемо.

Я пирхаю. Погляд кидається на порожнє місце за обіднім столом, і я кривлю губи. Про що тут говорити, якщо він іде вранці, коли я ще сплю, і повертається, коли я вже сплю?

- Зачинити в чотирьох стінах і сватати за нелюбого - це ти вважаєш за краще?

- Ну ось що ти в ньому знайшла, у цьому Кейні? - мама злегка імпульсивно змахує руками, зачіпаючи посуд, через що повітрям проноситься легкий дзвін, і я розумію, що не тільки я сьогодні залишуся з порожнім шлунком. Я опускаю погляд у свою вечерю і знервовано колупаю сирний квадратик індички, просто щоб чимось зайняти руки.

- Те, чого немає в інших, мамо. Я кохаю його і ніколи не відмовлюся від своїх слів.

- Він використає тебе і кине.

- Неправда! - піддаюсь провокації і миттєво затихаю, опускаючи погляд назад у тарілку. Чомусь мій голос починає заїкатися. - Він... Він сказав, що чекатиме скільки треба.

Мама дивиться на мене, довго дивиться, і мені здається, що в якийсь момент все змінюється, а в її очах вперше прослизає щось межуюче між теплим співчуттям та розумінням.

- Яка ж ти в мене наївна...

Схоже, я справді нічого не розумію, тому що я бачу на її обличчі посмішку, а наступної миті вона перетягує стілець ближче і притискає мене до себе, гладить волосся. Я не пручаюсь, але й не тиснусь у відповідь, не даю можливості зрозуміти, що мене так легко розм'якшити.

- Зовсім не наївна, - відбрикуюсь я, але чомусь мій голос звучить заглушено та послаблено. - Ось побачиш, він незабаром стане багатим і втре носа всім, у тому числі твоєму Стену. А потім забере мене з собою до Флориди і ви з татом нічого не зможете зробити.

Мама продовжує мене гладити.

- Люба, я розумію, ти захопилася ним. І зараз тобі здається, що це кохання всього твого життя. Він, мабуть, наговорив тобі всяких обіцянок, але це тільки слова, Кім, - тут я відхиляюся, щоб подивитись на неї. Мама продовжує: - Скажи мені, він вже зробив щось, щоб втілити свої обіцянки?

Я відчуваю, як моє серце робить кульбіт і розгублююсь.

- Ні, він...

- Ось бачиш, - не дослуховує, перекладаючи пасмо волосся мені на плече. - Такі хлопці, як він вміють лише гарно говорити.

- Ти нічого не знаєш, мамо, - заперечую я, але в моєму голосі несподівано куди більше розгубленості, ніж обурення. – У нього зараз просто складний період.

- А кому ж зараз легко?

- Ні, ти не розумієш... - швидко розхитую головою, натхненна тим, щоб донести їй. - Його сестричку забрали до дитячого притулку, він працює на трьох роботах і відкладає на навчання у солідній брокерській компанії. Він робить все, щоб повернути свою сестру і забезпечити нам хороше майбутнє.

- Добре, Кім, - несподівано просто погоджується мама. – Нехай навіть так. Припустимо, він трудиться, не покладаючи рук. Коли-небудь зможе досягти успіху. Але там, де успіх, там є влада, і там завжди жінки, розумієш мене?

- Не зовсім...

Я бачу, як її рот роз'їжджається в легкій посмішці, готовлячись говорити, і я близька до того, щоб ось-ось зрозуміти.

- Можливо, зараз він клянеться тобі в коханні, але потім будуть інші. Ти зараз зручна. Тому що інші дівчата не цікавляться ним. А тобі, наївній й дурненькій, він просто запудрив мозок, наобіцявши гори заради тебе звернути.

Повисає затяжне мовчання.

- Ти нічого про нього не знаєш, мамо, - моє хвилювання пробиває пролом у голосі, через що він стає нетвердим і деренчливим. І я вперше не чую у своєму голосі переконливості та впевненості.

Розуміючи, що досі стискаю виделку в руці і вона вже перегрілася від теплообміну, я відкидаю її і йду до своєї кімнати, загострюючи увагу на тому, як срібло задзвеніло від удару по столу, лише б не думати про зерно сумніву, що зрадницьки посіялося всередині.