Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
112 дн. тому
9
112 дн. тому
10
112 дн. тому
11
112 дн. тому
12
112 дн. тому
13
112 дн. тому
14
112 дн. тому
15
112 дн. тому
16
112 дн. тому
17
112 дн. тому
18
112 дн. тому
19
112 дн. тому
20
112 дн. тому
21
112 дн. тому
22
112 дн. тому
23
112 дн. тому
24
112 дн. тому
25
112 дн. тому
26
112 дн. тому
27
112 дн. тому
28
112 дн. тому
29
112 дн. тому
30
112 дн. тому
31
112 дн. тому
32
112 дн. тому
33
112 дн. тому
34
112 дн. тому
35
112 дн. тому
36
112 дн. тому
37
112 дн. тому
38
112 дн. тому
39
112 дн. тому
40
112 дн. тому
41
112 дн. тому
42
112 дн. тому
43
112 дн. тому
44
112 дн. тому
45
112 дн. тому
46
112 дн. тому
47
112 дн. тому
48
112 дн. тому
49
112 дн. тому
50
112 дн. тому
51
112 дн. тому
52
112 дн. тому
53
112 дн. тому
54
112 дн. тому
55
112 дн. тому
56
112 дн. тому
57
112 дн. тому
58
112 дн. тому
59
112 дн. тому
60
112 дн. тому
61
112 дн. тому
62. Епілог
112 дн. тому
1
125 дн. тому
2
125 дн. тому
3
125 дн. тому
4
125 дн. тому
5
125 дн. тому
6
121 дн. тому
7
121 дн. тому

Пріле повітря, переповнені коридори, гучні дубони черевиків, безлад, гомін, гам, і крик вчителя, що безглуздо потопає у вересках і кінському гоготі.

Перерва... Що ще казати. Нічого нового.

Якийсь семикласник штовхає мене в плече, і моя сумка падає об підлогу так, що з неї розлітаються на всі боки зошити. Я збентежуюсь, але перебуваю в надто піднесеному настрої, щоб хтось його сьогодні зіпсував. Проводжаю поглядом нещасного і тихенько сміюсь в долоню, коли бачу, що карма його миттєво наздогнала у вигляді підніжки старшокласника, яка приклала його лобом до стіни.

Гучні лайки, плач, улюлюкання і хаотична біганина у змаганні за перші місця перед принизливим видовищем вселяє мені думку про дике стадо слонів. Навколо збирається натовп, що розштовхується зморщеними руками вчительки з гачковим носом і пучком на сивій голові, яку прозвали поза очі старою каргою. Наступні секунди перетворюються на пронизливі читання нотацій і погрози відправити обох до директора. Мені її навіть стає трохи шкода, бо всім просто начхати на чванливі сентенції «старої карги».

Я відключаюсь від цього дикого свавілля, спішно збираю свої речі в сумку і виходжу зі школи. Строкатість сонячних відблисків проглядає крізь проріз темних хмар і я задоволено жмурюся, відчуваю тепло, що тягнеться вздовж обличчя, але тут прохід мені загороджують вузькі, обтягнуті сірою сорочкою поло груди, відрізаючи мене від світла беззвучною тінню. Помружившись, я перекладаю погляд з поблискуючих крапельками вологи рожевих півоній, що глузливо косяться на мене, і зустрічаю до кісток пронизливий погляд.

Ось тільки цього не вистачало...

- Чого ти хочеш, Стен? – трохи різко питаю.

Хлопець мило посміхається, і я відчуваю шпильку вини через свою грубість.

- Я заїжджав до тебе вчора, - трохи скомкано каже він і прочищає горло в кулак, після чого виструнчується і говорить дзвінкіше. - Твоя мама сказала, що ви з Елайною вирішуєте приклади до вступу. Я хотів дочекатися тебе, але батько подзвонив і дав мені доручення, то ж я не міг його підвести. Сподіваюся, твоя мама не подумає про мене погано.

Я мало не видаю себе недоречною кривою посмішкою. Мама буквально на нього молиться, куди тут погано? Стен слухняний пай-хлопчик, сам водить і навіть має свою скромну сріблясту Теслу – подарунок батьків на вісімнадцятиріччя. Син шановних людей, що тут скажеш. Але не вражає. Кейну двадцять один, і хоч у нього цього всього немає, але я нізащо не проміняю його на ідеального в очах батьків Стена, що зараз продовжує безглуздо переді мною виправдовуватися, розповідаючи про свою кузину, яку довелося терміново забирати з поїзда. Я задираю очі вгору, чекаючи, коли він нарешті здогадається перейти до справи.

– …Загалом, ось. Це тобі, - закінчивши свій нудний монолог, простягає мені букет густих бутонів і перев'язану білим бантом коробку у вигляді серця.

Я зморщую ніс, відчуваючи, як тільки посилюється неприємне пощипування в нюхових рецепторах.

- Я не люблю півонії. У мене на них алергія.

Стен ніяково дивиться на квіти і мнеться з ноги на ногу, а в результаті вирішує викинути їх разом із цукерками у вуличну урну. Я ж встигаю за цей час розвернутися і з хвилюванням прискорююсь до блискучої чорної Шевроле, бо боюсь не встигнути. Старкуватий вірний Генрі сидить за кермом з таким незворушним виглядом, що й на думку не прийде викрити його в явному підгляданні. Але ж я знаю, що він неодмінно доповість про все батькам, та навіть у такій ситуації він зберігає почуття власної гідності і виглядає людиною, в якій не можна засумніватись.

- Кім, Кімберлі, стривай.

Стен хапає мене за руку і мені доводиться зупинитись. Я скрушно зітхаю.

- Ну що ще?

Чесне слово, дві хвилини спілкування з ним вимотали мене ще більше, ніж півдня уроків.

Очі теплого чайного відтінку тихо спалахують і на щоках із мініатюрними ямочками проглядає милий рум'янець. Стен гарний хлопець. Високий, з густим вороним волоссям і стрункою статурою, він пішов повністю в батька, успадкувавши від матері тільки карий колір очей і м'якотілість.

– Я хочу запросити тебе на побачення, – радісно каже він.

– Ні.

Стен дивується і, як виявляється, був зовсім не готовим почути відмову.

- Тобто...?

- Ні, це означає, я не піду з тобою на побачення, Стен, - категорично відмовляю я. - У мене є хлопець, я кохаю його і скоро ми одружимося.

Стен збентежено усміхається і відпускає мою руку, зніяковіло потираючи потилицю.

- Дивно... Твоя мама не казала, що ти маєш хлопця.

І ось тут мене викидає.

– Ну що ти залагодив твоя мама і твоя мама?? А мене ти спитав, Стен? Я не хочу ходити з тобою на побачення. І спілкуватись теж не хочу. Будь ласка, просто відчепися від мене.

Його вираз, мабуть, запам'ятається мені надовго, але я надто розпалена, щоб подумати про наслідки. Стен довго дивиться на мене і я уявляю, як з його розтиснутих рук випадають квіти з цукерками, якби він їх не викинув. Я повертаюся, широким кроком перетинаю двір і зло ляскаю за собою дверцятами машини, впевнена, що він так і не зрушив з місця і проводжає автомобіль рентгенівським поглядом.