Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
159 дн. тому
9
159 дн. тому
10
159 дн. тому
11
159 дн. тому
12
159 дн. тому
13
159 дн. тому
14
159 дн. тому
15
159 дн. тому
16
159 дн. тому
17
159 дн. тому
18
159 дн. тому
19
159 дн. тому
20
159 дн. тому
21
159 дн. тому
22
159 дн. тому
23
159 дн. тому
24
159 дн. тому
25
159 дн. тому
26
159 дн. тому
27
159 дн. тому
28
159 дн. тому
29
159 дн. тому
30
159 дн. тому
31
159 дн. тому
32
159 дн. тому
33
159 дн. тому
34
159 дн. тому
35
159 дн. тому
36
159 дн. тому
37
159 дн. тому
38
159 дн. тому
39
159 дн. тому
40
159 дн. тому
41
159 дн. тому
42
159 дн. тому
43
159 дн. тому
44
159 дн. тому
45
159 дн. тому
46
159 дн. тому
47
159 дн. тому
48
159 дн. тому
49
159 дн. тому
50
159 дн. тому
51
159 дн. тому
52
159 дн. тому
53
159 дн. тому
54
159 дн. тому
55
159 дн. тому
56
159 дн. тому
57
159 дн. тому
58
159 дн. тому
59
159 дн. тому
60
159 дн. тому
61
159 дн. тому
62. Епілог
159 дн. тому
1
172 дн. тому
2
172 дн. тому
3
172 дн. тому
4
172 дн. тому
5
172 дн. тому
6
168 дн. тому
7
168 дн. тому

Зачиняю двері кімнати і підхоплюю білого зайця, що валяється на пишному персиковому килимку. Пухнасте звірятко пестить шкіру пальців, наразі це єдина річ, яка здатна бодай на краплю мене заспокоїти. Тому що його подарував мені Кейн, але мама досі думає, що Елайна.

Впиваюся пальцями в зайця, і з досадою дивлюся на в перекос висунуті шухляди білої елегантної тумбочки, що стоїть поруч із ліжком. Мама не пропустила жодної. Всі речі вивалені, зошити розкидані по ліжку, і мій тайник, в якому я зберігала подарунки Кейна, звісно ж, порожній.

Я починаю нишпорити за телефоном і, діставши з дна сумки, жбурляю її на підлогу. Плюхаюсь стегнами на ліжко, обтираю мокрі щоки і пишу Кейну.

Нас викрили.

Що? Як?

Мама знайшла твої подарунки в моїй кімнаті.

Кейн мовчить, і я починаю панікувати. На очах знову з'являється тонка ширма сліз і я не одразу помічаю, що він надсилає відповідь. 

Я дивлюсь на його турботливе «Ти в порядку?» і мало не вию вголос від вовчого відчаю. Проводжу долонею по щоці і піддаюсь емоціям, відчайдушно тикаючи по кнопках. 

Я хочу до тебе, Кейн.

Не стримуюсь і відправляю, бо це єдине, чого я бажаю зараз так сильно, що зводить під ребрами. Притаївши подих, я стежу за рухом олівця і навіть трохи заспокоююсь, бо він одразу ж починає друкувати.

Завтра у мене перерва на будівництві, хлопці після обіду від'їжджатимуть ненадовго. Зможеш вирватися на півгодини?

Якби ж...

Не вийде. Мама поставила мене під домашній арешт. Школа-дім, дім-школа.

Прочитано. Не відповідає. А що тут ще скажеш...

Кейн?

Так?

Скажи, що кохаєш мене.

Під округлою аватаркою з нашою спільною фотографією спливає олівець з позначкою «пише...». Зникає на дві миті, повертаючи напис «онлайн» і знову рухається. Так відбувається кілька разів. Я вимучую зубами всі губи в очікуванні.

Врешті на телефон надходить відповідь.

Я кохаю тебе, Кім, і тобі не треба просити мене говорити про це, бо я готовий повторювати тобі ще тисячі разів. Потерпи ще трохи, скоро все зміниться, обіцяю тобі.

Все буде добре, Кімберлі.

Я уявляю лагідний голос, який шепоче мені ці слова на вухо, і заспокоююсь. Усміхаюся і навіть вже анітрохи не гніваюсь на матір. Він сказав потерпіти... Отже, я потерплю. Я буду сильною і впораюся з усім.