- Ось продам стару квартиру, скоро стану на ноги, ми з тобою одружимося і виїдемо до Північної Флориди, - улюблений баритон пестить слух, сколочуючись у барвисту суміш захоплення, трепету та збудження. 

Я посміхаюсь:

- Це ти мені так пропозицію робиш? А де ж каблучка, квіти, романтична вечеря на даху? 

Підвівшись на лікоть, спираюсь долонею в дужі груди і бешкетно кошуся на Кейна. 

У темно-синіх, як води Північно-Льодовитого океану, очах штурмує гаряча відданість і обіцянка. Так дивляться лицарі, готові місяць з неба дістати. 

Так ніби без цього я перестану його любити!

- Буде тобі каблучка. Найдорожча, - з придихом вимовляє. - І сукня гарна, яку сама захочеш. Тільки розгребу весь цей бардак і цілий світ кину до твоїх ніг.

Я несхвально розхитую головою.

- Ну який же ти дурачок, Кейн, - ніжно б'ю кулаком обтягнуті білою майкою в міру м'язисті груди. Кейн перехоплює його, ховаючи в своєму, і я обм'якаю, добровільно потопаючи у вихорі глибокого моря. - Ти ж знаєш, гроші для мене нічого не означають. Я просто хочу тебе, а з грошима чи без, мені байдуже. 

Мій власний голос осідає на кінчиках губ низьким, хриплуватим відлунням. Не хочу, щоб в його очах це виглядало важливіше, ніж є насправді. 

Шершава долоня Кейна заривається в золотисто-каштанові кучері і притягує для поцілунку. Мої повіки замикаються і тріпочуть, а душа одразу ж вальсує, одягнена в білосніжну любов. Його губи як лагідний шовк, вони розніжують, пестять і плекають. Вони кохають та бережуть. Коли я обережно розкриваю очі, Кейн дбайливо вкладає мене на свої груди. Мені хочеться зупинити цей час, щезнути з реальності і залишитись у нашій з ним, я до останньої секунди відтягую неминуче розлучення. 

- Кейн, мені додому треба, - неохоче порушую нашу гармонію. - Мама буде лаятись, вже майже десята. Я сказала, що робитиму домашнє завдання у Елайни, не хочу підривати її довіру.

Лагідні кінчики пальців, що пестять мою потилицю, зупиняються і застигають. Кейн завжди так робить, коли розмірковує. Його погляд вмить стає далеким і відчуженим, він заслоняється від мене, ніби пацієнт товстою ширмою в кабінеті лікаря. Врешті Кейн киває і піднімається зі старого гратчастого ліжка з жорстким матрацом. 

- Почекай, я зараз тільки бейсболку візьму, щоб не світитися.

- Кейн, - перехоплюю його руку, не дозволивши цього зробити. Він застигає в замішанні. - Не треба мене проводжати. Я краще сама... Мені ж лише два квартали. Ти ж знаєш, що це безпечно, тут навіть бомжі не водяться.

Перебільшено посміхаюся, боюсь видати хвилювання. Кейн хмурить рівні каштанові брови і дивиться. Знає ж, що буде дуже погано, якщо нас засічуть разом. А мені додому йти справді безпечно...

- Напиши мені, коли будеш вдома, - трохи сконфужено проводжає мене біля дверей.

- Добре, - на прощання цілую його в щоку і змушую себе йти.

- Кім, - гарячі подушечки пальців зненацька захоплюють моє зап'ястя. Я обертаюсь і стурбовано облизую губи, бо бачу на дні лагідних очей буремні хвилі. - Ти ж знаєш, так завжди не буде. Я незабаром виб'юся з цього лайна і заберу тебе до себе. Мені начхати на схвалення твоїх батьків, якщо потрібно, я вкраду тебе і відвезу.

Я з хвилину дивлюсь на нього. Аж поки сміх безтурботним дзвіночком викочується з моїх грудей. Ну треба ж!

- Вкрадеш? - ніжно воркочу, дивлячись з-під опущених вій у шляхетних рис обличчя. - Кейн, що за дурниці ти кажеш?

- Ми можемо втекти від них, - він і не думає сміятися. – Від цілого світу. Удвох. Тільки ти і я.

Пронизливий погляд рішуче розгойдується, як море перед штормом. Кути моїх губ повільно опускаються і мимоволі ніжна шкіра щік спалахує гарячим рум'янцем. Не жартує ж. Зап'ястя починає пекти там, де він стискає його, і обв'язана ланцюгами душа рветься назустріч, як дикий звір з клітки. 

Я так кохаю його! Понад усе...

- Скоро я поговорю з мамою, вона повинна мене зрозуміти, - чую свій заглушений, наче власного двійника голос. - Рано чи пізно я маю їй розповісти про нас.

Виразно окреслені губи, що завжди так солодко цілують мене, зараз сардонічно розтягуються. В очах Кейна злий глум, на дні якого тиха приреченість. Він добре знає ставлення до цього моїх батьків.

Тепла долоня розтискається і я миттєво відчуваю дихання холоду. Хочу дотягнутися назад, притиснути її до щоки, поцілувати кожен натруджений палець, але не смію.

- Бувай, Кейн, - прощаюсь задушеним голосом. Я так хочу, щоб він зупинив мене, щоб згріб в обійми і ніколи, ніколи не відпускав. Як тепер дожити до наступної зустрічі?

Друзі, вітаю! Буде ніжно, чуттєво і захоплююче)) Ласкаво прошу в історію Кімберлі і Кейна;)❤️