Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
110 дн. тому
9
110 дн. тому
10
110 дн. тому
11
110 дн. тому
12
110 дн. тому
13
110 дн. тому
14
110 дн. тому
15
110 дн. тому
16
110 дн. тому
17
110 дн. тому
18
110 дн. тому
19
110 дн. тому
20
110 дн. тому
21
110 дн. тому
22
110 дн. тому
23
110 дн. тому
24
110 дн. тому
25
110 дн. тому
26
110 дн. тому
27
110 дн. тому
28
110 дн. тому
29
110 дн. тому
30
110 дн. тому
31
110 дн. тому
32
110 дн. тому
33
110 дн. тому
34
110 дн. тому
35
110 дн. тому
36
110 дн. тому
37
110 дн. тому
38
110 дн. тому
39
110 дн. тому
40
110 дн. тому
41
110 дн. тому
42
110 дн. тому
43
110 дн. тому
44
110 дн. тому
45
110 дн. тому
46
110 дн. тому
47
110 дн. тому
48
110 дн. тому
49
110 дн. тому
50
110 дн. тому
51
110 дн. тому
52
110 дн. тому
53
110 дн. тому
54
110 дн. тому
55
110 дн. тому
56
110 дн. тому
57
110 дн. тому
58
110 дн. тому
59
110 дн. тому
60
110 дн. тому
61
110 дн. тому
62. Епілог
110 дн. тому
1
123 дн. тому
2
123 дн. тому
3
123 дн. тому
4
123 дн. тому
5
123 дн. тому
6
119 дн. тому
7
119 дн. тому

- Ось продам стару квартиру, скоро стану на ноги, ми з тобою одружимося і виїдемо до Північної Флориди, - улюблений баритон пестить слух, сколочуючись у барвисту суміш захоплення, трепету та збудження. 

Я посміхаюсь:

- Це ти мені так пропозицію робиш? А де ж каблучка, квіти, романтична вечеря на даху? 

Підвівшись на лікоть, спираюсь долонею в дужі груди і бешкетно кошуся на Кейна. 

У темно-синіх, як води Північно-Льодовитого океану, очах штурмує гаряча відданість і обіцянка. Так дивляться лицарі, готові місяць з неба дістати. 

Так ніби без цього я перестану його любити!

- Буде тобі каблучка. Найдорожча, - з придихом вимовляє. - І сукня гарна, яку сама захочеш. Тільки розгребу весь цей бардак і цілий світ кину до твоїх ніг.

Я несхвально розхитую головою.

- Ну який же ти дурачок, Кейн, - ніжно б'ю кулаком обтягнуті білою майкою в міру м'язисті груди. Кейн перехоплює його, ховаючи в своєму, і я обм'якаю, добровільно потопаючи у вихорі глибокого моря. - Ти ж знаєш, гроші для мене нічого не означають. Я просто хочу тебе, а з грошима чи без, мені байдуже. 

Мій власний голос осідає на кінчиках губ низьким, хриплуватим відлунням. Не хочу, щоб в його очах це виглядало важливіше, ніж є насправді. 

Шершава долоня Кейна заривається в золотисто-каштанові кучері і притягує для поцілунку. Мої повіки замикаються і тріпочуть, а душа одразу ж вальсує, одягнена в білосніжну любов. Його губи як лагідний шовк, вони розніжують, пестять і плекають. Вони кохають та бережуть. Коли я обережно розкриваю очі, Кейн дбайливо вкладає мене на свої груди. Мені хочеться зупинити цей час, щезнути з реальності і залишитись у нашій з ним, я до останньої секунди відтягую неминуче розлучення. 

- Кейн, мені додому треба, - неохоче порушую нашу гармонію. - Мама буде лаятись, вже майже десята. Я сказала, що робитиму домашнє завдання у Елайни, не хочу підривати її довіру.

Лагідні кінчики пальців, що пестять мою потилицю, зупиняються і застигають. Кейн завжди так робить, коли розмірковує. Його погляд вмить стає далеким і відчуженим, він заслоняється від мене, ніби пацієнт товстою ширмою в кабінеті лікаря. Врешті Кейн киває і піднімається зі старого гратчастого ліжка з жорстким матрацом. 

- Почекай, я зараз тільки бейсболку візьму, щоб не світитися.

- Кейн, - перехоплюю його руку, не дозволивши цього зробити. Він застигає в замішанні. - Не треба мене проводжати. Я краще сама... Мені ж лише два квартали. Ти ж знаєш, що це безпечно, тут навіть бомжі не водяться.

Перебільшено посміхаюся, боюсь видати хвилювання. Кейн хмурить рівні каштанові брови і дивиться. Знає ж, що буде дуже погано, якщо нас засічуть разом. А мені додому йти справді безпечно...

- Напиши мені, коли будеш вдома, - трохи сконфужено проводжає мене біля дверей.

- Добре, - на прощання цілую його в щоку і змушую себе йти.

- Кім, - гарячі подушечки пальців зненацька захоплюють моє зап'ястя. Я обертаюсь і стурбовано облизую губи, бо бачу на дні лагідних очей буремні хвилі. - Ти ж знаєш, так завжди не буде. Я незабаром виб'юся з цього лайна і заберу тебе до себе. Мені начхати на схвалення твоїх батьків, якщо потрібно, я вкраду тебе і відвезу.

Я з хвилину дивлюсь на нього. Аж поки сміх безтурботним дзвіночком викочується з моїх грудей. Ну треба ж!

- Вкрадеш? - ніжно воркочу, дивлячись з-під опущених вій у шляхетних рис обличчя. - Кейн, що за дурниці ти кажеш?

- Ми можемо втекти від них, - він і не думає сміятися. – Від цілого світу. Удвох. Тільки ти і я.

Пронизливий погляд рішуче розгойдується, як море перед штормом. Кути моїх губ повільно опускаються і мимоволі ніжна шкіра щік спалахує гарячим рум'янцем. Не жартує ж. Зап'ястя починає пекти там, де він стискає його, і обв'язана ланцюгами душа рветься назустріч, як дикий звір з клітки. 

Я так кохаю його! Понад усе...

- Скоро я поговорю з мамою, вона повинна мене зрозуміти, - чую свій заглушений, наче власного двійника голос. - Рано чи пізно я маю їй розповісти про нас.

Виразно окреслені губи, що завжди так солодко цілують мене, зараз сардонічно розтягуються. В очах Кейна злий глум, на дні якого тиха приреченість. Він добре знає ставлення до цього моїх батьків.

Тепла долоня розтискається і я миттєво відчуваю дихання холоду. Хочу дотягнутися назад, притиснути її до щоки, поцілувати кожен натруджений палець, але не смію.

- Бувай, Кейн, - прощаюсь задушеним голосом. Я так хочу, щоб він зупинив мене, щоб згріб в обійми і ніколи, ніколи не відпускав. Як тепер дожити до наступної зустрічі?

 

Друзі, вітаю! Буде ніжно, чуттєво і захоплююче)) Ласкаво прошу в історію Кімберлі і Кейна;)❤️